Андрій Кошман, баритон, соліст формації «NOVA OPERA» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Андрій Кошман, баритон, соліст формації «NOVA OPERA»
Андрій Кошман, баритон, соліст формації «NOVA OPERA»
Співати, коли у тебе за спиною реве двигун літака у 2400 обертів – дуже моторошно
21 жовтня 2018, неділя
Поширити у Facebook

Ми вже й не помічаємо, що живемо у майбутньому: роботи дають прес-конференції, автомобілі самі паркуються, а телефони – стають розумнішими від своїх власників. Нас нічим не здивуєш, штучний інтелект сміливо крокує поряд.



Але є речі, які не можливі без людського начала, вони, маючи душу, не змінюються віками і залишаються геніальними. Я далеко не постійний відвідувач концертів класичної музики, та коли доводиться слухати щось із класики – на рівні відчуттів переживаю все - тут і захват, і мурашки, і несподівані сльози.

Так було й цього разу. На концерт «Шуман. Любов поета» я взяла з собою сина-підлітка, який, як і більшість у його віці, захоплюється комп’ютерними іграми, шахами, і аж ніяк не оперним співом. Але година проникливого прослуховування Брамса та Шумана у живому виконанні вплинули на нього – він весь вечір вивчав біографії композиторів, слухав їхні вибрані твори, навіть висловив бажання почитати «Чи любите ви Брамса?» Франсуази Саган.

- Андрію, коли говорять – баритон, у мене одразу виникає образ солідного, огрядного, сивочолого співака, а ви такий молодий, худорлявий, симпатичний. Чи пов’язані тональність і тембр голосу з віком та статурою?

- Насправді, усі хлопчики в дитинстві співають доволі високим голосом, але потім неминуче відбувається мутація – і ми отримуємо або баса, або баритона, або тенора.

- Тенор – це найвищий голос, а найнижчий бас, правильно?

- Так, інколи найнижчий – це бас-профундо, ось тут можна вже уявляти той образ, про який ви щойно говорили.

Раніше була традиція, що хлопців кастрували – і вони все життя співали високими янгольськими голосами. Але, на щастя, вже понад сто років ці катування не відбуваються, і зараз юнаки мають свої природні голоси.

Звісно, що можна використовувати фальцет (така анатомічна манера, що дозволяє брати дуже високі ноти – ред.). Баритонам навіть легше використовувати його в співі, аніж тенорам, які співають вище. Як на мене, баритон є найбільш насиченим чоловічим тембром, навіть героїчним.

- Який голос зараз вважається рідкісним?

- Баритон, в принципі, сьогодні доволі розповсюджений голос, більш рідкісний – це тенор, тим паче якісний. Справжніх басів також не так багато, їх менше, ніж усіх, але знайти гарного тенора – це справді рідкість.

- З віком тенор може перейти на баритон чи на бас?

- Звісно, що так. Історія знає купу таких прикладів, з віком співати нижче набагато легше. Ось що відбулося, наприклад, з Пласідо Домінго – спочатку він був баритоном, потім, у розквіті своїх років, почав співати тенорові партії, до того ж – дуже якісно, тому що він – диригент і відчуває музику та може її гарно інтерпретувати. А зараз ми бачимо, що на сцені «Метрополітен-опера» він співає баритонові партії в операх Верді. Тому, як бачите, інколи в поважному віці виконавці починають співати партії, які не були властиві їм упродовж творчого розквіту.

- Завжди було цікаво – чи є умовний розподіл голосів у опері на негативний/позитивний герой? Наприклад, яким голосом, зазвичай, співає Онєгін, а яким – Ленський, Мефістофель і Фауст?

- Онєгін – це ліричний баритон. Ленського та Фауста співають тенори. Мефістофеля традиційно виконують баси. Поділ дійсно існує. В романтичних операх історично так склалося, що драматичним баритонам віддають ролі злодіїв, полководців або царів. Баси теж часто виконують ролі правителів та мудреців. А от щодо ліричних тенорів – то це герой-коханець, який закоханий у сопрано, а перешкодити їхньому щастю може мецо-сопрано. Але все це доволі умовно і залежить від сюжету конкретної опери, вподобань композитора.

- А чи є партії, які загальновизнані складними? Складні для баритона, складні для тенора і для баса? Від чого залежить складність партії? Наприклад, залежить від швидкості виконання?

- Молодим голосам не радять співати партії з опер Верді, а тим паче музику Вагнера. Зайвий драматизм може зашкодити голосу, що тільки формується.

