Євген Станкович: "Українська народна творчість унікальна, але нею ніхто не займається протягом багатьох років" | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Євген Станкович:
Пірієв Олександр Валерійович
Станкович Євген Федорович
Євген Станкович: "Українська народна творчість унікальна, але нею ніхто не займається протягом багатьох років"
27 жовтня 2016, четвер

В программе "Культ Дорошенко" говорили с легендарным украинским композитором Евгением Станковичем и виолончелистом, инициатором и идеологом национального проекта "ТРИ "С" Александром Пириевым.

 Евгений Станкович


Константин Дорошенко: Радио Вести – радио новостей и мнений.  В ближайший час мы будем говорить о симфонической музыке. С огромным удовольствием хочу сказать, что этот год по праву можно будет назвать годом Евгения Станковича, одного из легендарных украинских композиторов, потому что это год премьеры его второго виолончельного концерта, написанного с большим перерывом после первого. 

Эта премьера, состоявшись в Национальной опере Украины в Киеве, пройдет потом по другим городам, например, в следующем году она прозвучит в Харькове. Обо всем этом мы сегодня подробнее поговорим. С удовольствием хочу сказать, что наш гость сегодня, Евгений Станкович, а также виолончелист Александр Пириев, человек, который является инициатором, вдохновителем и создателем уникального национального проекта, посвященного нашей украинской симфонической музыке под названием “ТРИ “С”. Этот проект стартовал в прошлом году международной премьерой виолончельного концерта Мирослава Скорика, и во многих городах Украины прошли концерты различных произведений нашего классика.

Евгений Станкович в определенной степени является учеником Мирослава Скорика, поскольку учился у него в консерватории, но Станкович пошел своим совершенно уникальным путем в музыке.  Он создал очень много разных произведений: от произведений для кинематографа или театра до такого уникального явления как фольклорная опера, которая, будучи написанной по заказу французских культурных деятелей прозвучала во Франции. В Украине, на оперной сцене, насколько мне известно, до сих пор не ставилась, только в концертном исполнении она звучала.

В 70-ые годы, понятно, были политические причины, вся эта отсылка к украинскому фольклору не интересовала здешнее руководство, возглавляемое Щербицким. Но странно, что до сих пор ни один оперный театр Украины так и не поставил это произведение.  Опера“Когда цветет папоротник”, которую Евгений Станкович написал на заказ французской концертной фирмы “Алитепа”, ее премьера была на выставке в Париже. После этого в 1978 должна была быть премьера во Дворце “Украина” в Киеве. Но она не состоялась и более того, даже декорации и костюмы были уничтожены. Господин Станкович, можете немножко рассказать об этой опере и ее судьбе, что же тогда происходило и почему до сих пор ее у нас никто не ставит?

Евгений Станкович: Це тема специфічна для мене стала, тому що пройшло 40 з чимось років. Я був тоді молодий, зараз я старий і, може, інші слова можуть вийти з мого рота. Це я жартую. В принципі, це одна із сторінок в моєму житті, яка мала місце. Дійсно,  була  тоді запропонована робота для хору імені Верьовки, який в ті часи мав найбільший успіх з колективів Радянського Союзу.

 Великий театр, балет Моісеєва, хор імені Верьовки і Вірського – ці чотири колективи гастролювали практично по всьому світу і були дуже знані. Французи, які були продюсерами цього колективу, запропонували іншу роботу для того щоб  зацікавити глядачів. Так виникла з їх сторони ідея на основі “Тараса Бульби” по Гоголю зробити таке дійство, основа якого було би дійство, фольклор, спів народний, і хор Верьовки мав дуже потужний танцювальний колектив. Тим і закінчилось, що було написано, вони роботу схвалили, але виникли різні політичні ситуації. Дуже тяжко когось звинуватити конкретно, як в цьому анекдоті “Танцюють всі”, так що винуваті практично всі і час, який був. Що стосується нинішніх часів незалежної України, мушу сказати, що епізодично вона звучала у Штатах. В Канаді було виконання живе, в записах різних. Цікавість була. Я радий, що з’явились після цього такі фолк-балети в Білорусії та інших кранах.

