Сергій Бурко: Місія «Віртуозів Львова» – представляти Україну в Європі | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Сергій Бурко: Місія «Віртуозів Львова» – представляти Україну в Європі
Академічний камерний оркестр
Бурко Сергій
Сергій Бурко: Місія «Віртуозів Львова» – представляти Україну в Європі
9 грудня 2014, вівторок

Цьогоріч «Віртуози Львова» святкують двадцятиріччя. За цей час музиканти академічного камерного оркестру підкорили серця мільйонів українців, європейців, американців. Щоразу, коли вони виступають з концертами, публіка шаленіє від досконалої гри музикантів.

Академічний камерний оркестр "Віртуози Львова"

Щоб дізнатися, як починався мелодійний політ «Віртуозів Львова», журналіст «Вголосу» зустрілася із засновником оркестру, головним диригентом, народним артистом України Сергієм Бурком.

Сергію Івановичу, «Віртуози Львова», так би мовити, зростали з незалежністю України. Наскільки змінилася за цей час концепція оркестру?

Усе правильно. Доля оркестру тісно переплітається з долею України. Ми так само, як і держава, зростали, стверджувалися, досягали певних висот. Звісно, це непросто, бо в музичному середовищі достатньо лише раз схибити – і все… Помилка відразу тягне за собою резонанс. А критики, як відомо, – народ непростий. Вони завжди напоготові, чекають, щоб ударити… Але, скажу вам відверто, нам пощастило: за 20 років роботи не пам’ятаю жодного негативу. Щоправда, на початку були ревнощі з боку нашого західного сусіда – Польщі. Проте з часом нам удалося здобути довіру поляків.

До речі, відразу після презентації колективу у Львові 1994 року ми вирушили в Польщу на фестиваль до Тарнова. Витончена гра наших музикантів викликала чимало емоцій у польського слухача, і наступного дня запис концерту мали транслювати по телебаченню. Так збіглося, що саме того дня поляки чекали на виступ Папи Римського св. Івана Павла ІІ. Проте через певні труднощі студійний запис промови Папи затримали, а замість неї пустили «Віртуозів Львова». Так, несподівано для себе ми ввірвалися на польський музичний ринок.

Щодо концепції оркестру, то я переконаний: музичний колектив має представляти Україну в Європі максимально. Адже наше завдання – презентувати українську виконавчу школу у світі, стверджувати, що ми маємо європейські традиції й прагнемо розвиватися в унісон з європейськими країнами.

Ви часто наголошуєте на тому, що оркестр має власну стратегію, яка стосується укладання програм. Розкажіть більше про формування репертуару.

Новаторство, неординарність – це все про нас. Що це означає? По-перше, ми пропонуємо слухачеві музику українських композиторів, бо вважаємо, що це на часі. Серед наших улюбленців – Мирослав Скорик, Олександр Козаренко, Максим Березовський, Віктор Камінський… І публіка ці твори сприймає дуже добре.

По-друге, під час виконання класичних творів Шопена, Моцарта, Гайдна до європейської подачі матеріалу додаємо своє – рідне, українське. Наприклад, нещодавно на міжнародному фестивалі «Відкриваємо Падеревського» хор «Думка» виконував твір, що має унікальний голосовий український матеріал і водночас виконується в європейській манері. Європа такого не має.

По-третє, на відміну від знаменитих колективів, які є більш раціональними й стриманими, ми підкуповуємо слухача емоційністю, внутрішньою експресією, поривом, які поєднуються з майстерністю.

Як обираєте музикантів? І взагалі, як часто до оркестру приходять новачки?

На початку створення оркестру я ставив за мету обрати до «Віртуозів Львова» блискучих музикантів. Але треба розуміти, що є таке поняття як психологічна сумісність. Не таємниця, що робота в оркестрі є рутинною, щоденною, вимагає сил, енергії, організованості й дисципліни. Окрім того, це постійні гастролі, а там почуваєшся, як на фронті: ранкові й вечірні репетиції, постійні переїзди. Не кожен може витримати напруження. До того ж часто музиканти прагнуть лідерства в колективі, а в оркестрі всі мають працювати єдиною командою, єдиним живим організмом.

Пам’ятаю, як одного разу диригент Сауліс Сондецкіс – хрещений батько «Віртуозів Львова» – сказав: «Сергію, не роби команду зірок. Роби зіркову команду». Цей геніальний вислів я запам’ятав на все життя. І тепер у нашому колективі на першому плані – оркестр як єдине ціле, а на другому – власні амбіції.

