Сім нот людини-оркестра: як Іван Пустовий навчився грати на 30 музичних інструментах | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Сім нот людини-оркестра: як Іван Пустовий навчився грати на 30 музичних інструментах
Сім нот людини-оркестра: як Іван Пустовий навчився грати на 30 музичних інструментах
10 серпня, четвер

І дарма, що у липні вже не чути кування зозулі.




Ті звуки може з успіхом відтворити Іван Пустовий, просто — взявши в руки свій музичний інструмент «Зозуленька»...

Напевне, у світі важко відшукати людину, яка б могла грати на 30 музичних інструментах.

Проте в Україні такою людиною-оркестом, і це без перебільшення, є композитор Іван Пустовий.

Упродовж своєї творчої діяльності Іван Тимофійович пише як ліричні мелодії, так і музику для театру, зокрема до першої в Україні лялькової поп-опери «Пан Коцький».

Загалом в його творчому доробку більше 700 пісень на вірші українських поетів та на власні тексти.

Любов до музики, як зізнається композитор, з’явилася ще в дитинстві.

Його чарували дивні голоси природи — дзюрчання весняного струмка, шум дощу, пташині переливи та шепотіння трав.

«Навіть зробив номер, де граю на десяти інструментах»

— Пане Іване, для багатьох є загадкою, як можна не лише зібрати понад 30 музичних інструментів, а й вміти на них грати?..

— От, дивіться, сопілка. А от шматок бамбука, який мені подарував якийсь чорношкірий. І воно грає! Є у мене молдавський най — флейта Пана, джоломиха — здвоєна сопілка, професійна сопілка на 10 отворів, бандура, банджо, ліра — старезна, зі скрипучими струнами, барабани, акордеон, подарована глиняна зозулька, саксофон... І я навіть зробив номер, де граю на десяти інструментах.

Я ще до школи не ходив, як тато купив мені балалайку, мандоліну. А потім і гармошку. А ще я грав на скрипці, яку мені змай­стрував сам тато. Аж по сьо­мий клас збирав гроші на баян. Але так і не назбирав, бо коштував він аж 150 карбованців! Тому ходив у Віньковецький, що на Хмельниччині, Будинок піонерів у гурток баяністів. Але все, чому за зиму навчуся, влітку біля корови (з ранньої весни до пізньої осені пас свою і сусідську) забуду.

То як мене хто запитував: «Чого ти, Іване, хочеш?», я казав: «Щоб зимою школа згоріла, а літом корова здохла». Бо баян — то була така мрія! А от гітару купив — поки мами не було вдома. Витяг зі схованки гроші і побіг у культ­маг у Віньківці, туди якраз привезли партію інструментів. Правда, потім заробив за це, але гітара в мене була.

— Хто був вашими першими слухачами?

— Десь у класі дев’ятому-десятому вечорами неподалік нашої хати, на долині біля річечки, збиралися хлопці й дівчата і влаштовували таку собі дискотеку, правильніше сказати — танці. Вже коли сутеніло, приходила мама і забирала мене, а вони просили: «Цьотко Текле, пустіть ще Ївана, хай нам пограє». Тоді наш сільський гармоніст дядя Володя показав, як грати «Яблучко». От з того «Яблучка» і почалося. А ще на той час у Віньковці частенько приїздив цирк, і мене це так захопило, що я навіть навчився балансувати на дроті. Натягнув дріт від сливки до стовпа і почав вчитися ходити по ньому і жонглювати яблуками.

Завідувач музичною частиною театру

— То, може, мріяли стати цирковим артистом?

— Взагалі хотів стати артистом. Самотужки почав учити ноти й на шкільних вечорах читати гуморески. І часто слухав по радіо, як це робить Андрій Сова. Покидав усе і біг додому, коли мав початися «Театр перед мікрофоном»: Микола Задніпровський, Гнат Юра, Микола Яковченко, Наталя Ужвій... Те радіо було для мене світом у вікні. Взагалі, на мою думку, проводове радіо — то неоціненний вклад у розвиток і виховання.

Десь у класі шостому мене помітили в Будинку культури. Євген Гурічев — методист, дуже цікава людина, він і співав, і гуморески читав. І от він почав брати мене з агітбригадою на концерти. То була для мене велика честь, на кшталт, якби зараз мені пощастило виступати в Національному палаці мистецтв «Україна». Ми їздили по району, по сільських клубах. «Артисти приїхали!» — зустрічали нас люди. То була така подія! Взагалі мене тягло до всього музичного. І до слова також. Тож почав писати віршики, пісеньки.

— Пам’ятаєте свою першу пісню?

— Пам’ятаю. У дев’ятому класі. Мене хлопці зачіпали, що я з ними у футбол не ганяв. То я на самого задиристого придумав дражнилку, яка починалася так: «Юрчик-пурчик...». І так у риму було, що хлопці почали дивитися на мене зовсім іншими очима — аякже, таке придумати! А я зрозумів, що можу складати вірші.

А щодо першої мелодії, то вийшло це, можна сказати, випадково. Якось мама принесла з магазину олію, шматочок сала і печиво, загорнуте в листочок із журналу «Юність». І на цьому папірці був дуже гарний вірш Михайла Анчарова «Кап-кап». Я його прочитав, і мені захотілося написати до нього мелодію. Я підбирав акорди на гітарі, наспівував мелодію зі словами...То була моя перша в житті пісня!

— Ви також пишете музику для дитячого театру. Це надмірна любов до театру?

— Так, і велика любов, і шана до театру, в якім я з 1983 року, але і мій професійний обов’язок. У театрі моя посада називається «завідувач музичною частиною». За цей час я написав музику до понад 50 вистав, які йдуть не тільки в Хмельницькому академічному обласному театрі ляльок, а й у багатьох театрах України. Деякі вистави були високо оцінені на міжнародних фестивалях, зокрема вистава «Івасик-Телесик» отримала гран-прі у Польші...

— Перша в Україні лялькова поп-опера «Пан Коцький» увійшла до «Каталогу українських опер». Яка історія її створення?

— То було в кінці 90-х років. Головний режисер театру Сергій Брижань вирішив поставити виставу за мотивами української народної казки «Пан Коцький». Разом із головним художником Михайлом Ніколаєвим ми обговорювали майбутню виставу, шляхи її візуального, музичного, акторського втілення, то зупинились на тому, що то має бути лялькова опера, але не в класичному розумінні, а заснована на музичних стилях популярної музики.

А в той час якраз після фестивалю української музики «Червона рута» бурхливо почали розвиватись саме українська поп-музика, український реп. А ще я придбав на той час «крутий» синтезатор KORG M1, тож було на чому втілювати музичні ідеї. Сергій Брижань написав п’єсу, Михайло Ніколаєв придумав художнє вирішення вистави. У виставі багато арій, жартівливих пісе­ньок, музичних картинок. Вистава іронічна, гротескова, — вона і тепер користується успіхом у глядачів, бо віддзеркалює сьогодення — жадоба влади, збагачення... Ось така історія.

«І головне — музичні редактори... у комп’ютері»

— У дитячому театрі безліч цікавих сюжетів, чи були у вашому творчому житті кумедні випадки?

— Курйозів було — не перерахувати! Якось, коли на сцені розповідав гумореску про те, «як ми з кумом рибу глушили», для підсилення ефекту злегка підстрибнув і... провалився вище колін. Було таке, що, сидячи спиною до залу, посувався зі стільцем і сторчака полетів в оркестрову яму.

А ще, пам’ятаю, свого часу була модна пісня «Лада». Тоді я вів концерт — по пам’яті, бо програми не було. Якраз зламався підсилювач, і поки його лагодили, читаю гуморески. Після чергової режисер махає мені руками і пошепки підказує: пісня «Лада», «Лада!», мовляв, підсилювач відремонтовано. А мені почулось, що він каже: «лажа», і оголошую: «На цьому наш концерт із технічних причин закінчується...». Можна згадувати безліч різних приколів...

— Сім нот Івана Пустового — що це?

