|
|
Homo ludens від музики
У київській консерваторії відбувся творчий вечір Володимира Рунчака
30 жовтня 2014, четвер
Поширити у Facebook
Джерело: www.kreschatic.kiev.ua
Позірна гіперактивність цієї людини на «ниві вітчизняної музичної культури» створює відчуття безперервних творчих вечорів Володимира Рунчака, одного з яскравих українських постмодерністів у музиці. Ми звикли, що авторські вечори сучасних українських композиторів влаштовують у кращому випадку до поважного ювілею автора.
Тут цей принцип не спрацьовує. Для Рунчака, здається, не важливо навіть те, коли саме створено той чи той твір (у концертних програмках немає дат їх написання). Він — людина, яка бавиться, homo ludens (до речі, п’єс із такою назвою у нього понад десяток).
Назву тільки деякі з його музичних «Homo ludens». Наприклад, № 5 — це «Інтерв’ю із заїкою, або Шість хвилин (у трубу) для труби», де соліст поміж музичною грою повинен вдавати, що заїкається. № 9 — це, відповідно, «Дев’ять не випадкових зупинок для гуля_ч/щого гобоїста»: уявіть собі гобоїста, який удавано розгублено прогулюється поміж рядами концертної зали, де розставлено пюпітри з нотами, й біля кожного з них артист зупиняється, аби зіграти. «Homo ludens ХІ, або Кілька SMS-ок для фаготиста і слухачів» — це п’єса, де соліст під час виконання твору приймає повідомлення через мобільний телефон.
Зауважмо, що маємо справу, власне, не з музичними жанрами: інтерв’ю, повідомлення. Прикладів такого роду «інструментального театру» у Рунчака безліч. Звісно, не він перший і не він останній працює в цьому жанрі. Проте йому вистачає винахідливості, дотепності й таланту між повторів чи кліше знаходити свободу і говорити своєю мовою.
Серед представлених творів було тільки дві прем’єри. Це — віртуозний твір для саксофона «Трішки музики на честь Адольфа Сакса», яку блискуче виконав Роман Фотуйма, і вже згадана п’єса «Homo ludens ХІ» для фагота, яку зіграв Олександр Сєдін. Усе решта написано було або в недавньому, або в далекому минулому (чи не за часів студентських років). Можна припустити, що для цього автора важливий не стільки сам факт презентації нового, скільки актуалізація вже зробленого і можливість подивитися на це з боку. Якось композитор зізнався у своєму інтерв’ю, що для нього кожне публічне виконання його творів — це очікування реакції на самого себе, зокрема аналіз та рефлексія. Тим часом слухачеві — якщо він слідкував упродовж останніх років за творчістю Володимира Рунчака — не складно було зауважити органічність та навіть деяку консервативність цієї музики в плані вірності стилю.
Ключовими композиціями вечора видались Антисонати № 28, 29 і 53, що прозвучали першим номером програми у виконанні Андрія Бондаренка (фортепіано) і Андрія Дьоміна (кларнет). Те, що вони виробляли на сцені, нагадало концерти останньої «Варшавської осені» — знаменитого фестивалю сучасної авангардної музики у Польщі: та сама театральна хода в процесі гри, удари по штульрамі рояля, наспівування тощо. Але якщо там це була театральність ляльково-механістична, то тут — цілком «жива» і якась, сказати б, дуже серйозна, але від цього не менш комічна.
Насамкінець прозвучав шлягер Рунчака «Дайте дві Шевченківські премії всім, хто хоче одну!» для двох саксофонів, де прекрасно зіграли — і в музичному, і в акторському плані — Олександр Балашов та Ілля Васячкін. Саме такою і повинна бути (в музиці чи поза нею) соціальна критика — динамічною, легкою і веселою
Автор: Олеся Найдюк
Композитор:Володимир Рунчак
Концертний зал: Великий зал Національної музичної академії
Навчальний заклад: Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського
Джерело: www.kreschatic.kiev.ua
|