Львівська опера: в репертуарі - реформа | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Львівська опера: в репертуарі - реформа
Львівська опера: в репертуарі - реформа
17 червня, субота

Генеральний директор-художній керівник Львівського Національного академічного театру опери та балетуімені Соломії Крушельницької Василь Вовкун розповів DT.UA про форум "Опера Європи" в Києві, про музичний скандал на танковому заводі, про театральну реформу та запрошення до співпраці європейських зірок.

Львівська опера - діамант на культурній мапі столиці Галичини. Цей театр має унікальну історію, його сцена і його стіни пам'ятають геніальних виконавців. 2008 р. саме Львівська опера увійшла у престижну міжнародну організацію "Опера Європи". Символічно, що у травні форум асоціації "Опера Європи" відбувся саме в Україні - у Києві (ініціатор заходу Національний театр оперети).

Власне, з цієї події ми й почали розмову з Василем Вовкуном (відомим режисером, народним артистом України, міністром культури України періоду з 18 грудня 2007-го по 11 березня 2010-го). Вовкун у березні нинішнього року виграв конкурс на заміщення посади генерального директора театру і, згідно з чинним законодавством, тепер є одночасно і директором, і художнім керівником. Отже, і навантаження подвійне, і прискіпливість критиків - теж.



- Пане Василю, форум "Опера Європа-2017" у Києві, крім іміджевих чинників, очевидно, передбачав і конкретні спільні музичні проекти, народжені в рамках цього заходу?

- Конференція проводилася в Києві, а зі Львова прибув найбільший "десант": режисери, диригенти, літературна частина, технічна. Щоб набратися досвіду. Цей досвід передавали директори всіх європейськихтеатрів. Працювали платформи, на яких обговорювалися питання - від сучасного стану, тенденцій розвитку оперного мистецтва і до того, як знаходити фінанси, як краще підготувати бізнес-план. У мене враження найпозитивніші. Я отримав дуже багато контактів. Є багато домовленостей із директорами оперних театрів Європи. Тобто конференцію всіма було сприйнято як практичну платформу, яка потрібна для нашого майбутнього.

Дізнавшись, що у наших планах на 2019 р. значиться постановка опери Ж.Оффенбаха "Казки Гофмана", директор опери з Братислави повідомив, що вони також планують поставити її. Тоді в мене виникла ідея. "А чому б, - кажу, - нам не поставити її спільно? Є режисер Андрій Жолдак, який веде зі мною переговори про співпрацю. Чому б не запросити його на вашу й нашу сцени і поставити спільну виставу? З одними й тими самими декораціями. Півроку вистава йтиме у вас і півроку - в нас?".

Партнери на це погодилися, тривають конкретні перемовини.

Нині весь світ намагається здешевлювати оперні проекти, бо вони досить дорогі. Сьогодні приблизний кошторис однієї класичної опери - 2 млн грн. Якби йшлося про дві окремі вистави, то це означало б, що режисерові треба платити два гонорари - у Львові і Братиславі. А йому доводилося б придумувати дві різні ідеї. Тепер ідея буде одна, це здешевить виставу.

- А що робити, коли оперне мистецтво - дорога розвага, а в країні - криза?

- У нашому театрі давно не було великої опери. Через брак коштів. Не озиратимуся назад і не казатиму, що погано працювали. Але за ці кілька місяців публіка побачила нові постановки: балет "Шехеразада" на музику М.Римського-Корсакова і програму з українських та італійських романсів "О моє сонце! O sole mio!". Тут відчуваєш, наскільки італійська й українська мови і музика співзвучні. 13 липня в нас прем'єра опери"Дон Паскуале" Гаетано Доніцетті. Вже готові декорації, тривають репетиції.

- Якщо повернутися до гучної теми театральних реформ в Україні: у чому вбачаєте переваги і вади контрактної системи?

- Спочатку, коли реформи ще тільки обговорювалися, - влаштовували "круглі столи", на які запрошували директорів та художніх керівників з усієї України. Запрошували й народного депутата України Ірину Подоляк як автора проекту і доводили, що всі роки незалежності боролися проти того, щоб влада в театрі перебувала в одних руках.

