Антоній Баришевський: «В сучасній музиці сьогодні є все і може бути будь-що» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Антоній Баришевський: «В сучасній музиці сьогодні є все і може бути будь-що»
Антоній Баришевський: «В сучасній музиці сьогодні є все і може бути будь-що»
22 червня, п'ятниця

Антоній Баришевський – один з найцікавіших українських піаністів молодшого покоління, лауреат першої премії і золотої медалі на престижному Міжнародному конкурсі піаністів імені Артура Рубінштейна в Тель-Авіві. Музиканти знають, що це далеко не легкі лаври. Втім, Баришевський цікавий не лише своїм високим професійним рівнем і харизмою, що дозволяє йому збирати повні зали, що і де б він не грав. Цей піаніст з однаковим азартом, задоволенням і успіхом грає як класику, так і сучасну музику, попри те, що прихильники спеціалізації в музиці дещо скептично ставляться до подібних поєднань.




19 червня Антоній зіграє сольну програму в Португалії в рамках фестивалю сучасної музики Kyiv Contemporary Music Days (концерти цього фестивалю організатори планують стрімити в режимі віртуальної реальності, щоб їх почула також і київська аудиторія), а вже 26-го його наживо можна буде почути на концерті з нагоди закриття сезону Національної філармонії України, де він є штатним солістом. Напередодні цих концертів піаніст поділився своїми роздумами про сучасну музику, класичні «шлягери» і задоволення від гри.

Із 12 концертів фестивалю Kyiv Contemporary Music Days тільки один цілком і повністю присвячено українській музиці: ваш сольний. Виглядає це як жест культурної дипломатії. Це так?

Я не думав про це. Просто вирішив, що така програма максимально підходить для цього фестивалю: Kyiv Contemporary, піаніст з Києва, цікава музика, створена переважно в Києві. Окрім Олексія Ретинського, всі представлені композитори – кияни, я тільки зараз це збагнув! Мені здалося, що цілком логічно представити цю програму в Лісабоні і показати, що в Україні, зокрема в Києві, є багато цікавої музики, створеної за останні півстоліття.

Що можете сказати про самі твори?

Твори, які я обрав, написані в різний час, їхні автори – представники різних поколінь. Віталій Годзяцький і Валентин Сильвестров – шістдесятники, Святослав Луньов заявив про себе на початку 90-х, Олексій Ретинський – представник покоління сьогоднішніх тридцятирічних.

«Розриви площин» Віталія Годзяцького – один із шедеврів періоду київських шістдесятих, яскравий зразок українського музичного авангарду. Наскільки мені відомо, цей твір викликав захоплення П’єра Булєза. На жаль, «Розриви» не увійшли до світового репертуару, а навіть не посіли належного місця в масштабах України.

А в 60-і це був один з найбільш виконуваних творів українського авангарду – п’єса звучала у Копенгагені, Лондоні, Москві.

Так, «Розриви» виконували Олексій Любімов, Юрій Глущенко, Борис Деменко. Серед український піаністів – Євген Громов. Твір має перфектну архітектоніку, вільно та віртуозно використовує серійну техніку, має чітку концепцію та нестандартну програму (тут йдеться про різні складові ядерної реакції, що автор намагається передати музичними засобами).

Друга соната Валентина Сильвестрова цікава тим, що в стильовому відношенні стоїть на межі авангардного періоду та нової, метафоричної музики. За словами автора «це не полістилістика, це радше п о л е стилістики: стилі є родичами, проте живуть на різних поверхах».

«Мардонги» Луньова, цикл із 24-х п’єс для фортепіано – це спроба «перевинайти» стилі різних композиторів, а навіть композиторських шкіл, пропустивши їх через наше уявлення про них, через рівні культурних стереотипів, що склалися навколо них.

Соната Ретинського відсилає до останнього рядка вірша «Стрітення» Бродського: «… И светильник светил, и тропа расширялась». Тема зрозуміла – екзистенційність, тиха радість звершення пророцтва та водночас страх перед обличчям смерті, що доходить до жаху, і врешті – прийняття Вищої Волі.

Ви вже не вперше берете участь у цьому фестивалі. Що, на ваш погляд, відбувається сьогодні з новою музикою?

