Які фестивалі потрібні та де їх проводити? | Music-Review Ukraine
Головна
Стаття
Які фестивалі потрібні та де їх проводити?
Які фестивалі потрібні та де їх проводити?
«КропФест», як привід до дискусії, що досі триває в соцмережах
6 вересня, четвер

Коли фестивалить невеличке місто, то ти, як його гість, ніби після перегляду кількахвилинного кліпу починаєш розуміти усю драматургію його життя. Саме таке відчуття мене не покидало під час Національного мистецького фестивалю «Кропивницький 2018», що вже вдруге відбувся на самісінькій межі літа й осені.

ПІД ГАСЛОМ «ГЕРОЇ СЕРЕД НАС»

Ще задовго до старту фестивалю розгорнулася агресивна кампанія у соцмережах та на деяких сайтах (чи то замовна чи то спонтанна) лише навколо двох тем: чого саме в Кропивницькому — національний фестиваль і куди пішло 7,5 млн грн із держбюджету та про запрошення, які, судячи з праведних криків, хотів отримати чи то не кожен другий кропивничанин.

Ці «кропивницькі питання» вилилися в якісь не жартівливі дискусії, що не дали змогу дискурсантам охопити оком усю програму й просто тверезо проаналізувати позитивні та негативні сторони фестивалю з калькулятором у руці та окулярами на носі.

Тим часом у «КропФесту» абсолютно конкретна мета: закріпити, спонукати зрозуміти і полюбити нову назву міста — Кропивницький. Як сказав креативний директор фестивалю та його режисер Сергій Проскурня: «Ми не шукали мотто фестивалю. Ми уважно прислухалися до музики міста, до людських розмов та мрійливих очей і відчули: прийшов час розказати про тих, хто щодень проживає так, ніби усе життя. Ці люди ніколи не будуть озвучувати свою місію — вони скромні у своєму «простому» героїзмі. Ми впевнені, що їхній приклад надихне багатьох і життя в місті стане яскравішим. І ніколи ми не почуємо «Кропивницький — депресивне місто». Тому, головним проектом національного мистецького фестивалю стала спеціальна соціальна програма з гаслом «Герої серед нас».

Нагадаємо, перший фест «Кропивницький 2017» був оглядом інноваційних тенденцій в українській культурі, пошуком нової мови мистецтва в час війни і відбувався під гаслом «Культура в час випробувань і реформ», то гасло фестивалю 2018-го, яке перетворилося на ідею і в процесі підготовки розгорнулося в цілий проект у проекті — стало гордістю «КропФесту» та його важливою смисловою частиною. Тому поєднання open air виступів на площі Героїв Майдану улюблених артистів і гуртів «Нічлава», «Скай», «Бумбокс», «ТіК», «КораЛЛі», «Юркеш», «БеzОбмежень», «Антитіла», «Своя версія», The Sound Age, «Місто доріг», Юлії Лорд, Ірини Федишин, Тетяни Горобець і Тараса Петриненка, Арсена Мірзояна та Тоні Матвієнко з розповідями про «звичайних» героїв — стали головним акцентом і місією для організаторів форуму. Подумалося, що саме про таких простих людей має знати вся Україна і як би грандіозно та ідеологічно правильно, культурно-політично це виглядало, аби цю блискуче реалізовану ідею «Кропивницького 2018» підхопили й інші фестивальні міста.



«НАМ УСІ ВИННІ»

Та поки фестиваль робив свою справу (ключове слово «робив») із рекламних бордів міста (й не шкода ж людям грошей!) дивилися зовсім інші гасла і лунали інші меседжі, що засвідчують: у багатьох головах ще живе Кіровоград і декомунізоване українське місто в самому центрі України з новою назвою, ох, як не подобається тим, хто мислить зовсім іншими категоріями, все ще поглядаючи в бік сусідки з імперськими амбіціями і ненавистю до всього українського. Читай: не провінційного, успішного, вільного, яскравого, інакшого.

