| Інтерв'ю |
|
|
|
|
Мирослава ГАВРИЛЮК: «В музиці «гратися барвами» для мене є дуже цікавим явищем»
10 квітня 2015, п'ятниця
Поширити у Facebook
10 квітня в Національній філармонії Україні прозвучить «Висока месса сі-мінор» Йоганна Себастьяна Баха у виконанні Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України і капели «Думка». Серед солістів — випускниця Національної музичної академії ім. П. Чайковського Мирослава Гаврилюк. До кар’єри оперної співачки талановиту дівчину готували з самого дитинства. Хоча музичне училище вона закінчила як піаністка. Чого вдалося досягти на шляху опанування вокальною майстерністю — Мирослава розповіла «Хрещатику».
Київський музичний театр для дітей і юнацтва до недавнього часу був твоїм місцем роботи. Як розвивається твоя вокальна кар’єра сьогодні?
Так, це були три роки перевтілення в казку. Насправді я ніколи не думала, що це настільки цікаво. Ми (оперні співаки) після консерваторії відразу уявляємо себе на великих оперних сценах, але доля дарувала мені можливість грати перед маленьким слухачем. Ця сцена дійсно відрізняється від традиційних театральних сцен. Інколи мені знову хочеться переглянути мою улюблену оперу «Зайчик-листоноша» композитора Ігоря Якушенка. В нашій справі головне — не зупинятись. Я достатньо працюю, а результат буде неодмінно.
Що дало тобі навчання в Києві, які люди, музичні проекти вплинули на твоє творче становлення?
Мені в житті дуже пощастило. Я навчалась у кращих педагогів, музикантів. Старалась перейняти кожне слово. Прагнула удосконалюватись. Я пам’ятаю, як ще з першого підготовчого курсу у Київ-ській консерваторії мені наснилося, що я на сцені Оперної студії. Як я чекала того дня, коли мене нарешті допустили до неї! Це був мій дебют в опері «Царева наречена» Римського-Корсакова, я співала партію Дуняші. Після цього співала партії Ольги («Євгеній Онєгін» Петра Чайковського), Зібель («Фауст» Гуно), Марти («Іоланта» Петра Чайковського). Але особливо я готувалася і щоразу намагалася по-іншому підійти до партії Любаші з опери Римського-Корсакова. Прем’єру я заспівала, навчаючись на третьому курсі академії. Відповідальність була великою. В цей рік я втратила дуже дорогу мені людину і прекрасного педагога — Галину Опанасівну Туфтіну. Для мене важливим було зберегти гарний почерк і рівень класу Галини Туфтіної. Судячи з відгуків, мені це вдалося.
Певним етапом була робота над оперою «Орфей і Евридіка» Глюка. Прекрасна співпраця з маестро Володимиром Сіренком та режисером Ларисою Левановою допомогли створити мені образ Орфея. Сьогодні цю оперу я вважаю своєю візитівкою у творчому резюме.
Також брала участь у постановці опери «Черевички» Петра Чайковського, яка йшла у концертному виконанні на сцені Колонної зали Національної філармонії України (диригент — Микола Дядюра, режисер — Ірина Нестеренко). Це були дуже яскраві моменти, які закарбувалися назавжди.
Я дуже вдячна долі, що мала прекрасну нагоду навчатися у Національній музичній академії України ім. П. Чайковського.
Ти закінчила Тернопільське музичне училище як піаністка. Наскільки важливо для вокаліста володіти якимось музичним інструментом?
Мені здається, що інструментальне мислення дає можливість музикантові в ширшому діапазоні володіти стилями. Я ніяк не могла зрозуміти, чому мій педагог по спеціальності (фортепіано) у музичному училищі (старший викладач Леся Пилипівна Корній) дуже часто впродовж усього заняття «тримала» мене на двох-трьох тактах... А інколи й на трьох нотах... Зате зараз від цих прийомів я відштовхуюсь при розборі нових творів. І вважаю це основою. Співати «в стилі», як і грати, є надзвичайно важливим в музиці. Саме за цим визначають твій професіоналізм. Також я маю можливість чути гармонію по вертикалі, яка допомагає мені правильно фразувати і «гратися барвами», що для мене є дуже цікавим явищем.
Свого часу ти співала партію в опері київського композитора Алли Загайкевич. Зазвичай для вокалістів, вихованих на школі бельканто, співати в сучасній опері непросто. Що тебе стимулювало і надихало в роботі над цим текстом?
Цікавість... Мені дійсно цікаво було пізнати нові прийоми звуковидобування. Тим паче, що схильність до гри звуками в мені практикувалася ще змалечку. Хочу сказати, що така манера виконання є дуже цікавою, але не менш складною, ніж академічний спів у певному розумінні. Я би сказала, більш деталізованою. Складність полягає саме у кардинально інших прийомах звуковидобування. На жаль, це виявилося не сумісним з класичною манерою. Під час роботи над оперою «Числа і вітер» Алли Загайкевич я намагалася трішки відійти від академічного вокалу, але водночас зрозуміла, що втрачаю навички, до яких прагнула дуже довгий час (без перебільшень ще з раннього дитинства). Тому визначила для себе продовжувати удосконалюватись як академічна оперна співачка. Але якщо займатись новим стилем у музиці як окремим, то така опера має гарне майбутнє
Автор: Олеся НАЙДЮК
Джерело: kreschatic.kiev.ua
|