Що хочу підкреслити, що українська народна творчість унікальна. На превеликий жаль, нею ніхто не займається протягом багатьох років. Народні пісні, які я прослухав коли готувався до цієї роботи, думаю, що в любий країні світу, яка себе поважає, цим давно займалась би вже ціла група фольклористів і пропагандистів народної творчості. Може, колись де-небудь хтось буде цим займатися.

Що стосується нинішнього часу, були деякі спроби, але з різних причин вони не відбуваються, тому що це така специфічна робота, яка потребує певних зусиль, певної концентрації і певного  бажання. Поки що бажання, я особисто, крім розмов, не відчуваю на собі. Що стосується того, що ви мене представили як одного з учасників проекту, що робить Олександр Пірієв.

Хочу сказати, що мені дуже приємно, я не мало бачив в своєму житті різних акції, це дуже цікавий проект із великими перспективами. Те, що зараз відбувається, це вже покоління, яке, так би мовити, в роках. Я беру на себе сміливість сказати, що цей проект можна продовжувати з великим успіхом, тому що  на Україні, не дивлячись на всі гаразди, є потужна школа композиторська різних поколінь. Вона може продовжувати і шестидесятників, і далі, і далі.

Константин Дорошенко: То, о чем вы сказали, мне напомнил розговор в этой же студии с дирижером оркестра Национальной филармонии Литвы, Модестасом Питренасом. Он сказал, что в Литве  существует такое правило уже давно, которое подерживает Министерство культуры. Каждый год должна исполняться премьера одной оперы литовского композитора.

Господин Питренас рассказывал, что Вильнюсская филармония за годы своего существования  сыграла хотя бы по одному разу всю симфоническую музыку, которую писали литовские композиторы. Учитывая то, что Литва экономически, в общем-то, не так развита как Украина, несмотря на все наши кризисы, учитывая то, что Литва меньше и по населению и по другим возможностям. Это очень  серьезный и неприятный урок для Украины такое невнимание к национальному музыкальному продукту, который существует у нас. И то, что опера, написанная в 78 году, опера, которая строится на уникальном украинском фольклоре, фактически первая фолк-опера здесь, на этой территории, до сих пор не была поставлена на сцене ни одного украинского театра. Это, мне кажется, ситуация постыдная.

Хотел бы задать вопрос, вам, господин Пириев, не только как человеку, который инициировал этот проект “ТРИ “С”, посвященный нашим великим композиторам (Скорику, Станковичу и Сильвестрову), современниками которых мы имеем честь быть. Как вы вообще видите ситуацию с развитием музыки в Украине, с вниманием к украинской музыке нашего общества, каковы здесь перспективы?

Александр Пириев: Бачите, цей проект, який має назву “ТРИ “С”, присвячений нашим трьом китам, трьом сучасним фундаторам, нашим легендарним композиторам  Мирославу Скорику, Євгену Станковичу і  Валентину Сильвестрову. Я щасливий що ми є їхніми сучасниками. Кожний раз, коли я зустрічаюсь з кожним з ним, єдине, що я бажаю - це міцного здоров’я  на багато, багато років, бо якраз на прикладі такої видатної особистості як Євген Федорович Станкович нашу країну знають, поважають у всьому світі.

Причина тільки одна проблемна – в Україні, на мій погляд, на сьогодні відсутня так звана національна культурна політика. Ми зараз говорили про Литву, така позитивна ситуація у Польщі, у більшості країн світу є національна культурна політика, підтримка національної культури, її яскравих представників. Мені здається, цей проект “ТРИ “С”, зокрема, це не єдиний, так склалося, що ми його поєднуємо в кожному з проектів з композиторами світу.

Якщо був проект з Мирославом Скориком, була  музика імпресіоністів Клода Дебюссі,  Моріса Равеля, то для мене особисто, я думаю багато слухачів можуть це підтвердити, творчість Євгена Станковича  -це творчість дуже схожа до музики Дмитра Шостаковича, композитор який уособлює XX століття, весь жах людського переживання. Для України все, що стосується боротьба особистості в суспільстві  це якраз Євген Федорович Станкович і його музика. А на прикладі “Цвіта папороті” можу тільки зазначити, дійсно,  моя була б мрія, щоб ця опера за життя автора, який написав її, коли йому ще не виповнилося 40 років. В той момент, у віці 34 років, Євген Федорович був лауреатом Національної премії Шевченка. Це унікальний випадок для всієї нашої української музичної культури.

