Мистецтво неможливого | Music-Review Ukraine
Головна
Стаття
Мистецтво неможливого
Мистецтво неможливого
Театральний репортаж з Сум – міста, де не вщухає повітряна тривога
27 вересня, п'ятниця
Поширити у Facebook

Місто Суми, що живе впритул до російського кордону, в напрузі постійної загрози нападу, в нескінчених повітряних тривогах, має свій театральний ажіотаж.

Глядацька зала Сумського національного академічного театру драми та музичної комедії імені Михайла Щепкіна майже завжди переповнена. Оперують сценою тут одразу два театри – сумський і двічі релокований луганський.

Тож, поїздка театральної критикині Ольги Стельмашевської туди – не просто жест підтримки колег, а і мотивація.

Спеціально для УП.Культура вона зафіксувала мистецтво на межі життя і війни. З часом це обов'язково знайде гідне місце в історії виживання і боротьби митців під час жорстокої війни Росії проти України. Проти її культури.

Прицільний розстріл
Сумський театр сьогодні – своєрідна модель життя нашої країни: на одній сцені успішно співпрацюють і співіснують дві трупи, дві театральні сім’ї. Одна – місцева сумська. Друга – вже двічі релокована. Спочатку із Луганська в Сіверськодонецьк. А потім звідти – в Суми команда Луганського обласного академічного музично-драматичного театру.

Керує Сумським театром колишній очільник театру Луганського Сергій Дорофеєв.

В телефоні Сергія – фото нині розбомбленої будівлі театру в Сіверськодонецьку. Разом з колегами з Луганська вони відреставрували цю будівлю після релокації. І не лише будівлю – Дорофєєв побудував цікавий, сучасний український театр в пострадянському й проросійському "мистецькому ландшафті".

В один момент цього всього не стало. Є запис полоненого "денеерівця", який розповідає, як отримав завдання розстріляти театр з танка, що він і зробив десятком пострілів.

Глядацька зала, адміністративні та інші приміщення – згоріли. Театр не підлягає відновленню...

Це був другий із трьох українських театрів, що був знищений свідомо: розстрілювали прицільно саме українську культуру.

"Ремонт будівлі театру у Сєвєродонецьку обладміністрація завершила 2017 року. Загалом на це витратили близько 50 мільйонів гривень, і майже половину грошей вклали в обладнання сцени. Там було все дуже серйозно. Я досі нічого не відчуваю з цього приводу. Не знаю чому, але мене з 24 лютого ще ніколи не накривало. Думаю, що моя підсвідомість просто блокує цей трагічний для мене спогад. Але колись це все має прорвати", – говорить Сергій.

Отже, в Сумах, під одним театральним дахом луганчани почали працювати із сумчанами.
Так, Сумська трупа прийшла до закриття свого ювілейного сезону з новим керівником та неочікуваним підкріпленням.

А Луганський театр залишився окремою юридичною установою, яку очолив Олександр Гришков. 8 років у Сєвєродонецьку він разом з луганчанами створював та відбудовував цей театр, тож це дозволило йому у стислі терміни відновити вистави свого театру.

Нині кожен театр має власну афішу, але вистави грають змішаними складами. Якщо ж проєкти спільні, – на афіші стоять два логотипи.

Сезони і резони

У свій перший сезон 2022/23 року Дорофєєв і Гришков випустили 16 прем’єр, відкрили "Сцену під колом" – "сцену без цензури", осучаснили репертуар. Обидва директори поступово знімали різні табу, обертали у театральну віру очільників області.

Головне: почали активно залучати молодих режисерів Максима Булгакова, Дмитра Некрасова, Владислава Писарева і диригента/режисера Микиту Полякова. Тож, увагу нового, молодого глядача було завойовано доволі швидко й у порівнянні навіть з 2020 роком, – кількість публіки збільшили вдвічі!

Це справжнє досягнення, з огляду на те, що будівля театру, зведена у 80-ті роки минулого сторіччя, призначалася не стільки для театру, скільки для партз’їздів регіону: 822 місця для 300-тисячного міста все ж занадто, навіть для мирного часу. Щоби втримати глядача треба ставити прем’єри буквально на конвеєр.

Після травневої загрози прориву кордону, чисельність населення міста скоротилася до 180 тисяч. До Росії рукою подати – 40 кілометрів.

Проте укриття театру може вмістити лише 350 осіб – на цю кількість глядачів сьогодні і грають. Квиток коштує від 130 до 300 гривень. Для мешканців Сум, враховуючи всі обставини – цілком відчутні гроші. Та попри це зал весь час повний.

Минулий сезон відзначився 13 прем’єрами, зміною репертуару на 90%, гастролями в Києві, Львові, Ужгороді.

Сумський театр не оминають цілком столичні процеси – пошук прийнятної мови, щоб говорити про трагічні події цієї війни, новий погляд на класику, міркування про майбутнє.