Знову ж таки, це доволі індивідуально. Комусь певну роль співати легко і вона "лягає" на голос, у той самий час іншому виконавцю треба витрачати місяці роботи, щоб вжитися в роль і вспівати музичний матеріал. Є партії, психологічно складні для співаків, а є й ті, що вимагають значної фізичної витривалості. Наприклад, оперу "Вільгельм Телль" Россіні нечасто можна почути на сцені через те, що важко знайти тенора, який би впорався з партією Арнольда.

І навіть у надпопулярному "Севільскому цирульнику" часто скорочують або просто не виконують останню арію графа Альмавіви, бо не кожен тенор може витримати всю виставу, а потім ще й заспівати соло, яке вимагає неабиякої технічної підготовки. Щодо Вагнера, то тут, окрім техніки, треба мати потужний та витривалий голос, який би дозволив на нюансі форте проспівати майже всю виставу, щоб бути переконливим та зберегти баланс із насиченою оркестровою фактурою.

- Нещодавно сталася сумна подія, пішла у вічність Монсеррат Кабальє. А у неї ж був саме рідкісний голос?

- У неї був дуже яскравий голос, цікавий тембр і доволі якісна манера виконання. Але насправді, навіть хочеться про це детальніше поговорити, це – показовий приклад того, що завжди треба вчасно зупинитися.

Ось, взяти її цьогорічний ювілейний концерт у київському палаці «Україна». Чимало людей залишилися цілковито ним розчаровані, тому що вони очікували почути потужне сопрано, а в результаті – заплатили шалені кошти за квитки, отримали бабцю на візочку, яка сиділа на сцені і майже не співала.

Я тут переконаний, що все ж таки варто знати межу і краще йти зі сцени, коли тебе пам’ятають у розквіті сил, а не в похилому віці. Скільки б це не коштувало, і скільки б не платили за ці концерти, не варто на них погоджуватись. Це гарна історія, але насправді, якщо оцінювати вокальний бік заходу, то він дуже яскраво просідав.

- Андрію, розкажіть, як ви прийшли в музику, співали з дитинства?

- Так, у дитинстві я ходив до музичної школи і грав на фортепіано, потім подивився, що всі дівчата почали співати, думаю, а чому мені не спробувати?

І ми з викладачкою фортепіано почали займатися вокалом, поступово почало непогано виходити, стали їздити на дитячі олімпіади з академічного співу і перемагати на них. Але школа скінчилася і треба було обирати: або йти музичним напрямком, або отримувати більш-менш фундаментальну спеціальність.

Прийшов на прослуховування до Євгенії Мірошниченко, а вона каже: ну, хлопче, гарний у тебе голос, але після школи у тебе немає музичного училища, ми можемо взяти тебе лише на підготовчий курс. Я думаю, підготовчий курс після школи – це не серйозно, краще йти в «Могилу». І пішов навчатися на природничий факультет, закінчив магістерську програму з фізики в Києво-Могилянській академії, але при цьому продовжував співати. Почав займатися в Жовтневому палаці з оперною співачкою Іриною Вижневець, вона мене й підштовхнула до того, що варто спробувати вступити до консерваторії.

Мене взяли одразу на другий підготовчий курс, але про це жодним чином не шкодую, тому що це був привід більше позайматися і підготувати голос до активних занять упродовж перших років навчання в Національній музичній академії.

- Ви перший співак у родині, чи у вас є музичні корені?

- Прадід, можливо, співав, а далі всі абсолютно не музичні, тому можна сказати, що я перший з останніх генерацій.

- А от, цікаво, коли постав вибір: вступати на фізику чи співати – як реагували батьки, що більше підтримували?

- Батьки і зараз підтримують більше фізику. Їхня позиція була така, що треба отримати якусь фундаментальну освіту. О’кей, отримав. Але, насправді, це не заважає в житті, треба мати і таку освіту, тому що вона також впливає на світогляд.

- Не було спокуси пристати на бік «попсових» співаків?

- Були такі думки. Після школи були навіть такі пориви, але вже десь на першому курсі Могилянки я зрозумів, що академічна музика – для мене. І для мого голосу саме оперний спів є найбільш цікавим, у ньому самовираження буде найбільш повним.

Але при цьому все ж таки хотілося якихось експериментів, а не просто співати з оркестром або з фортепіано. Тому, мабуть, на моєму творчому шляху трапилася така можливість, як участь у формації «NOVA OPERA».

- Так, ми вже писали про цю цікаву творчу колаборацію. «NOVA OPERA» славиться тим, що поєднує непоєднувані речі. А що ж там такого незвичайного роблять вокалісти? З того, що я чула, ви співали… у рояль.

- Це складна історія. Коли ви співаєте в рояль, фактично, от тут вступає фізика – весь корпус, дека роялю та струни починають реагувати.

А коли струни починають реагувати, виникає звук, який не можна порівняти ні з чим – це дійсно божественні обертони. Заграти на роялі не можливо так, як заспівати в нього.

Також використовується бітбокс і елементи народного співу у дівчат. В опері «Йов» – головним було дуже потужне дихання і вміння вести довгу фразу.

В опері «Цирк» є частина, яка називається «Зоопарк», і у ній фрагменти, де вокаліст має відтворити голоси різних тварин. І як це ти зробиш - вже твоя справа. Ти маєш знайти цей звук.

Тому «NOVA OPERA» – це дійсно пошук, пошук нових звуків, нових засобів виразності - й музичної, й інструментальної.

Для вокалістів це такий своєрідний тренінг, коли, маючи вже певну класичну освіту, ти можеш розширити її межі, знайти щось своє, чого ще не було.

В опері-балеті «Ковчег» були експерименти з наднизькими частотами, людське вухо сприймає 20 Герц, а якщо намагатися понизити цей діапазон, то його відчуватимуть лише внутрішні органи. Насправді, це дуже небезпечно, адже якщо увійде в резонанс якийсь із органів, то може розірватися, з цим треба експериментувати обережно.

- Такі прийоми, по-моєму, використовуються в кіномузиці?

- Так, доволі часто, коли треба ввести глядача у стан страху, неспокою або загострити якісь почуття. Є відповідні частоти: 4 Герци, 8 Герц – вони відповідають за страх, або за радість, – тоді використовується ця частота. Інколи вона досягається не прямо, а різницею фаз – при цьому людині дійсно стає моторошно, і в кінотеатрі ти просто втискаєшся в крісло та починаєш тремтіти не лише від зображення, а й від звукового ряду.

В опері «Цирк «Вавилон» ми намагалися знайти подібне звучання в частині «Апокаліпсис», але ми це робили виключно акустичними методами. Ілля Разумейко грав на струнах роялю зсередини, була залучена ударна установка і глісандуючі вокали, тобто від низу до верху всі починали саме волати, навіть, не співати, а творити асоціацію, ніби це турбіна літака, який здіймається вгору.

Як у воду дивилися, бо потім Роман Григорів захопився ідеєю того, що треба написати оперу для літака. Тож, «Апокаліпсис» у «Вавилоні» став прототипом всієї опери «Аерофонія», яку ми виконали в Івано-Франківську на стадіоні.

Спочатку ми з цією ідеєю почали ходити на завод ім. Антонова до головного конструктора. Зібралося все конструкторське бюро. Навіть є фото, де всі конструктори схопилися за голови – думають, звідки ми взялися на їхню голову з такими ідеями.

- Але ви це зробили!

- Так! Це, насправді, дуже вражаюче дійство. Коли ви стоїте на сцені, а позаду вас – літак і його відкритий двигун. Він виконує функцію інструменту – органу, який тримає ноту, і вам потрібно співати, фактично, з ним у дуеті.

Ми навчили пілота грати, він був ще одним музикантом, який грав на літаку свою партію, а музиканти його підтримували. Але на репетиціях жодного разу вони не виходили на максимум обертів і потім, коли на концерті вони увімкнули 2400 обертів за нашими спинами – було дуже моторошно. Але ви ж маєте продовжувати співати. Вийшло доволі цікаво.

До речі, відкрию таємницю: для тих, хто не бачив це дійство в Івано-Франківську, ми хочемо зробити його презентацію в Києві, хоча б відеопрезентацію в кінотеатрі «Київ». На початку грудня кияни зможуть побачити, як це – наживо з літаком співати оперу.

- Ви до «Книги рекордів Гіннеса» не потрапили?

- У «Книгу рекордів України» в той день ми точно потрапили. І тепер справа за «Книгою рекордів Гіннеса».

- Крім роботи в такій неймовірно веселій команді, ви ще маєте сольні проекти. Щойно пройшов ваш концерт «Шуман. Любов поета». Давайте про нього розкажіть, бо і назва чудова, й історія її цікава.

- Разом із музикантом Ігорем Рябовим ми виконали найвідоміший цикл Роберта Шумана «Любов поета». Це цикл, який він написав на слова Гейне у 1840 році. Чому цікавий саме цей рік? Тому що він відзначається його боротьбою за право одружитися з Кларою Вік – талановитою піаністкою, батько якої, фактично вчитель Шумана, був вкрай проти їхнього шлюбу.