Тобто виступали проти об'єднання посад директора і художнього керівника. Якщо згадаємо, то на це пішли у сталінські часи, бо так було легко керувати культурою.

Якщо людина - творець, особистість, котра насправді всю себе віддає театрові чи мистецтву, це не страшно. І це, можливо, навпаки, - допомагає.

Бо театром усе-таки керувати має творча особистість, а директор - підпорядковуватися йому і брати на себе виробничо-технічні питання. Це бачимо на прикладі директора і художнього керівника Київського національного академічного театру оперети Богдана Струтинського: він нині вирвався вперед у всіх аспектах.

Хоч я й виграв конкурс як генеральний директор-художній керівник, однак не перестаю вважати, щотеатром має керувати художній керівник, а директор- розпорядник - займатися іншими питаннями.

І це я вже впроваджую у Львівський Національній опері.

Сподіваюся, що з нового сезону більше займатимуся творчими питаннями, а директор - виробничими й технічними. Він також має право печатки, і навіть у тому законі знаходимо, скажімо, своє бачення розвиткутеатру.

За згодою директора, наділимо художню раду дорадчим голосом на засіданнях, щоб вона радила директору, підписувати чи не підписувати контракт. Бо одна людина легко може скотитися в суб'єктивізм. А це - доля творчих людей.

Тому, на мою думку, рішення має бути колективним. Творчий колектив, вважаю, також мусить брати на себе відповідальність за майбутнє театру.


Звісно, нова система має і свої вади. Зокрема, на конкурс можна впливати й приводити на посаду нетворчу людину, а інколи - навіть чужу театрові.

І тут закон створює дуже багато ризиків. Колектив може очолити авторитарна особа. Від чого тривожно за майбутнє.

За кордоном, зокрема в Польщі, цей процес також часто проходить болісно, драматично. Незахищеність може стати трагедією для творчих людей.

- Отже, сьогодні ви поєднуєте дві посади - гендиректор та художній керівник. Чи вистачить часу й сил одночасно займатись і адміністративною діяльністю, і творчим процесом? Тим більше що ви ставите вистави не тільки у Львові.

- Нині спільно з Тадеєм Риндзаком, нашим головним художником, готуюся до постановки у жовтні в Одесіопери Д. Верді "Набукко". На художній раді в Одесі захистили концепцію постановки.

Звісно, фізично зараз мені складно. Бо з будь-якого питання йдуть до мене. Але важливо спланувати літо, а вже у вересні, гадаю, матиму більше часу на творчість.

- Як сьогодні відвідують оперний театр? Чи не "перевербувала" масова культура слухачів на свій бік?

- Про це мені звітують щодня. Відвідуваність зросла, як і театральні заробітки. За перший квартал нинішнього року Львівська опера заробила понадпланово 700 тис. грн. Думаю, півріччя закінчимо ще з кращими результатами.

Театр підпорядкований Міністерству культури, але все, що заробляємо на виставах і що залишається після покриття витрат на світло, тепло, акумулюємо на постановку прем'єр.

- Свою творчу діяльність ви починали в Чернівцях, згодом - був Львів. Що найбільше запам'яталося із львівського театрального періоду 70-х років ХХ ст., адже то був період Сергія Данченка, Богдана Ступки?

- У Чернівцях я пропрацював близько десятка років, але після фестивалю "Червона Рута" мене неначе підмінили. В театрі я почувався як риба без води, хотілося чогось нового. Нових ідей не було. А тут раптом - такий вибух. У Києві Сергій Проскурня спільно з Ярославом Стельмахом створили український театр-студію "Будьмо". Я там зіграв у п'єсі Ліни Костенко "Дума про братів Неазовських", яка увійшла в золотий фонд вистав. З нею ми об'їздили всю Україну, були у Польщі, Німеччині.

Однак хотілося масштабніших справ.

Я - представник покоління, яке ходило босоніж, пасло корів, співало, тішилося небом, лягало на землю й кричало: я чую, як крутиться земля! Бо так чи інакше все народжується з підсвідомості.

