Керівниця Академічної капели Українського радіо Юлія Ткач: «Не знаю досконалішого явища, ніж хоровий спів» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Керівниця Академічної капели Українського радіо Юлія Ткач: «Не знаю досконалішого явища, ніж хоровий спів»
Академічний хор ім. Майбороди Національної радіокомпанії України
Ткач Юлія Сергіївна
Керівниця Академічної капели Українського радіо Юлія Ткач: «Не знаю досконалішого явища, ніж хоровий спів»
7 березня 2019, четвер
Поширити у Facebook

Нещодавно лауреатом музичної Премії імені Миколи Лисенка за видатні досягнення у професійному виконавському мистецтві стала хорова диригент Юлія Ткач. Вона — художній керівник та головний диригент Академічної хорової капели Українського радіо, заслужена артистка України, кандидат мистецтвознавства. Колектив, яким диригує, гідно презентує своє виконавське мистецтво в Україні і за кордоном: в Іспанії, Італії, Франції, Нідерландах, Португалії, Польщі, Тунісі. У 2015-му на міжнародному фестивалі-конкурсі Духовної музики у Польщі хор здобув перемогу і в наступному році як почесний гість брав участь в iнавгураційному концерті фестивалю.

Завжди треба займатись улюбленою справою

— Пані Юліє, визнання — це важливо. Але з чого все починалося? Чому обрали саме хоровий спів?

— Справді, головне — визнання. Це додає сил і натхнення.

А починалось усе, коли мені було років п’ять... Батьки збирались вести мене до музичної школи. Я навідріз відмовлялась... Але наснився мені цікавий сон, пов’язаний із концертом (я й зараз його пам’ятаю), прокинувшись,­ зранку я буквально влетіла до батьків у кімнату і попросила відвести мене «на музику».

У дитинстві я ніколи не намагалась бути лідером, училась гарно, була дуже дисциплінованою, але говорити перед великим колективом боялася — просто страх і все! Аби мені хтось тоді сказав, що я в дорослому житті буду щодня стояти і спілкуватися одразу з 60 артистами, ніколи б не повірила.
Музика була для мене тим єдиним місцем, де я могла, не боячись нічого, бути відвертою, відкритою і вільною. Пам’ятаю свої відчуття — особливий стан і свободу під час виступів перед публікою. Я отримувала колосальну насолоду від можливості поділитись своїми почуттями через гру на роялі для великої аудиторії.

Мої батьки (мама — професійний музикант, батько — військовослужбовець) завжди наголошували, що в житті треба займатися улюбленою справою, тоді буде і чесно, і корисно! І я їм дуже за це вдячна.

— Як відбулося ваше знайомство з хором Українського радіо?

— Із хором Українського радіо я здавала свій перший аспірантський виступ у 2002 році. Після того мене запросили стати хормейстером колективу (тоді була така посада). Відтоді я почала робити фондові записи.

На посаді хормейстера працювала сім років. У 2012 році захистила дисертацію, звичайно, на тему специфіки хорового виконавства.

— Чому обрали саме таку тему дисертації?

— Дуже довго стримувала себе і не хотіла починати роботу, бо трохи перемагала практика. Якось не думала, що написання наукової роботи настільки мене затягне і дасть зов­сім інший рівень мислення. Тепер можу сміливо заявити: в кого є сумніви, чи починати писати дисертацію, — однозначно так! Це надзвичайно корисна і по­трібна справа. Є одне «але» — робити це потрібно не байдуже, а з натхненням і любов’ю. Зараз працюю на кафедрі хорового диригування Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського.

— А коли і як отримали пропозицію очолити колектив і стати головним диригентом хору Українського радіо?

— Це було так несподівано й неочікувано.

Вересень 2010 року. Я — мама вже двох дітей (молодшому було на той час півтора року) у декретній відпустці. 10 вересня — дзвінок від керівництва і прохання вийти на роботу. Поїхала писати заяву. У відділі кадрів Українського радіо зустрічаю Віктора Петровича Скоромного, який приніс заяву на звільнення. (Віктор Скоромний очолював хор Українського радіо з 1986 по 2010 рік. У вересні його запросили на посаду Генерального директора — художнього керівника Національної капели бандуристів. — Авт.) Я розгубилась, погано щось розумію. Іду до керівництва НРКУ. «Ми давно обговорювали вашу кандидатуру на посаду керівника хору. У вас високі професійні результати й чудовий вік очолити колектив. Розуміємо, що мала дитина. Подумайте, порадьтеся iз сім’єю». Раджусь і... отримую підтримку.