Тож, новий сезон у Сумському театрі має вельми збалансовану афішу, в якій є усього потроху з вищеназваного. На експериментальний сцені в укритті: треш "Родина "Веселка" (в оригіналі п’єса "Гей парад") сучасного драматурга Ігоря Білиця, трагіфарс "Оркестр" творця сучасної інтелектуальної драми Жана Ануя і драма "Легені" сучасного британського драматурга Данкана Макміллана; трендові "Хлібне перемир’я" Сергія Жадана у форматі "сцена на сцені та неконцерт "П’ять пісень Полісся" сучасної драматургині Людмили Тимошенко; популярна добре зроблена п’єса "Quartetto" оскароносця Рональда Харвуда на малій сцені, західноєвропейська класика "Пер Гюнт" Генріка Ібсена (переможець престижного всеукраїнського театрального фестивалю-премії "ГРА") і "Сірано де Бержерак" Едмона Ростана.

Й звісно ж, своя "Конотопська відьма". Тут вона у жанрі мюзиклу: в театрі є власний оркестр, співаючі актори і акторки. Оркестр регулярно видає на гора концерти-вистави.
Наразі в репетиціях ще три прем’єри: "Аліса в країні див" Льюїса Керрола для сімейного перегляду, грандіозна "Тіні забутих предків" Михайла Коцюбинського й зовсім свіжа п’єса Олега Михайлова "Птах на горищі" – історія дівчинки з Маріуполя, яку вивезли до Росії і яка змогла зберегти у своєму серці Україну.

Особлива вистава

Прем’єра "Украденого щастя" за Іваном Франком у постановці та інсценівці Дмитра Некрасова, – вдалий приклад режисерського відчуття загальноукраїнської театральної хвилі сучасних інтерпретацій української класики.

Квитки на виставу розпродаються наперед. Глядач жваво реагує на кожну яскраву чи провокативну мізансцену, обговорює різні акторські склади, фотографується з режисером (!). У Сумах – такий самий театральний бум, як і в столиці. Зі своїми, звісно, нюансами.

Найбільш вражаючий момент відвідин Сумського театру: за п’ять хвилин до фіналу, коли мало статися непоправне, а режисер майстерно закрутив емоційну пружину до упору, – почувся гучний, глухий вибух: працювало ППО. Звісно, виставу зупинили і попросили спуститися в укриття, але глядачі почали буквально благати дограти, адже тривоги у Сумах тривалі. Хвилин двадцять витримали і таки вмовили дограти: жодна людина не пішла.

Що ж такого привабливого у цій "провінційній драмі" для публіки прикордонного, неспокійного міста, де, здавалося б, не до театру?!

Дію перенесено з 1870 року й підгірського села Незваничі – у 90-і роки ХХ століття, до умовного Слобожанського містечка зі всіма "особливостями" тих років. Події відбувається в гаражі якогось узагальненого спального району зі всім впізнаваним предметним і костюмним світом пересічного, зубожілого, сірого життя під хіти гурту "ВВ".

Проте режисер-постановник і не думає загравати з публікою: цей свідомо обраний хід дає змогу підкреслити "класику жанру" й одночасно актуальність франкового сюжету. Кожна деталь цього осучаснення виправдана і додає реальної, а не літературної справжності любовному трикутнику в оточенні пліток, неконтрольованих можливостей людини при владі, соціально-побутових умовностей й одвічних людських пристрастей і дилем.
Некрасов (музичне оформлення) не дарма вплітає в усю темпоритмичну канву вистави хіти "Воплів Відоплясова": історія починає жити у сучасному ритмі й відгукується не тільки "вставним" музичним номером – буквальною цитатою з кліпу гурту "У клюбі будуть танці", а й колоритом, що додає контрастності драмі, яка розгортається десь на районі.

Влучно обіграно все: замість коня – у Миколи Задорожного (Віталій Хоменко) – "залізний кінь": заіржавілий мотоцикл з люлькою: його фетиш і скарб. Михайло (Юрій Кулик) – народний депутат, "слєдак" і харизматичний "рєшала", що пройшов Афган ("єдиного сина матері – випхали на війну") і має ПТСР.

Анна (Крістіна Зограбян) на перших хвилинах подає до столу перловку: символ відчайдушної бідності й водночас "жіночу кашу", як її називають у народі. Годує нею не тільки нелюбимого чоловіка, але й трьох бабусь – уособлення глибоко упередженого старого світу.

Ці колоритні акторки (Ольга Богомолова, Нонна Жулева та Тамара Корінна) знахідка і яскравий смисловий акцент: то вони три побутові сусідки-жебрачки у пишному вбранні (художниця з костюмів Любов Медвідь) – завзяті працівниці споконвічного ОБС (одна-бабка-сказала), то шекспірівські відьми або ворожки з сусіднього Конотопу, або ж уламок давньогрецького хору, який коментує події.