Щодо новачків. З першого складу оркестру залишилося лише двоє музикантів. І це природно, бо життя – це безперервний пошук, а нові люди – як вітер, що приносить свіжість. Отож, перш ніж визначитися, кого обрати, спочатку прослуховуємо новачків, потім, якщо людина має потенціал, даємо їй час для адаптації в колективі. І це дуже важливий момент, бо працювати в команді – тонка річ. Музиканти повинні, як-то кажуть, відчувати одне одного ліктем. Так само діють у Швейцарії. Адаптація музиканта може тривати рік. І тільки після того остаточно вирішують його долю. Звісно, останнє слово за диригентом, бо він, як психолог, має інтуїтивно відчувати колектив, мати третє око.

А ви маєте третє око?

Скажімо так, я схильний довіряти людям. І коли відчуваю, що вони готові працювати, викладатися на всі 100% – відкриваю душу.

Пане Сергію, яка вікова різниця серед музикантів? Як це впливає на оркестр?

Наймолодшому музиканту – віолончелісту – лише 22 роки. Найстаршому – концертмейстеру оркестру, заслуженому артисту України Володимиру Дуді – понад 60. Проте така велика розбіжність не дає приводів говорити, що колектив не є єдиним цілим. Навпаки. Стриманіші люди старшого покоління подають приклад амбіційній молоді. Вони – як учителі, які завжди дадуть пораду.

Розкажу вам про один випадок, що стався з нами під час одного з останніх фестивалів у Польщі. Оркестр грав п’ять концертів. Програми абсолютно різні. Навантаження величезне. І тут за три дні до концерту я дізнаюся, що сольну партію має виконати наш Володимир Дуда.

Що робити? Твір новий, складний, час обмежений… І тут наш майстер бере ноти й іде. Через два дні бездоганно виконує сольну партію. От вам феномен! Кажуть, що з віком музиканти втрачають форму, техніку, слух, а тут усе навпаки.

Оркестр виступає не лише в Україні, «Віртуози Львова» об’їхали майже весь світ. Чим, на вашу думку, відрізняється закордонний слухач від українського?

Голосно сказано – весь світ (сміється). А взагалі були в Бельгії, Голландії, Швеції, Швейцарії, Словенії, Польщі. Там слухач більш традиційний, стриманий. Якщо гра музикантів вражає, публіка може піднятися й плескати стоячи, але не більше.

Коли ми їздили в масштабне турне Південною та Центральною Америкою, слухач запам’ятався нескінченними оваціями. В Колумбії, Нікарагуа, Еквадорі, Гондурасі, Коста-Риці нас не відпускали зі сцени. Тоді зіграли на біс усе, що мали. А потім люди супроводжували музикантів до автобуса оплесками. Фантастично!
Український слухач – емоційний, але знає міру. З чим це можна пов’язати? Напевно, з тим, що люди звикли до колективу. Знають, що оркестр родом з України й даватиме концерти на Батьківщині.

Як вплинула війна на репертуар оркестру?

Вплинула, безперечно. І ми це відчули відразу, ще на початку року, коли на Майдані загинули перші українці. Саме в ці дні оркестр мав грати концерт у Польщі. Це був критичний момент для кожного з нас. Кордони перекрито, музиканти морально виснажені, деякі навіть не можуть підняти інструмент, і я майже здався. І тут директор Гданської філармонії говорить, що ми маємо приїхати обов’язково, незважаючи на будь-які обставини.

Адже місія «Віртуозів Львова» – представляти Україну в Європі. І ми поїхали. І не помилилися. Концерт збігся з панахидою в Києві. Заграли «Аве Марію» й присвятили її загиблим на Майдані. Поляки слухали стоячи. То було зворушливо… А після концерту до нас підійшли слухачі й запропонували передати в Київ медикаменти й теплі речі. Наступного дня автобус ущент заповнили коробками з необхідними речами.

Щодо зміни репертуару, то здебільшого граємо музику, насичену ідеями боротьби, героїзму, віри, протистояння. Все це на часі, бо ми не можемо бути осторонь подій в Україні.

Пане Сергію, а як музиканти ставляться до експериментів?

«Віртуози Львова» – великі експериментатори. Остання новаторська ідея переросла в перший міжнародний фестиваль «Музика в старому Львові», який успішно відбувся в серпні цього року. Ідея полягала в проведенні синхронних концертів у Львові й Кракові. На фестиваль зібралися відомі виконавці й колективи з різних країн. Музиканти грали в храмах, соборах, просто неба. Скажімо так, фестиваль побудував своєрідний духовний міст між двома містами. Неймовірно цікавий проект.