Єдине, що зробили батьки, - не заважали мені самому приймати рішення. Дали свободу прийняти світ таким, яким він був. І я виріс "божественно- ідеалістичним".
Потім неодноразово обпікався, але ні за чим не жалкую.

Мені щастило на добрих і талановитих людей. На той час у театрі М.Заньковецької працювали Сергій Данченко, Мирон Кипріян, Борис Романицький. А яке було покоління акторів! Ще були живі нащадки "Руської бесіди". Тоді ставилися "Сестри Річинські", "Човен хитається".

Мені часто телефонує старенький Борис Мірус, згадує ті часи. У виставі "Ніхто не хотів умирати" він грав Гітлера, - це була фантастика!

А який був Ступка у "Дон Жуані", у "Річарді ІІІ" або Стригун і Литвиненко в українському репертуарі!

Ми тоді вдень навчалися, а ввечері працювали в театрі. Пам'ятаю, готували виставу за романом Олеся Гончара "Прапороносці". Це була подія на всю Україну. Бо Гончар довго не погоджувався на його інсценізацію. Інсценізував роман Богдан Антків, нині мало хто про це пам'ятає.

Чудові поетичні вечори відбувалися в "Комарику"! Я біля Ступки навіть стати боявся, а потім - не одну чарку випили. Це був великий Майстер. Ми, молоді студійці, бігали вслід за ним, ловили кожне його слово.

Згодом до нас прийшов Анатолій Хостікоєв.

І чи міг я колись подумати, що зможу годинами розмовляти з Юрієм Іллєнком. Він - фантастичний філософ. Доля не скупилася на зустрічі. Вона звела мене з Іваном Миколайчуком, який знімав фільм "Вавилон-ХХ". Це був його режисерський дебют. Цей чоловік випромінював божественну енергію, з ним було надзвичайно просто.

- Недавно у Львові гомоніли про скандал довкола одного з ваших проектів - на танковому заводі. Це був захід до Дня Європи. В чому суть скандалу? І чого не сприйняли поціновувачі сучасного мистецтва?

- Критика була б зрозумілою, якби ми щось зробили - і невдало, і про це потім написали б. А коли ще ніхто нічого не знає, а нас уже критикують... Приїхала велика майстриня Оксана Линів, не менш відомий і режисер - 350 постановок за моїми плечами. Це музичне дійство-інсталяція, новий жанр. Отож, ще нічого не зробили - а вже дали оцінку.

На це я відреагував гостро: будьте розумними, не попадайтеся на ці звинувачення. Я ве у тому віці, коли не прагну комусь подобатися. Прагну робити те, що доводив усе життя. І я ще маю перед кимось виправдовуватися? Кланятися? Ні. Хочу бути вільним і робити те, що відчуваю.

Посол однієї з країн Євросоюзу, які були присутні на дійстві, підійшов і сказав: "Це унікально. Це слід показувати всій Європі". Тут важливо чути свою інтуїцію, свою підсвідомість, бо немає в мистецтві жодного жанру, в якому інакше можна досягти успіху. Якщо митець не чує себе, він - ремісник.

- Коли пригадати період вашої діяльності на посаді міністра культури України, то що з запланованого тоді вдалося здійснити, а чого - не вдалося? І що у цьому плані ви би порадили теперішньому міністрові культури, який, до речі, свого часу також брав участь у заходах, які ви режисирували?

- Перше, про що завжди кажу, - приходь у міністерство, як на сцену Свободи. Нікого не бійсь і роби те, що задумав. Друге - слід укріпити команду. Вона інколи не робить того, чого хоче міністр.

Міністерство культури завжди фінансується за залишковим принципом. Я почувався щасливим, що вперше за період незалежності України мав близько 1,5% ВВП на розвиток. І це був величезний прогрес. Був напрацьований пакет реформування Міністерства культури. Але, як підказували мені польські друзі, сам міністр нічого не зможе зробити. Якщо цього не захочуть владні інституції: президент держави, Верховна рада й уряд.