Я сподіваюся, що наші можновладці, які в цьому проекті якраз об’єднуються, можливо,  з великим бізнесом, ми зможемо цю ідею реалізувати, і не тільки на теренах України, от що головне, а дійсно, можливо, згадати про те, що ініціатором була французька компанія. Можливо, сьогодні ми це вже можемо зробити на рівні співвідношення культур Франція-Україна за участю наших найкращих колективів, які тоді брали участь, але на чолі з Євгеном Федоровичем, який бачив, чув і відчував це тоді. Я щасливий, що ми можемо це втілювати зараз і не тільки в столиці, але в різних містах України.

Константин Дорошенко: Ви знаєте, дуже цікаве для мене поєднання Євгена Станковича з Дмитром Шостаковичем. Не тільки тому, що кожний, і ви правильно сказали, якось вловив цей нерв, цей драматизм людини в XX столітті, але й в тому, що кожний з цих композиторів достатньо делікатно, інтимно і ніжно звертається до народного фольклору. Давайте згадаємо твори Шостаковича, які були пов’язані  з єврейською музикою, з фольклором, до речі, саме українським, це теж дуже цікаво, тому що Україна була одним із центрів культури ідиш. Ці моменти якраз дуже тонкі, трошки сумні, дуже делікатні, які навіть важко собі уявити у грандіозному доробку Шостаковича. Пане, Євгене, як ви самі ставитесь  до такого поєднання? Чи є для вас персона Шостаковича  чимось окремо цікавим? Чи для вас це достатньо механічне поєднання в одному концерті?

Евгений Станкович: Я думаю, що такі композитори як Бетховен, Моцарт, Брамс, Чайковський, Шостакович, жоден музикант, який займається музикою не може минути цих особистостей і в музиці. Шостаковича я навіть бачив декілька разів ще коли він був живим, знайомий не був з ним. Я думаю, що це унікальна постать в музиці був і залишається. Якщо хтось насмілюється мене порівнювати з великим композитором це для мене велика честь і щастя. Я буду працювати, якщо зможу.

Хочу додати, що якщо б я був молодший, я б попросив політичний притулок у Литві, тому що я дуже добре знаю литовських композиторів. Це я жартую, але в принципі бачити що вони взяли найбільш передовий досвід, це як поляки, німці, в якійсь мірі це колись було у Франції, країни Бенілюксу. Там прекрасно розуміють, що час проходить і що, наприклад, від Відня залишається? В основному Моцарт, Бетховен. Брамс.

Музика завжди буде  духовною частиною людства. Що стосується Шостаковича, він дійсно ввібрав в себе найбільш трагічну історію людства, передбачення, те, що відбувалося. Про нього розказували люди, які його особисто дуже добре знали, я з ними був знайомий, такі як Мстислав Ростропович , Андрій Петров, що це була унікальна,  надзвичайно чутлива людина, який уважно реагував на все, що відбувається  не тільки навколо а й в світі .

Константин Дорошенко: Я хотів би ще повернутися до опери “Коли цвіте папороть”. Мені доводилося чути, що для прем’єри 78 року була проведена така унікальна робота, яку можна якось порівняти з роботою Параджанова над фільмом “Тіні забутих предків”, що для декорації і костюмів, постановки знаходились абсолютну унікальні артефакти по українських селах, містечках Чи можете про це трошки розповісти?

Евгений Станкович: Головний художник цієї роботи був Євген Микитович Лисик. Це унікальна людина, яка теж в своєму житті багато зазнав. На той час він був головним художником Білоруського театру опери і балету. Його запросили і його ідея, разом з постановниками, була ще команда Анатолій Шекера, відомий балетмейстер, показати Україну так як вона мала би бути, тобто  збирали спеціально унікальні речі, що могли знайти у людей, купували тоді, це не були рейдерські захоплення. Коли все це було одягнуто, це було дуже цікаве і унікальне явище на той час. Мені тяжко коментувати ці речі, тому що я був заклопотаний своїми справами, я не настільки обізнаний в таких справах, але те що я можу точно сказати, що збирався унікальний народний одяг, сорочки, спідниці. Це все Лисик відбирав спеціально і його декорації до цього часу мають, на мій погляд, унікальну цінність. Його помічники, браття Риндзаки, які зараз головні художники у Львівському оперному театрі, думаю, що вони б більш точно прокоментували, тому що вони були в гущі тих подій.