Цей такий знайомий менторський тон, споживче жлобсько-совдепівське — «нам усі винні» — полізло зі всіх шпарин, щойно з’явилися у відкритому доступі запрошення на фестивальні майданчики на 100 чи 500 місць. Оскільки ж фестиваль організований стовідсотково державним коштом Міністерством культури України і квитки не продавали, а поширювали безоплатно, звісно, — всім їх не могло вистачити. Але ж левова частка усіх проектів фесту відбувалася просто неба і була дуже яскравою і представницькою на зірок і видовища. Ви здивуєтесь, але ці шумні, дихаючі праведним гнівом люди, раптом кудись зникали, як тільки починалися вистави, бо в малих залах за рідкісним виключенням залишалося зазвичай від 5 до 10 вільних місць або всюдисущий «активний електорат», на всі лади дзенькотячи своїми мобілками, залишав залу, як тільки вистава чи концерт їм здавалася трішки інтелектуальнішими, ніж концерти чи новини телеканала «Інтер». Усе це абсолютно точно підтвердило тезу, що місто все ще розділене на два полярні табори: проукраїнський: тих, хто за зміни, за дію і дієвість та на «єлисавет-кіровоградський»: тих, хто за «старые песни о главном», за суцільну зраду, шару і тихе загниваюче болото. І все це на тлі прекрасних декорацій із дбайливо збережених чи відновлених історичних будівель, вулиць та бульварів міста, в яких просто злочин не вдихнути ще й культурне, сучасне, насичене, яскраве, карнавальне, українське за змістом життя.

НЕ «РОКОМ» І «ПОПОМ» ЄДИНИМ МОЖЕ ЦІКАВИТИСЯ МОЛОДЬ

Головний акцент минулорічного форуму на великій і багатонаселеній театральній програмі, цього року змістився в бік соціальної і музичної програми, зокрема класичної. В Кропивницький привезли оркестр Національного будинку органної та камерної музики України (диригент — Богдан Пліш) у складі 110 чоловік для чотирьох великих концертів, включаючи один — просто неба, всесвітньовідомого і затребуваного скрипаля українського походження з Великобританії Дмитра Ткаченка, блискучого піаніста Юрія Кота та цілу ораторію для читця, баса, мішаного хору та симфонічного оркестру на тексти «Заповіту» Патріарха Йосипа Сліпого та канонічні тексти, що епічно пролунала на знаменитих Фортечних валах. Назва ораторії на музику Ігоря Щербакова «Великого бажайте» стала своєрідним об’єднуючим меседжем для усього фестивалю й символічною відповіддю усім злостивцям. Після аншлагів та шаленого успіху цих концертів з’явилося відчуття, що не «роком» і «попом» єдиним може цікавитися молодь, що містяни різного віку хочуть чути оркестри і насолоджуватися серйозною музикою. Саме тому класична музична програма посіла домінуюче місце в фестивалі, а кропивницька публіка, як виявилося, готова сприймати і розуміти великі академічні форми.

Оскільки Кропивницький усе ж таки місто театральне, місто-колиска Театру Корифеїв, — було запропоновано програму, насичену пошуками та експериментами. Окрім широкої географії театрів-учасників, програма продемонструвала широку амплітуду стилів, жанрів та режисерських концепцій (Бакіров, Уривський, Ладенко, Юров, Федоришин, Кравчук, Михайлюк, Степанкова та ін.), насичений дискурс на теми традицій у сучасності, прав людини, внутрішньої свободи, гендеру, а найважливіше — особистого вибору.

Документальна драма продовжує відігравати панівну роль у сучасному театральному процесі, на цьому було зроблено особливий акцент при формуванні програми «Кропивницького 2018». На фінал — дві яскраві акторські постаті: неперевершена актриса, справжній герой серед нас — Ада Роговцева та «граючий» міністр культури Євген Нищук із моновиставою «Момент кохання» (один із найскладніших жанрів для сприйняття, з яким блискуче справився кропивницький глядач) за текстом кропивничанина Володимира Винниченка.

А ще до Кропивницького з’їхалися з Києва, Запоріжжя, Ужгорода, Харкова, Одеси, Іршави, Лисичанська, Ізмаїла, Чернівців, Івано-Франківська, Житомира плюс кропивницькі митці, дитяча школа ім.О.Осьмьоркіна і мистецький факультет Центральноукраїнського педагогічного університету ім.В.Винниченка, щоби взяти участь у живописному пленері та подивитися на місто, як то кажуть, «новими очима».

Кропивницький у дні фестивалю перетворився на велику живописну майстерню просто неба: художники малювали старе місто, його архітектуру, відтворювали його характер то тут, то там, виринаючи зі своїми фарбами чи мольбертами в усіх куточках міста. А в останній день, на Театральній площі відбувся грандіозний вернісаж, де усі побачили своєрідний колективний портрет міста.

Ну а якщо фестиваль «Кропивницький» має статус національного мистецького, то «сам Бог велів і люди радили», щоб і українська книжка пофестивалила. Тож вулиця Дворцова перетворилася на літературне містечко, бо по осі між площами Театральною і Героїв Майдану — виросли ятки з книжками майже 20 українських видавництв, де активно купували українську книжку, зустрічалися, давали автограф-сесії, робили селфі з українськими письменниками і розмовляли українською.

