Найтонші вібрації душі ліричного сопрано | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Найтонші вібрації душі ліричного сопрано
Найтонші вібрації душі ліричного сопрано
6 липня 2016, середа
Поширити у Facebook

Так склалося, що виконавиця провідних партій Національної опери Валентина Степова нині працює солісткою Академічного ансамблю пісні і танцю Національної гвардії України.

Як і в театрі, маючи ліричне сопрано, співає переважно класичні твори, а ще таку музику, яка піднімає дух військовим.

Нещодавно в її репертуарі з’явився твір української композиторки Лілії Остапенко «Матерям України», який співачка вважає знаковим у своїй творчій долі, адже сама належить до тисяч українок, які чекали і чекають своїх дітей iз війни...


Валентина Степова


Наша радість — Іоланта

Пані Валентино, уже кілька років ваша творчість протікає у «військовому» середовищі. Мабуть, не раз виступали перед військовими Національної гвардії?

— Я постійно перед ними виступаю.

— Ваш син служив в АТО. Як він потрапив на війну?

— Коли відбулася анексія Криму, Артем пішов у військкомат і попросив: «Як тільки почнете мобілізацію, повідомте мене — я готовий піти у військо». Так він опинився серед перших мобілізованих. Свого часу Артем служив у славетній 95-й аеромобільній бригаді у Житомирі.

— Дехто з матерів ховає своїх дітей від війни всілякими правдами і неправдами, а як ви відпустили сина?

— Я так вихована: батьки вчили мене тому, що батьківщина і родина для людини мають бути священними поняттями. Так само ми з чоловіком виховували свого сина. Коли він мене поставив перед фактом, що йде у військо, як я могла сказати йому: «Тільки не ти, синочку!»... Якби я вміла воювати, то, мабуть, так само вчинила б. Та я за своєю природою зовсім не воїн... Тож вибору у нас тоді не було, ми розуміли, що це наш хрест.

— Ваша родина поповнилася: у Артема нещодавно з’явилася донечка. Їй уже незабаром буде дев’ять місяців. Ви, напевно, уже даєте їй слухати гарну музику?

— Безперечно, це велика відрада для всіх нас — народження онучки. Артем вважає її появу нагородою за все пережите на війні. Її назвали Іолантою. Не сприймайте це як данину відомому творові Чайковського. Коли Артем з дружиною підбирали ім’я для дочки, вони мали одне прагнення: аби це ім’я випромінювало якомога більше позитиву. Дівчинка — для нас усіх велике щастя. І вона із задоволенням слухає, зокрема, і класичні твори. Я часом спостерігаю за її реакцією — слухає немов заворожена, а коли звучать твори, які їй особливо подобаються, вона завмирає...

«Співала», коли ... пропав голос

— Свого часу ви пішли з Національної опери України. Ваші шанувальники переживали, бо ходили туди на деякі вистави саме тому, що провідні партії співали саме ви, зокрема у таких спектаклях, як «Травіата», «Севільський цирульник», «Богема»...

— Я дуже вдячна усім, хто ходив в оперу слухати мене. Так, я не змогла працювати на одному місці все своє життя. А кожному театру важливо, щоб артист завжди був на місці.

На той час я дуже багато і активно працювала, мала гастролі як по Україні, так і за кордоном. А в театрі зіштовхнулася з інтригами, які мене дуже засмучували.

Одна історія виявилася для мене просто фатальною. Якось я дуже захворіла, у мене була висока температура — більше 38. І тут зранку мені телефонують: «Валентина, вы сегодня вечером поете «Травиату». Я перепитую: «Чому раптом? Сьогодні ж оголошено іншу виставу?» Мені відповідають: «Да, должен быть другой спектакль, но героиня заболела, у нее с глазом что-то случилось». Я намагаюсь відмовитись, кажу: «Я не можу співати, у мене горло закладене, навіть звуку немає». Але, все ж, мене тоді вмовили. Це зараз я думаю: яка ж я була нерозумна, боялась сказати «ні» навіть тоді, коли голосу не було...»

— Як же ви співали?

— На жаль, голос до вечора не з’явився, і я не співала, а як кажуть «шелестіла». Після цього в театрі пішла чутка, що у мене немає голосу. Звичайно, звідки він міг взятися, коли було хворе горло.