Константин Дорошенко: Хочу слушателям напомнить, что в большом наследии, которое на сегодняшний день есть в творческом наследии Евгения Станковича, был еще случай уникального международного признания. В 1985 году специальная комиссия ЮНЕСКО признала одним из десяти лучших произведений мира за этот год камерную симфонию №3 Евгения Станковича. Это действительно музыка, которая вне времени может волновать человека. Но предлагаю вернуться к концерту для виолончели с оркестром. Более 45 лет назад Евгений Станкович написал подобное произведение и, насколько я понимаю, не очень большое значение тогда вы придали этому концерту для виолончели с оркестром. А потом есть некая легенда о Мстиславе Ростроповиче, который очень захотел, чтобы вы для него написали подобный концерт. Мстислав Ростропович, насколько я знаю, был действительно такой персоной, что мог на это рассчитывать - известные композиторы писали специально для него. Но вы, господин Станкович, на этот соблазн не пошли, а решили воплотить подобный концерт через 45 лет после того как написали первый.

Евгений Станкович: Очевидно,  бо я дурний був в ті роки. Справа в тому, що перший концерт для віолончелі це була дипломна робота і коли він з нею ознайомився це була зустріч в квартирі  його учениці Марії Чайковської, відомої віолончелістки. Він послухав і запропонував мені написати концерт через рік. Я думав, що це якась розмова після пари рюмочек.  Але через рік він згадав, мене закликали. Але так сталося, що у мене тоді гарна робота почалась на хронікальній студії імені Щорса.  Я там дуже багато почав працювати і якось не зміг. Він був страшенно ображений, сказав мені пару ласкавих слів. І ось 45 років пройшло і завдяки Олександру Пірієву я знов повернувся до цього жанру, хоч я по спеціальності віолончеліст.  Я дякую Господу, що я зміг написати другий концерт, але вже не для великого віолончеліста, а для молодого Олександра Пірієва.

Константин Дорошенко: Коли Ростропович запропонував вам це робити, чи ви думали про цей другий концерт чи ви просто пропустили повз вуха?

Евгений Станкович:  Якщо б я мав розум, я б думав. Я б його написав, тому що це не було проблемою. Кожне життя складається із радісних помилок, поганих, трагічних, болісних. Це було моє нерозуміння тоді ваги і значення великого музиканта. Я був молодий красивий, а зараз я старий і полу красивий, це  жарти звичайно. В принципі, композитор не може думати, якщо він пише. Він думає тільки про ті роботи, над якими він працює. Так сталося, що  співпало, я з радістю зробив те, що тоді мені не вдалося, тим більше що цей концерт для мене  важливий в тому сенсі, що перша частина зв’язана з народженням в мене внучки,  а друга - це начебто мій монолог,  в моєму стилі, наскільки я здатний говорити монологи.

Константин Дорошенко: Пане Пірієв, може ви трошки більше розкажете своє ставлення, як людина, яка втілює цей музичний текст на сцені?  Що ви бачите в цьому концерті?

Александр Пириев: Я можу тільки додати до слів Євгена Федоровича, для мене особисто це величезна подія, бо очікувати на такий твір – це було дійсно велике випробування його грати зараз. Тим більше, що я щасливий, що поруч є Євген Федорович, який може сказати дійсно ті слова, які були в задумі цього твору і після першої частини,  яка присвячена онуці, в другій частині я знаю , що ще закодована монограма з імені Євгена Федоровича. Це дуже подібно до того як це робили такі композитори як Дмитро Шостакович, Йоганн Себастьян Бах. Ці два автори, ми про це говорили неодноразово з Євгеном Федоровичем, десь є схожість. Невипадково ми поєднали якраз Станковича, Шостаковича в цей концерт. Я сподіваюсь, що і слухачам буде дуже приємно відкривати цей концерт, б найбільше випробування – це якраз грати монолог, коли одна віолончель в величезній залі має заповнювати ту думку, яка поєднує особистість в обличчі Євгена Федоровича через голос віолончелі. Мабуть невипадково і Дмитро Шостакович, коли писав свій другий концерт, присвячуючи його Растроповичу, він це писав до свого 60-річчя, який мав робити тоді підсумок свого творчого життя. Я думаю, що і для мене особисто,  і для Євгена Федоровича, це теж, можливо, якийсь етап для підсумку і, мені здається, навіть певний виклик для нашого суспільства від людини, яка вже прожила велике життя і таке нагадування про місце митця і місце людини в суспільстві.

