| Інтерв'ю |
|
|
|
|
Сам собі оркестр: вінничанин виготовляє інструменти з усього світу за описом з інтернету
17 грудня 2018, понеділок
Поширити у Facebook
Кімната Павла Віта – схожа на музей музичних інструментів різних народів світу.
Він власноруч виготовляє різноманітні американські, бразильські, африканські та навіть австралійські музичні інструменти.
Про більшість з них пересічним українцям навіть не відомо. Павло ж їх не тільки робить, а й вміє грати на кожному.
Хлопець мешкає у Вінниці й захопися музикою під час навчання в художньому училищі.
Освоював гру на барабанах та гітарі, вивчав програми для написання електронної музики.
ОДИН З НАЙДАВНІШИХ ДУХОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ
– Якось випадково натрапив на семпли діджеріду – це австралійський етнічний інструмент, і мене захопило звучання, – розповідає Павло.
Почав шукати детальну інформацію в інтернеті.
Виявилося, що в Австралії їх називають зовсім інакше. На сході півострову Арнем, звідки інструмент родом, його іменують йідакі (yidaki), на заході – маго (мago). Є ще й інші назви, але ці – найпоширеніші.
На фото не було зрозуміло, якого інструмент розміру.
– Думав, що це звичайна дудочка. Коли ж побачив цей інструмент поряд з людиною, то здивувався – він величезнний за розмірами, як наша трембіта, –пояснює колекціонер.
Йідакі мають конусоподібну форму і більші за розміром, маго – менші та циліндричної форми.
Діджеріду – один з найдавніших духових інструментів. Достеменно не відомо коли саме він з’явився.
В Австралії інструмент виготовляє сама природа: під час засухи терміти вигризають серцевину евкаліпта, саме там зберігається волога, і аборигенам залишаться тільки відрізати частину стовбуру чи гілки та обробити мундштук.
Існує легенда: розпалюючи багаття корінні австралійці намагалися роздути вогнище за допомогою гілки євкаліпту без серцевини, а зіграли мелодію.
Перший діджеріду Павло зробив лише по фото та відео з інтернету із двох ватманів паперу.
Далі шукав сухостій дерев в лісі, використовував дуб, клен, в’яз, вільху, черешню, вишню та інші породи.
– Від породи дерева залежить тембр, – пояснює хлопець. – Чим щільніше дерево, тим звук буде більш різкий, насичений, яскравий і навпаки. З наших порід найкраще звучать діджеріду з клена, в’яза та ясена.
На звучання впливають і параметри самого інструменту: співвідношення діаметру та довжини, товщина стінок.
– Я брав заготовку з дерева, придавав попередньо форму рубанком, потім розколював заготовку на дві частини, робив розмітку товщини стінок. Після цього вибирав серцевину стамесками, обробляв канал, склеював обидві частини.
Далі остаточна обробка, шліфування, нанесення лаку. Деякі діджеріду оформлював традиційними австралійськими орнаментами.
Це було у 2008-му році. З тих пір минуло десять років і у колекції Павла вже 24 екземпляри діджеріду.
Звук в інструмента низький, наче у містичних фільмах. Після цього поволі впадаєш в транс.
– Я грав на діджеріду на міжнародному фествалі йоги два роки поспіль. Його звук досить медитавний, хоча у аборигенів нічого спільного з медитацією немає, – уточнює Віт.
Діджеріду – це обертонний інструмент. Зазвичай він звучить на одній ноті, яка називається – dron. Також є друга нота – trumpet, значно вища від основного тону і використовується рідше.
Звучання змінюється за рахунок артикуляції, рухів щік, язика та діафрагми.
Аборигени зазвичай грають сидячи, а інструмент частково спирається на підлогу.
БАМБУКОВІ Й НЕ ТІЛЬКИ
В багатьох народах світу етнічним музичним інструментом є флейти.
Павло присвятив багато часу аби вивчити їх особливості й опанувати техніку виготовлення. В нього є американські, арабські, індійські, японські та китайські флейти.
І хоча Віт не вважає себе великим майстром, але така колекція говорить сама за себе.
Двохкамерну флейту корінних американців, яку в нас називають пімак, а в США позначають абревіатурою NAF, хлопець виготовив із українського дерева.
– Вона одна з найпростіших в освоєні. Під час гри потрібно однією рукою закрити три отвори, іншою – два, – майстер починає демонструвати її звук. Він досить лагідний, наче переносишся до далеких гір і слухаєш потік водоспадів.
В іншому кутку кімнати Павло розмістив флейти із бамбуку. Їх біля 20.
На вигляд вони майже однакові, але якщо грати – мелодії надзвичайно різні. Одні можуть уявно перенести до північної Америки, інші – на Схід.
– Ці флейти складніші в плані звукоутворення. Тут відсутній свисток і без правильної постановки губ і техніки досить складно відтворити чіткий, насичений звук, потрібно багато практикувати.
Індійська бансурі (bansuri) – це поперечна флейта. Під час гри її тримають не вертикально, як сопілку, а горизонтально, спрямовуючи потік повітря під правильним кутом.
– У цієї флейти можливості більші, ніж у пімака, наприклад, – із захопленням розповідає Павло. – Тут на одному і тому ж отворі можна видувати декілька різних звуків, за рахунок зміни сили подачі повітряного потоку.
Майстру також вдалося для зручності видозмінити етнічну арабську флейту. Більшість з них діагональні і звукоутворення в них дуже складне.
– Я на поперечну флейту зробив арабський лад. Так грати значно легше.
Про кожну флейту Павло може розповідати годинами. Каже, що насправді тільки почав знайомитись із цими етнічними інструментами.
Серед виробів хлопця є й українські етнічні інструменти. Одна з них тилинка (також телинка та теленка, залежно від регіону) – обертонова флейта, поширена в західній Україні. Аналогічні флейти є і у румунів, угорців та інших.
АФРИКАНСЬКІ ТА БРАЗИЛЬСЬКІ РИТМИ
Африканська калімба, бразильський берімбау, в’єтнамський данмой... У колекції Павла вони також мають почесне місце.
– У цього бразильського інструменту основа виготовляється дерева беріба, тому й назва берімбау, – пояснює майстер.
В Україні я взяв для цього ліщину, а для резонатора звуку використав гарбуз-горлянку. Я б’ю по струні, вібрація передається на палицю і далі на резонатор. Висота звуку регулюється камінчиком, який торкається до струни.
У цього інструменту є три основних звуки, які поєднують у різній послідовності, утворюючи різноманітні ритми. Завдяки зміні положення резонатора звук набуває різних відтінків.
– Варгани, як і флейти, поширені у багатьох народів. Це загальна назва, – продовжує розповідати про колекцію Віт. – Данмой – це в’єтнамський варган. А в Україні це дримба.
Принцип один і той самий: звук утворюється за рахунок вібрації металевого чи дерев’яного язичка, а артикуляцією змінюється звук.
– Це досить древні інcтрументи, примітивні, але по своєму цікаві, – каже майстер.
Всі музичні інструменти Павла Віта, при обережному використанні, можуть зберігатися десятки, а то й сотні років.
Стосовно флейт та діджеріду, як і будь-які вироби з дерева, вони бояться різких коливань температури. Взимку їх не бажано вносити з теплого приміщення на вулицю, де мінусова температура, – можуть утворитися тріщини.
Тож у зимовий період, Павло більше займається записом та створенням треків у домашній студії, прагне досягти якісного звучання своєї музики.
Джерело: Українська правда
|