Якісно і чесно з музикою | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Якісно і чесно з музикою
Холоденко Вадим
Якісно і чесно з музикою
13 січня, субота

У грудні 2017-го львів’яни отримали чудовий музичний подарунок – концерт в Львівському органному залі всесвітньо відомого піаніста Вадима Холоденка. Вадим народився в Києві, навчався у десятирічці при Київській консерваторії(НМАУ ім. П. Чайковського) у викладачів Наталії Гриднєвої та Бориса Федорова, згодом – у Московській консерваторії у класі Віри Горностаєвої. Вадим – лауреат багатьох престижних міжнародних фортепіанних конкурсів, серед яких – конкурс імені Вена Клайберна в США, на якому у 2013-му він отримав першу премію.


Ми спілкувалися з Вадимом перед його концертом у місті Лева.

- Розкажіть про свої враження від Львова.

- Вперше я був тут, напевне, коли мені минуло вісім років, їздив з класом Наталії Гриднєвої. Чесно кажучи, не пам’ятаю своїх тодішніх спогадів, можливо, тому, що усвідомлення побаченого почалося з активного гастрольного життя. А моя друга подорож до Львова залишила дуже хороші враження. Гарне місто, чудові люди.

- Востаннє Ви були в Україні 2013-го у Дніпрі.

- Так, був чудовий цикл «Усі сонати Бетховена», до якого долучився музикознавець. Він читав лекції перед виступами. Такий формат практикувала моя консерваторська викладачка Віра Горностаєва. Наприклад, вона розказувала про три сонати Шопена, а потім їх грала. У мене такого розмовного дару, на жаль, немає, хоча доводиться спілкуватися зі студентами у форматі майстер-класів. Це дуже важко, бо є обмеження – 40 хвилин максимум, а треба вмістити значний об’єм інформації. Тож потрібно володіти величезним педагогічним досвідом і навичками для того, щоб виокремити потрібний матеріал у стислий проміжок часу. Мені доводиться давати майстер-класи, бо це – одна із умов проведення концертів у США, коли запрошують виступати в університет або коледж. Там цікава система: немає консерваторій, проте майже у кожному університеті є так звані «музичні програми».

- Ви вже якось згадували про організацію музичного життя в США…

- Так, там практично в кожному населеному пункті – свій оркестр, концертний зал, своя концертна програма, приїжджають абсолютно фантастичні запрошені музиканти. І ще одна особливість – фінансова підтримка. У бізнесменів є вибір: або віддати податки державі, і вона розподілить їх на власний розсуд, або ж фінансувати те, що любиш – наприклад, театр. Це щось на кшталт «закону про меценацтво». Сподіваюся, в Україні теж так буде.

- Розкажіть про особливості програми, обраної для виступу у Львові.

- Є річний сезон, я ділю його на дві частини і кожні шість місяців виконую нову програму. Одразу після конкурсу Клайберна доводилося грати врізнобій, десь більше хотіли почути Шумана, десь – Бетховена чи Баха, … Згодом я обирав програму самостійно, грубо кажучи, квитки продавалися не на певний репертуар, а на соліста. Тоді я зробив висновок, що дуже важко згадувати стару програму або за кілька тижнів вивчати щось нове. Значно стабільніше, а головне – якісніше і чесніше у музиці – грати те, що добре «сидить» в руках, в голові.

Чому така програма у Львові, тобто саме ці сонати Бетховена, Моцарта? – Це музика, яка мені дуже подобається. Другу сонату Бетховена я почав вчити, якщо не помиляюся, ще в класі Бориса Федорова, тобто це були останні роки навчання у школі. І з того часу я один раз грав її у Дніпрі – в рамках циклу бетховенських сонат, а зараз – третій повтор. Це така неймовірно багата музика, мені здається, у ній більше прихованих скарбів, більше можливих відкриттів, ніж у романтичному репертуарі. Хоча романтичну музику я дуже люблю, Рахманінов – взагалі окрема історія для мене. Але проблема багатьох виконавців у тому, що вони виконують твори романтиків – наприклад, Рахманінова чи Шопена, – надто сентиментально, що не дуже добре для цієї музики. Романтична музика – ніби яскраве світло, її цікаво грати, але з часом враження тьмяніють. А до музики Бетховена я кожного разу повертаюся і знаходжу у ній щось нове. І я дуже щасливий, що доведеться грати ре мінорний концерт Баха – до цього твору я не підходив, на жаль, дуже давно. Я розгорнув ноти, і здивувався, що руки пам’ятають усе. Текст, здавалося б, не надто легкий для згадування, але якщо одного разу вивчив, то потім він дуже легко відтворюється. І це неймовірно чиста музика.