Константин Дорошенко: Віолончель взагалі унікальний інструмент, він не менш ніж фортепіано самодостатній. Він настільки має багаті можливості для різного звучання, що іноді здається, ви сказали що друга частина повністю без оркестру виконується…

Александр Пириев: Фрагментарно.

Константин Дорошенко: Наскільки для вас, панове, бо ви обидва музиканти, які спеціалізуються саме на віолончелі, важливе це поєднання віолончелі з іншими інструментами? Чи може віолончель просто сам по собі як інструмент самодостатньо може зробити музичний витвір?

Евгений Станкович:  Це історія. Нинішнє покоління композиторів, майбутнє, уже без цього не обійдеться, тому що взірець неперевершеності це Бах для віолончелі, це унікальне явище в музичній культурі. Жоден віолончеліст, який грає на віолончелі не може минути цей твір, це як азбука якась, але азбука для того, щоб познати світ. Бо можливо наша популяція починає втрачати якусь духовність, поняття чогось того, що через те розуміємо один одного всюди. Так що віолончель самодостатній інструмент.

Константин Дорошенко:  Стільки сьогодні можливостей звука, породжено новими технологіями, є багато композиторів, які займаються електронною музикою, в тому числі в київській консерваторії є подібна кафедра. Здавалося б, електроніка може відтворити звучання любого інструменту, вона не  потребує оркестру. Наскільки симфонічна музика залишається актуальною чи може вона переходить в якийсь жанр чогось клубного, елітарного, якщо хочете, снобіського? Чи може вона вXXIстолітті бути музикою, яка цікава широкому загалу?

Евгений Станкович: Ви точно  все сказали, я тільки можу розвинути  те, що ви сказали. Музика може бути всюди і будь-яка: вона може бути елітарною, масовою, електронною, вона може порівнювати електронну музику із живим звучанням. В принципі, все, що приходить нове воно доповнює те, що вже є. Я думаю, виключати, що щось зникне... Інтернет вже практично розсунув горизонти як музики так і інформативного поля для кожної людини. Теж саме відбувається в музиці. Тільки настає право вибору самої людини, яка займається цим. Один хоче займатися електронною музикою, другий хоче займатися авангардною, третій – своєю музикою.  Хочу повторити слова великого Стравінського, який сказав, що навіть якщо ми будемо літати на інші Планети, все рівно без талановитої руки майстра, нічого не вийде. На мою думку, все, що відбувається нівелює і не заперечує те, що було, воно просто доповнює і людина має більше право вибору. В цьому є небезпека, тому що часто вона розгублюється, а це є наш світ, в який ми вступаєо. Невідомо, чим воно все закінчиться для людини. Але музика  це як Космос, який не можна обміряти, жоден вчений сучасний не може дати точну картину, того, що відбувається і тільки доповнюють і доповнюють інформацію. Так очевидно, і музика, і художники, і література. Міняються концепції, погляд на звуки, втілення, на смак... Це безкінечний процес.

Константин Дорошенко:   А ваша думка яка, пан Пірієв?

Александр Пириев: Я думаю, що музика, на відміну від слова і літератури, не потребує абсолютного розуміння. Я зробив для себе відкриття, що в цьому проекті, який підтверджує, що не тільки в столиці, в різних куточках держави, коли ми виконуємо  цю музику в поєднанні з Шостаковичем чи не в поєднанні, чисту музику без якихось прикрашань, так пише Євген Станкович, навіть партитуру він пише не на комп’ютері, а рукою на папері. Це, я думаю, доводить якісь моменти автентичності і мелодійності. Я бачив ці очі слухачі, які відкриваються одразу як починає звучати навіть  серйозна глибока музика, яка потребує заглиблення в себе. Не знаю, це, мабуть, магія Євгена Станковича, коли публіка перебуває в певному трансі під час саме живого виконання. Звичайно, можна слухати диски, купувати найкращу аудіо апаратуру, але бажано слухати класичну музику, особливо сучасну , те, що ми зараз якраз впроваджуємо, наживо. Я щасливий, що ми це можемо поступово зробити в різних куточках нашої держави. Заповнені зали з аншлагами, які чекають зустрічі з живими класиками, які вони можуть почути на радіо, окремих концертах. Я щасливий, що в цих проектах коли ми їдемо з Євгеном Федоровичем в різні міста я бачу ці очі і розумію, що не дивлячись на те, щоXXIстоліття, я думаю що ця музика вже понад часом і сподіваюсь, що через сто років ми її будемо чути.