Творчий колектив — це цінний скарб

— Як прийняв колектив? Які перші зміни здійснили?

— Дуже добре. Я знала традиції колективу хору як творчі, так і побутові, людей, стосунки і, звичайно, це спростило певні «революційні» зміни в колективі.

— Стосовно людських стосунків у колективі. Чи важко працювати з музикантами? Адже кожен iз них має різний творчий освітній і виконавський досвід. Художній керівник — це одне, диригент — інше. Як поєднуєте?

— Колектив у нас високопрофесійний, всі співаки мають вищу музичну освіту. До того ж, у нас панує атмосфера людяності, і я вважаю це цінним скарбом. Колись мене в інтерв’ю запитали, якого стилю я дотримуюсь при керуванні колективом: авторитарного чи демократичного. З того часу нічого не змінилось. У творчості є один керівник, і тільки він вирішує, яким звуком будемо співати, який тембр чи інтонацію додати, а в повсякденному житті це щирі людські стосунки, взаємоповага.

Колектив, окрім професійної складової, це ще і людські долі, амбіції, жива людська природа. І тут треба бути ще й психологом. За ці роки ми стали майже однією родиною. Бувають моменти, які запам’ятовуєш на все життя. Пiсля відпустки, пропрацювавши перший сезон в якості керівника, я вийшла до хору під оплески. Це так емоційно і незабутньо!

— Чому з безлічі виконавських мистецтв ви обрали саме хоровий спів?

— Відверто, я не знаю більш досконалого явища, ніж хоровий спів. Бог, любов і хоровий спів. Це моя ціннісна система. Я так відчуваю генетично. Мій пра­прадід був священиком, рід з обох боків дуже співочий і обдарований музично. Це свідомий потяг до хору.

До того ж мій педагог Євген Савчук сказав мені дуже важливі слова: «Найскладніша справа — працювати з людьми. Не диригування чи безпосередня хормейстерська робота, а саме робота з людьми...». Так і є. Хто грає на роялі, хто на скрипці, а тут хор, що складається з людей. А ще педагог дав мені дуже важливу життєву пораду: «Ніколи не став особисте вище справи...». Думаю, це — золоті слова та настанова всім диригентам.

Неочікуваний презент від польської сторони

— Скажіть, пані Юліє, а жінка-диригент — це мода, амбіції чи поклик душі?

— У кого як. Усе індивідуально. Але я не думаю, що музикою, тим більше диригентською справою, не можна займатися винятково заради амбіцій чи моди. Зараз, дійсно, дуже активізувались жінки, але не тільки в Україні, і не тільки в диригентській справі. Це загальна тенденція...

— А для вас?

— Поклик душі з наявністю здорових амбіцій. Мода тут ні до чого.

— Чи складно вам конкурувати з чоловікам-диригентами? Адже деякі музичні критики вважають, що це не жіноча професія і жінці не місце за диригентським пультом...

— Ці музичні критики, мабуть, чоловіки? Насправді, вважаю, що головна роль жінки — у постійному творенні, плеканні чогось нового і прекрасного. І мистецтво тут не є винятком. Народження і виховання дітей, збереження родинних традицій, творчі ідеї і їх реалізація — це все може створювати жінка, якщо їй дозволяють талант, сили, обставини. Щодо конкуренції — для того, щоб порівнятись з іншими, треба бути собою, дотримуюсь цієї думки.

— Київська музична афіша переповнена класичними концертами різних форматів. Як заманити слухача, що ви для цього робите?

— Незважаючи на скрутні часи, мистецтво, особливо класичне, завжди утримувалося на плаву і часто — за рахунок ентузіазму артистів, тому що у митця душа вимагає творчого самовираження. У нашій країні тільки нещодавно почали розуміти, що на класиці можна і потрібно заробляти, як це роблять у розвинених країнах. Це потужний інструмент формування свідомості, між іншим.

В Америці у кожному штаті — сотні хорів. У кожній загальноосвітній школі та коледжі — декілька хорів та оркестрів. Тож попит на мистецтво та хорову музику зокрема є і завжди буде, тому що це, якщо хочете, наш український код ідентичності.