Нещодавно якраз я брав участь у концерті «Нова українська музика» в Національній філармонії. Концерт показав, що музика зараз дуже різна, рухається подекуди в протилежних напрямках. Хтось занурюється в постсеріалізм та музичний аналіз, хтось знаходить цікаві ладові та полістилістичні рішення, відчувається великий вплив електронної музики в організації фактури та створення сонористичних ефектів. Якщо говорити більш загально, то в музиці зараз є все і може бути задіяно будь-що – простір, інтерактивність, перформанс, відео-арт, інсталяція тощо.

Розвивається і сам фестиваль Kyiv Contemporary Music Days. Він виходить на міжнародний рівень тепер і в географічному сенсі слова. Цікавим буде підключення технологій доповненої реальності, які дадуть змогу глядачам у Києві дивитися концерти з Лісабону в режимі реального часу та з ефектом присутності.

Ви однакову увагу приділяєте як класиці, так і сучасній музиці, тобто вас цікавить і Шопен з Рахманіновим, і Кейдж з Уствольською. Чи є тут протиріччя?

Чесно кажучи, протиріччя я тут не бачу. Бо не тільки класика і нова музика – це різні світи, але й і Шопен та Рахманінов – різні світи, хоч вони й представляють нібито один напрямок: романтизм. Я просто граю те, що мене захоплює і/або кидає мені виклик. Інша справа чи вдається все зіграти переконливо. Але це вже питання до слухача.

Сьогодні в Україні в принципі багато грається сучасної музики, але проблема виконавської школи досі актуальна. Що для вас, як виконавця, найскладніше в цій музиці?

Інколи буває складно знайти баланс між занотованим текстом і тим «більшим», що є в цій музиці, між уявленням автора і проявом індивідуальної експресії. Буває так, що ретельність виписаних нюансів партитури заважає тобі створити особливу тканину музики, що вільно дихає, або ж навпаки – партитура «гола», але серед множини різних варіантів прочитання жоден не «влучає в ціль», текст потребує атмосфери, інтуїції та інших тонкощів.

Кого вважаєте своїм вчителем чи наставником в цій сфері?

Я з повагою та захопленням слухаю записи Олексія Любімова, П’єра-Лорана Емара, Мауріціо Полліні. Серед українців вважаю непересічним виконавцем, ерудитом та просвітителем Євгена Громова, його думки для мене завжди небайдужі. Про сучасне виконавство завжди цікаво поспілкуватися також з львівським піаністом Йожефом Ермінем. На мій музичний світогляд також сильно вплинуло спілкування з композиторами Святославом Луньовим, Максимом Шалигіним.

Ви відвідували майстер-класи відомого австрійського піаніста Альферда Бренделя. Чим саме це був цінний досвід для вас?

Це дійсно зовсім інша школа і сам по собі підхід Бренделя є винятковим. Він поєднує дбайливе ставлення до авторського тексту з темпераментним його інтерпретуванням. Його методу взагалі притаманна певна благородна патетичність, яка, з одного боку, заперечує надто різке «фортіссімо», а з іншого боку – розслаблене «піаніссімо», тримаючи ланку десь посередині, нюанси досягаються, радше, характером, а не звуком. Гра Бренделя – це рафінована етичність та романтична пристрасність.

Деякі піаністи нехтували виконавською етикою, але при цьому залишалися великими. Наприклад, Володимир Горовиць. Вам який тип артиста ближчий?

Мені подобається Горовиць, але, звісно, не у всій музиці. Але в нього є виняткові попадання, які можна назвати одкровенням – наприклад, в його інтерпретаціях музики Скрябіна, Рахманінова, Шумана, Скарлатті. Щоправда, для себе я зрозумів, що у великій кількості слухати його не можу – губиться відчуття високого смаку, починаю в своїй грі наслідувати його манеру, і виходить пародія. В музиці Бетховена, Прокоф’єва переконує Ріхтер, в творах Скрябіна, Шумана – Софроницький. Полліні прекрасно грає Шьонберга, Дебюссі, Штокхаузена, проте я не люблю його Шопена. А от з молодих виконавців Шопена дуже глибоко й тонко відчуває Трифонов, наприклад.