- Ви приїхали на запрошення диригента Івана Остаповича. Розкажіть про співпрацю з ним і його оркестром.

- Вже була репетиція, процес легкий, тому що Іван і оркестранти відчувають музику так само, як і я. Вважаю, що у нас чудовий музичний контакт. Акустика в органному залі, можливо, більше підходить для хорових творів, але для рояля і струнних теж дуже приваблива.

- Нещодавно я спілкувалася з Вашим колегою Станіславом Христенком (український піаніст, зараз живе в США – прим. автора). Він розказав історію однієї відомої піаністки, яка відмінила свій виступ у день концерту, мотивуючи тим, що їй нічого сказати. А Ви завжди маєте що сказати публіці?

- Інколи справді грати не хочеться. Що допомагає мені, коли я роблю перший крок на сцені, – відбувається якесь перевтілення, хвилювання, і така «здорова» нервозність допомагає збадьоритися. Але найчастіше ми, на жаль, не знаємо того, хто має що сказати в цей момент. Це може бути студент або ж музикант, який не виступав багато років. У спорті є статистика, цифри, тож ми можемо сказати, хто кращий, а хто – гірший. А у нашому випадку головне – мистецтво, а певним виконавцям ми малюємо якийсь ореол.

- Які етапи формування Вашої індивідуальної виконавської майстерності?

- Все почалося тут, в Україні. Мама відвела мене до музичної школи, мені дуже сподобалося і я не міг уявити собі, як жити далі без цього. Не можу сказати, що я тоді був працелюбним і займався якимись потрібними речами – наприклад, постановкою рук. Але я багато сидів за інструментом, читав з листа. Одна знайома подарувала мені свою величезну нотну бібліотеку, тож я вивчав різноманітні твори – камерну музику, романси, опери – необхідний багаж будь-якого музиканта. Я вчився у десятирічці у чудових викладачів. Але потім я потрапив до класу Віри Горностаєвої – і стався знаковий поворот у моєму житті. Я подорослішав, став розуміти більше. І Віра Василівна була непересічною особистістю. Вона дуже добре розумілася в літературі, розказувала цікаві історії з життя видатних піаністів – Ріхтера, Гілельса, бо вона знала їх особисто, спілкувалася з ними. Все це мало величезний вплив на мене. І хоча Віри Василівни не стало, процес навчання не зупинився. Виконавцям інколи здається, що все зрозуміло. Ти ніби бачиш горизонт подій, вимальовуються фігури, але коли досягаєш певної точки, горизонт розширюється, чогось незрозумілого стає більше. Є приклад із композиторської діяльності Чайковського. Це не просто завітало натхнення і людина за півдня написала якийсь твір. Ні, це тривалий процес просіювання того, чим автор не вдоволений. У виконавців те саме – відкидається непотрібне. У нас же величезні можливості – ми можемо натиснути на педаль і не знімати її до кінця твору (сміється). Але я намагаюся позбавлятися від зайвого.

- Що Вас надихає? Що допомагає по-новому інтерпретувати твори? Можливо, прочитана книга чи переглянутий фільм?

- Безумовно, і чим далі за культурною дистанцією перебувають виконувані твори і те, що я використав як «культурну поживу», тим яскравіший результат. Що особисто мені не допомагає – це прочитати про композитора і що його надихнуло на написання якогось твору. Це, безумовно, цікава і важлива інформація, але емоційно вона не додає мені вражень. А якісь несподівані культурні відкриття можуть дуже вплинути, хоча це дуже індивідуально. У мене немає універсального рецепту: граєш твір «А» і для цього потрібно дивитися на картину «Б».