У Польщі вирішили питання фінансування культури шляхом шокової терапії. Міністра розбудили вночі й веліли подати в уряд нову програму розвитку культури на 5-10 років. У моєму випадку це не вдалося. Я прийшов із таким пакетом до прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, а вона мені сказала: "Ми це зробимо, коли я стану президентом".

- Коли ви балотувались на нинішню посаду одноосібного керівника Львівської опери, то назвали свою програму "Український прорив". Які головні тези цієї програми? Можливо, вони стануть у пригоді й іншим керманичам музичних театрів?

- Якщо взяти програму-максимум, то це збагачення репертуару нашого театру творами українських композиторів, десяток нових опер та балетів, а також запрошення до співпраці талановитих молодих українських митців, які зробили хорошу творчу кар'єру за кордоном.

Хочу перетворити театр у культурно-мистецький центр європейського значення.

З певних питань триває переговорний процес. А багато що вже робиться конкретно, доступне глядачеві. Наприклад, відкрили малу сцену у Дзеркальній залі, де створили музичний салон. Опікуватися цим залом, тобто бути художнім керівником музичних програм, я попросив народного артиста України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, відомого композитора Юрія Ланюка. Тут виступатимуть відомі музиканти. Зрештою, вже виступали, наприклад лауреат міжнародних конкурсів, оперна співачка Софія Соловій.
Дзеркальна зала, як виявилось, потребує ремонту. Його зробимо під час відпустки, щоб він активно працював у наступному сезоні.

По-новому підійшли до проведення екскурсій, - вони будуть погодинними. Надалі хочемо проводити екскурсії трьома мовами: українською, англійською та польською. Під час екскурсій будуть музичні паузи, які дадуть змогу відчути акустику Дзеркальної зали. У фіналі звучатиме голос (у запису) видатної Соломії Крушельницької - арія Чіо-Чіо-сан з опери "Мадам Баттерфляй" Д. Пуччіні, тієї опери, яку артистка врятувала від забуття своїм прекрасним співом та майстерною акторською грою.

У театрі відбудеться відкриття портрета Соломії Крушельницької (художник - лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Любомир Медвідь). Плануємо ще й виставку цього видатного художника, як і інших - знакових для України та світу.

У вересні нинішнього року на малій сцені покажемо одноактний балет про Георга Пінзеля на музику Юрія Ланюка (з моєю режисурою). Гадаю, ця вистава приємно здивує львів'ян та гостей міста. Відкриттю балетупередуватиме 15- хвилинне музичне світлове шоу на фасаді театру, присвячене майбутній прем'єрі. Це - авангард, у якому використано переваги архітектурного ансамблю.

Якщо пройтися у фойє будь-якого поверху, то побачимо багато голих стін, які нині мовчать. А жаль, бо вони бачили й чули дуже багатьох знаменитостей. Тому є заява на перетворення цього простору в музей.

Нам не бракує матеріалу для розповідей. Ми були в театрі "Ла Скала" і бачили тамтешній музей одягу, фотографії режисерів, художників, акторів. Львів, як і Мілан, має велику театральну історію, традиції. На жаль, час швидкоплинний. Сьогодні мало хто пам'ятає людей, котрі працювали в нашому театрі. Це фантастичні постаті: співаки Олександр Мишуга, Соломія Крушельницька, Адам Дідур, диригенти, художники.

- Як сьогодні театр співпрацює з європейськими інституціями у плані отримання грантів?

- Це тільки починаємо. Чому? Тільки-но визначили людину, котра цим займатиметься. На жаль, у нас мало фахівців, які можуть виписати програму, якої вимагають ґрантодавці, тим більше англійською мовою.

Я думаю, що ми це розпочнемо вже наступного року.

Щоб отримувати ґранти, театр має відстежувати європейську ґрантову програму. Європейський союз на кожен рік висловлює свої прерогативи, наголошує, що в цьому році підтримує, і якими ґрантами. Тема вивчається, пропонується той чи інший проект.

Але, крім ґрантів, слід шукати спонсорські кошти. Для цього засновуємо Клуб шанувальників Львівськоїопери. Лише так зможемо розраховувати на потрібен нам результат.