Ще один, абсолютно нетривіальний хід — десант лікарняних клоунів із Одеси і Харкова, який доставив кольори і звуки фесту в дитячі відділення кропивницьких лікарень та дитбудинків. Клоуни Ігруша, Кобчик, Юзік, КоКо, Комуся та Няша — лікарняні клоуни, професійні актори і волонтери на чолі з Сергієм Демченко, художнім керівником проекту «Лікарняні клоуни України», лікуючи радістю, сміхом, добротою та щирістю ще більше підкреслили та наситили цей дуже важливий соціальний аспект фестивалю.

Не забули організатори й про наукову частину. Великий журналістський десант виїхав у один із днів фестивалю на знаменитий Хутір «Надія», аби справити «ритуал» своєрідного поклоніння корифеям українського театру і поговорити з молодими викладачками університету ім.Карпенка-Карого на театральні теми, перетини та перехресні стежки минулого і сучасності, вписати український театр у європейський контекст, окинути оком та зрозуміти як тривали ці історичні процеси, які й привели нас до сьогодення українського театру і мистецтва загалом.

ТІЛЬКИ ЦИФРИ

За 5 днів Національного мистецького фестивалю «Кропивницький 2018» відбулося:

►13 локацій, з яких 10 Оpen air
► 5 концертів класичної музики, симфонічні оркестри, хори, солісти
► 3 зіркових рок-концерти та 17 музичних гуртів та солістів
► 3 вуличні вистави
►12 театральних проектів
► 3 дні літературного фестивалю, 18 видавництв
► 6 лікарняних клоунів
► 30 учасників програми вуличної музики
► 42 учасники програми «З дітьми і для дітей», зокрема 33 учасники — діти з особливими потребами
► 15 вщерть зайнятих готелів, які власники почали активно ремонтувати саме після минулорічного фестивалю понад 1000 учасників
► «Герої серед нас» — 16 особистостей, доль, історій


Автор: Ольга Стельмашевська
Джерело: Газета День



Додати: Share on Facebook

Інші:

Українські "Варіації" у Скандинавії
Вуличним музикантам у Львові заборонили виступати без дозволів. Як все працює на практиці?
Чого найбільше боявся Фридерик Шопен?
Дует батька і сина Бочеллі
Музика пам'яті
Класична музика в контексті реклами і маркетингу
Вересень: творчий пошук ідей
Дні музики Мирослава Скорика у Львові
Мирослав Скорик і музика Львова
Кістки та фрески: про що мовчать стіни Львівського органного залу
З любов’ю, Скорик
Принц піаністів
Які фестивалі потрібні та де їх проводити?
Під звуки піаніно: юний принц Джордж займатиметься балетом
Покинуті фортепіано і роялі у дивних світлинах
Бах для ...корів
Клуб композиторів
Яна Тойбер показала удивительный мир балерин
Українські примадонни в музиці
190 років з дня народження Міхала (Михайла) Адамовича Завадського (1828-1887) – відомого польського і українського композитора, піаніста, педагога
Як створюється опера: від задуму до виходу на сцену
Вражаючий звук і кількасотрічні музичні інструменти: Чому Закарпаття називають органним краєм
Міжгалактичний арт-проект музика для прибульців
Уродженець Кременця, який врятував Карнегі-Холл
Класична музика в суді. А чому б ні?
Ще одна причина записати дитину на фортепіано
Марко Р.Стех: Творчість Василя Барвінського виявилася могутнішою від кремлівського диктату
Мирослав Скорик. Інтелігентний бешкетник
Сто великих украинцев - Сергей Михайлович Лифарь
Мрії Оксани Линів
Скрипка Страдиварі: таємниці розкрито????
"Його твори – містичний тотем": Ірен Роздобудько про автора "Щедрика" Миколу Леонтовича
«Шляхи дружби. Равенна-Київ». Презентація проекту
"Оскароносний" син емігранта, який змінив уявлення про музику до кінофільмів
Вчені: Навчання гри на віолончелі покращує мозкову активність
Музика бентежних душ: що таке справжній джаз та про що він оповідає
5 цікавих фактів про дует 2CELLOS, який виконає гімн Ліги Чемпіонів у Києві
Исключительное звучание скрипок Страдивари связали с их высоким «голосом»
Браво, Маестро!
Мирослав Скорик ніколи не забував впливу Соломії Крушельницької
      © 2008-2018 Music-review Ukraine