— В одному інтерв’ю ви зізналися, що дуже любите співати перед багатотисячними аудиторіями...

— Я люблю співати на стадіонах, великих площах, у великих залах. Хоча камерні виступи теж обожнюю. Тому що живе акустичне виконання найприродніше.

— Ви маєте надзвичайну манеру виконання. Що для вас значить красивий спів?

— Це не сила звуку, що переважно присутнє у нашій вокальній школі. Переломним моментом для мене стала серія сольних концертів в Австрії. Побувавши на батьківщині класичної музики всього світу, я змінила ставлення до голосу. А до того я, як і більшість молодих співаків, була захоплена звукоутворенням, дбала про те, аби нота гарно прозвучала, не приділяла достатньої уваги змісту того, про що співала. Найперше в Австрії на мене вплинув рівень глядачів, які по-іншому, ніж у нас, сприймають музику: там цінуються найтонші вібрації душі, які співак дарує своєму слухачеві.

— А як ви ставитеся до «модної» чи «немодної» музики? Чому зараз популярні абсолютно примітивні тексти?

— Та тому, що це вигідно тим, хто пропагує... пиво, горілку, цигарки. Безперечно, та примітивна музика стоїть в одному ряду з цими страшними явищами.

«Обожнювала Євгенію Мірошниченко»

— Усі професійні співаки проявляють свої таланти дуже рано. Напевно, і вам щось цікаве мама розповідала?

— Так, вона говорить, що я почала співати, коли мені було півтора року. А коли минуло три, то ми удвох із нею уже співали народні пісні: вона нижнім голосом, я — верхнім.

— Ви рано почали мріяти про те, що станете співачкою?

— Ні, була альтернатива. У підлітковому віці дуже хотіла стати лікарем. Жодної передачі «Здоров’я» по головному радянському телеканалу не пропустила. Дуже уважно вичитувала всі рецепти в журналах, в яких описувалися різні лікарські трави.

— Вашим педагогом у консерваторії була славнозвісна Євгенія Мірошниченко. Які життєві і професійні уроки ви отримали від неї?

— Для мене було великим щастям потрапити до класу Євгенії Семенівни. Найперше, я захоплювалася її працелюбством. Як же самовіддано вона з нами займалася! Уроки тривали стільки, скільки вона вважала за потрібне. Я її не просто любила — обожнювала! Намагалася ходити на всі її концерти. І завжди уважно спостерігала, як вона себе поводить: на сцені, за лаштунками та й у повсякденному житті.

— Вона мовчала перед спектаклем?

— Ні, якраз розмовляла. А я, навпаки, не люблю говорити перед виступом, мені треба дуже концентрувати свої сили.

— Розповідають, що Євгенія Мірошниченко ставилася до своїх студенток як до рідних дочок?

— Це правда. Вона завжди старалася підтримати. Та одного разу я на Євгенію Семенівну образилась. Звернулась тоді до неї по допомогу і не отримала її. У відповідь на моє прохання вона сказала: «Буде краще, коли ти в житті все будеш робити сама». Ті її слова я зрозуміла лише через кілька років, коли потрібно було справлятися з різноманітними — і життєвими, і професійними — ситуаціями самостійно. Так, тепер я згодна з нею: як це важливо, аби людина вміла сама собі давати раду, сама творила своє життя, а не чекала, що це за неї зроблять інші.

*****

Валентина Степова народилася 13 червня 1963 року у м. Полонному Хмельницької області

Закінчила музичну школу за класом скрипки, згодом — відділ хорового диригування Хмельницького музичного училища
1982 р. — стала студенткою Київської консерваторії
1989 р. — лауреат телеконкурсу «Нові імена»
1991 р. — дипломант Міжнародного конкурсу оперних співаків ім. Соломії Крушельницької
1993 р. — солістка Національної опери України
1995 р. — заслужена артистка України
1998 р. — переможець Всеукраїнської акції «Золота фортуна» у номінації «Зірка української опери»
1999 р. — народна артистка України
Із 2012 р. — солістка Академічного ансамблю пісні і танцю Національної гвардії України.


Джерело: Україна молода



Інші:

«В Європі почали слухати українську музику»
Диригентка Оксана Линів: Чайковського треба українізувати
Творчий шлях композитора і диригента з Луцька Володимира Рунчака
"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
      © 2008-2024 Music-review Ukraine