| Стаття |
|
|
|
|
Згадаємо Андрія Іщенка
20 серпня 2017, неділя
Поширити у Facebook
Небагато шанувальників оперного мистецтва пам’ятають такі імена, як Людмила Єгорова-Кравченко, Олександр Востряков, Василь Третяк та багато інших, чиї голоси колись потужно лунали зі сцени київської опери, а вже про обізнаність серед широкого загалу й думати годі. Серед славнозвісних імен, що відійшли у забуття, – Андрій Іщенко, оперний співак, тенор, заслужений артист УРСР та просто талановита людина, яка 20 років свого життя віддала служінню Київському оперному театру.
В радянські часи співак об’їздив півсвіту з гастролями, що, до речі, було нечастим явищем в період СРСР. Так, його радо вітали у Франції, Англії, Іспанії, Португалії, Фінляндії, Канаді, Єгипті, Кубі, Мексиці та інших країнах.
Андрій Венедиктович Іщенко народився 20 серпня 1937 року в селі Ободівка Тростянецького району, що на Вінниччині, в селянській родині. Безмежна любов до співу та самобутній голос привели свого часу хлопця до військового ансамблю, в Німеччину, де він служив у лавах Збройних сил, а звідти – до столичної консерваторії. У 1965 році Андрія Іщенка запросили в Київський оперний театр солістом. А вже за три роки, в 1968-му, він отримує звання Заслуженого артиста УРСР. Неодноразово брав участь у гастрольних виступах хору ім. Г. Г. Верьовки в якості соліста.
Зі слів сучасників та колег по творчому цеху, Андрій Іщенко був неперевершеним з точки зору артистизму й емоційності, коли виконував партії, осяйні духом вільного українства: Іван Богун в опері «Богдан Хмельницький» К. Данькевича, Андрій – у «Запорожці за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, Петро – в «Наталці-Полтавці» М. Лисенка. Надзвичайна ліричність, глибина і щирість почуттів вирізняли його Ленського з-поміж інших – в опері «Євгеній Онєгін» П. Чайковського. Завдяки унікальному тембру дивовижно звучав голос тенора у виставах: «Травіата» Дж. Верді, «Манон» і «Вертер» Ж. Массне, «Лючія ді Ламермур» Г. Доніцетті тощо.
Хтось із закордонних приятелів Андрія Іщенка зазначив, що з таким талантом, з такою артистичністю, з таким голосом і зовнішністю, якби співак жив не в СРСР, а на заході – став би світовою зіркою. І дійсно, в Канаді Андрія вмовляли залишитися, та він не міг, бо сім’я лишалася в Києві.
Після завершення сценічної кар’єри у 49 років через проблеми зі здоров’ям, Андрій Венедиктович викладав у київському педагогічному інституті, де був завідувачем кафедри теорії та методики постановки голосу. У 54 роки він вимушений був піти і з цієї роботи через хворобу.
Помер Андрій Венедиктович 2 червня 2005 року. Похований на Совському кладовищі м. Києва.
У 2007 році до 70-річчя з дня народження Іщенка Андрія Венедиктовича вийшов CD диск під назвою «Пливе моя душа», де було зібрано лише незначну частину величезного надбання співака, та яке дивом збереглося на плівках – відео, аудіо, фото, афіші і т.д.
У 2011 році було знято документальний фільм під назвою «Мой папа – оперный певец».
Цього року, 20 серпня, артистові виповнилося б 80 років.
Джерело: За матеріалами прес-релізу
|