- На Вашому сайті написано, що Ви візьмете участь у Міжнародному конкурсі в Сендаї в Японії як член журі. Які ще цікаві проекти заплановані?

- 2010-го я сам став лауреатом конкурсу в Сендаї. Рік тому організатори надіслали мені e-mail, виявляється, у них досі не було жодного лауреата цього конкурсу, який би згодом сам судив конкурс. Вони обрали мене як першого представника. Ще з цікавого – нарешті записані диски з концертами Сергія Прокоф’єва (прим. соліст – Вадим Холоденко, оркестр м. Форт-Уорт, Техас). Записаний, але поки не виданий диск з творами Скрябіна. Цей композитор – відкриття для мене, такий гіперромантизм, і я буквально два роки не міг відірватися від його творчості. На диску будуть дві Сонати, прелюдії, етюди і три Поеми.

- А концерти Рахманінова не плануєте записати?

- Я грав їх усі, але вже є багато чудових записів. Повертаючись до питання, яке ми обговорювали: якщо я матиму що сказати, щось нове, тоді є сенс записуватися.


Автор: Наталія Писанка
Фото: Євген Червоний
Виконавці: Вадим Холоденко
Концертна організація: Львівський будинок органної і камерної музики
Концертний зал: Концертний зал Львівського будинку органної і камерної музики



Додати: Share on Facebook

Інші:

Назарій Пилатюк:«Оленочко, він знає що таке любов?»
Класична музика і закони... ринку
«У нашому оркестрі вся Україна вчиться»
Марина Бондас, німецька скрипалька і волонтерка українського походження
Віктор Рудь: «Рушійні сили для мене — інтерес, бажання і виклик, який несуть у собі ролі різних стилів та епох»
«Я боюся дорогих подарунків...»
Як фінансист став оперною зіркою
Станіслав Христенко: «Хотілося б, щоби Харків увійшов у нішу «най-най» з KharkivMusicFest»
Кирило Стеценко: «Drum & Bach» — це гра контекстами і часами
Орф-педагогіка: Черкащанка Анна Комкіна закохує діток у музику
Полтавська філармонія готується до насиченої концертної весни
Монтсеррат Кабалье: "Я страшная сладкоежка"
Синергія KharkivMusicFestа
Етелла Чуприк: "Я не можу жити без рояля"
«До музики слід ставитися з благоговінням, інакше...»
«Моє покоління музикантів можна назвати пограбованим»
«У своїй творчості опираюся на народну пісню»
Культурне життя України знову переживає кризу 1990-х років, - Андрій Ільків
Чернівчанин Володимир Соложук понад 25 років виготовляє скрипки
Як змінюється Львівський будинок органної музики
Валентин Сільвестров: «Сенс авангарду — ризик»
Еміл Сокач: Ніщо і ніколи мене так не вражало, як музика
Класика – це завжди модно
Львівський скрипаль-віртуоз підкорює Європу
Лінні Хостетлер: «З приїздом в Україну я вперше виконала українські музичні твори Скорика, Колесси, Людкевича»
Диригентка Вікторія Свалявчик-Цанько: «Музика — це любов. А любов’ю треба ділитися»
«Оперні співаки схожі... на атлетів»
Тiльки голос і світові шедеври!
Січень Iвана Карабиця
Володимир Шейко: "Сонячна Італія – країна високого мистецтва"
Олександр ГОРНОСТАЙ: «Українська публіка — найвдячніша»
Якісно і чесно з музикою
«Оперним театрам треба розширювати коло традиційного репертуару»
Що в "скрині" у Оксани Линів?
Василь ТИМКІВ: У Івано-Франківській філармонії кожен концерт - прем'єра
Скрипач одесской национальности. Павел Верников об учителях, смехе и грусти
Михайло М’якуш: «У 16 років я поїхав з Підгайців на Донбас, щоб купити гармошку…»
Зоряна Кушплер: "З Пласідо Домінго ми на "ти"
Магія та харизма диригента
Сліпий кобзар, що бачив сонце
      © 2008-2018 Music-review Ukraine