Константин Дорошенко:  А скажіть,  в яких містах розгортається ця програма з прем’єрою концерту№ 2 для віолончелі з оркестром Станковича?

Александр Пириев: Власне, Київ – один з ключових міст, культурна столиця України, місто Львів, вже так само прикуто увагою до цих подій, і Харків вже з новобудованою органною залою  в травні 17 року місяці почує. Ми зараз якраз ще плануємо додати місто Ужгород – це одне з близьких міст для Євгена Федоровича, адже він народився в Сваляві, майже біля Ужгорода. Ми дуже хочемо,щоб на Батьківщині великого майстра звучала ця програма.

Константин Дорошенко:   Я чув, що ще мається на увазі Івано-Франківськ, Коломия, Одеса..

Александр Пириев: Чернівці. Багато міст. Насправді, навіть по попередньому етапу проекту з Мирославом Скориком ми побачили, що під час проекту доєднаються міста, які хочуть  побачити і почути. Зараз ми обмежені, можливо, найближчими місяцями, це ті міста, які ми зараз проговорили. Але ж 17 рік, який буде ювілейний для Євгена Федоровича, у вересні Євгену Федоровичу виповниться 75 років. Я сподіваюсь, що ми будемо бачити багато різних концертів, Харків тому підтвердження, вже в травні 17 року.

Константин Дорошенко:  Пане Євген, мені цікаво стало, коли ви сказали, що коли Ростропович вам запропонував написати концерт і ви кажете: “Це було б зробити легко, якби я не був такий молодий і дурний”. А як це легко? Композитор сидить і думає: от мене попросили написати концерт для віолончелі, я про віолончель не думав, але зараз легко сяду і напишу. А натхнення? Де це все?

Евгений Станкович: От рік посидіти легко і написати. Рік або більше, хто як може.

Константин Дорошенко:  Себто, ви можете поставити собі таке завдання і потім про це думати… Я хотів би зрозуміти, це більше математика чи справді існує якесь натхнення і щось з неба приходить?

Евгений Станкович:  Знаєте, з неба ми всі, якщо чесно говорити. Коли говорять, що із Космосу, я не сприймаю, що з Космосу, ми практично в Космосі, ми частина того, що відбувається в Космосі, тих процесів, результат космічної діяльності. Що стосується написання… Наприклад, є люди, які грають добре в футбол, він же думає кожний раз як заб’є гол, як це було, вийшло і вийшло. В музиці теж саме. Коли є бажання щось зробити – людина робить, гірше чи краще то вже інше питання.

Константин Дорошенко: Для вас самого чи є якісь, окрім загальновизнаних Бетховен, Моцарт, композитори, можливо не такі відомі, які для вас важливі, яких ви може бачите як не надто оцінених , не надто зрозумілих. Яку музику ви слухаєте?

Евгений Станкович:  Я вже 30 років завідуючий кафедрою композиції нашої академії, так що я хочу або не хочу я все слухаю, що пишуть, принаймні молоде покоління. В принципі, якщо говорити чесно, я слухаю музику всіх композиторів, одна мені більше подобається, друга менше. Що стосується Баха, Моцарта, Шостаковича, Бетховена, Шопена, я міг би зробити дуже довгий перелік, тому що всі великі композитори вони варті того, щоб їх слухати.

Константин Дорошенко: Як викладач з таким великим стажем, чи можете ви сказати, що за ці роки сформувалися певні школи, традиції. Що характеризує сучасну українську симфонічну музику?

