| Інтерв'ю |
|
|
|
|
«Життя моє - опера!»
Під такою назвою 3 жовтня у Києві відбудеться вечір, присвячений 50-річчю творчої діяльності Марії Стеф‘юк
3 жовтня 2018, середа
Поширити у Facebook
На сцені Національної опери виступатимуть учні видатної співачки і педагога Національної музичної академії України. Не всі шанувальники таланту зірки опери знають, що М. Ю. Стеф‘юк закінчила Синятинське музично-педагогічне училище, як диригент хору. Голос Марії Юріївни причаровує вокальною майстерністю і глибиною трактування образів у світовій і національній класиці. Їй аплодували шанувальники високого мистецтва не лише в Україні, а й у США, Канаді, Австралії, Японії, країнах Європи. Нині вже її учні підкорюють оперний Олімп, виступаючи на найпрестижніших сценах світу.
«СМАК ДО СПІВУ Я ВІДЧУЛА ТІЛЬКИ ПІСЛЯ ДРУГОГО КУРСУ КОНСЕРВАТОРІЇ»
Нашу розмову ми почали з того, як опера з‘явилася у долі Стеф‘юк. - Одного разу після виступу на олімпіади самодіяльного мистецтва мене помітив професор Київської консерваторії, завідувач кафедри сольного співу Дометій Гурійович Євтушенко і фактично за руку привів до цього вишу, хоча іспити вже закінчилися. Не знаю, як йому вдалося домовитись з керівництвом консерваторії, але мене прийняли на вокальний факультет, - пригадує Марія Юріївна. – Це було чудо! Я навчалася у класі професора Наталії Йосипівни Захарченко – прекрасний педагог, учениця знаменитої Олени Олександрівни Муравйової, яка вокалу вчилася у італійців. Тобто школа у мене була дуже гарна. І не тільки школа вокалу, а й школа життя. Наталія Йосипівна навчила мене всьому, починаючи від того, як виделкою і ножем користуватися у побуті, до того як тримати себе на сцені. Те, що я стала оперною співачкою завдячую саме Захарченко. Царство їй небесне! Знаєте, смак до співу я відчула тільки після другого курсу консерваторії. Бо довгий час вчилася виконувати вокалізи рівненько, гарненько – до, ре, мі… і це так було нудно, а коли почала співати романси і арії – от тоді відчула смак майбутньої професії. Закохалася у спів на все життя. Тому і свій ювілейний вечір назвала «Життя моє - опера!».
— Ви багато років були примою Київської опери, працювали з різними режисерами, диригентами. Кого вважаєте «своїми» ?
— Хочу пригадати тих, хто вчив мене бути не тільки оперною співачкою і актрисою, а й принциповою людиною. Перш за все це Ірина Молостова - потрясаюча була режисер і особистість. Її постановки й досі прикрашають афішу нашого театру! Із диригентів найбільше я працювала із «сонячним маестро», як називали Стефана Турчака музикознавці. Цікаві вистави народжувались і завдяки співпраці з легендарним Олегом Рябовим. Він багато мені допомагав краще розкрити свій голос на сцені. Це були Митці з великої літери! Велику подяку хочу сказати й Івану Гамкалу (все життя ми разом виступали з цим маестро у виставі «Царева наречена», з партією Марфи я дебютувала на київські сцені), а ще Володимиру Кожухарю. Мені повезло спілкувати і виступати з багатьма іноземними диригентами і це була хороша творча школа.
— Нині в світі режисери диктують якою повинна бути вистава, а диригенти відходять у тінь. Це данина моді чи вже можна говорити про тенденції і авангарді постановки витісняють класику?
— Я вважаю, що вистава вийде вдалою, коли «золотий трикутник» працює злагоджено: диригент – режисер – сценограф. Вони повинні бути однодумцями тоді артистам легше співати на сцені. Я все ж тяжію до класики, але цікаво подивитися і авангард, але, щоб це було гармонічно.
«ВИСТУПАТИ У «ЛА СКАЛА» - ЦЕ ПОТРЯСАЮЧІ МИТІ У ЖИТТІ АРТИСТА!»
— Ви перша українка, після легендарної Соломії Крушельницької, яка виступала у театрі «Ла Скала». Це була харизматична Парася у «Сорочинському ярмарку». Чия то була постановка? Які ваші враження від вистави і самої Міланської оперної «перлини»?
— Я дуже вірю в долю. Соломія Крушельницька була зіркою – це вершина до якої треба прагнути оперним майстрам. «Сорочинський ярмарок» М. Мусоргського у театрі «Ла Скала» у 1981 р. поставив знаменитий італійський режисер Сільвано Буссотті. Але мені здавалось, що він не читав Гоголя і саме це було проблемою. Диригентом виступив Ріккардо Шайі – знаменитий музикант, із тонким смаком, який старався підтримуватися традицій слов‘янської опери, і те, що вистава мала успіх багато в чому завдяки цьому маестро. Те, що я потрапила у ту постановку – везіння бо на прослуховування приходили різні сопрано, а вибрали мене.
У театрі «Ла Скала» працюють напружено всі – і технічні служби, і творчий склад. Репетиції відбувались із ранку до вечора і коли вони закінчувались, то я відчувала немов вижатий лимон. Показали шість вистав. Я співала у чотирьох партію Парасі. Знаєте, «Ла Скала» постійно у творчому процесі і на постановки запрошують солістів із різних країн. Будова театру, на перший погляд, дуже проста, а всередині – така розкіш! Для кожного артиста виступати на цій легендарній сцені дуже трепетно, радісно і відповідально. Я відчувала щастя, що співаю у знаменитому театрі «Ла Скала», навіть сиділа у кріслі, де гримувалася легендарна Марія Каллас.
— І що це за «крісло Марії Каллас»?
— Нічого особливо – дуже зручне крісло, не трон. Треба відзначити, що співробітники театру дуже люб‘язні, доглядають за реліквією прими опери, а також дуже уважно ставляться до всіх солістів. Там відчувається любов і повага для митця. Виступати у «Ла Скала» - це потрясаючі миті у житті артиста!
— Голос – божий дар. Як вам вдавалося його не просто зберегти, а у кожній партії додавати різних відтінків?
— Головне те, що маю хорошу генетику. Моя мати чудова співала, а тато мав чудовий драматичний тенор, хоча вони не стали співками… Інколи думаю, що якби їхні долі склалися інакше, то ці були б видатні вокалісти! Так що за голос – то велика подяка батькам. А ще я отримала гарну школу. Моя вчителька наголошувала, що неможна переступати «вокальні кордони», які вона мені намічала. І попереджала, якщо буду співати ті арії, що вона не дозволяє, то на заняття можу не приходити. Тобто мне педагог поступово готувала до професійної сцени. Я співала ліричний, колоратурний репертуар світової і української класики, камерні твори, народні пісні і романси, а тому виступала довго – 43 роки на оперній сцені. Не кожний вокаліст може цим похвалитись. А ще мені повезло працювати з прекрасними диригентами і режисерами, які допомагали знайти ту, чи іншу фарбу до ролей, і кожний вихід на сцену був для мене святом.
Я обожнювала партію Віолетти у «Травіаті» Дж. Верді. Пам‘ятаю, як Ірина Молостова заставила почитати «Даму з камеліями» О. Дюма-сина, піти до театрального музею, у бібліотеку і перечитати про різні постановки цього драматичного твору, проаналізувати спогади знаменитих актрис, які грали трагічний образ Віолнтти. Хоча всі ролі, немов діти, і кожна потребувала частинку душі, а тому все, що я співала для мене дороге. Вважаю, що дія на сцені допомагає відкрити талант голосу. Публіка приходить на оперні вистави не тільки послухати красу голосу, а й щоб кусочок свого серця артист ще віддав. Дуже важливо бути щирим і відвертим на сцені – тоді буде успіх.
— Ви давно викладаєте вокал. У вас чимало талановитих і вже відомих учнів. Скільки студентів нині навчаються у вашому класі?
— Зараз вчаться сім студентів. Стараюся кожному приділяти увагу і займатися не годину, а півтори бо поки вони розспіваються… багато залежить від індивідуальності вокаліста. Є такі, з якими легко, а є й такі, з якими важко працювати.
— Кого вважаєте своєю творчою послідовницею, на кого шанувальникам оперного мистецтва варто звернути увагу?
— Моєю першою ученицею стала Оксана Дика. Нині знана у світі оперна співачка, якою я дуже пишаюся. Нині вона виступає у Гонконгу, а тому не змогла прилетіти на мій ювілейний вечір. Інша моя учениця Ольга Кульчинська вже підкорила Національну оперу у Парижі і у Мюнхені Bayerische Staatsoper, її запрошують у різні театри Європи. Руслана Коваль – фіналістка двох престижних вокальних конкурсів: Operalia 2017 и Queen Sonja Vocal Contest 2017. У минулому році вона успішно дебютувала у ролі Джільди у «Ріголетто» в Оперному театрі Вупперталя, а нещодавно прекрасно виступала у Швеції у партії Цариці ночі з опери “Чарівна флейта”. До речі, її голос почує публіка, яка прийде на вечір 3 жовтня. Саме ці три мої учениці – моя гордість.
«КОЖЕН МИТЕЦЬ ПОВИНЕН БУТИ ЧЕСНИМ ПЕРЕД СОБОЮ»
— Як ставитесь до того, що деякі ваші колеги не зважаючи на війну на сході продовжують виступати у Росії?
— Це ганьба і на їхній совісті! Розмови, що митці вищі політики і музика немає кордонів, коли на твоїй рідній землі більше чотирьох років щоденно ллється кров, окупований Крим - не може бити виправданням. Мене кілька разів кликали до Москви провести майстер-класи для вокалістів, але я відмовилась і керівництво Большого театру зрозуміло мою принципову позицію. Кожен митець повинен бути чесним перед собою. Не треба бити себе в груди і розказувати, що ти патріот, одягнувши вишиванку, а потрібно любити свою Батьківщину всім серцем і тоді буде у нас успіх і у мистецтві, і у політиці - всюди.
ДОВІДКА
Марія Юріївна Стеф‘юк народилася 16 липня 1948 р. у гуцульському с. Рожнів, Косівського району Івано-Франківської області. Навчалася в Київській консерваторії (1967–1973 рр.) у класі професора Наталії Захарченко.
З 1974 р. — солістка (лірико-колоратурне сопрано) Київського театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка. Дебютувала в партії Марфи в опері М. А. Римського-Корсакова «Царева наречена».
З 2000 р. — викладач Київської консерваторії (на кафедрі сольного співу).
З блискучою віртуозністю М. Стеф‘юк виконувала партії Марильці («Тарас Бульба» М. Лисенка), Нової русалки («На русалчин Великдень» М. Леонтовича), Милуші («Ярослав Мудрий» Г. Майбороди), Антоніди («Іван Сусанін» М. Глинки), Марфи («Царева наречена» М. Римського-Корсакова), Віолетти, Джільди («Травіата», «Ріголетто» Дж. Верді), Розіни («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Мюзетти («Богема» Дж. Пуччіні), Ерота («Орфей і Еврідіка» X. Глюка), Маргарити Валуа («Гугеноти» Дж. Мейербера), Манон у однойменній опері Ж. Массне, Лючії («Лючія ді Ламмермур» Г. Доніцетті), Лейли («Шукачі перлин» Ж. Бізе) та інш.
Особливе місце у творчості співачки належить українській народній пісні, в якій Марія Юріївна втілює кращі національні виконавські традиції, розкриваючи внутрішню силу і красу народної музики, її духовну силу. Стеф‘юк успішно репрезентувала українську вокальну школу за кордоном. Гастролювала в Австралії, Англії, Франції, Японії, Аргентині, США, Канаді, Німеччині, Швейцарії та інших країнах.
Автор: Тетяна Поліщук
Джерело: Газета День
|