Є ще один проект, який не має аналогів у світі. Спеціально для нашого оркестру видатний український скрипковий майстер Мирослав Пуцентела зробив колекцію смичкових інструментів: 11 скрипок, 4 альти, 3 віолончелі, один контрабас. І тепер, коли ми граємо, оркестр звучить одною барвою. Це визнають усі музичні критики й спеціалісти. Це унікальний і дуже дорогий проект. Саме тому місія оркестру потроюється: граємо твори українських композиторів, самі всі є українцями й представляємо колекцію інструментів українського майстра. Три в одному.

Наступний проект – «Де живе музика» – пов'язаний з дітьми віком від 6 до 11 років. Скажімо так, це – ексклюзивна виховна програма, яка відкриває малечі музичний світ. Спочатку музиканти розповідають дітям про музичні інструменти, далі показують різницю між ними. Потім оркестр грає для малечі, а опісля пропонує дітям спробувати себе в ролі музикантів. Повірте, діти прекрасно йдуть на контакт. Такі емоції!

Ми також маємо проект для бізнесменів й економістів. Пропонуємо фінансистам порівняти оркестр з філіалом банку, який, на нашу думку, також є творчим організмом.
Навіть до власних фотосесій підходимо з інтригою. Наприклад, одне з останніх наших улюблених фото було зроблено рано-вранці на Ратуші. Львів. Схід сонця. Навкруги – стародавні собори й храми, і ми. Яскраво, колоритно й по-львівському.

Є «Віртуози Москви», «Віртуози Філадельфії», «Віртуози Італії»… Як у цьому середовищі залишатись особливими?

Усі «Віртуози» якоюсь мірою є плагіатами «Віртуозів Риму», які грали на початку 1960-х років. І скажу вам – пречудово грали! В мене навіть платівка є із записами оркестру.
Проте повернімося до колективів. Кожен із нас прагне відрізнятися один від одного. А якщо ви порівняєте назви, то побачите, що «Віртуозами» стають столичні оркестри. Львів не є столицею України. Саме тому в мене була мета подолати комплекс меншовартості. Шукаючи, як цього досягти, вирішили зробити ставку на традиціях львівської смичкової школи. Олег Криса, Юрій Башмет, Марія Чайковська, Лідія Шутко, Олег Каськів… Скільки їх розійшлося по світу... Яка в них музика?! Чому ж не нести її у світ?

Ми також вирішили, що залучатимемо на концерти всіх, хто любить музику. В такий спосіб виховуємо власного слухача. Задля цього підготували відповідний репертуар: випустили диски «Скрипаль на даху», «Музика для всіх», «Чи ти мене пам’ятаєш».

Нині працюємо над створенням нового диска мініатюрних аранжацій. Ідеться про ексклюзивні дво- і трихвилинні мініатюри, які полюбляємо грати на біс. У нас уже накопичилося понад 30 таких мініатюр. І, властиво, ми – єдині серед оркестрів, які маємо власні аранжації.

Сергію Івановичу, поділіться з читачами, про що мріють «Віртуози Львова»?

Є одна мрія. Наш оркестр має власну історію, традиції, систему розвитку. Проте не маємо приміщення, в якому могли б реалізовуватися. Звісно, обласна філармонія допомагає нам у цьому, але ж завжди хочеться мат своє місце. Тим паче, що камерний оркестр – тонкий організм, для розвитку якого потрібні належні умови. Бо маємо постійно демонструвати слухачеві високий рівень майстерності.

Торік це питання ми порушували перед обласною радою, і депутати пообіцяли, що допоможуть знайти вихід. Сподіваємося на це.

Ви дуже правильно сказали, що «Віртуози Львова» мають власну історію. І водночас попереду багато нових сторінок. Розкажіть про плани оркестру, чим маєте намір дивувати своїх прихильників?

«Віртуози Львова» – це частина мого життя. І тепер, поглядаючи в минуле, розумію, що не помилився з вибором, коли покинув симфонічний оркестр і створив свій колектив.
У планах – багато ідей. Це і створення окремого диска з музикою молодих львівських композиторів. Платівка з романтичною музикою в нашій інтерпретації. Ми хочемо записати диск серенад. Урешті-решт прагнемо створити золоту колекцію «Віртуозів Львова».

Деколи ми навіть не усвідомлюємо, наскільки це є важливим для української культури й духовності. Це така ідея-фікс.