Евгений Станкович:  Як не дивно, але при всіх негараздах, що відбуваються в нашій країні останні десятиліття, в Україні існує дуже  потужна композиторська школа різних поколінь, особливо молодих. Вони мають шанс учитися в інших закладах Європи, за океаном. Це, я думаю, одна із найбільш вражаючих для мене речей. Невідомо як в них складеться доля, але це надзвичайно потужні групи людей різного покоління, які активно працюють, саме головне, що вони мають бажання до цього. Я думаю, що багато із них будуть відомими музикантами.

Константин Дорошенко: Спасибо! Я уверен, что благодаря таким увлеченным людям как Александр Пириев, который является инициатором и вдохновителем национального проекта “ТРИ”С”, мы услышим еще много современной симфонической украинской музыки. И конечно, все встретимся в том или ином городе на премьере концерта№2 для виолончели с оркестром Евгения Станковича. Благодарю!


Композитори:Євген Станкович
Діячі мистецтв: Олександр Пірієв
Концертна організація: UKR Artists, Національний портал академічної музики “Music-review Ukraine”



Додати: Share on Facebook

Інші:

Легше повернутись в Україну з іменем, аніж тут починати - Ю.Миненко, контртенор
«Якби я міг, то ще більше запрошував би українців!»
Наталія ПОЛОВИНКА: «Ідеальний актор – Ісус Христос»
Юрій Шевченко націлився на «Греммі»
«Я вдячна Богові та Україні за те, що мене тут люблять», — Вікторія Лук’янець
Вікторія Свалявчик-Цанько: «Закарпатська філармонія – великий механізм, який працює на результат»
Всесвітньовідомий контртенор Юрій Миненко про музику бароко
Мирослава КОПИНЕЦЬ про музику, маму, Йолку та паленята з горіхами
«Ми — поза політикою», — як у Рівному об’єднували Схід і Захід
«Україна - друга держава, після Німеччини, за кількістю класичних пісень
КОМПОЗИТОР ОЛЕКСІЙ ШМУРАК: ФЕСТИВАЛЬ PORTO FRANKO – ЦЕ СВОЄРІДНИЙ ПРОТЕСТ ПРОТИ ІНЕРЦІЇ
Через терня до успіху
У філармонію з... дитсадка
«Саме Острог і дав мені музику», – Олена Мальчик про музику, Острог та вчителів
Львівська опера: в репертуарі - реформа
Солісти опери Хліб. Сіль. Пісок – про те, чому український глядач особливй і навіщо нам слухати цей твір
Директор Асоціації Opera Europa Ніколас Пейн: Культура є політикою. Інколи вона використовується для війни
Через 30 років до полтавця разом із втраченим голосом прийшло й натхнення створювати унікальні інструменти
Музика, скрипка і... бренд
Авішай Коен: «Я вихований на джазових традиціях, а це означає, що я – вільний духом»
Премьера оперы «Тоска» с участием оперной дивы на сцене Национальной оперы Украины стала главным событием уходящего сезона
Анна Копровіч: «Музика єднає людей»
Метрополітен-опера очима Пітера Ґелба
Композитор Виталий Годзяцкий: В 1960-х мы искали физиков – только они нас и понимали
Сам собі оркестр
Українка розповіла, як стала сенсанцією в світі класичної музики
Бетховен досі допомагає мільйонам людей у всьому світі»
Марія Горкун, яка виготовляє смички
Як у Мукачеві вперше виконали «Месу» Мартона та як композитор їхав у Будапешт в консерваторію вступати
"Альціона": секрети відтворення шедевру
Нельсон Фрейре - мовчазний віртуоз
Головний диригент Опери Граца Оксана Линів
Оперна діва Людмила Монастирська
"Вертер" на цюрихській сцені: актуальний, як ніколи
Піаніст Олексій Ботвінов про те, як через брак класичної музики, високої літератури і театру у суспільства і людей виникає вірус агресії і нетерпимості
На високій ноті
90–річний Мирослав Стефанишин: «Музика забирає всю територію моєї пам'яті»
Іван Козловський: сталінські премії, школа в Мар’янівці і колядки в Кремлі
Незворушний герой мінливого світу: Що потрібно знати про композитора Сергія Борткевича
Барочна одіссея Роландо Війясона
      © 2008-2017 Music-review Ukraine. Усі права застережено. При цитуванні інформації посилання на Music-review Ukraine обов'язкове






File Attachment Icon
33.jpg