Ви з Романом Кофманом закриваєте сезон Національної філармонії. Четвертий фортепіанний концерт Рахманінова, який зіграєте, це, звісно, не Другий і не Третій. Чи не здається вам, що шлягери через певну інертність сприйняття гальмують музичний розвиток?

І так, і ні. Шлягери – це те, що розширює філармонійну аудиторію, люди частіше хочуть чути те, що знайоме і впізнане, аніж щось нове. Але по-різному буває. Наш концерт з Романом Ісааковичем завершиться одним з найвідоміших творів класичної музики – прекрасним «Болеро» Равеля.

Інша справа, що «хіти» можуть бути різними за якістю. Деякі твори у перспективі часу стали хітами, але у їхніх творців водночас можуть бути і набагато цікавіші речі, просто їх з різних причин ніхто не знає. Якщо чесно, Четвертий концерт Рахманінова не досягає глибин його Третього фортепіанного концерту, проте в ньому є певна свіжість, азарт, яскравість. Він не заслуговує бути в тіні, на мій погляд.

Що вам приносить відчуття внутрішнього задоволення після зіграного концерту?

Коли під час виконання музика заряджає мене зсередини і наче твориться тут і зараз.



Автор: Олеся Найдюк
Джерело: LB.ua



Додати: Share on Facebook






Інші:

Галина Стеценко: «Відчуваю дідову присутність у своєму житті»
День відкритих дверей у музеї Кошиця
Дві сотні мелодій однієї садиби
Від Баха до Гласса: як навчитися розуміти класику
Людина і... гаджети
Надія Величко: “Коли заграв орган, я наче почула голос Бога”
«Любовний напій» Ольги Кульчинської та Андрій Бондаренка
«Хто ж не мріє злетіти на Олімп! Але не ціною втрати голосу»
Український фестивальний оркестр зі Львова записав цикл для міжнародного проекту "Пісні для Юдіт"
Оксана Линів: "Розвиток культурного життя в Україні буде тоді, коли житиме позитивна творча конкуренція"
Володимир Шейко: "Диригент – це покликання"
Джазовий бандурист, одесит Георгій Матвіїв: Батькам сказали, що у мене нема ні слуху, ні голосу
«Дуже ціную нашу систему музичної освіти»
«Коли я сказав Крушельницькій, що у неї „фальшивий фортеп’ян“, вона зрозуміла, що у мене абсолютний музичний слух»
У Голівуді ніхто не хоче говорити про Україну – Джон Малкович
«Я не народився рабом, тож не можу стати тираном»
Як це – бути солісткою однієї з найкращих опер у світі
Олексій Коган: «Це дуже символічно і красиво, коли академічна музика поєднується з джазом»
Антоній Баришевський: «В сучасній музиці сьогодні є все і може бути будь-що»
Мирослав Скорик: Для композитора важливо бачити, що його музика подобається
Музичні шістдесяті: велич і трагедія
Ігор Закус: "Джаз є міжнародною мовою музичного спілкування"
Я живу у двох культурах, тому не маю потреби називати себе виключно поляком чи виключно українцем, - диригент Роман Ревакович
Діаманти музичної корони
Юлія ТКАЧ: "Музика для мене завжди була особливим Всесвітом"
Композитор Мирослав Скорик у Франківську: «Я завжди цікавився джазом»
«Цей рік буде експериментальним»
Повернутися до України створювати скрипки
У студії Громадського радіо поговорили з солісткою Національної опери, засновницею проекту «Балеруша» Ольгою Морозенко.
Головний диригент Київського муніципального академічного театру оперети Володимир Врублевський
Де програє школа і церква, там з'являється війна - Струтинський
Театральна децентралізація в Україні давно відбулася, в управлінні держави залишилося лише 7 театрів, - Нищук
Зростає престиж духових інструментів
«Для Чернігівщини я живу і творю»
Швейцарська арт-менеджер: "Податкову систему України слід змінити на користь культури"
Богдана Півненко: "Пріоритети конкурсу Которовича — молоді українські виконавці"
Назарій Пилатюк:«Оленочко, він знає що таке любов?»
Класична музика і закони... ринку
«У нашому оркестрі вся Україна вчиться»
Марина Бондас, німецька скрипалька і волонтерка українського походження
      © 2008-2018 Music-review Ukraine