| Новина |
|
|
|
|
9 вересня - день народження Юрія Гуляєва
9 вересня 2025, вівторок
Поширити у Facebook
Відомий оперний та естрадний співак, композитор. Заслужений артист УРСР. Народний артист УРСР. Народний артист СРСР.
Юрій Гуляєв, який часто лунав по радіо голос артиста, не можна було сплутати з іншим. Проникливість у поєднанні з мужністю, гарний тембр та сила підкорювали слухачів.
Його піснями, гарним баритоном заслуховувалися тисячі радянських людей, а посмішку називали «гагарінською».
Юрій Гуляєв народився в Тюмені 9 вересня 1930 року. На розвиток здібностей музично обдарованого хлопчика великий вплив мала його мама. Віра Федорівна добре співала, цікавилася музикою і дуже її любила.
У дитинстві Юрію подобалося заучувати пісні і романси з грамплатівок. Перший виступ хлопчика перед публікою відбувся на шкільному вечорі, коли в його виконанні прозвучала арія Ленського, розучена з платівки. Це був неймовірний успіх зі шквалом бурхливих оплесків. Зінаїда Олександрівна Наумова, класний керівник Юрія, готувала йому велике майбутнє і наполягала, щоб він серйозно займався музикою. Він багато встигав: вчився в загальноосвітній і музичній школах, брав участь у художній самодіяльності, працював акомпаніатором.
Про музичну кар'єру не замислювався, вважаючи ці заняття приємним хобі. З дитинства він мріє стати лікарем, тому після школи вступає до Свердловського медінститут. Під час навчання в інституті бере участь у художній самодіяльності. Незабаром студент-медик усвідомлює помилку і переводиться в консерваторію ім. М. Мусоргського. У 1954 році закінчує навчання на вокальному факультеті по класу співу Ф. І. Образцовської.
Після закінчення консерваторії Юрій Гуляєв рік співає в Свердловському оперному театрі. У 1955 році його запрошують в Україну в місто Сталіно (Донецьк), де він стає солістом театру опери і балету. У 1959 році у Відні на Всесвітньому фестивалі молоді і студентів співак завоював першу премію.
Через рік Юрій удостоюється звання Заслуженого артиста Української РСР. Цій події передував курйозний випадок. У 1960 році, під час проведення Декади українського мистецтва в Москві, делегацію артистів з України доставили на банкет до Микити Хрущова.
На заході були високі урядові чини, серед яких Климент Ворошилов, Семен Будьонний, Леонід Брежнєв. У розпал веселощів артисти почали виконувати пісні, але оскільки не було фортепіано, спів звучав без акомпанементу.
Пошуки акомпаніатора не увінчалися успіхом: баяніст, якого покликали, не вмів грати по слуху. Тоді Юрій Гуляєв на прохання секретаря ЦК партії України Андрія Скаби взяв інструмент у руки і став підігравати кожному бажаючому заспівати. Задоволені залишилися всі.
З 1961 по 1975 роки Ю. Гуляєв працює в оперному театрі ім. Т. Шевченка в Києві. Тут він переспівав весь баритональний репертуар: Султан («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Щорс (однойм. опера Б. Лятошинського), Роберт, Онєгін, Єлецький («Іоланта», «Євгеній Онєгін», «Пікова дама» П. Чайковського), Фіґаро («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Папагено («Чарівна флейта» В.-А. Моцарта), Ренато, Граф ді Луна, Жермон («Бал-маскарад», «Трубадур», «Травіата» Дж. Верді), Ескамільо («Кармен» Ж. Бізе), Валентин («Фауст» Ш. Ґуно), Януш («Галька» С. Монюшка) та ін.
У 1971-му виконує ряд партій в Великому театрі, а в 1975-му стає солістом цього театру. Перебратися до столиці СРСР разом з сім'єю Юрій Гуляєв вирішив після розгромної рецензії в «Вечірньому Києві» на оперну постановку «Євгеній Онєгін», в якій брав участь. Не менш значущою причиною переїзду стала хвороба сина: в Москві хлопчикові обіцяли повноцінне лікування і реабілітацію.
У Москві закріпитися Юрію Гуляєву не вдалося. У Великому театрі на той момент зібралася численна трупа, в якій кращі виконавці по кілька років чекали виходу на сцену. Приїжджий співак не став винятком. У цей момент Юрій Гуляєв звертає погляд на естрадну пісню. Починаються гастролі і записи на Всесоюзному радіо, які і зробили співака улюбленцем усієї країни.
На його концертах виконувалися оперні арії, романси, народні пісні, а також естрадні хіти. В кінці 1960-х виходить цикл пісень, присвячений космосу. Юрія Гуляєва, його чудовий голос і виконуваний ним репертуар знали і любили навіть у найвіддаленіших куточках країни. За силою таланту і красою голосу Юрія Гуляєва нерідко порівнювали з Муслімом Магомаєвим, що не заважало дружбі двох співаків.
Ліричний баритон співака гармонійно поєднувався з його зовнішністю. Потужний, високого зросту, з мужніми рисами обличчя, з променистими, красивого кольору очима і чарівною посмішкою, він був улюбленцем публіки і користувався популярністю у жінок. Листи від прихильниць приходили співакові мішками, його фото тиражувалися в радянських журналах і газетах. Кожен концерт Юрія Гуляєва закінчувався творами, виконуваними «на біс» - піснями «Знаете, каким он парнем был» Олександри Пахмутової і «Романтики», «Бригантина» Ігоря Шамо.
Успішний, талановитий, він багато гастролює по країні і за кордоном. Виступає в країнах соціалістичного табору, в США, Франції, Канаді, Бельгії, Японії і на Кубі. У 1964 році його голос звучить на сцені концертного залу «Олімпія» в Парижі. Йому аплодують у кращих театрах світу, а французи називають співака «молодим Шаляпіним».
Крім кар'єри співака він пробує себе як актор, знімається в кіно. У 1961 році Гуляєв з'являється в «Українській рапсодії», в 1969-му - у фільмі «Новорічне викрадення». Також він отримує ролі в ряді музичних фільмів.
З майбутньою дружиною Юрій Олександрович знайомиться в 1956 році. Лариса Михайлівна була журналістом, редактором і викладачем. Побралися молодята через чотири роки після першого знайомства.
Незважаючи на натовпи прихильниць, які любили співака «до сліз» (за словами Олександри Пахмутової), Юрій залишався вірним дружині і був задоволений ситуацією, особистим життям.
Син, якого назвали Юрієм на честь тата, народився в 1964 році. У хлопчика діагностували ДЦП, але його батьки доклали максимум зусиль, щоб вилікувати дитину, і їм це вдалося. Через складності в вихованні первістка Юрій і Лариса не наважилися заводити більше дітей. Юрій Гуляєв-молодший згодом став кандидатом філософських наук, викладав в МДУ.
Будучи співаком світового рівня, Юрій Гуляєв відрізнявся рідкісною «майстеровитістю». Він вмів все: лагодив програвачі, любив теслювати, розбирався в пристрої автомобіля, сам водив машину. Юрій Гуляєв був знавцем шахової гри, часто сідав за фортепіано, виконуючи власні твори.
В кінці 70-х у нього починаються проблеми зі здоров'ям. Всупереч розхожій думці, яке приписували артисту зловживання алкоголем, його стан підірвав щільний гастрольний графік, хвороба сина і відсутність повноцінної реалізації на оперній сцені. Після запалення легенів він захворює на бронхіальну астму. Залишок життя Гуляєв більше проводить в лікарнях, ніж удома.
Біографія зірки обірвалася надто рано. Співака не стало 23 квітня 1986 року. Причина смерті - серцевий напад, який трапився з ним в машині, коли вона стояла біля гаража. В останні хвилини життя співак подумав, що почався астматичний напад, і навіть дістав інгалятор для проведення звичної процедури, але виявилося, що не витримало серце. Смерть настала миттєво. Могила Юрія Гуляєва знаходиться на Ваганьківському кладовищі в Москві.
Після передчасної кончини співака не залишилося його офіційних студійних оперних записів. Дискографію Гуляєва, друковані матеріали, інтерв'ю майстра по крупицях збирали його вдова і син за участю спонсорів і Фонду російської класики його імені. Артистові присвячений документальний фільм «Незакінчена пісня. Юрій Гуляєв».
ГУЛЯ́ЄВ Юрій Олександрович (09. 09. 1930, м. Тюмень, РФ – 24. 04. 1986, Москва) – співак (ліричний баритон), композитор. Нар. арт. УРСР. Нар. арт. СРСР (1968). Держ. премія СРСР (1975). Закін. Урал. консерваторію у Свердловську (нині Єкатеринбург, 1954; кл. Ф. Образцовської). Соліст Свердлов. ім. А. Лунаарського (1955–56), Сталін. (нині Донецьк, 1956–60), Київ. ім. Т. Шевченка (1960–74) театрів опери та балету.
Від 1974 – у Великому театрі у Москві. Володів голосом м’якого приємного тембру. Виконав. мист-во було позначене благород. ліризмом, невимушеністю виконання, безпосередністю і природністю розкриття емоц. переживань. Користувався великою популярністю як концертно-камер. співак в Україні й за її межами. У концерт. репертуарі Г. – арії з опер, укр. і рос. нар. пісні, понад 200 творів укр., рос., зх.-європ. композиторів, зокрема композиції П. Майбороди, І. Шамо, А. Кос-Анатольського, О. Білаша, О. Аляб’єва, О. Варламова, О. Гурильова, М. Глінки, П. Чайковського, А. Рубінштейна, С. Рахманінова, О. Пахмутової, Я. Френкеля, Р. Шуманна.
Особливе визнання Г. здобув як виконавець укр. естрад. пісні доби «пісенного ренесансу» («Пісня про рушник» П. Майбороди, «На долині туман» Б. Буєвського та ін.). Має записи на грамплатівках. Г. – автор музики низки пісень, зокрема «Бережіть друзів» (сл. Р. Гамзатова), «Бажаю вам» (сл. Р. Рождественського). Гастролі у містах СРСР, а також у Бельгії, Болгарії, Угорщині, США, Франції, Канаді, Чехословаччині, Швейцарії, на Кубі та ін.
|