Також є певні домовленості з директором Варшавської опери Вальдемаром Домбровським про реалізацію проекту «Львівський Моцарт у Варшаві». Думаю, що полякам буде цікаво відкрити для себе нову сторінку з життя міста Лева.

Отже, ідей багато. Дасть Бог, працюватимемо над ними.


Автор: Тетяна Зеленська
Колективи: Академічний камерний оркестр "Віртуози Львова"
Диригенти: Сергій Бурко
Концертна організація: Львівська обласна філармонія
Джерело: vgolos.com.ua



Додати: Share on Facebook

Інші:

Що потрібно аби з'явився один з найкращих концертних залів Європи?
Cергій МАГЕРА: "Співак постійно вчиться"
Оксана Линів: "Диригент мусить вміти переконувати з першої хвилини"
У Міжнародний день музики тернопільські музиканти - про музику і життя
"Люди не можуть довго бути без мистецтва, як і артисти - без глядача"
Музичний продюсер Олександр Пірієв: Шоу-бізнес не може стати взірцем ідентичності держави
Наталія Петій-Потапчук: про життя Закарпатського народного хору та про те, чому його місія здійсненна
Екатерина Кухар и Александр Стоянов: Мы не можем прожить друг без друга
Мирослав Скорик: Уночі до нас прийшли: "На збори вам дві години". У вагон для худоби посадили і до Сибіру вивезли
Національна оперета України святкує 85-річний ювілей
"Я завжди досягала мети, яку ставила перед собою"
Скрипаль Роман Кім: "Сучасному музиканту не можна бути надто у "формах" та боятися зіграти неправильні ноти"
Кшиштоф ПЕНДЕРЕЦЬКИЙ: "Музика повинна бути живою..."
Володимир СИВОХІП: "Генетичний код нації не заженеш у смартфон"
АНАТОЛИЙ СОЛОВЬЯНЕНКО: ЗРИТЕЛЬ УЖЕ НЕ ВОСПРИНИМАЕТ ГЕРОЯ-ЛЮБОВНИКА, КОТОРЫЙ ВЕСИТ 100 КГ
Харьковское "Лебединое озеро" ошеломило бельгийскую публику
25 жовтня в усьому світі вперше відзначався Міжнародний день опери
Вікторія Московенко про проблему оренди Будинку актора, реставрацію, унікальний акустичний зал та різноманіття заходів
Володимир Шейко про ювілей Симфонічного оркестру Українського радіо: хочеться, щоб з концерту люди пішли просвітленими
"Ми просто були ілюстраторами цього матеріалу": розпорядник хору Верьовки про виступ з "95 кварталом"
На написання "Як тебе не любити, Києве мій!" батькові дали добу - Тамара Шамо
Співачка Тетяна Асадчева втекла із суду до консерваторії. І вже 10 років "іде з піснею до людей"
Kyiv Opera Theatre: директор театру Петро Качанов розповів про ремонт, ребрендинг і новий сезон
Координаторка Офісу з розробки гуманітарної політики Галина Григоренко: музична сфера - закрита, відкривати її є нашим завданням
Диригент Ярослав Шемет: "На першій репетиції треба поводитися як на першому побаченні"
Василь ВОВКУН: "Дайте нам відчуття опери нового століття"
«Доки буду викладати у Канаді, мої студенти знатимуть, де Україна»
Головний диригент оркестру Українського радіо Володимир Шейко: музика і нація - це сто відсотків об'єднані речі
Валерія БАЛАХОВСЬКА: "Орган - частина мого життя"
Чем классическая музыка обязана женщинам? Объясняет музыковед Фиона Мэддокс
120-річчя Львівської опери: Василь Вовкун розповів про сюрприз для глядачів
Оксана Линів: "У рамках фестивалю LvivMozArt можна буде почути твори трьох Моцартів"
Директор музичної школи Лисенка: ми маємо виховати аристократа і тоді буде країна аристократів, а не жебраків
Василь Вовкун: "До мого приходу у Львівську оперу аншлаги були рідкісним явищем"
Про музику як найшвидший шлях до серця
"Найкращий співак світу" Андрій Кимач: Після Консерваторії я працював на заводі у Польщі
Ми не маємо права на помилку історії пристрасті та успіху від прими-балерини Шишпор
"Iндустрій академічної музики в Україні катма"
Майкл Гуттман: "Мою скрипку звати Карло"
Секрети оперного співу та те, якою була поза сценою Євгенії Мірошниченко: розповідь її учениці
      © 2008-2018 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
121.jpg