— ...Це безмежний, невичерпний світ музики, це настрій і високий душевний стан людини, яка слухає музику. Це її величність духовність нації! Це те, чим я займаюсь щоденно, 12 годин на добу... Це — нові пісні, аранжування, які я роблю і для пісень інших авторів, і для своїх.

Це музичні інструменти, які у мене є — сопілки, саксофон, акордеон, цимбали, труба, кларнет, ліра, козобас, бугай, зозулька, клавішні інструменти, і головне — музичні редактори у комп’ютері, завдяки яким я можу наживо все це прописувати і використовувати в аранжуваннях чи то пісень, чи музики до вистав...


Автор: Наталія КАПУСТЯНСЬКА
Джерело: Україна молода



Додати: Share on Facebook

Інші:

«Головний артист на сцені – це оркестр»
Композитор Алла Сіренко створила «Реквієм для Воїна» з посвятою Василеві Сліпаку
Марина Вискворкіна- оперна співачка, інтервью
10 листопада у Національній опері України пройде гала-концерт “Три С”
Володимир Шейко: Симфонічний оркестр Українського радіо піднімає рейтинги як суспільного, так і України загалом
Зіркова історія найкрасивішої балетної пари Європи
«Жагу до життя черпаю з музики», – 87-річна піаністка Олена Андрєєва
Євген Станкович: Якщо б я знав, як пишеться музика, я б її не писав
Доля музиканта – це доля подвижника
23-річна скрипалька, яка акомпанує Бочеллі, розповіла про свій шлях до світової слави
Рівне Культурне: Микола Орешко, директор Рівненської обласної філармонії
Володимир Шейко: «Якщо нація втрачає релігію і мистецтво – вона перестає існувати, перетворюючись на набір людей»
Що таке сучасна баянна музика: у студії Громадського радіо Kyiv Classic Accordion duo
Станіслав Христенко: спілкуюся з публікою за допомогою музики
Андрій Юркевич: «Оперні театри обов’язково мають бути сучасними»»
Оксана Линів: українськонімецький оркестр міст між культурами
Интервью дирижера Хобарта Эрла об открытии нового сезона 2017-2018 гг.
Малер, кава та мода
Представляємо інтерв'ю з диригентом концерту-відкриття фестивалю "Українські шедеври на всі часи"
Зоряна КУШПЛЕР: «Моє серце – в Опері»
Чим зараз живе і що робить Міністерство культури. Інтерв'ю зі Світланою Фоменко
«Тато дав мені п’ять злотих, і я поїхав до Кракова вчитися музики»
Рішар Ґальяно: «Метелики не дивляться на себе в дзеркало, коли літають. Так має бути і в музиці»
Композитор Олексій Шмурак: Те, чого вчать у консерваторії, не існує
«Ми маємо унікальний контент!»
«Мінкульт відмовив у допомозі нашому оркестру, мовляв, це не стосується європейської інтеграції»
Lviv MozArt: 8 днів класики
Сім нот людини-оркестра: як Іван Пустовий навчився грати на 30 музичних інструментах
Кожна скрипка має свій характер, – всесвітньо відома музикантка з Франківська
Сталін посадив на коліна, подарував наручний годинник
Подорожувати Європою без знання класичного мистецтва — це як ходити музеєм із закритими очима, — Григоренко
"Класичний танець практично помер". Український танцюрист Сергій Полунін розповів про сучасний балет
Джаз — це класична музика ХХІ століття — Олексій Коган
Господар із диригентською паличкою
Людмила Монастирська: "Намагаюся виконувати партії, що вражають і розвивають характер"
Легше повернутись в Україну з іменем, аніж тут починати - Ю.Миненко, контртенор
«Якби я міг, то ще більше запрошував би українців!»
Наталія ПОЛОВИНКА: «Ідеальний актор – Ісус Христос»
Юрій Шевченко націлився на «Греммі»
«Я вдячна Богові та Україні за те, що мене тут люблять», — Вікторія Лук’янець
      © 2008-2017 Music-review Ukraine. Усі права застережено. При цитуванні інформації посилання на Music-review Ukraine обов'язкове