| Огляд |
|
|
|
|
Гра і опера
Однією з головних подій знаменитого оперного фестивалю у французькому місті Екс-ан-Прованс стала "Кармен" у постановці Дмитра Чернякова
15 серпня 2017, вівторок
Поширити у Facebook
Однією з головних подій знаменитого оперного фестивалю у французькому місті Екс-ан-Прованс стала "Кармен" у постановці відомого режисера Дмитра Чернякова.
Нинішнього року фестиваль передостанній раз проходить під керівництвом інтенданта Бернара Фокрулля — відомого бельгійського органіста і композитора, експерта з Ренесансу, бароко та нової музики, з 2001-го по 2009 р. — віце-президента організації Opera Europa.
Рік тому стало відомо, що з 2018 р. Фокрулля, який керує фестивалем із 2007 р., замінить лівано-французький режисер П'єр Оді, якому запропоновано п'ятирічний контракт.
Упродовж 28 років Оді керує Данською національною оперою. За цей час театр вирвався у світові лідери завдяки грамотному підходу до складання репертуару та роботі над розширенням аудиторії. Торік Данська національна опера стала театром року, за версією International Opera Award. Отож Festival international d'Art lyrique d'Aix-en-Provence відкриває нову сторінку, а в П'єра Оді є всі шанси зміцнити за Ексом славу найцікавішого постановками оперного фестивалю Європи.
Поки що ж Фокрулль продовжує працювати у звичному для Екс-ан-Прованса форматі "рідко виконувана барочна опера + одна з найбільш репертуарних опер у прочитанні культового режисера + замовний проект".
Нинішнього року на фестивалі відбулася світова прем'єра опери "Піноккіо" сучасного класика бельгійський музики Філіппа Бусманса за п'єсою Жоеля Помра (він же традиційно виступив і режисером власного твору).
"Піноккіо" — моторошнувата у своїй чесності казка для дорослих. Головний персонаж у вдалому вокальному й акторському виконанні молодої французької сопрано Хлої Бріо осягає людський світ у його світлих і темних виявах, обманюючи і обманюючись, приймаючи неправильні рішення й одразу ж дізнаючись ціну своїх помилок.
У фіналі Піноккіо, за текстом Помра — "невідомо як", таки перетворюється на звичайного хлопчика. Може, кількість його провин, пережитого страху і страждань виявилася достатньою, щоб стати людиною?
Хороший у партії директора трупи і ведучого всієї вистави Стефан Дегу. Порівняно з торішньою провансальською постановкою "Пеллеаса і Мелізанди" Дебюссі (режисер — Кеті Мітчелл), де Дегу — Пеллеас цілком закономірно опинився в тіні фантастичної Барбари Ханніган —Мелізанди, в "Піноккіо" французький баритон отримав значно більше свободи і зміг на повну силу виявити свою акторську харизму.
Музика Бусманса перегукується з багатьма символами в історії музики, від інтонацій барочної опери і відсилань до німецького романтизму — до джазу. Постановка Помра лякає, дивує, розчулює, але точно не дає нудьгувати.
"Ерісмена" генія венеційської барочної оперної школи Франческо Каваллі — проект фестивалю і його ж академії молодих співаків. Однак ідеться зовсім не про студентську виставу: більшість голосів стали для публіки приємним відкриттям. Франческа Оспромонте (Ерісмена), Сюзанна Хюррель (Альдиміра) і особливо польський контратенор Якуб Йозеф (Орімено) напевно вже найближчим часом прикрашатимуть найвідоміші сцени світу.
Аргентинський диригент, спеціаліст із барочної музики Леонардо Гарсія Аларкон представляє молоде покоління диригентів, які продовжують лінію Айвора Болтона, Еммануель Аїм та інших, перетворюючи барочну виставу на незабутню вечірку, де кожна музична фраза дарує насолоду. Дотепно і яскраво, під стать молодому кастингу, поставив "Ерісмену" Жан Беллоріні — "свіжа кров" французького театру, який торік успішно дебютував в Авіньйоні з "Братами Карамазовими".
"Пригодами гульвіси" завершився трирічний "Цикл Стравінського" на фестивалі в Екс-ан-Провансі. Постановник — британський актор, сценарист і режисер Саймон Макберні, який у 2014 р. відзначився в Ексі провальною "Чарівною флейтою" Моцарта.
Стравінський удався йому краще, але на тлі концептуальних, глибоко продуманих постановок, якими славиться провансальський фестиваль, робота Макберні виглядала видовищною, технологічною, проте досить поверховою.
Після попередньої невдачі в Ексі відчувалося пристрасне бажання режисера сподобатися глядачеві за всяку ціну. Хочете крутих відеопроекцій? Будь ласка, тримайте, це ж тепер так модно (відео — Вілл Дюк). Трансляція зі смартфона на задник сцени? Дивіться, я такий сучасний! Введення в оперу контратенора Ендрю Воттса в образі Кончіти Вурст замість меццо в партії Баби-Туркені — чому ж ні, панове, я можу й не таке!
Витягували постановку декорації Майкла Лівайна: дія розгорталася в білих паперових стінах, які ставали то полотном для англійських пейзажів, то тлом, на якому миготять цифри біржових котирувань, то зображали лімузин, із якого виходить Баба-Туркеня.
Набільш вражаючою стала сцена в розкішному будинку Баби-Туркені: білий папір завдяки відео перетворився на багатий інтер'єр, куди з різким звуком, прорізуючи папір, буквально ввірвалися вже реальні кришталева люстра, картини, скульптури, човен, згорнутий килим і навіть величезна жирафа.
Наприкінці опери, у трагічній сцені божевілля та смерті головного героя, стіни залишаються просто білими, зяючи шрамами-прорізами, зробленими під час божевільного дійства.
Музичним успіхом вистава зобов'язана насамперед Кайлу Кетелсену в партії Ніка Шедоу, що спокушає простодушного гульвісу Тома Рейкуелла, і Джуллі Баллок у партії Енн, зрадженій гулякою. Пол Епплбі в головній партії теж добре освоївся з музичною мовою Стравінського.
На жаль, ідеальний ансамбль солістів та оркестру не склався, але тут треба знати складну передісторію вистави: 14 червня стало відомо, що англієць Деніел Хардінг (один із провідних диригентів сучасності), заявлений диригентом вистави, пошкодив руку, і замінятиме його норвежець Ейвінн Гулльберг Йєнсен. Дива із замінами трапляються, і доволі часто нове ім'я виявляється навіть кращим за попереднє. Але не цього разу.
Центральною виставою Festival international d'art lyrique d'Aix-en-Provence-2017 стала "Кармен" Бізе у постановці Дмитра Чернякова. Російського режисера заведено називати провокатором, джерелом скандалів і всього найстрашнішого, що може запропонувати "режопера", лякаючи прибічників "історичного реалізму" в оперному театрі.
Однак мало хто відчуває музично-драматургічну тканину опери так добре, як Черняков. Таке відчуття дозволяє йому перекроювати цю тканину під власні ідеї й повноцінні паралельні сюжети, найчастіше навдивовижу співзвучні партитурі.
Черняков повернувся в Екс-ан-Прованс після "Дон Жуана", якого поставив тут у 2010 р. Схоже, дирекція фестивалю навмисне доручає йому найбільш заграні оперні тексти. Хто як не Черняков здатен сміливо і з насолодою збити з них пил кліше.
Для "Кармен" Черняков розробив допоміжний сценарій у розмовних діалогах, написаних спеціально для постановки (в авторській редакції "Кармен", за аналогією з французькою комічною оперою, діалоги передбачав сам Бізе).
Історія Чернякова — про втомленого від життя і знудженого від усього на світі чоловіка, якого дружина приводить до незвичайного лікаря, котрий обіцяє через два-три дні перетворити депресивного чоловіка на нову людину. Суть психологічної методики полягає у втягуванні хворого в Гру, тема якої вибирається на основі аналізу його звичок, способу життя, оточення тощо. Проаналізувавши героя, психолог доходить висновку, що йому підходить тема "Кармен". Герой підписує контракт, віддає співробітникові Гри годинник, гаманець і телефон, прощається з дружиною. І починається увертюра.
Всі події йдуть без зміни декорацій в інтер'єрі а-ля хол офісного центру з мармуровими стінами та масивним шкіряними диванами. Костюми виконавців підтверджують відчуття чітко регламентованої офісної реальності, де гостро, до крику, бракує драми.
У певний момент сюди вривається дружина героя й просить дати їй роль у Грі. Так вона стає Мікаелою.
З'являється Кармен. Вона метушливо бігає між хористами й штучно, всім своїм виглядом нагадуючи, що це все не по-справжньому, відіграє роль femme fatale. У момент, коли вона має кинути Хозе квітку, вона спохоплюється, що забула прикріпити її до волосся, швидко й недбало чіпляє шпильку, і тут виявляється, що Кармен не може її зняти. Музика звучить, а Кармен марно намагається вирвати квітку з волосся і в результаті просить Хозе їй допомогти, підморгуючи йому й показуючи, що прямо зараз, за сценарієм Гри, між ними відбувається хвилююча сцена.
Гра йде своєю чергою, герой в основному продовжує нудьгувати, без особливого інтересу спостерігаючи за діями акторів. Але поступово, як і планував психолог, Кармен починає хвилювати його, і ось уже Хозе (або, точніше, —"Хозе", — адже це всього лише Гра) одержимий пристрастю: він б'ється, кричить, його не лякає небезпека. Браво, терапія пройшла успішно, і Гру можна завершувати. Але герой уже не проживе без продовження. "Кармен" каже ведучому Гри, що вони зайшли занадто далеко і все це слід припинити. "Ви професіоналка, продовжуйте!" — така відповідь.
Останній акт починається з відтворення першого акту, але вже з новим клієнтом, для якого теж вибрали тему "Кармен". Герой (уже не Хозе — табличку з цим іменем закріплено на новому хворому) повертається в зал і спостерігає за подіями збоку.
В останній сцені відбувається розмова не між Хозе й Кармен, а між героєм, котрий прийшов у Гру по пристрасть та інтерес до життя, і акторкою, яка все це в ньому розбудила. Герой метається, реве, намагається зґвалтувати кохану й таки доходить до вбивства. У цей момент на сцені з'являються всі учасники Гри та дружина героя. Він продовжує ридати, коли акторка "оживає" і схиляється над ним у нескінченному співчутті.
Чи є життя після гри у велику пристрасть, і яким воно буде? З цим запитанням залишає зал кожен глядач.
Усією цією історією Черняков досяг сприйняття "Кармен" незамуленими очима й вухами. За нове звучання відповідав іспанський диригент Пабло Ерас-Касадо, який повністю розібрав партитуру Бізе й вибудував її заново. Найбільш вражаючими були увертюри до першої та останнього дій, виконані з механічною точністю, без "обов'язкових" темпових вільностей і хтивих завивань. У цій метрономній чіткості виявилося значно більше жаху, ніж у звичному гіперромантизованому тлумаченні: Гра, спланована по секундах холодним розумом, перетворилася на фатальну махину, що мчить за розкладом, кінцева мета якої — божевілля і смерть.
Довгонога красуня, зірка французького репертуару Стефані д'Устрак у партії Кармен відмінно вписалася і в картинку Чернякова, і в інтерпретацію Ерас-Касадо. Майкл Фабіано (Хозе) добре показав динаміку стану свого непростого героя, придуманого режисером. Найбільше запам'ятався бездоганний голос Ельзи Дрейсіг (Мікаела), яка кожною появою на сцені нагадує слухачам, що вони прийшли в зал не тільки по гострі відчуття від скандального режисера, а й для того, щоб отримати задоволення від вокальної майстерності.
Автор: Анна Ставиченко
Джерело: Dt.ua
|