- Там же далі був цікавий любовний трикутник з Брамсом.

- Він з’явився потім, наприкінці життя. Але в цей період – ще ні. Упродовж 12 місяців Шуман боровся за свою любов, у судовому порядку, і муніципалітет таки дозволив йому одружитися з Кларою. Далі у них була купа дітей та відносно щасливе життя. Але саме у цей рік Шуман написав більшу частину своїх вокальних творів.

- У рік закоханості…

- Так, саме закоханості. В книзі пісень «Любов поета», що складається з 131 вокального твору, він використав ліричне інтермецо.

На концерті ми також виконували «Чотири серйозні наспіви» Йоганнеса Брамса – це доволі серйозна музика на біблійний сюжет. Але ці твори дещо пов’язує. Їх пов’язує кохання до жінки. І Брамс, і Шуман кохали Клару Вік або Клару Шуман. Брамс, ще майже хлопчиком, прийшов до родини Шумана, коли той вже був визнаним композитором. До нього ставилися, як до дитини, він навіть місяць прожив у них вдома; Клара була захоплена його майстерністю, стала першою виконавицею його творів; Роберт написав рецензію, та порекомендував Брамса видавцям, що стало поштовхом розвитку його кар’єри як композитора.

Але згодом у Йоганнеса народилися почуття до Клари, а потім і у неї стався зворотній зв’язок…

Цикл «Чотири серйозні наспіви» він написав за рік до смерті і за 2 тижні до смерті Клари. Перші 3 номери – насправді, доволі песимістичні й розповідають про те, що все в житті скінчено, й особливо – життя. Але фінал циклу – доволі світлий, бо лишиться віра, надія та любов, але любов серед них найбільша. І це – любов до Клари Вік, з якою вони так і не були разом. Але упродовж 40 років підтримували одне одного, що надихало Брамса на нові музичні звершення.

Він наприкінці свого життя казав, що все ж, на жаль, я до цього моменту не одружився жодного разу, але, на щастя, навіть зараз я не одружений.

Тобто, ця самотність давала йому творчу енергію, натхнення і концентрацію, щоб працювати. Він пішов на певну самопожертву, але при цьому створив неабиякий доробок, який увійшов до світову музичну скарбницю.

- Андрію, а якою ви собі визначаєте вершину кар’єри? Є ж, певно, довготермінові плани на своє майбутнє?

- Звичайно, хочеться виступати в престижних залах та на світових майданчиках, але для цього треба пройти довгий шлях. Насправді, ми з оперою «Йов» вже виступали на престижних майданчиках: Віденська філармонія, Македонський театр опери та балету, театр Шекспіра у Гданську.

Було 5 виступів у Нью-Йорку на фестивалі сучасної опери, в Роттердамі на найпотужнішому оперному фестивалі в Нідерландах ми відкривали фестиваль перформансу, двічі виконували оперу «IYOV». Також там відбувся мій сольний концерт, де акомпанував наш композитор Ілля Разумейко.

26 жовтня оперу «IYOV» побачать і в Парижі, я думаю – це буде не останній виступ на теренах Франції, і це вже хороший початок.

Вже упродовж кількох місяців ми працюємо в студії над записом опери “IYOV”. Це доволі кропіткий процес. Кожен голос та інструмент записується окремо, що відрізняє цей процес від живого виконання. Під час виступів ансамбль та баланс між голосами виникає природно та може бути змінений диригентом. В студійній роботі важливою є роль звукорежисера.

Цей проект ми довірили номінанту премії Греммі Аркадію Віхорєву. Він – один із найкращих фахівців в Україні саме у царині сучасної академічної музики. Від його майстерності та взаємодії з композиторами залежить фінальний результат. Вже чув накопичений матеріал. Сподіваюся, що запис попри кришталеву чистоту звуку матиме енергію живого виступу.

Також зараз відбувається цікава співпраця з американською театральною режисеркою з українським корінням Вірляною Ткач, яка взялася за виставу «Ґаз» Леся Курбаса.

«NOVA OPERA» відтворить музику до цієї вистави, яка була втрачена, це – доволі індустріальні ритми, тембри. Ми будемо намагатися і електронними, і акустичними засобами створити атмосферу індустріального підприємства. І що треба буде голосами робити, ще невідомо. Зараз почнуться вокальні репетиції, хлопці саме пишуть партитуру, що вони напишуть, ніхто не знає, але приходьте 11 листопада, і в Мистецькому Арсеналі станете свідками цієї неймовірної прем’єри. Впевнений – не пожалкуєте.

- Доволі часто оперні арії виконуються іноземними мовами. Наскільки потрібно володіти іншою мовою, щоб якісно заспівати нею? Ви ж не просто відтворюєте слова?

Якщо відштовхнутися від змісту, то 300 сторінок партитури можна легко вивчити за кілька тижнів

- Так, насправді в опері не можна просто відтворювати слова, мінімум ви маєте розуміти їх, і бажано, хоча б, на базовому рівні говорити тією мовою, адже вимова має бути ідеальною. Плюс має бути розуміння, про що ти співаєш – від цього залежить почуття, які ти вкладаєш у спів.

Тому, коли я починаю працювати над іноземним вокальним текстом, то, перш за все, намагаюся не використовувати чийсь переклад, а власноруч перекласти. Вкласти його в своїй голові, і лише потім починати нанизувати цей текст на нотний матеріал. Якщо йти саме цим шляхом і відштовхуватися від змісту, тоді текст запам’ятовується в рази швидше, можна 300 сторінок партитури вивчити за кілька тижнів без проблем.

- Є така думка, що найкращою для вокального виконання є італійська і українська мови? Це справді так, і ми можемо пишатися наймилозвучнішою і найспівучішою мовою?

- Можу погодитися з цією думкою. Ці дві мови справді є зручними для співу. Приголосні не заважають виконанню. Німецьку мову вважають доволі різкою, але це не заважає її носіям виконувати вокальні шедеври рідною мовою.

Щодо скандинавських мов, то вони не дуже пристосовані для співу bel canto, але послухайте їхню традиційну вокальну музику – вона унікальна не в останню чергу через вимову.

- Я знаю, що ви народилися на Дніпропетровщині, дитинство пройшло в Донецькій області. Тож, можу припустити, що раніше мовою спілкування у вас була російська, але зараз ви спілкуєтеся бездоганною українською.

- Так, у дитинстві українську мову я чув хіба що по телевізору. Ну, звісно, що на уроках у школі, а от у побуті – ніхто не користувався нею.

Але після вступу до Києво-Могилянської академії, де всі предмети викладаються виключно українською або англійською, відбулося 100-відсоткове занурення у мовне середовище. І я почав спілкуватися українською.

Коли вступив до консерваторії, то вже спілкувався десь 50 на 50, адже там багато викладачів спілкувалися російською, але саме тоді я почав працювати на 1-му каналі – вести музичні програми і тоді вже – 90 відсотків доби я спілкувався вже українською.

Пам’ятаєте, колись 3-й Президент України казав: «мисліть українською», так я інколи ловлю себе на думці, що справді починаю вже думати українською і набагато швидше можу щось сказати або синхронно перекладати з англійської на українську. Тому українська мова у моєму житті зараз займає доволі високий відсоток.

- Але «мовне» питання у нас стоїть досить гостро, і частина України говорить російською, а у іншої частини виникає бажання мову захищати.

- Чи варто захищати мову? Думаю, що на цьому етапі – так, це слушна думка. Чи варто відмовлятися від знання інших мов? Не варто. Але варто вивчати не лише російську, польську чи угорську мову, а знати ще й англійську, німецьку, італійську, французьку – тоді світ для вас відкриється.

Треба також звертати увагу на східні мови, тому що там можна відкрити нові ринки. Хоча, можна обмежитися англійською – її вистачить для бізнесового спілкування. Захищати своє варто, але треба знати межу, щоб все це було…

- Лагідна українізація?

- Напевно, що можна назвати лагідною українізацією, коли люди самі її всотують і потім відтворюють. Це стає їхнім життям. Чи варто це робити насильно? Напевно, що жорстко не варто, тому що можна наштовхнутися на супротив, оскільки певна частина України ще говорить різними мовами, зокрема російською.

Гарний приклад із кіно. Почали перекладати фільми українською, і роблять це якісно, тож зараз український переклад тієї ж голлівудської стрічки – набагато кращий, ніж був зазвичай російський. Зараз навіть питання не стоїть – гарні актори, яскраві переклади. Це – смачна мова, тому не користуватися нею просто гріх, її цікаво слухати і поступово вона входить у побут. Головне, не зупинятися, тому що цей напрямок – правильний.


Автор: Любов Базів
Джерело: Укрінформ





Інші:

"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
“До перемоги”
Як народжується музика?
“Тримаємо культурний фронт”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine