| Інтерв'ю |
|
|
|
|
Шкодую, що раніше не їздили на Донбас, — хормейстер капели «Дніпро»
22 січня 2017, неділя
Поширити у Facebook
100-ліття «Щедрика»: на Різдво 1916 року хор «Дніпро» вперше виконав тепер всесвітньовідому композицію українського композитора Миколи Леонтовича.
Спілкуємось з хормейстром капели
25 грудня (за старим стилем, за новим — 7 січня) 1916 року хор Університету імені Святого Володимира (нині — університету імені Тараса Шевченка) «Дніпро» вперше виконав «Щедрика» Миколи Леонтовича. Про колядки, щедрівки, мистецтво і культуру говоримо з хормейстром хорової капели «Дніпро» Іриною Душейко.
21 січня хор «Дніпро» запрошує на фестиваль «ЕтноЗима у Михайлівському», де буде встановлюватись Національний рекорд із найтривалішого виконання колядок та щедрівок.
Кожної середи у червоному корпусі університету Шевченка проходять безкоштовні концерти хору «Дніпро». Початок о 17:00, вхід вільний.
Дмитро Тузов: Сто років тому саме хор «Дніпро» вперше виконав «Щедрик» Миколи Леонтовича?
Ірина Душейко: Так, сто років тому, 25 січня по старому стилю, 7 січня по новому, був концерт під керівництвом Олександра Кошиця.
Наталя Соколенко: Оксана Забужко говорила, що 100-ліття «Щедрика» — це настільки визначна дата, що має бути подією року, принаймні у культурному середовищі. Чи стало це подією?
Ірина Душейко: Мені здається, що стало. Ми дуже багато про це говорили і в ефірах, і концерти були, Нацбанк на початку року випустив дуже красиву монету зі «Щедриком». Можливо, треба було більше говорити. Адже «Щедрик» — це не тільки Україна, це світовий масштаб. Він виконується по всьому світу, багато країн вважають його своєю різдвяною колядкою.
Дмитро Тузов: Ви навіть казали різдвяним гімном?
Ірина Душейко: Так.
Дмитро Тузов: Але не скрізь визнають, що це твір українського композитора?
Ірина Душейко: Багато хто просто не знає. Але ми на концертах завжди співаємо «Щедрика», це наша візитна картка.
Дмитро Тузов: Чим зараз живе хорова капела «Дніпро»? Знаю, що півроку тому ви гастролювали по Європі, що з того часу відбувалося?
Ірина Душейко: Дуже багато всього за цей час відбувалось. У нас був надзвичайно цікавий українсько-еквадорський проект — до нас приїжджали диригент і перкусіоніст з Еквадору. Ви тільки уявіть, щоб потрапити до нас, вони облетіли планету. На 2018 рік еквадорці запросили вже нас туди на гастролі, на фестиваль. Дехто вже почав відкладати по 50-60 гривень в день, бо переліт дуже дорогий — від 1000 доларів. Але дуже хочеться вірити, що все вийде, треба мріяти.
Дмитро Тузов: А якісь ближчі маршрути?
Ірина Душейко: Якраз весною, сподіваюсь, будемо у Литві. Це наші побратими — університет у Вільнюсі, які нас підтримали, приїздили у вересні 2014 року. Уявіть собі, після Революції, повним ходом йде війна, а вони не побоялися і приїхали на знак підтримки. Ми разом зробили концерт в госпіталі, вони привезли гроші — віддали їх мамам поранених безпосередньо у руки.
Наталя Соколенко: Наскільки хорове мистецтво популярне у світі?
Ірина Душейко: У Європі і не тільки воно зараз дуже популярне, при кожному університеті є один або два хори, і навіть оркестри. У Польщі, наприклад, вони весь час виступають, роблять фестивалі. У них дуже високий рівень цього аматорського мистецтва. На Філіппінах (здається, що така маленька країна) — я бачила їхній хор у Познані — це таке шоу, у нас тут взагалі нема з чим порівняти. У нас таких професійних хорів нема. Я не могла вірити, що це аматори.
Наталя Соколенко: А що в Україні з хоровим мистецтвом?
Ірина Душейко: В Україні воно, певно, живе завдяки людям, які люблять співати, і волонтерам. Я себе теж можу назвати майже волонтером — це моя улюблена справа, я її ніколи нізащо не кину, але платня як у наших лікарів, вчителів. Хотілося б, щоб це розвивалося.
В Англії, Німеччині люди збираються, наймають диригента, самі орендують приміщення для репетицій, зали, потім продають квитки на концерти. Ми теж до цього йдемо.
Дмитро Тузов: Наскільки активно ви зараз задіяні поза межами великих аудиторій, зараз такий період колядок, щедрівок?
Ірина Душейко: Якщо до нас приходить якесь прохання, запрошення на концерт, то ми, звичайно, йдемо. Наприклад, цієї суботи, 21 січня, у Михайлівському Золотоверхому монастирі буде цікавий проект — з 12 до 15 буде безперервне виконання колядок різними хорами, сольними співаками — це має зайти у Книгу рекордів України.
А кожної середи ми даємо концерти у червоному корпусі університету імені Тараса Шевченка. Початок о 17:00, вхід вільний.
Дмитро Тузов: Що потрібно зробити, щоб якось допомогти хору, щоб він розвивався?
Ірина Душейко: Звичайно, це університет, а університет прив’язаний до країни, до бюджету, а там немає зараз таких статей на культуру. Треба взагалі статтю культури підняти, тому що з цього все починається, а ми її поставили на саму останню сходинку. Якби ми розвивали українську пісню, я навіть про себе зараз кажу — мені дуже соромно, що я ніколи не їздила з хором «Дніпро», наприклад, в Луганськ чи Донецьк виступати. От не було і думки такої, нагоди, може якогось фестивалю.
Джерело: Громадське радіо
|