«Українська музика – це моя ідея фікс» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
«Українська музика – це моя ідея фікс»
«Українська музика – це моя ідея фікс»
Соліст Органного залу Дмитро Микитин про три «так», які змінили його життя
18 січня 2019, п'ятниця
Поширити у Facebook

У неділю, 20 січня, у Львівському органному залі відбудеться надзвичайний концерт. Річ у тім, що глядачі мали змогу самі обрати його програму. Організатори запропонували своїм майбутнім слухачам проголосувати он-лайн за одну із п’яти програм. 1 січня була визначена програма-переможець, за яку проголосували 28,6% відвідувачів Органного залу: мультфільми під живу музику!

Виконуватимуть твори Гріга, Равеля чи Дюка, які звучали в анімаційних фільмах, виконуватимуть піаністи Андрій Макаревич та Дмитро Микитин.

Напередодні концерту молодий соліст Органного залу Дмитро Микитин щиро й без купюр розповів про своє життя та творчість: про три випадкові «так», які змінили його життя, про deathcore в своїх навушниках та плани зіграти легендарні фортепіанні цикли «за раз».

Перше «так»

Співати я почав від самого народження. Мама завжди казала, що я дуже музична дитина. Дорогою на її роботу ми часто проходили повз «десятирічку» – Спеціалізовану музичну школу ім. С. Крушельницької. Мені було п’ять років, коли в один з таких моментів мама запитала мене: «Ти хочеш займатися музикою?». Я відповів «так!». Це було якесь дитяче імпульсивне бажання. В моїй родині ніхто не був професійним музикантом. Дідо грав на гітарі як аматор, а бабця колись пробувала грати на скрипці, тижні зо два. Я обрав фортепіано, не знаю чому. Пізніше мама жартувала: бо фортепіано звучить голосно, і його не треба носити з собою.

У школі мене прослухала викладачка та взяла на такий собі підготовчий курс, де я прозаймався півроку. У вересні здав вступний іспит (а це доволі серйозне випробування для маленької дитини!) і пішов у перший клас «десятирічки».

У школі мені дуже подобалося, хоча було і тяжко: зранку загальноосвітні предмети, після обіду – музичні заняття до шостої чи сьомої. Дорога додому забирала годину. А вдома треба вчити уроки і займатися! Друзі гуляють у дворі, а ти мусиш грати.

Джаз, рок і юнацький бунт

У другому класі на академіспиті я забув ноти, «вивалився». Пам’ятаю, мама мені після того сказала: «Я тебе з тої школи заберу, ти не будеш так більше соромитися!». Мені тоді так образливо стало. В результаті за рік я вже виграв Всеукраїнський конкурс ім. Барвінського (він тоді ще не був міжнародним).

У підлітковому віці настали часи поневірянь, коли я думав, чи буду взагалі займатися класичною музикою.

З самого дитинства всі говорили, що я доволі талановитий. Це відчуття, що ти повинен виправдовувати надії, дуже тисне. Відповіддю на це була, мабуть, моя втеча до вільної музики. Почав шукати себе в інших стилях – джаз, groove metal та indi-pop. До речі, в навушниках у мене досі іноді грає deathcore. Грав на бас-гітарі в гурті. Був період, коли я мав по сім проектів одночасно. Побачити інші сцени, сприйняття музики, працювати в команді з людьми, які не займалися ніколи професійною музикою – це дуже розширює свідомість.

Але прийшов час закінчувати школу. Клас десятий ще був доволі провальним, а в 11-му я взявся за навчання. І хоча закінчив «десятирічку» з жахливими оцінками по сольфеджіо й гармонії, але вступні іспити до Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка склав на найвищий бал.

Друге «так»

У консерваторії все було геть по-іншому, зовсім інший рівень вимог та підготовки. Я заново почав по-справжньому цікавитися класикою. А ще з другого курсу працював.

Я тоді вже жив окремо від батьків, потрібно було заробляти власні гроші. У своєї викладачки з концкласу я спитав, чи знає вона, де можна підпрацьовувати. До неї того ж дня підійшла професор з кафедри вокалу з проханням терміново знайти концертмейстера на семестр. Коли вони вдвох спитали мене: «Дмитре, а ти не хочеш спробувати?». Я відповів «так». Мені було дуже страшно, але спрацювала ще одна риса мого характеру: не завжди можу сказати «ні». Особливо, якщо пропонують щось, пов’язане з музикою.

У мій перший день на роботі отримав отакий стос нот, які треба було вивчити за тиждень. На першому занятті я побачив вокаліста з п’ятого курсу, якому менше ніж за місяць я мав акомпанувати на іспиті. Мабуть, через те, що я добре проявив себе у перші півроку, мене залишили на цій посаді. Працюю вже чотири роки.

Робота концертмейстером дуже розвинула мене як музиканта. Зараз я вільно читаю «з листа». Постійні виходи на сцену – ще один каталізатор для росту. Я вважаю, що ця робота – одна з найкращих речей, які зі мною траплялися.

Звичайно, поєднувати роботу і навчання нелегко. Цього літа я закінчую магістратуру. Графік розписаний по хвилинах. Мені деколи кажуть: «Краще пару ночей не поспати, але встигнути». А мені би пару ночей поспати!

Один із моїх найбільших страхів завжди був «зловити зірку». Дорога між найкращим і найгіршим може бути дуже коротка. Тому намагаюся постійно доводити, що я можу більше.

Приблизно в цей період з'явилися мої перші композиторські спроби – Соната для бандури та фортепіано, декілька прелюдій, ноктюрнів та пісень. Зараз працюю над симфонічним твором та музикою до кінострічки, мрію колись в майбутньому виконати авторський фортепіанний концерт з оркестром.

Третє «так»

Заграти в Органному мене запросив мій друг альтист Сергій Гаврилюк. Влітку 2018-го він запитав, чи не хотів би я спробувати себе як соліст на сцені. Це вже третє імпульсивне «так», яке змінило моє життя. До того моменту я не надто вірив, що стану колись сольним виконавцем. У мене, та й гадаю в інших музикантів, є певний ряд комплексів пов'язаних з публічними виступами та недооцінкою себе.

Словом, мій перший комерційний сольний концерт був страшним. Я дуже нервував. На другому почувався вже розкутіше. А коли Іван Остапович (директор Органного залу – ред.) та Тарас Демко (заступник – ред.) запропонували мені повторити програму, я був просто в ейфорії! Вже до третього концерту я підійшов спокійно. І зрозумів, що мені це подобається. Таке ж відчуття було в останні роки школи – свободи, творчості.

У виконавстві не все так однозначно, як можна подумати. Немає одностайного трактування – це завжди пошуки, і в кожного свій підхід та своя формула.

Згодом я став менеджером проектів в Органному залі. Далі були виступи з оркестром, дуети. Мабуть, найскладнішим був перший концерт «Мультфільмів під живу музику», який ми придумали з піаністом Андрієм Макаревичем. На проекторі йде мультфільм, а ми виконуємо музику, під яку він був створений. Це дуже складно: грати синхронно та ще й потрапляти під мультик. І все це в темряві зали, переповненої дітьми! Перед першим виступом ми пробували грати у навушниках, під таймер – нічого не виходило! Репетирували декілька днів до третьої ночі. Врешті всі навушники викинули і грали просто так. Тепер це одна з найулюбленіших програм відвідувачів Органного.

Найкомфортніший за все моє життя концерт був у грудні минулого року зі скрипалькою Олександрою Мороз. Ні з ким досі я не відчував такої творчої єдності на сцені! У нас не було зорового контакту, але вона ніби відчувала все, що хотів зробити я і навпаки. Я просто грав і ловив кайф.

Слухати і знати

Ще з першого курсу консерваторії українська музика стала для мене «ідеєю фікс». Не розумів, чому інші не хочуть її грати. Коли я почав думати про виконання творів, я нарахував стільки українських композиторів, що мені довелося обмежитися для початку лише західними областями. Від початку ХХ століття у Західній Україні композиторів, які писали для фортепіано, було понад 140!

Я не збираюся кидати пилюку в очі й говорити, що вся наша музика геніальна. Це судження –суб'єктивна справа кожного. Є твори вищого мистецького рівня, є нижчого, але щоб судити про це, потрібно, щоб музика була в хорошому виконанні, в хорошій якості записана. Українська музика в цілому гідна посісти місце поруч з німецькою, англійською чи французькою. Щоб промувати українську музику, потрібно подолати комплекс меншовартості.

«Божевільні» плани

Люблю грати цикли творів: якщо прелюдії Шопена – то всі, якщо сонати Прокофєва – то всі. У мене є декілька божевільних ідей, які я хочу втілити у найближчі два роки: зіграти всі багателі Бетовена в одному концерті, він відбудеться 21 лютого; всі 24 прелюдії Дебюссі, це, можливо, буде в травні; вісім етюдів Віктора Косенка – у наступному семестрі. А наймасштабніша моя ідея – за три вечори виконати всі фортепіанні сонати Прокоф’єва.

Ще мрію в Органному зіграти джаз. Про перший проект – 24 прелюдії Миколи Капустіна – вже домовлено. Це шалено джазова штука! Домовляюся про другий – інді-рок з гітаристом і вокалістом Вадимом Бойцовим.

Взагалі Органний зал – це круто. Тут регулярно відбуваються непересічні події, які цікаві не лише музикантам. Органний задає нові тренди.



Концертна організація: Львівський будинок органної і камерної музики
Джерело: Zaxid.net



Інші:

"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
“До перемоги”
Як народжується музика?
“Тримаємо культурний фронт”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine