| Огляд |
|
|
|
|
Джаз на Дніпрі: далі буде!
Фестиваль «Джаз на Дніпрі»
7 серпня 2017, понеділок
Поширити у Facebook
«Так, я люблю джаз. Ні, я не маю спеціальної музичної освіти. Я - менеджер. Вважаю за необхідне вкладати кошти в соціальні проекти, аби зробити наше місто інвестиційно привабливим» - найкоротше інтерв’ю з арт-менеджменту я отримала від Бориса Філатова, мера Дніпра.
Завдяки його програмі «Культурна столиця» фестиваль «Джаз на Дніпрі» 22-23 липня 2017р. відбувся вдруге.
Пунктирна історія події вказує на 1968 рік народження: у 2018 році фестивальній ідеї виповниться 50. Проте, сьогодні захід аж ніяк не скидається на ветерана. Навпаки, залишає по собі враження стрімкого росту з бажанням бігти раніше, чим ходити. Бо три кіти музичного евенту: якісний звук open-air; рівно-високий професіоналізм запрошених музикантів, з елегантним драматургічним злетом на кульмінаційні вершини хедлайнерів; чітка робота техперсоналу і організаторів під час подїї, – інколи вели себе як млявий лебідь, деструктивний рак і глухенька щука з байки Крилова.
Вочевидь, на цьому дійстві схрестились у двобої фестивальні традицїї радянських часів, з їх естетикою «дошки пошани наших досягнень, де ми кращі за всіх», - і свіжий подих європейського та американського «високого стилю» джазових подій.
Хто переміг? - Свято і драйв від неймовірних музикантів, заради яких і було слід їхати до Дніпра і просто жити, аби їх послухати. Хто програв? – Ніхто.
Бо досвід, здобутий дією, - безцінний.
Сон в літній день
За сценарієм, фестиваль відкрили переможці конкурсу відеозаписів «Вечір ПІРСа» серед молодіжних джазових команд Дніпра - тріо гітариста Павла Сидоренка.
З перших звуків музики трапилось геть несподіване. Публіка, налаштована на вибух святкової енергії фестивального старта, раптом поринула у «Сон Леонардо», і занурилась в потік загадково-медитативного електро-фьюжн з натяками на цитати із Стінга. Потому хвилі імпровізацій підсвідомого блукання принесли її до «Her`s secret». За лічені секунди самобутня музика з вправністю мага трансформувала день на ніч, а очікування радощів – на релаксову колисанку спекотного вечора.
Наступний вихід дніпровського оркестру «Времена года/Пори року» під керуванням киянина Дмитра Логвіна, музиканта з класичною освітою, визвав мляве пожвавлення, проте мінливе.
Виконувались прекрасні й відомі джазові стандарти. Проте звуки, які музиканти і диригент дарма намагались зібрати до купи, розповзалися геть по сцені: оркестр дзеленчав, немов розбитий клавесин. Емоційна ніч запанувала. Довершив картину твір «Повільний блюз Зоряне небо», написаний спеціально для фестивалю Михайлом Некричем, - остаточно залишивши присмак давно вже баченого сну.
Що технічно відбувалося зі звуком - історія з’ясує та виправить. А ось щодо вибору виконавців і драматургії подій, то як на мене, це питання стратегічного виживання фестивалю. Бо серцева пульсація джазу, його сакральна «blue note» - була відсутня у цьому виконанні, як рівна лінія кардіограми…
Тим тривожніше було спостерігати подальші події, коли на сцену до оркестру вийшла славетна Дебора Браун. Вона прилетіла на фестиваль аби презентувати програму , присвячену її рідному Канзас-сіті.
Емоційна і тепла, яскрава і щира, співачка ніби намагалася коректно підлаштуватись до оркестрового супроводу. Дебора співала дуже обережно, відчуваючи майже фізичний дискомфорт від оточуючих звуків, про що свідчили її рухи і напружена постать. Під час емоційного виконання «Ask me now» на її очах заблищали відверті сльози, і хто знає - що було в її почуттях, окрім геніальної музики…
Інь і Янь Телоніуса Монка
Для програми «2by Monk by2», присвяченої 100-річчю Телоніуса Монка, були зсунуті два роялі, які ненавмисне утворили сценічний символ Інь та Янь, в його джазовому варіанті.
Два музиканти: Бенні Грін (США) та Дадо Мароні (Італія) – піаністи протилежних світоглядів і шкіл. Бенні Грін з його різкою гострокутною графікою мелодій, гармонійними зсувами, математичними конструкціями і непередбачуваними ланцюгами рухливих акордів, нагадував затятого вченого-дослідника з пробірками вибухових речовин в пальцях. Зухвалий дух експерименту незмінно літав над сценою під час його соло. Цікаво, що манерою гри – пальцями, витягнутими паралельно клавіатурі, - Бенні Грін також нагадував легендарного Монка. Втім, як і непрогнозованою логікою композицій.
Італієць Дадо Мароні – мелодист і нео-романтик. Емоційні переливи м’яких закінчень фраз, глибоке туше з поринанням у клавіатуру, на відміну від дзвінкого «стукотіння» Бенні, - відводило музикантів у протилежні боки рингу музичної естетики. Тим більш дивним вдався їх дует. Звучання злилося в чарівну гармонію порозуміння і живого діалогу непересічних особистостей.
Історія джазу запам’ятала Телоніуса Монка як першого авангардиста і засновника нового стилю під дивною назвою «бібоп». Колись Монк казав, що якби не став музикантом, то був би міським волоцюгою. Сучасники таким і запам’ятали його: чудернацька, замкнена людина, яка подекуди важко сприймалася оточуючими.
Фінальний дует музичної присвяти «2by Monk by2» виглядав як справжня автобіографічна алегорія - де світ, захоплений провокативним талантом Монка, не відвернув його геть, мов волоцюгу, а тепло прийняв до неосяжного простору джазової культури. Слід визнати, що публіка «Джазу на Дніпрі» нагородила цей концептуальний проект гарячими, вдячними оплесками.
Словами свідка
З наступним виходом на сцену тріо Венсана Буржекса (Франція) і трубача Домініка Фариначчі (США), хвиля якісної музики запевнила слухачів, що добро все одно переможе будь-які перешкоди. А коли на гребні цієї хвилі на сцені знову з’явилася Дебора Браун – почалося, нарешті, плавання під розкритими вітрилами.
Дебора випромінювала енергію і силу, її чудова харизма зігрівала кожний нюанс мелодії. Тембрально-барвиста розкіш діапазону і якась невловима мудрість буття і мистецького досвіду надали її інтонуванню неповторні ознаки стилю. «Інтонаційна мудрість», мов штурман в дорозі, диктувала власну мікродраматургію для кожної з мелодій. І в цілому - керувала «поворотами життя» усіх звукових оповідей. Яка дивна ментальна властивість співачки – розповісти більше, ніж слова чи мелодія композицій! Це той фокус мистецтва, коли за музикою сяє багаторічне світло глибокої душевної роботи – митця і особистості! Деборі вірили в кожному звуці, бо цей промовець говорив щирим і вільним серцем.
Прибульці з електроорганом Hammond B-3-plus
Наступний момент чекали усі. Один з найкращих джазових органістів світу – Джой ДіФранческо (США) та його «The People» презентували новий альбом «Progect Freedom». Тільки заради цієї команди варто було б їхати на фестиваль. Ідеальний та полум’яний джаз неймовірних чоловіків! Бездоганне почуття діалогу, влучні репліки та віртуозна командна робота. Авторський стиль і мова проекту, яку неможливо сплутати з кимось, чи повторити.
За стилістикою ця музика нагадала мені стрімке розгортання гостросюжетного детективу з розмовами колоритних персонажів, що ведуть між собою карколомну гру-інтригу.
При цьому, їх мовні інтонації - вражаючі, міміка - виразна і абсолютно достовірна, як у акторів під час озвучки фільму. Спостерігаючи, наприклад, за обличчям Джой ДіФранческо, яке щось темпераментно вимовляло в унісон з бігаючими пальцями по клавіатурі, вхопилась на думці: а звук його Хаммонду – і є безпосередньо його справжній природний голос!.. Картинка вражає натуралізмом – чи то інструменти ожили і набули вигляду людей, чи то люди – прибульці, з голосами інструментів замість людських: саксофону -Трой Робертс, ударних - Джейсон Браун, гітари - Ден Уілсон? При тому – жодної штучності чи холодних «ігор розуму»! Перед вами неймовірна звукова реальність з плоті й крові, із вибуховим темпераментом і шаленим сюжетом, від якої не можна відірватися чи зайвий раз перевести подих.
Нічого подібного в джазі я не чула. Вочевидь, Джой ДіФранческо&«The People» зробили нові кроки в його розвитку. Їх імпровізаційний джаз з легкістю поглинає і трансформує в собі образну виразність персонажів опери, чи кінематографа; симфонічні принципи розвитку головних ліній; гостросюжетні діалоги модерн-театру; стрімкість викладання музичних ідей, стиснутих до графіки символізму, - від передових IT-технологій; і звісно ж, їх філософія!.. Повнокровний гумор гедоністів, що радіють кожної миті життя, насолоджуючись ним з відвертістю абсолютно щасливих людей.
Куди веде ведучий
Славетний Koktebel Jazz Festival вже багато років має гарного друга – це співак Карл Фрієрсон. Фестиваль «Джаз на Дніпрі», схоже, так само знайшов доброго друга.
Michael Mwenso, англомовний ведучий (вже вдруге на фестивалі в Дніпрі, і цього року - в парі з естонкою Янікою), шоумен, імпресаріо і співак, походженням із західної Африці (1984р.н.) - людина яскрава і відкрита. З 2012 року – програміст і куратор молодіжних програм в Jazz At Lincoln Center, клубі Dizzy Coca-Cola в комплексі JALC Центру Time-Warner Нью-Йорка.
Його мистецьке кредо має всього три пункти. «1.Я мушу оселяти в людей надію. 2.Люди повинні змінити думку про самих себе на краще. 3.Люди мають думати краще про світ, в якому ми всі живемо». Проводячи майстер класи, вважає, що навчити людина має себе сама, а його особисте завдання - допомагати і направляти. «Ви отримуєте покоління цілісних музикантів, котрі люблять Луї Армстронга так само, як Вуді Шоу, Сідні Бекет так само, як Орнетт Коулман», - говорить Мвенсо. «Вони хочуть бути вільними у всіх стилях музики - вільними в самих собі. Ми розуміємо у який спосіб грати цю музику як мистецтво, але й як розвагу – також!»
Особиста музична творчість Мвенсо різнопланова: у фестивальному виступі з бендом «The Shakes» він поєднав джаз, фанк, степ - у перформансі з елементами етно-фольку і краплями магії африканськиїх обрядів. Ця палка суміш креативно існує в його світогляді і сценічній енергії.
На питання хто йому цікавий з українських музикантів, Майк впевнено вигукує – «Макс Куцерубов! Прекрасний співак, і мій улюблений музикант в Україні!»
Макс (1989р.н.) - лідер THE MEDS music band, живе у Дніпрі. «Назва бенду – це перші чотири літери імен наших музикантів, і ми записуємо перший альбом. Пісні будуть українською і англійською, автори музики і текстів – я, та Євген Злотницький. З Майком ми познайомились тут, на майстер-класі. Звичайно, відрізняємось з ним за стилями музики, але тим більш цінні для нас його поради! У вересні - презентація альбому, і ми побачимось з Майком у Нью-Йорці. А сьогодні я мав нагоду порівняти нас на репетиції. Колектив Майка Мвенсо - з різних міст США, Франції і Англії, але – це єдине ціле. Західні музиканти взагалі відрізняються професіоналізмом і енергетикою, вони кайфують від кожної ноти. Те, чому потрібно вчитися нам», - каже Макс. Переконана: він навчиться кращого!
Патті Остін-подолання гравітації
Альбом «For Ella» Патті Остін, США (10 серпня 1950р.н.), номінований на премію «Греммі», - авторські обробки композицій і хітів великої Елли Фітцджеральд. Аби легенда джазу була присутньою цього вечора з нами, вона б ще раз подякувала Богові і життю за ці хвилини.
…Стрункий сілует у довгій сукні кольору ультрамарин в софітах. Залізна творча воля, відточена акторська подача, бездоганне інтонування, смислова вагомість кожного слова і жесту, кришталева чистота стилю, звуків і нюансів. Нічого зайвого. ЇЇ звук -гучний чи тихий- залишався діамантом, що випромінює світло. Темперамент, драматичний дар і внутрішній вогонь вищого гатунку, який миттєво концентрує увагу на виконавиці. Коли слухаєш, то відчуваєш сенс її життя як щастя польоту, що позбулося страху літати. Як силу творчості, що подолала внутрішню гравітацію. Неймовірна!
Батьки і діти
Композитор і піаніст Андрій Кондаков виходив двічі на сцену з командами у різних складах. У виступі-присвяті рідному місту: з вокалісткою Іриною Родилес, контрабасистом Віктором Двоскіним (1948р.н.) - найкращим контрабасистом на пострадянському просторі 90-х років, який зараз живе і викладає в Америці; і 75-річним саксофоністом Юрієм Біленко - одному з «батьків» дніпровського джазу. І в новій програмі «Electric Project» - за участю американської вокалістки Эмі Пітерс, та доньки музиканта, талановитої співачки Маргарити Кондакової, яка представила пару чудових власних композицій. Андрій Кондаков з колегами були учасниками перших фестивалів «Джаз на Дніпрі».
Сьогодні музиканти прилетіли, аби підтримати продовження фестивального руху на їх батьківщині. Недарма Андрій Кондаков з Деборой Браун увійшли до складу журі, що визначало переможців серед молодих дніпровчан. Тож, йому слово: «Міжнародний фестиваль «Джаз на Дніпрі» в оновленій версії пройшов в другий раз, пройшов так чудово, що навіть організатори, не зважаючи на зайнятість, змогли насолодитися атмосферою, яку створили, не кажучи вже про самих артистів. Слухаючи квартет Джой ДіФранческо, із саксофоністом Троєм Робертсом, я подумав: "А що може бути краще? -Ти сидиш на березі Дніпра з келихом шампанського, слухаєш кращого у світі джазового органіста з прекрасною програмою, насолоджуючись гарною якістю звуку, виключно позитивною енергією, гумором, розслабленням музикантів у поєднанні із зовсім непростими музичними завданнями… Другим "культурним шоком" став виступ Патти Остін. Ця велика співачка виступила в ролі провідника у світ Ели Фицджеральд (до 100-річчя легенди). Буквально через три дні, в Ризі, на World Jazz Festivale я її слухав з цією ж програмою, з оркестром Ігоря Бутмана. Це було так само феєрично, як і в Дніпрі.. Якимось чарівним чином «Джаз на Дніпрі» разом з львівським Alfa Jazz виявився у ряді найцікавіших культурних подій не лише в Україні, але і на усьому пострадянському просторі. Це заслуга усієї фестивальної команди - Євгена Гельдіна, Григорія Гельфера і багато в чому Арт-директора Ганни Русскевич. Далі буде".
А далі в програмі був арт-проект Тетяни Гончарової «То є..», який виглядав дещо позаформатним (чомусь, як і в перший день, цим ліричним виступом відкрили концертну програму другого дня), Тріо Олександра Муренка з кримським піаністом-віртуозом Русланом Болатовим, фінальний виступ відмінно злагодженого молодіжного біг-бенду Олексія Вікулова Drum Art Big Band з Києва. Разом із вокалісткою - запальною Ніколь Рошель, американкою французського походження, молодь поставила яскраву крапку в дводенному святі фестиваля. «Джаз на Дніпрі» запевнив: далі буде!
Анна Архипова, музикознавець
Автор: Анна Архипова
Фото: Марк Милов
|