Апофеоз вистави – "осквернення" коханцями мотоцикла-люльки і матеріального доказу подоби благопристойного життя, "як в усіх", нещасного заробітчанина Миколи. Не обійшлося без еротичного кіно у стилі "Дев’ять з половиною тижнів" – a parte до відеосалонів 90-х. Секс, дим, рок-н-рол. Але сцена надто красива, придумана, хореографічна, експресивна. Ну, бо Театр!

Власне, розуміння природи театру, його відчуття, талановите володіння його секретами, гачками, манками й дає Некрасову можливість використовувати всю режисерську палітру.

Його колеги, – кожен зі своїм особливим режисерським почерком, – так само нею користуються вповні й вільні у своїх мистецьких висловлюваннях. Це і є головною запорукою творчості та глядацького успіху. Сумська публіка завжди може розраховувати на цікавий, вигадливий театр без приставки "провінційний". Оскільки він у контексті і в тренді.

Шкода лише, що війна намагається викинути Сумський театр за його межі: не кожний нині насмілиться поїхати у це місто за театральними враженнями.

Інтерес до театру самих мешканців міста – свідоме і підсвідоме самолікування і самоочищення від страхів війни. Ці півтори-дві години в театрі – повернення у довоєнне життя, відновлення ментального здоров’я і демонстрація стратегічно важливого місця культури в самоствердженні нації.





Автор: Стельмашевська Ольга
Джерело: life.pravda.com.ua



Інші:

ДО 100-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ КОРИФЕЯ УКРАЇНСЬКОГО ОПЕРНО-ХОРОВОГО МИСТЕЦТВА ЛЬВА МИКОЛАЙОВИЧА ВЕНЕДИКТОВА (1924 – 2017)
Станіслав Людкевич і Василь Барвінський, які не дали затихнути українській музиці
Духовність Центральної Європи в музиці: від Пендерецького до Пярта
Мистецтво неможливого
Пам’яті тої «Рути»
«Арсенал» Довженка в Берліні: Історія, яка резонує і через століття
Мельпомена Таврії
Зараз 11 наших людей у війську, - очільник Національної оперети Струтинський
Полон в росії замість фестивалю в США: музиканти з миколаївської 36-ї бригади перебувають у неволі
10 мудрих цитат легендарного актора Богдана Ступки про життя, любов та Україну
Ярослав та Інгігерда. Тисячолітня українсько-шведська історія кохання на фестивалі Bouquet Kyiv Stage- 16 серпня
”ВІД СЯНУ до ДОНУ”
Геніальний тенор
Змушували відкопувати тіла вбитих маріупольців: історія музиканта військового оркестру
Ukrainian Freedom Orchestra втретє зазвучить у світі
У музеї на Кіровоградщині діє виставка, присвячена ювілею відомого композитора і диригента
Опера «Тарас Бульба» лютого патріота Миколи Лисенка. Як її подати світові у час війни з росією?
Українсько-польські музичні мости Фонду “Pro Musica Viva”
ОПЕРА В ЕПОХУ ЗЛОДІЙСТВА
ЄВРОБАЧЕННЯ - МУЗИКА І НЕ ТІЛЬКИ
Правила ринку: агент Линів пояснив, чому диригенти виконують твори російських композиторів
В Мюнхені запрошують на «Страту» та «Дванадцяту ніч»
Національна опера України поставить оперу "Конотопська відьма"
Українська опера Chornobyldorf виборола Премію Королівського філармонічного товариства
А ви знали, що Шевченко міг би стати й відомим музикантом?
Премʼєри в імʼя Перемоги
ЛІТЕРАТУРА З МУЗИКИ, МУЗИКА З ЛІТЕРАТУРИ
«Незламні»: музичне послання українців у другу річницю початку повномасштабної війни
«Десять років чекаємо на перемогу»: історія оркестру, який двічі з дому вигнала війна
Найкращий концерт Кіровоградської філармонії - попереду. Він буде присвячений Дню перемоги!
Музичні інструменти змінили на автомати: історії артистів театру Одеси
Оновлений репертуар, літній фестиваль та інтерактивна "Ластівка Щедрика": майбутнє Івано-Франківської філармонії в баченні Володимира Рудницького
Змінив пуанти на армійські берці: згадаймо артиста балету Ростислава Янчишена
"Музичні вечори у будинку родини Мейтусів"
«Для мене дім – там, де серце» – Віктор Рекало, автор музики до балету про вимушену міграцію «Дім»
Як розтопити «Крижане серце»?
В Одеській опері відновили незвичайну виставу
Хмельницький фаховий музичний коледж ім. В.І.Заремби: 65 років від дня заснування
До дня Соборності: в Національній опері представлять всеукраїнський музичний проєкт
Як доктор мистецтвознавства став... диригентом
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
11.jpg