- Світ змінюється дуже стрімко. У тому числі й музичний. Опера - мистецтво хай не архаїчне, але вічне. Як зробити оперу сучасною й цікавою нинішньому поколінню, котре живе в соцмережах і гаджетах?

- Будь-яку тему, порушену в давньому творі, можна зробити актуальною, а будь-яку виставу можна зробити цікавою, використавши мову того покоління, яке слухає оперу. Переконуємось у цьому на прикладі світовихтеатрів, де цікавість до опери не згасає. А також на власному досвіді: в нас є опери і балети, на які молодь іде дружно й охоче.


Автор: Василь Худицький
Концертна організація: Львівський Національний академічний театр опери та балету ім.С. Крушельницької
Джерело: gazeta.dt.ua



Додати: Share on Facebook

Інші:

«Головний артист на сцені – це оркестр»
Композитор Алла Сіренко створила «Реквієм для Воїна» з посвятою Василеві Сліпаку
Марина Вискворкіна- оперна співачка, інтервью
10 листопада у Національній опері України пройде гала-концерт “Три С”
Володимир Шейко: Симфонічний оркестр Українського радіо піднімає рейтинги як суспільного, так і України загалом
Зіркова історія найкрасивішої балетної пари Європи
«Жагу до життя черпаю з музики», – 87-річна піаністка Олена Андрєєва
Євген Станкович: Якщо б я знав, як пишеться музика, я б її не писав
Доля музиканта – це доля подвижника
23-річна скрипалька, яка акомпанує Бочеллі, розповіла про свій шлях до світової слави
Рівне Культурне: Микола Орешко, директор Рівненської обласної філармонії
Володимир Шейко: «Якщо нація втрачає релігію і мистецтво – вона перестає існувати, перетворюючись на набір людей»
Що таке сучасна баянна музика: у студії Громадського радіо Kyiv Classic Accordion duo
Станіслав Христенко: спілкуюся з публікою за допомогою музики
Андрій Юркевич: «Оперні театри обов’язково мають бути сучасними»»
Оксана Линів: українськонімецький оркестр міст між культурами
Интервью дирижера Хобарта Эрла об открытии нового сезона 2017-2018 гг.
Малер, кава та мода
Представляємо інтерв'ю з диригентом концерту-відкриття фестивалю "Українські шедеври на всі часи"
Зоряна КУШПЛЕР: «Моє серце – в Опері»
Чим зараз живе і що робить Міністерство культури. Інтерв'ю зі Світланою Фоменко
«Тато дав мені п’ять злотих, і я поїхав до Кракова вчитися музики»
Рішар Ґальяно: «Метелики не дивляться на себе в дзеркало, коли літають. Так має бути і в музиці»
Композитор Олексій Шмурак: Те, чого вчать у консерваторії, не існує
«Ми маємо унікальний контент!»
«Мінкульт відмовив у допомозі нашому оркестру, мовляв, це не стосується європейської інтеграції»
Lviv MozArt: 8 днів класики
Сім нот людини-оркестра: як Іван Пустовий навчився грати на 30 музичних інструментах
Кожна скрипка має свій характер, – всесвітньо відома музикантка з Франківська
Сталін посадив на коліна, подарував наручний годинник
Подорожувати Європою без знання класичного мистецтва — це як ходити музеєм із закритими очима, — Григоренко
"Класичний танець практично помер". Український танцюрист Сергій Полунін розповів про сучасний балет
Джаз — це класична музика ХХІ століття — Олексій Коган
Господар із диригентською паличкою
Людмила Монастирська: "Намагаюся виконувати партії, що вражають і розвивають характер"
Легше повернутись в Україну з іменем, аніж тут починати - Ю.Миненко, контртенор
«Якби я міг, то ще більше запрошував би українців!»
Наталія ПОЛОВИНКА: «Ідеальний актор – Ісус Христос»
Юрій Шевченко націлився на «Греммі»
«Я вдячна Богові та Україні за те, що мене тут люблять», — Вікторія Лук’янець
      © 2008-2017 Music-review Ukraine. Усі права застережено. При цитуванні інформації посилання на Music-review Ukraine обов'язкове






File Attachment Icon
19.jpg