А для розширення аудиторії і враховуючи специфіку телебачення намагаємось поєднувати класичні академічні програми з доступнішими легкими жанрами. Нещодавно мали дуже успішний концерт, де виконували кавер-версії популярних західних композицій, частин із відомих мюзиклів. Такий формат, звичайно, розширює аудиторію та приваблює потенційного слухача.

— Колектив хору Українського радіо має насичений творчий графік. Які пріоритети вибираєте як художній керівник?

— Так, життя насичене, і це дуже позитивний момент. Колектив тримається у творчому тонусі, а це по­значається і на якості, і на виробничих результатах. А відмінна мистецька форма хору Українського радіо є моїм основним пріоритетом.

Насправді, у нас дуже багато напрямів роботи. Нещодавно, складаючи план діяльності колективу на рік, визначила аж сім таких напрямів. Пріоритетними є фондові записи, концертна діяльність, заповнення медіа-контенту радіо-, телеефірів, участь у медіа-проектах, популяризація національного хорового виконавства як у медійній, так і в мистецькій площині.

Тут дуже цікавий момент — хор Українського радіо поєднує в собі дві іпостасі. По-перше, як медійний хоровий колектив країни з суто специфічними завданнями: робота на мікрофон, поповнення фонду, робота в медіа-проектах.

По-друге, як потужний і стратегічно важливий творчий осередок країни в мистецькій системі координат. Це колектив універсальний за репертуарними і виконавськими можливостями, міцними традиціями, власним виконавським стилем. Він займає чітку й унікальну нішу серед провідних колективів України і світу. І ми маємо це чітко усвідомлювати. Тому пріоритет один — тримати колектив на високому професійному рівні, постійно поповнювати медіа-контент Суспільного мовника, гідно презентувати хорове виконавське мистецтво на всіх рівнях нашої діяльності.

— Як це вдається поєднувати?

— Так, маю велике щастя і досвід диригувати не тільки хором, а й оркестрами, причому найкращими оркестрами України. Почалося все з Національного камерного оркестру «Київська камерата». Разом iз хором Українського радіо під моєю орудою ми виконали в концертах та записали до Фонду радіо чудовий твір Ігоря Щербакова «Стабат Матер». Потім Fa—tastic chamber orchestra, Національний академічний духовий оркестр України, наш Заслужений академічний симфонічний оркестр Українського радіо.

А нещодавно мала честь представляти прем’єру хорового концерту А. Веделя—Л. Дичко «Тебе, Бога, хвалим!» Це вже Національний симфонічний оркестр України та, звісно, академічна хорова капела Українського радіо.

— Ви багато гастролюєте, виступаєте в престижних залах...

— Це і філармонії Варшави, Гданська, Вроцлава, Лодзя, Краківський льодовий палац, костел Маріяцький, Палац де ля Музіка Каталана в Барселоні... Екзотичними були гастролі до Тунісу в 2016 та 2018 роках. Амфітеатри Ель-Джема та Карфагена налічували понад 10 тисяч слухачів. Разом із нашим симфонічним оркестром відкрили оперний театр у Тунісі. На концерті був присутній президент та члени уряду країни. То була почесна й відповідальна місія.

— А як iз концертами в Україні?

— Ми в постійному русі. У Будинку звукозапису взяли участь у концерті «Шлях до свободи», приуроченому 5-м роковинам Революції гідності. Готуємося до виступу у Хмельницькій філармонії — виконаємо ораторію Ігоря Щербакова «Великого бажайте...», присвячену пам’яті патріарха Йосипа Сліпого.

Хорове мистецтво, зокрема мистецтво Академічної хорової капели Українського радіо, цінують у Європі. Минулого року неочікувано отримали презент від польської сторони. Під патронатом президента Польщі було видано компакт-диск iз концертним записом у виконанні Академічної хорової капели Українського радіо.

Академічна хорова капела Українського радіо виступає у кращих залах Європи.


Колективи: Академічний хор ім. Майбороди Національної радіокомпанії України
Диригенти: Юлія Ткач
Концертна організація: Національна радіокомпанія України
Джерело: Україна молода



Інші:

"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
“До перемоги”
Як народжується музика?
“Тримаємо культурний фронт”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine