Соломія Крушельницька. Солов’їномовна Чіо-Чіо-сан | Music-Review Ukraine
Головна
Новина
Соломія Крушельницька. Солов’їномовна Чіо-Чіо-сан
Соломія Крушельницька. Солов’їномовна Чіо-Чіо-сан
Мультимедійний проект "КАЛИНОВИЙ К@ТЯГ"
19 листопада, понеділок

Онуки та правнуки не ходять до неї. Та часто можна побачити, як сивий Отець стоїть біля могили Sole mio та слухає арію Чіо-Чіо-сан. Господь, знай собі, думає про ту, хто зійшла з древнього барельєфу, аби продовжити життя серед людей, вражаючи їх мелодійністю звуків, вогнистими рухами крутих плечей і гнучкого стану, стилізованими й ефектними жестами рук..

Висока та струнка білявка з довгими косами, балакуча мрійниця з великими сірими очима, відкрита та щира сусідка, весела та дотепна подруга – вона хіба що якоюсь особливою, материнською затятістю вирізнялася з-поміж інших сільських дівчат.

16 листопада 1952 р. Соломія Крушельницька померла від раку горла.

Поховали українську бездітну діву на Личаківському кладовищі у Львові, поруч із могилами її великих друзів – Івана Франка та Михайла Павлика.

Тепер і вона вся в камені, а від неї не йде лише один юний Орфей із арфою в руці.

Раніше про неї марили багацько мужчин, ще більше – колег. У дуеті з цією оперною дівою були щасливі заспівати уславлені співаки ХХ століття: тенор Енріко Карузо (Enrico Caruso; 1873-1921), баритон Тітта Руффо (Titta Ruffo; 1877-1953), бас Федір Шаляпін (1873-1938)... Бо українка Соломія Крушельницька була не просто унікальна вокалістка, а жінка-муза, жінка-сирена, жінка-легенда. Так і написав про неї відомий італійський музикознавець Рінальдо Кортопассі (Renaldo Cortopassi):

- У перші десятиліття ХХ століття на оперних сценах світу владарювали чотири особи чоловічої статі – Маттіа Баттістіні, Енріко Карузо, Тітта Руффо, Федір Шаляпін. І лише одна жінка спромоглася сягнути їхніх висот, аби стати врівень із ними. Маю на увазі Соломію Крушельницьку...

* * *


Коли 23 вересня 1872 р. в с.Білявинці Бучацького району Тернопільської області в сім’ї греко-католицького священика Амвросія Васильовича Крушельницького народилася дочка, Господь вирішив: він не працюватиме, а весь день слухатиме той милий голос. Дівчинку назвали Соломія. І на світ вона прийшла в багатодітній родині освіченого пароха, котрий ніс слово Боже по селах Петликівці, Білявинці, Тисове, Осівці та Біла, розташованих довкола Тернополя.

Музика ввійшла в життя Соломії Крушельницької з раннього дитинства.

Колискові матері Теодори Григорівни пахли молоком, бо ненька дуже любила співати. Свого часу Амвросій Васильович Крушельницький пошлюбив Теодору, дочку галицького поета і фольклориста Григорія Онуфрійовича Савчинського (1804-1888) – розумницю, котра мала твердий характер та нежіночу наполегливість. Між іншим, мати майбутньої співачки пристойно грала на фортепіано, гарно співала, зналася на поезії, пам’ятала силу-силенну народних пісень, але особливо охоче виконувала своїм вісьмом дітям колискові.

Вона зійшла з древнього барельєфу, аби продовжити життя серед людей, вражаючи їх мелодійністю звуків, вогнистими рухами крутих плечей і гнучкого стану, стилізованими й ефектними жестами рук. Не менш знаний італійський тенор Джакомо Лаурі-Вольпі (Giacomo Lauri-Volpi; 1892-1979), не щедрий на компліменти щодо колег-земляків, висловився про українську Баттерфляй так:


- Крушельницька – вражаюча артистка. Вона підкорила публіку не лише чарівним, широкого діапазону вокалом, виразною дикцією, а й витонченим артистизмом, найвищою культурою, красою та елегантністю.

* * *



Дитинство майбутньої співачки минуло в селі Біла, розташованому за три кілометри від Тернополя, куди перебралася велика священикова родина: батько, мати Теодора Григорівна (у дівоцтві – Савчинська) та восьмеро дітей по лавках – Антін, Осипа (Юзя), Олена (Оленка), Соломія (Солошка, Солоха, Соломка, Сальця, Сальомеа, Салюня, Люня), Емілія (Мільця), Марія (Маринця), Володимир, Анна (Нуся).

Одразу додам трохи галицького флеру. Як писав у своїх “Причинках до біографії Соломії Крушельницької” український композитор Мирослав Скорик (1938):

- То була типова старосвітська галицька “плебанія”, або, як ще тоді говорили, “резиденція”. Обов’язковий ґанок із диким виноградом, перед хатою “кльомб” з цвітами. Кімнати просторі, але невисокі. Великий “сальон”, а в ньому – округлий стіл, шість м’яких фотелів, цвітисті “канапи”, велика пальма; на вікнах мірти, фуксії, пеляргонії.

У селі школи не було, тож отець Амвросій і батько Амвросій Васильович в одній особі навчав власних дітей самотужки, допоки не влаштував для цілого селянського загалу громадську читальню. Туди він відніс більшу частину домашньої бібліотеки.

Панотці з сусідніх сіл того розумника недолюблювали. На їхню думку, отець Амвросій розпускав білявинських “хлопів”, бо тримався з молоддю за панібрата, коштів на власні потреби не збирав, а в побуті вдовольнявся малими запитами – чобіт не носив і вишиваної кольоратки не мав. Дратувало панотців найбільше те, що о.Амвросій завів у Білій селянський хор для церкви, здатний навіть на виступи в концертах.

Рідних дітей підняти – це, як удруге народити. Собі відмовляючи майже в усьому, батьки-Крушельницькі, як сутужно їм не велося, посилали дітей у школу в Тернопіль. Тримати синів і дочок “на станції”, на повному пансіоні коштувало задорого. Тож узяли вони до хати ґувернантку – мадам Бауер, котра не один рік служила у різних поміщиків. Колоритна розлучена румунка була і собі дивачкою, – вправно грала на фортепіано сама та й малих Крушельницьких добре вчила. Завела вихователька за правило, спілкуватися з учнями виключно польською, привчаючи до німецької та французької мов, а ось матюки гнула по-румунськи.

* * *


І послав у Білу – Божу іскру. Співати дівча почало змалку, тому до кінця життя Соломія знала багато народних пісень, які переймала безпосередньо з селянських вуст. Всі сини та дочки Амвросія Васильовича Крушельницького грали на домашньому інструменті, та лише Соломію з-за фортепіано з шести рочків не сила була витягти. У десятирічному віці дівчинка дзвінко співала у тернопільському хорі “Руська бесіда”, організованому її батьком. Хоча підвалини музичної майстерності дівчинки були закладені в Тернопільській гімназії, де 1883 р. й відбувся перший привселюдний виступ, у складі тамтешнього хору.

А ось перший сольний виступ, свідчили родичі, 12-річна Соломія мала в концерті. У березні 1885 р. у Тернополі імпреза та відбулася з нагоди святкування роковин від дня народження пророка української нації Т.Г.Шевченка. Одним із перших організаторів цих святкувань був відомий в Галичині культурно-громадський діяч, письменник та педагог Олександр Григорович Барвінський (1847-1926). Того вечора з-поміж сільських хорів виступив також змішаний хор із села Білої, де солісткою виступала Люня Крушельницька. На випадок, якби від переживань дівчина-підліток відмовилася на людях співати, організатори підготували досвідченішого хлопця-співака. Та все минулося. Диригував бо ж хором тато, о.Амвросій.

На пропозицію дириґентки іншого жіночого хору, співачки та піаністки Євгенії Барвінської (1854-1913), між іншим, дружини О.Г.Барвінського та майбутньої матері композитора Василя Барвінського (1888-1969), заспівала пісню альтовим голосом. Цікаво, що саме Євгенія Максимівна виявилася першою вчителькою музики юної Соломії Крушельницької. І тішилася того дня педагог, не приховуючи радості. Спів білявинської вихованки викликав у присутніх глибокі враження.

* * *

Історія зберегла документи про інший знаний концерт. Він мав місце у Тернополі, але 2 серпня 1885 р., і відбувся в рамках вечора, присвяченого пам’яті померлого українського історика та мислителя Миколи Івановича Костомарова (1817-1885). Вступну промову про видатного вченого виголосив історик та педагог Олександр Барвінський, а опісля – з музичною програмою виступив жіночий хор під орудою Євгенії Барвінської, який виконав “Молитву руських дітей” та “Боже великий, єдиний” (слова О.Кониського – музика М.Лисенка). Так ось, у тому аматорському хорі тієї днини співали доньки о.Амвросія Крушельницького – в їх числі й Соломія.

Соломія Крушельницька з чоловіком Чезаре Річчіоні

Висока та струнка білявка з довгими косами, балакуча мрійниця з великими сірими очима, відкрита та щира сусідка, весела та дотепна подруга – вона хіба що якоюсь особливою, материнською затятістю вирізнялась з-поміж інших сільських дівчат.

Як і решта однолітків, Соломія Крушельницька бігала на вечорниці, допомагала матері поратися по господарству, змалку пекла короваї, з надією на жіночу долю виплітала віночки, затамувавши подих ошатно вбиралася на чужі весілля. Кажуть, село Біла любило ту дівчину, бо ж вона була щира й відкрита, як українське серце.

Даруйте, не втримаюся, бо смачно написано: ще раз процитую “Причинки до біографії Соломії Крушельницької” композитора Мирослава Скорика:

- Хату Крушельницьких виповнювала музика і спів. Приходили часто мандрівні музиканти, а то й цілі капелі та арфістки: чехи, словаки, мадярські цигани, євреї. Батько всіх пригощав, частував, ночував, помагав одягом, грішми, харчами на дорогу, ще й фірою підвозив. І зайди грали – не за гроші, від серця. Одного разу якийсь музикант украв татів золотий годинник. Ніхто того вечора не замітив. Тато зрідка його носив, тримав в основному на комоді. А на другий день злодій віддав годинник, “бо ж у таких людей красти не годиться”. Розцілувалися вони з татом, поплакались і розійшлися друзями.

* * *

Не скажу, що табунами ходили, але до села Біла час від часу навідувалися молоді семінаристи. Бо перед висвяченням на сан мали вони одружитися, а значить, шукали пару. Одного дня до родини Крушельницьких завітали батьків товариш Гутковський із сином-бурсаком Зеноном. Впала в око статному легеню Солюня. Хоча свататися вони прибули до старшої сестри Олени Крушельницької-Охримович (1870–1961), яка була на виданні, та син уподобав 17-річне дівча.

Вдарили по руках батьки, а хлопець із дівчиною заручилися. Гарний, ставний, з доброї сім’ї – усіма чеснотами володів наречений. Та виявилося одне “але”… Дівчина зрозуміла, що чорноокий красень Зенон Гутковський не поділяє її захоплень, взагалі – по-іншому бачить світ:

- Жінка не повинна займатися музикою, а тим паче виступати в концертах чи в театрі. Це не личить їй! – заявив наречений перед самим весіллям.

Гірко плачучи, призналась вона про це старшому братові Антону Крушельницькому (1866-1895):

- Не полюбляє Зенко спів, бо замість опери він воліє дивитися цирк.

- Може все налагодиться, Люню?

- Та не хочу я такого весілля… Але ще не знаю, як саме слід вчинити, аби не зганьбити свою родину, – зізналася сестра.

Коли за кілька днів наречений запитав Соломію, які обручки йому замовляти, дівчина наважилася та відповіла:

- Ніяких! – Отримавши облизня, зніяковілий Зенон Гутковський образився. Весілля батьки заручених скасували, а тато з мамою зажурилися. Скажу так, аби тему закрити: невдовзі Зенон Гутковський таки оженився, але незабаром і помер; власну дружину він, у першу чергу, бачив господинею.

З тієї пригоди лише одна Соломія тішилася, наче мала дитина. І тоді, як справжній батько, Амвросій Васильович не дозволив людським поголоскам занапастити люду дитя, а пішов проти загальної думки. Хай там що пліткують, а він відправить дочку до старшої сестри Осипи, в польське місто Ниськ. Нехай перебудеться.

* * *

Розгледівши природний хист своєї манюні, почувши благання власного сина Антона, котрий всіляко підтримував студії малої, та поважаючи доччине прагнення до музики, батько-канонік позичив у банку кредитних грошей, аби з осені 1890 р. відправити Соломію до Львівської консерваторії. Тільки мугикнув схвально Отець у легкі хмаринки та підкрутив українські вуса.


Велике місто додало неокраїх можливостей. Та почалися заняття у професійних педагогів. По класу фортепіано знання дівчині передавав польський піаніст, органіст, композитор і музикознавець, професор Владислав Вшелячинський (1847-1896), тоді як вокал ставив викладач, оперний співак, бас Валерій Висоцький (Walery Wysocki; 1835-1907). Отже, у 1890-1893 pp. Соломія Крушельницька старанно навчалась у Львівській консерваторії Галицького музичного товариства, яку закінчила зі срібною медаллю. Тож дівчина отримала диплом із відзнакою, куди секретар екзаменаційної комісії вписала такі доладні слова: “...має всі дані для того, щоб стати прикрасою навіть першорозрядної сцени”.

Дзвінкий і дуже симпатичний звук голосу її меццо-сопрано, музична освіта, високе почуття прекрасного, природна зовнішність, сценічна стать – словом, все, чим нагородила її природа, обіцяло їй в артистичній кар'єрі найкращу майбутність. Байдуже коли: чи на початку творчості, чи в апогеї європейської слави – Соломія Крушельницька завжди розцвічувала концертну програму високими зразками української музики. Для майстрині голосу не мало значення – чи то українська народна пісня, чи то твори земляків-композиторів Миколи Лисенка, Станіслава Людкевича, Остапа Нижанківського, Анатоля Вахнянина, Дениса Січинського.

Ні, ця пані не була занадто свідомим українолюбом, тож на її виступах лунала й музика інших народів світу. Проте зазвичай концерт Соломія закінчувала українською піснею. Одного разу котрийсь із музичних критиків вирішив дізнатися:

- Чому саме так?

На що українська вокалістка відповіла:

- Українською пісня мені як храм. Я чую в ній органи.

* * *

Ще студенткою молода співачка почала виступати в міському оперному театрі Львова. Він тоді містився в нинішньому театрі імені Марії Заньковецької й вважався третім за розмірами в цілій Європі: 1460 місць, 54 ложі, оркестрова яма вміщувала 40 музикантів. Як не було лячно, та 15 квітня 1893 р. 22-річна Соломія Крушельницька на сцені Львівського міського театру Станіслава Скарбека (нині – Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької) дебютувала в опері на чотири дії “Фаворитка” (“La favorita”; 1840) Ґаетано Доніцетті, виконавши партію Леонори ді Гусман. Гарна преса допомогла отримати наступну роль – молодої селянки Сантуцці в опері “Сільська честь” (“Cavalleria rusticana”; 1890) П’єтро Масканьї.

У столиці Галичини довкола Соломії від женихів аж роїлося. Вимальовувалися й досить солідні партії. Зокрема у Львові співачка зазнала Теофіла Окуневського (Teofil Okuniewski; 1858- 1937), котрий незабаром став адвокатом у Городенці, іншого синдика (правника) – Миколу Шухевича. З останнім на деякий час виникали романтичні стосунки, і Микола навіть рушав (!!!) за коханою до Італії, хоча згодом вони двійко вирішили залишитися щирими друзями. Потім настав час Володимира Садовського (1865–1940).

Той дириґент, хорознавець та музичний критик походив із приміського села Довжанка. Він приятелював із старшим братом Соломії Антоном Крушельницьким, тож часто гостював у Білій. До нестями він закохався у співочу красуню. Коли, врешті-решт, після багаторічних залицянь талановитий дириґент отримав остаточного одкоша, він не дременув одружуватися з іншою, а висвятився у священики. Так вона щиро й зізналася чоловікові з розбитим серцем:

- Даруйте, Володимире, я не має часу на любов, бо думаю про науку.

* * *

Невдовзі в її житті сталася знакова подія: доля прислала візитівку!

Саме в той час у Львові з шаленим успіхом гастролювала славетна італійська співачка, міланська діва Джемма Беллінчоні (Gemma Bellincioni; 1864-1950), чиїм партнером по європейській прем’єрі опери “Федра” був сам Енріко Карузо. Вражена талантом 22-літньої вокалістки, тодішня богиня сопрано рекомендувала українці рушати до Італії, бо ж лише там і з тамтешніми педагогами Соломія Крушельницька спроможеться сягнути світової слави.

Чим зачепила італійку українська вокалістка? Неймовірними здібностями й талантом. Адже 17 травня 1890 р. саме Джемма втілювала образ… молодої селянки Сантуцці з новітнього веристського шедевру “Сільська честь” П’єтро Масканьї. Тоді разом із нею на римську сцену виходив її цивільний чоловік Роберто Станьйо (Roberto Stagno; 1840-1897) – багатообіцяючому сицилійському тенору віддали роль Турідду. А тут, в австрійському Львові, Джемма раптом побачила… себе, молодшу на десять років, та ще й із глядацької зали. І тоді італійська діва заклякла від радощів та побоювань.



Після тієї вистави дві жінки довго балакали. Й оперна прима наполегливо доводила:

- Мила дівчино, тобі потрібна школа! А в цій справі без руки та порад Майстра просто годі марнувати час! Ти неодмінно маєш їхати до Італії. Адреси та прізвища я підкажу. – Що таке школа, – запитаєте у мене? І я, якщо буду в доброму гуморі, відповім: – Це здатність упродовж кількох десятиліть співати класичну музику, не втрачаючи при цьому якість звуку, манеру, що відповідає партитурі, та подачу матеріалу. Якісна школа – це, на додачу, ще й стабільне, правильно поставлене дихання, що складає базу будь-якого вокалу… Додайте ще відсутність прикрих детонацій та аматорського подвоєння звуку, зберігання високої якості тембру. Ось і все.

Що ми без батька? Ледь помітно усміхнувшись, о. Амвросій Васильович погодився відправити на навчання до Італії свою дочку, та нема у сільського пороха таких скажених грошей. Ні Галицький становий сейм, ні краєвий виділ (повітова рада), куди письмово звернувся Амвросій Васильович Крушельницький, кошти на студії не виділили. І тоді розумний старий вуйко Дашкевич, правник філії банку на вул. Кляйнівській (тепер – Каменярів), відомий меломан і добродій, порадив батькові узяти позику в розмірі 2000 золотих ринських – значна сума, як на ті часи. Так – із Божої ласки й татової позики – Соломія Крушельницька й вирушила до Італії.

* * *

Зокрема, у Мілані з травня 1893 р. для українки мали початися ретельні студії вокалу під пильним оком знаної професорки Фаусти Краспи (Fausta Craspy). Але тільки восени 1893 р. батько Амвросій Васильович відвіз дочку до Мілану, домовився про матеріальний бік студій у педагога та особисто переглянув умови, в яких житиме його сонечко.

З аристократичним середовищем проблем не було. Бо ж молода українка винаймала житло у матері знаної оперної діви Джемми Беллінчоні, з якою Соломія, пригадуєте, познайомилась у Львові. Щодня тривали уроки вокалу під наставництвом сеньйори Креспи, по шість годин на день опановувалися музичні твори, студіювалася новітня європейська опера, література, естетика, манери, мови. Самобутнім голосом, граничним працелюбством та природженим артистизмом Соломія причарувала педагогів та здобула титул “найбільш талановитої, а при цьому й вихованої” з-поміж усіх учениць міланської школи новітнього бельканто.

Великий талант 22-літньої українки розгледіла заможна та високоосвічена англійка Александер. Наче казкова фея, меценатка запропонувала взяти на себе всі матеріальні витрати, пов’язані з навчанням оперної співачки в Мілані. Буквально за рік вокальних студій у професорки Фаусти Краспи голос Соломії з меццо-сопрано перетворився на лірико-драматичне сопрано. Як результат, до професійного виконання дівчиною стали можливі провідні партії в усіх оперних театрах Італії. Поголос про фантастичні успіхи Соломії Крушельницької на Апеннінському півострові докотився й до України.

У квітні 1894 р. Львівський міський театр відомого землевласника і мецената, графа Станіслава Скарбека (Stanislaw Skarbek; 1780-1848) запропонував землячці гастролі на рідній сцені. Попри те, що сувора та лагідна сеньйора Фауста Краспи не радила полишати навчання, до такого кроку штовхала традиційна національна причина – матеріальна скрута у великій родині. Полишивши навчання, вокалістка погодилася на контракт.

* * *

За п’ять місяців 1894 р. на сцені Львова вона сліпуче сяяла в класичних операх “Фауст”, “Трубадур”, “Дочка кардинала”, “Бал-маскарад”, “Гуґеноти”, “Африканка”, “Сільська честь”, “Галька”. Навіть уявити собі не можу ту надлюдську працездатність та рівень професійної підготовки, який був потрібен, аби в стислий термін упоратися з такою купою надскладних шедеврів.


- Сукцес надзвичайний, – піднесено пише львівська преса. – Тобто: успіх шалений.

Стає зрозумілим, що їй чимало слід ще опанувати, аби сягнути нових творчих досягнень. І восени 1894 р. Соломія повернулася до Італії, де тривало фахове навчання. На весну наступного року вони зі старшою сестрою Оленою Крушельницькою, котра перетворилася на дорослого опікуна і добру помічницю, рушили до Відня. Тут Соломія потрапила до іншого педагога з вокалу, знаного навчателя Ваґнерівських опер Йозефа Ґенсбахера (Josef Gänsbacher; 1829-1911), вихованцями якого були Леопольд Демут, Марія Вільт, Ніколаус Ротмюль, Алоїс Пеннаріні, Ґерман Ядловкер та інші 70 відомих оперних виконавців.

Коштів катастрофічно бракувало. Сестри мешкали на віденській Штрохґассе (Strohgasse), винаймаючи помешкання у відставного чеського офіцера з дружиною-німкенею. Головне, що в кімнаті є фортепіано, а зранку – такий собі легкий сніданок. Настільки легкий, що українки бігають доїдати в сусідню кав’ярню “Stadtpark”. За рік молода українська діва співала провідні партії в оперних театрах Італії та швидко завоювала любов місцевої публіки й прихильність справжніх знавців міланського бельканто.

* * *

Тріумфом у Варшаві закінчилась 1894 р. її польська гастроль. Відтоді щороку Соломію ґречно запрошували виступити в Петербурзі, де українка на правах прими співала в складі італійської трупи в Маріїнському театрі разом з Енріко Карузо, Маттіа Баттістіні, Вітторіо Арімонді, Алісою Кучині, Луїзою Тетрацціні. Тамтешня критика високо оцінила майстерність, назвавши молоду українку “жінкою-Шаляпіним”, що було чи не найбільшою похвалою на батьківщині знаменитого співака.

17 лютого 1904 р. в міланському театрі “Ла Скала” Джакомо Пуччіні представив своє нове дітище – оперу “Мадам Баттерфляй”. Попри участь у прем’єрних показах провідних співаків Італії Розіни Сторкіо, Джованні Дзенателло, Джузеппе де Лука, вистава провалилася. Славетний маестро почувався зле. Доброзичливці вкупі з фахівцями вмовили пригніченого композитора переробити партитуру, а на головну жіночу роль, на партію Чіо-Чіо-сан, запросити Соломію Крушельницьку.



29 травня 1904 р. на сцені театру “Гранде” в м.Брешія, Ломбардія, відбулася повторна прем’єра, – ясна річ, опери “Мадам Баттерфляй” у новій редакції. Овації не вщухали довго! Сім разів завжди стриманий партер викликав акторів і композитора на сцену. Після вистави зворушений Джакомо Пуччіні, котрий повернув собі творчу честь та композиторську вдачу, надіслав Крушельницькій фотокартку. На згадку про ганьбу та відновлену славу Маестро написав рятувальниці такою присвяту:

- Неперевершеній та найчарівнішій Баттерфляй (Джакомо Пуччіні, Торре дель Лаго, 1904).

* * *

Не все, звісно, була відкрито, світло і щедро, наче отой пояс Богородиці. Тривалий час, може, років із вісім, її імпресаріо (аґент) був польський шляхтич Карницький, котрий завжди тулив бо себе титул графа. Чи був той зубожілий поміщик білої кістки, стверджувати не візьмуся, хоча зв’язки у Європі мав. Коштом артистки він не лише жив на широку ногу, але й возив за собою, по гастролях, ще й дружину з дочкою. Дійшло до того, що пан Карницький так знахабнів, що почав за очі співачки представляти її, як власну… позашлюбну дочку. Коли контракт із імпресаріо було розірвано, вести свої справи оперна співачка доручила адвокату Чезаре Річчіоні (Alfredo Cesare August Riccioni; 1868-1936).



Що то був слушний крок, невдовзі засвідчили непередбачувані події. Коли 1906 р. Соломія Крушельницька гастролювала в Неаполі, несподівано прокинувся вулкан Везувій. Викиди попелу згубно вплинули на голосові зв’язки прими тодішньої європейської опери. Як порадив лікар неаполітанського театру “Сан Карло” (Teatro di San Carlo), вокалістка зупинила виступи та вирішила забиратися геть.

Утім, імпресаріо театру “Массімо” (Teatro Massimo), розташованого у м.Палермо на площі Верді, подав позов до італійського суду. Одним із юристів, хто опікувався справою Соломії Крушельницької, виявився адвокат з манерами аристократа Чезаре Річчіоні. Ґрунтовно освічений красень, заможній мужчина, справжній поцінувач музики, мер міста Віареджо сподобався оперній співачці. Пара почала часто бачитися, поволі виникли симпатії, що переросли у взаємини, а згодом прийшло і кохання. Соломії минуло 35 років, і це, за великим рахунком, була її перша й остання любов. Після діамантового періоду залицянь та зітхань під місяцем у Монте-Карло, що тривав три роки, у 1910 р. пара побралася в одній із церков Буенос-Айреса.

Однак, у 1936 р. улюблений чоловік Sole mio Чезаре Річчіоні передчасно помер. У сонячній Італії Соломія Крушельницька прожила майже сорок років.



* * *

За всі ці роки Соломія Крушельницька перетворилася на справжню європейку. Вона вільно виконувала партії мовами, рідними композиторам. У побуті прима оволоділа польською, російською, французькою, німецькою, італійською мовами. Коли того потребувала вистава, оперна діва співала навіть іспанською та англійською. Але за всіх цих обставин, найчарівніша Баттерфляй не забувала, якого вона роду. Зокрема в концертах, навіть на найвищому рівні, коли були присутні члени італійської королівської родини, вона не уникала української пісні.

Траплялося, що після овації аудиторія не відпускала зірку світової опери зі сцени. Тоді, даючи спокій оркестрові, Соломія Крушельницька сама сідала за рояль й, акомпануючи собі, виконувала улюблені народні пісні у неповторній інтерпретації.

Це було так зворушливо, так особисто. Переказують, часто то були твори Миколи Віталійовича Лисенка (1842-1912), але ще частіше – пісні, які співала мати чи грав тато. Інколи їй просто хотілося поспілкуватися зі своїм принишклим слухачем, і стомлена співачка уголос мріяла про нового українського композитора, який піднесе національну музику на світовий рівень.

* * *

В серпні 1939 р., коли над Європою почали скупчуватися грізні хмари Другої Світової війни, попри перестороги друзів та категоричну відмову італійського уряду видати жінці закордонний паспорт, Соломія Крушельницька несподівано вирішила повернутися в Україну. Багато що їй сподобалося на батьківщині, у Львові!



Вона провідала живу рідню, блукала знайомими, але геть забутими вуличками міста Лева. А потім прийшли червоні… Радянські війська принесли злидні та підкреслену байдужість. Нова влада націоналізувала її приватний кам’яний будинок, який вона придбала у Львові за власні гонорари. Відібрали два поверхи, залишили маленьку квартирку, Соломія Амвросіївна животіла зі своєю хворою сестрою. Щоб вижити, доводилося давати приватні уроки музики.

Підступили хвороби. Розуміючи, у яку халепу вона ускочила, Соломія Амвросіївна просила дозволу повернутися до Італії: мовляв, там, у затишному кварталі Пасседжата, між вулицею Флавіо Джойя та бульваром Кардучча, у неї будинок, ну, триповерхова вілла, яку вони з чоловіком називали “Саломе”… Їй не дозволили. Більше того, довелося писати заяву, щo вона добровільно передає будинок і решту майна… радянській державі. До речі, віллу “Саломе” невдовзі продали, а колишній власниці компенсували тільки незначну суму.

Аби якось прогодуватися, починаючи з 1944 р. всесвітньо відома співачка викладала у Львівській державній консерваторії імені М.В.Лисенка. Як рядовий педагог. Проте навчателем Соломія Амвросіївна виявилася унікальним. На заняттях багато співала сама, завжди виправляла найдрібніші помилки чи неточності учнів. Саме… власним виконанням. Кожну вправу для постановки й техніки голосу, яка співалася поступово на цілому діапазоні, виконувала Соломія Амвросіївна – під акомпанемент учня, а потім – співав учень, а викладачка сідала за рояль.

* * *

Із безвиході залишався єдиний вихід. У квітні 1947 р. колишня австрійська, а потім італійська громадянка звернулась до Президії Верховної Ради УРСР з проханням надати їй радянське громадянство. Того ж року концертом у Львівській опері 75-річна співачка попрощалась із земляками, для яких вона так і не стала рідною, вона прощалася з Італією, яка давно перекинулася для неї на чужину, вона молила коханого чоловіка, котрий затримався десь дуже далеко.



26 грудня 1949 р. востаннє Соломія Крушельницька ступила на святу для неї сцену, коли у Великому залі Львівської філармонії 77-річна співачка знову зачарувала публіку – неповторним голосом та вишуканим артистизмом.

У залі притлумили світло, а сцену освітлював один високий канделябр.

Так почався майстер-клас найчарівнішої Баттерфляй.

Кульгаючи, з ціпочкам у руках, сива тендітна жінка вийшла на сцену і зупинилась біля фортепіано... Жінка-муза, жінка-сирена, жінка-легенда. А потім сталося диво: перші акорди повернули їй молодість! Голос звучав дужо, у повному діапазоні, постать скинула тягар десятиліть, заграли полум’ям очі... Звісно, тримати творчу напругу уже не дозволяло здоров’я, зраджувало дихання. Утім, того різдвяного вечора співала 77-річна Соломія Амвросіївна багато, а закінчила концерт, як завжди, українською піснею.

* * *

Тільки 1951 р. С.А.Крушельницьку удостоїли звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР. Лишень у жовтні 1952 р., за місяць до упокоєння, тендітна й ніжна мадам Баттерфляй отримала звання професора Львівської консерваторії, де вже працювала вісім років. Вісім років зірку світової сцени мордували, що в особистій справі не було… диплому про вищу освіту. Пізніше консерваторський диплом знайшовся у… фондах міського історичного музею.

Аби її воля та життєві сили, вона б ніколи від них не йшла. Ніколи б не залишала сцену. А так би співала й співала. Стоячи 26 грудня 1949 р. на сцені Великої зали Львівської філармонії, глибиною яскравого голосу Соломія Амвросіївна кликала і кликала далекі роки сліпучої молодості. Кликала так переконливо, що партеру в щемі бриніли сльози.

Ні, не хотілося йти. В її репертуарі є ще 40 оперних партій. Можливо, вона наважиться – і в палахкотінні високого канделябра в 101-й раз оживить біля роялю свою солов’їномовну Чіо-Чіо-сан, ту, що з опери “Мадам Баттерфляй”?


Автор: Олександр Рудяченко
Джерело: Укрінформ



Додати: Share on Facebook

Інші:

Скоро у Львові стартує новий музичний фестиваль BACH CONTEMPORARY
Піаніно Леонтовича ремонтують вперше за 120 років
«РІЗДВЯНИЙ БАХ» у Києві
У Житомирі розпочався музичний фестиваль «Грудневі вечори-2018»
«Класична феєрія» в Харкові: зірки світової класики, віолончель 1695 і вірменський дудук
Про київських музикантів, акторів і співаків видали унікальну книгу
Британський композитор присвятив свій новий твір Україні
Відкриття міжнародного конкурсу скрипалів Мирослава Скорика
У Харкові відбувся концерт “Музика та їжа”
Зірки французької, польської та української опери у супроводі Президентського оркестру вшанують Василя Сліпака грандіозним концертом
У Львові стартував Перший Міжнародний конкурс скрипалів Мирослава Скорика
Підкорюючи європейські сцени. Успіх Академічного симфонічного оркестру у Німеччині
На Львівщині обрали лауреатів обласної премії культури, літератури та журналістики
«Друзі філармонії Дніпра» провели першу асамблею, де підбили підсумки роботи за рік
Нацрада виставляє на конкурс чотири FM-частоти у Києві
У Львові вшанували пам'ять Михайла Вербицького
У Королівському замку показано скрипку Страдіварі "Полонія"
XVIII міжнародний джазовий фестиваль JAZZ BEZ
Театр опери і балету для дітей та юнацтва оголошує конкурс на заміщення вакантних посад
У Херсоні відбудують приміщення для філармонії
Святковий концерт Академічного симфонічного оркестру до Дня Святого Миколая
У Бориславі вшанували Мирослава Скорика
Оголошення про конкурс на здобуття премії імені М. В. Лисенка у 2019 році
Оркестр Хобарта Эрла приглашает
Світлична показала, як виглядатиме нова зала обласної філармонії
В Харьков приехал известный итальянский дирижер
Студенти Самбірського коледжу культури і мистецтв – переможці міжнародного конкурсу
Концертом з Оксаною Линів та Софією Соловій відзначать 20-річчя внесення Львова до списку ЮНЕСКО
Переможець Всеукраїнського конкурсу імені Миколи Леонтовича - хор з Івано-Франківська
Кіровоградська обласна філармонія оголошує конкурс на заміщення вакантних посад артистичного персоналу
У Києві відкрилася виставка "Світовий тріумф "Щедрика"
До Харкова приїхали талановиті діти з різних країн світу
Соліста Большого театру РФ не пустили в Україну
В харьковском ТЦ симфонический оркестр сыграл гимн Лиги Чемпионов
2 грудня в Києві виконають втрачені раніше твори українського композитора Максима Березовського
Оперные артисты из 34 стран выступят на сцене Большого театра Беларуси
В обласному філармонійному центрі готується незвичайний проект "Welcome to rabstvo" 
У Львові під час недільного концерту в Органному залі звучатиме музика композитора Сергія Борткевича
У Херсоні відбудують приміщення для філармонії - Думинська
Знай наших! Уроженка Днепра стала звездой Венской оперы
      © 2008-2018 Music-review Ukraine