| Стаття |
|
|
|
|
Одержимість музикою
22 липня 2016, п'ятниця
Поширити у Facebook
У Дрогобичі у видавництві «Коло» вийшла збірка поезій лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Петра Перебийноса під загадковою назвою «Тінь янгола».
Ініціаторами видання стали відомий літературознавець, публіцист і вчений Євген Пшеничний та директор «Кола» Микола Походжай.
Скажу одразу: це не рецензія. Про книжку, звичайно ж, ще писатимуть критики, адже вона того варта. А я згадую її, бо в ній домінують музичні мотиви. Вся вона мелодійно відлунює музикою серця та музикою слова.
Про поетичну творчість Петра Перебийноса вагомо писали найавторитетніші літературознавці. А ось про його палку і самовіддану любов до симфоній давно слід було сказати.
Минуло чимало років відтоді, як перетнулися мистецькі наші стежки. Обох нас ніжно торкається своїми теплими крильми дивовижно-чарівний птах класичної музики. Та й кого на життєвій дорозі не потрясала вона, не хвилювала до клубка в горлі, до сліз на очах, кого не здіймала до неймовірних висот краси і любові?!
Колись Борис Лятошинський жартома поділив причетних до музики на три категорії: тих, що не знають її, а люблять; тих, що знають і не люблять; і врешті тих, що і не знають, і не люблять, а пишуть про неї. Цей іронічний каламбур великого композитора жодним чином не торкається Петра Перебийноса, бо він хоч і не музикант, але своїм залюбленим серцем прагне проникнути у незбагненні таємниці благословенного музичного мистецтва.
Хоч як це дивно, але пристрасну любов до прекрасного і йому, і мені прищепила минула епоха. Серед злиднів і нестатків совдепівської дійсності музика, зокрема й симфонічна, дзвінко лунала із численних вуличних гучномовців та чорних домашніх «тарілок». Лунала скрізь і завжди, а найбільше у дні всенародного трауру, коли упокоювався хтось із партійно-державних зверхників. Знаю це по собі. Сталося так, що вперше я прийшов на роботу в Ансамбль танцю України саме в день смерті Сталіна. Скільки тоді прозвучало найгеніальнішої світової класики!
Доля Петра Перебийноса склалася дещо по-іншому, ніж у мене. Але його одержимість музикою заявляла про себе ще в ранньому дитинстві. Хлопчика незмінно чарували і дивні голоси природи, і дзюркотіння весняного струмка, і перемовини верб із осокорами, і заворожливі співи птахів. На жаль, малий Петрусь не міг слухати музику із тієї чорної «тарілки», бо її у повоєнній домівці Перебийносів просто не було. А ось у тітки Марини був патефон із комплектом пречудових платівок. І вразливе дитяче серце до болю зворушували сповнені неймовірної сили українські народні пісні «Їхав козак на війноньку», «Там, де Ятрань круто в’ється», «Ой не шуми луже»...
Служба в армії надовго поєднала майбутнього поета із небом. Літав повітряним стрільцем на стратегічному бомбардувальнику, частенько стрибав із парашутом. Висотна романтика настільки захопила, що він вирішив було повністю присвятити своє життя авіації. Та все ж перемогла література - Львівський університет є свідком цієї метаморфози. Юне серце однаково полонили і мовчазна музика неповторної архітектури галицького міста, і симфонічні філармонійні концерти. Бетховен, Рахманінов, Ліст, Верді, Чайковський наснажували і спонукали до творчості. Поезія жила в гармонійній співзвучності з вулицями, майданами, соборами Львова, зі скорботною музикою Личаківського цвинтаря. А яким душевним потрясінням стала зустріч із живим класиком Станіславом Людкевичем! Його монументальні кантати на слова Тараса Шевченка «Заповіт» і «Кавказ» сколихнули чутливу душу студента та назавше поріднили його із великою музикою.
Вже працюючи журналістом у Внниці, Петро на першу зарплату купив радіолу та єдину платівку симфонічних творів. У тісній кімнатці комунальної квартири він разом із вірною і любою Валентиною слухав ту сяйливу платівку на заздрість сусідам. Нині ж у багатій фонотеці меломана є вокальні перлини різних часів і років, включаючи народні і сучасні ліричні пісні.
Музика для Петра Перебийноса - його радість і печаль, його поезія. Важкі шляхи випали на долю професійного журналіста і поета-мрійника. І лише музика завжди була йому світлою розрадою і солодкою втіхою. Вона несла на своїх небесних крилах у незвідані простори, тому буденні турботи залишалися десь там, за чарівними краєвидами божественних мелодій.
Найкращі симфонії світу супроводжують поета впродовж життя. Без них наш побратим не мислить свого існування. Він уміє слухати серцем. Його мистецькі інтереси не обмежені стильовими чи течієвими рамками, а воістину безмежні. Здавалось би, у своїх уподобаннях він всеїдний: «Від Баха до Оффенбаха», як говорив Дмитро Шостакович. Пригадую, як після одного філармонійного концерту ми довго ділилися своїми враженнями від почутого. А говорити з ним про це - велика насолода. Він сприймає музику до глибини душі й завжди віднаходить у ній нові нюанси.
На першому місці у Петра Перебийноса - світова симфонічна класика. Проте іноді йому й самому важко визначити, які жанри для нього рідніші. Тут і симфонічні поеми, і рапсодії, і кантати, і реквієми, і концерти для фортепіано з оркестром. Брамс, Чайковський, Рахманінов, Дворжак, Шуман, Сен-Санс, Шопен. Як заворожує летючий діалог бентежного фортепіано та багатоголосого оркестру! Саме так відкриває мені свою душу невгамовний друг і колега. Та й сучасні українські композитори близькі його широкій натурі. Насамперед це Мирослав Скорик, Євген Станкович, Віталій Кирейко, Геннадій Ляшенко, Олександр Яковчук, творчість яких вабить самобутністю.
Хоча музична стихія не є самоціллю для письменника, та все ж допомагає глибинно сприймати звукові образи і теми, підсвідомо налаштуватися на творчість. Певен, що саме знаменитий «Коріолан» Бетховена дав могутній імпульс поетові і драматургу для написання цікавої ліричної трагедії «Коридор», яка є зразком органічного поєднання слова й музики. Слухаючи симфонії Маллера чи Брукнера, поет сповна переймається їхньою грандіозною величчю і високим трагізмом, але переформатовує їх на свій ліричний лад. Ось чому вся поезія Петра Перебийноса мелодійна і повнозвучна, а композитори охоче звертаються до неї. Навіть вельми вибагливий світлої пам’яті Олександр Білаш написав близько десятка пісень на слова поета, а славетний маестро Віталій Кирейко створив за віршами лірика чудові романси.
Самовіддана любов Петра Мойсейовича Перебийноса до музики відкриває перед ним широкі життєві і творчі простори, підіймає над буденною суєтою до висот невичерпної поетичної уяви. Дійсно, коли щодня перебуваєш у наелектризованій атмосфері грозових музичних потрясінь, то мимоволі здається, ніби прожив не одне життя у нескінченному Всесвіті Краси.
Автор: Олесь Доріченко
Джерело: Культура
|