Класична італійська опера. Ази та аналогії з сьогоденням | Music-Review Ukraine
Головна
Стаття
Класична італійська опера. Ази та аналогії з сьогоденням
Класична італійська опера. Ази та аналогії з сьогоденням
16 липня, неділя

Піти на класичну італійську оперу? А чому би й ні? Міф, що опера – це застаріла штука та цікавою може бути лише самим музикантам, є такою ж неправдою, як і те, що політика цікава лише політтехнологам. Можна провести багато паралелей: класична література для філологів, формули для математиків, їжа для кухарів. Останнє – зразу показало помилку такого судження. А чому ж опера взагалі існувала? І кому вона була треба?



Опера на свій час – це старовинний варіант кінотеатрів чи рок-концертів. Прем’єри нових опер відбувалися десь так само часто, а то й частіше – як прем’єри блокбастерів. Виконавці головних партій були в статусі зірок Голівуду чи тих же таки рок-легенд. Опера була масовим продуктом. Популярною культурою. Ну, і всі знають що опера – родом з Італії. Як блокбастери – з США.

Оперна музика в часи свого розквіту стала настільки доступною загалу, що навіть звичайні люди вчилися співати та грати на клавесині чи фортепіано, інколи – на інших музичних інструментах. Просто як гаражні рок-гурти. Класика, як ми її зараз називаємо, тоді була дуже навіть мейнстрімною: тогочасних модних композиторів-одноденок також пам’ятають лише ті, хто сидить в архівах днями й ночами.

Нині відомі нам представники бароко, класицизму, романтизму, а також веризму та модерної експериментальної опери ХХ століття – це все лише ті, як можна їх назвати, «легенди сцени». В їхній час теж була своєрідна «попса» від опери. А пам’ятаємо лише яскравих представників стилю, котрі не лише писали під лекало або трафарет (і таке було: класична гармонія та стандартизація навіть у тексті опери – лібрето). Просто оперний композитор міг розкрутитися і мати добру касу: тож їх багато було.

Від самого заснування опери на основі ренесансних та барокових тенденцій, ще у 1590-х роках – і аж до сучасної постмодерної нової академічної музики, опера звучала навіть по-різному. Отже, коротко розкладемо її на частинки для кращого розуміння. Для цього – використаємо асоціативне мислення.

Уявімо собі торт, щоб було легше розібратися. Бо зараз будуть коржі та крем як пряма аналогія: тому що нашими коржами будуть терміни. Вони не страшні, отже, коржі мають назву «Що це взагалі таке, ця опера?»

Опера – це своєрідний мікс театру, костюмів, симфонічної музики та професійного співу. Також балет, хореографія, режисура. Тобто – змішаний жанр, жанр-коктейль. Аналогія: прогресив-рок чи арт-рок. Тільки для минулих століть. Опера писалась для публіки і з урахуванням цільової аудиторії. Як і комерційне кіно: люди з того живуть. Тоді ж також була комерція, бо вона – вічна річ.

Отож, коржами було визначення. Ми знаємо, що воно таке, тож тепер у нас крем: «А які бувають ті опери?» Креми наші є різних видів, і вони всі асоціюються з певними видами опер.

Сюжети опер – інколи оригінальні, а часто з літератури, як екранізації фільмів. Ось і жанри:

• комічна опера (італ. opera buffa) – це своєрідний сітком на сцені. Як серіали цього жанру – тільки опери. Комедіями від опери є, наприклад «Італійка в Алжирі», «Севільський цирульник» або «Мандрівка до Реймсу» Россіні, «Дон Паскуале» або «Любовний напій» Доніцетті. В операх буффа (комічних) є навіть спеціальні амплуа персонажів. Інженю (героїня, невинна дівчина), романтичний герой (основна його функція – в кінці одружитися з героїнею), субретка (служниця, що допомагає основній парі) та її чоловічий відповідник (дуже добрий бізнесмен-слуга чи друг-пікаро – тобто шахрай), а ще і старий персонаж-самодур, котрого вся компанія обводить кругом пальця. Є ще судді, юристи та хвалькуваті воїни. Типажі прийшли з комедії дель арте та видозмінились для опери. Найкраще підходить вершковий крем – він такий самий, наче з повітря – бо це в нас легка музика. Як софт-рок абощо.

• романтична опера – опера-мелодрама, інколи з елементами драми. Лавсторі та її перешкоди. Приклади таких опер: «Фауст» та «Ромео і Джульєтта» Гуно, «Лакме» Деліба. Крем тут заварний, він такий весь романтичний, як тістечка для побачень. А тут побачення та інші мелодраматичні фішки – якраз основна тематика. Жанр вимагає, що тут сказати. Обов’язково є суперник чи суперниця, брат героїні (який дуже не хоче її шлюбу з героєм через різні причини – або особиста неприязнь, або старі «рахунки», або ж політика чи вплив – і тут без них нікуди). А також заважати закоханим можуть батьки (або одного з них, або й обох: ті батьки завжди думають лише про гроші чи політику, як неромантично). Тому що дуже часто батьками є або правителі, або просто дуже ділові люди, котрим слова «шлюб з розрахунку» - то світло в темнім тунелі та взагалі причина появи нащадків у респектабельній їхній родині. Дуже рідко батьки – просто злочинці та бідні герої потерпають від їх тиранії. У паралелі з рок-музикою – це хард-рокові балади 80-х, романтика і страждання (але їх менше, аніж у наступнім найменуванні цього каталогу кремів).

• опера бельканто – це як павер-метал, адже тут вся справа в техніці. Колоратури, фіоритури та інші прикраси для співу тут відтіняють ліричний або комічний сюжет. «Герміона» Россіні, «Сомнамбула» Белліні, «Лючія ді Ламмермур» Доніцетті – дуже часто, як в останній, божевілля героя чи героїні передають технічними чудесами на віражах. Опери бельканто бувають і комічні, але основне – то техніка дивувати, щоб глядач/слухач думав: як вони таке співають, то ж нереально. В бароко теж любили техніку, але там не так сильно. Це крем якийсь з маскарпоне. Для тірамісу. Бо те тірамісу теж нелегко готувати, щоб вийшло як слід. От і техніку вокалісти тренують роками, тільки щоби бельканто заспівати.

• музична драма – це власне опери, схожі за атмосферою до трилерів і теж-таки драматичних фільмів. Майстрами були композитори-романтики на кшталт Верді («Трубадур», «Битва при Леньяно», «Макбет», «Аттіла», «Травіата», «Сицилійська вечірня», «Ріголетто», «Набукко» - майже усі його 26 опер). Музичні драми – це дуже часто не просто драми, а політичні чи суспільні драми. Тобто тема кохання героїв відходить на другорядний план, а на авансцені у нас тут інтриги, битва за корону чи тема свободи (Верді писав дуже патріотичні речі - це дух часу, адже діялось те у період обєднання Італії). Драма без конфлікту – це просто трагічна історія з життя, тому обов’язково є дуже серйозні конфлікти, інколи доходячи в цьому до абсурду. Батьки героїв вороги, герой ворог свого батька, суперник чи суперниця впливовіший чи багатший за героя – теми соціальної нерівності та «батьків і дітей», та ще цілий коктейль протиріч а ля «Батьківщина чи любов». Крім Верді, в цю категорію можна віднести й ранні роботи Вагнера (наприклад, «Летючий Голандець» - типовий сюжет для романтичних творів навіть у літературі. А ще Вагнер сам для своїх опер лібрето (текст, що співають) писав. За аналогією це десь такий жанр року, як симфо-метал чи мелодік-дет-метал. Або й вікінг-метал. Сувора музика. А наш метафоричний крем тут – з додаванням алкоголю, наприклад коньяку чи лікеру. Тому що – драма. І пряма асоціація.

• веристська опера – окрема історія. Виникла разом із жанром критичного реалізму й натуралізму в літературі (таке, як писав Еміль Золя). Тому вся театральщина відходить, і з’являються прості життєві сюжети, ніяких пафосних королів – зосереджено все на особистій трагедії чи трагікомедії героїв. «Паяци» Леонкавалло, «Валлі» Каталані, «Сільська честь» Масканьї та окремо – опери Пуччіні, який вийшов за рамки веризму та мав свій особливий стиль. Пуччіні написав «Флорію Тоску», «Богему», «Турандот» і навіть оперу-вестерн «Дівчина з Заходу». А ще була опера «Андре Шеньє» Джордано – вона взагалі аж про Французьку революцію. Музична паралель тут – дум-метал або навпаки – якийсь швидкий панк-рок. Адже панк-рок життєвий за джерелом тематики – як і веризм. Веристи – то шоколадний крем для торта «Захер», бо це дуже трагічний на вигляд торт. Він просто темний, майже чорний. Готичний він.

Власне, була ще гранд-опера (це епічне видовище, як високобюджетний касовий фільм) та баладна опера чи моноопера (один герой, це вже ближче до модернізму). І звісно ж зінгшпіль – тобто діалоги герої говорять як у п’єсі, а музичні номери – все ще співають («Чарівна флейта» Моцарта і французький варіант «Кармен» Бізе). Це все – старовинні чи рідкісні рецепти кремів, яких не пам’ятає навіть найкращий кондитер.

А ще в операх є речитатив. Це під акомпанемент клавесина (барокові опери та опери класицизму) або оркестру (романтизм і веризм) – те, що співають між аріями та ансамблевими чи оркестровими номерами. Той речитатив – це оформлення торту, де потрібно заповнити «сюжетні діри».

І – вишенька на торті. Тобто – багато вишень. Тому що зараз розповімо про селебріті без називання імен. Відомих співаків багато, та всі вони виконують одні й ті ж партії, написані для конкретно їхнього голосу.

Вокалісти в опері, особливо «актори першого плану» – важливі й потрібні: головна роль, всі дивляться на нього. Також згадаймо про сценічних зірок: це шість типів голосів чоловіків та жінок. І в кожного є приблизні амплуа.

Чоловічі голоси: тенор, баритон, бас. Жіночі голоси: сопрано, мецо-сопрано, контральто. І – детальніше:

• Тенор – це герой, або трохи антигерой, рідко він поганий – та буває (в «Ріголетто» тенор дуже поганий, наприклад).

• Баритон – або брат, або суперник, або правитель (інколи він же й батько), може бути друг героя чи сам герой (якщо це опера «Дон Жуан», але цей герой доволі нуарний герой, або «Севільський цирульник», де протагоніст-пікаро з іменем Фігаро).

• Бас – це або священик, або правитель, або ментор чи наставник, дуже часто батько, або головне зло («Мефістофель» Бойто). Бас завжди епічний персонаж, якою б не була його моральна позиція.

• Сопрано – це героїня, майже завжди головна, інколи це суперниця або королева («Марія Стюарт» Доніцетті), або це таки негативний персонаж (Цариця Ночі з «Чарівної флейти»).

• Мецо-сопрано – або мати, або суперниця (епічна герцогиня Еболі з опери «Дон Карлос» Верді), інколи – королева чи аристократка, ще буває субреткою чи схожим персонажем (Прецізіола з «Сили долі», Розіна з «Севільського цирульника» - хоч її виконують і сопрано, але оригінал написаний якраз для цього голосу).

• Контральто – часто це співачка, що виконує чоловічу роль (Арзаче з «Семіраміди» Россіні), інколи співає меццо-сопранові партії (Азучена з опери «Трубадур» Верді).

Про оперу можна сказати лише одне: а от зараз її інтерпретують не лише традиційно, а й ставлять з сучасними костюмами та такі постановки бувають, що експериментальний театр та артхаусне кіно просто відходять убік, дивуючись. Ось вам і старовинне мистецтво. І нема ж асоціації з мертвою мовою латиною: адже оперу ставлять досі, модернізують та показують режисерські новаторства.

Тому опера може бути такою цікавою, як новий бойовик з кінотеатру: екшн був у компетенції, наприклад – Верді. А артхаус – це тоді Вагнер. Бо його мало хто розуміє. Артхаус – теж.

Чому би не спробувати подивитися постановку «Дочки полку» Доніцетті? Там – мілітаристи. І це – комедія. І це опера з белькантовими колоратурами, а отже навіть послухати є що. Тому що це ж техніка.

А техніка – це цікаво, бо вони ж як вони так змогли заспівати? То ж майже нереально? Але ні. Цілком реально. Робота у них така, у співаків – бути зірками Голівуду в реінкарнації музичного театру.



Автор: Катерина Туманова
Джерело: Radio Lemberg



Додати: Share on Facebook

Інші:

Композитор Віктор Теличко збагачує дитячу музику закарпатським інтонаційним колоритом
"Найталановитіший танцюрист покоління". Як українець підкорив Велику Британію
Відлуння столітніх оплесків
Закарпатський камерний хор «Кантус»: становлення, перемоги, плани
Психологи розповіли, в якому віці краще починати навчання музиці
Вчені з'ясували, яка музика покращує креативність
Ян Сибелиус (1865-1957) композитор
Артем Ведель – українська традиція хорового співу
А на Вкраїні – там сонечко сяє
Лікарі радять хропунам регулярно... співати
Про стан здоров'я людини можна дізнатись за її голосом
Алла Шейко і голоси від Бога
Традиційні музичні інструменти. Ерху
Територія музики: Вінницькій філармонії - 80!
Свято Людкевича
Сучасна опера: соціальна утопія + психоаналіз
Як у Львові директора Органного залу обирали
До 150-річчя від дня народження Євгена Купчинського
"Стрес я залишаю в театрі". Прима нью-йоркського балету поділилася правилами здорового способу життя
Згадаємо Андрія Іщенка
Духові інструменти: загадки саксофона
Польські пісні Шопена – українською
Львів, Європа і – світ
17 серпня - 75 років Мусліму Магомаєву
"Котяча фуґа" та її історія
Скромного українського співака визнали одним із найкращих тенорів світу
Стравінський у ПАР: композитор, який кинув виклик апартеїду
Оксана Линів: українка на чолі кращих оркестрів Європи
Рахманіновські гостини
Ромський піаніст – Дьордь Цифра
Ваґнерівський фестиваль у Байройті: з червоним килимком і без скандалів
Україномовна опера: загибель відкладається?
Молода українська скрипалька діагностує інструменти Страдіварі, Аматі та Гварнері
Класична італійська опера. Ази та аналогії з сьогоденням
Джордж Гершвін: 80 роковини смерті відомого композитора
Основоположник династії музикантів
Заняття класичною музикою – це не так складно
Потрібне перезавантаження
Україна у звуках: забуті народні музичні інструменти
Історія піаніста, якого могло не бути
      © 2008-2017 Music-review Ukraine. Усі права застережено. При цитуванні інформації посилання на Music-review Ukraine обов'язкове