Досвід роботи концертмейстером симфонічного оркестру (державний симфонічний оркестр Абхазії, 1978-1980), солістом філармоній (Сухумської, 1978-1980; Херсонської, 1982-1986; Миколаївської, 1986-1992), художнім керівником і диригентом камерних оркестрів (камерний оркестр «Капрічіо»,1986-1992 та від 2005 року камерний оркестр «ARS NOVA» Миколаївської філармонії) визначив жанрові пріоритети композиторської творчості Олександра Гоноболіна.

Артистична виконавська діяльність О. Гоноболіна розпочалась в 1977 році, коли він став лауреатом 1 премії конкурсу скрипалів у Києві (в рамках ІІІ Фестивалю молоді).

Перші власні композиції були створені в середині 80-х років і відтоді завжди входять до його концертних програм. В 1997 році під час гастрольних виступів як соліст камерного оркестру на фестивалі Les Falaises Musicales (Франція) здійснив ряд аранжувань і записав два СD разом із французьким співаком Ж. Колле та два сольних СD «Осінь в Нормандії» та «Струни душі» .

Впродовж багатьох років Олександр Гоноболін виступає в Україні, Франції, Болгарії, Угорщині, Німеччині, Голландії, Іспанії, Ізраїлі, Грузії, виконуючи твори відомих композиторів та власні твори.

У творчому доробку композитора сьогодні понад 400 творів! Серед них – твори для симфонічного і камерного оркестрів, камерні ансамблі, інструментальні мініатюри для скрипки соло, фортепіано, для скрипки та фортепіано; транскрипції, аранжування та оркестровки популярних творів світової класики для камерного оркестру, скрипки та камерного оркестру, голосу та камерного оркестру; вокальні твори (пісня «Місто садів квітучих» на вірші Б. Чуприни посіла 1 місце на конкурсі до 225-річчя Херсону).

Помітне місце в творчості митця посідає музика до драматичних та лялькових вистав.

Постановки з музикою О. Гоноболіна здійснені в театрах Києва, Херсона, Миколаєва, Риги, Залаегерсег (Угорщина).

Найбільш актуальною сферою творчості Олександра Гоноболіна є твори педагогічного репертуару для скрипалів, віолончелістів, піаністів музичних шкіл – сольні та ансамблеві.

Композитор активно співпрацює з викладачами початкових музичних закладів України, які з великим заохоченням і вдячністю використовують твори О. Гоноболіна в навчальному репертуарі учнів. Його твори широко розповсюджені у різноманітних музичних виконавських конкурсах.

Твори для ансамблю скрипалів були видані видавництвом «Музична Україна»: «Грузинський танок», «Пора, Маэстро». П’ять п’єс для скрипки та фортепіано видані видавництвом LC Edition (Франція). Largo, La Danse, Tango рекомендовані Музичною федерацією Франції до іспитів у музичних закладах.

В інструментальних мініатюрах, ансамблях та в оркестрових творах композитора переважають програмні композиції. Відміною рисою втілення музичних образів є театральність, зримість образного мислення, рельєфність інтонаційного тематизму, впевнене володіння звукозображальними ефектами, що свідчить про «барокові орієнтири» стилістики (конкретизація інструментальних образів).

Раптовість, іноді й спонтанність жанрово-стильових зіткнень у циклах і на рівні однієї цілісної композиції нерідко позначене певною іронічністю, іноді, навіть екстравагантністю, що створює багатогранне образно-асоціативне поле.

Використання прийому порушення інерції сприйняття набуває символічного сенсу, оскільки дозволяє автору створити ефект «зміни декорацій», тим самим, тримати увагу слухача. Широко представлене коло інструментальних музичних жартів, дотепного гумору, доброї іронії.

Інтерес до розмаїття барокових джерел породжує неординарні стильові рішення і стійко утримується на різних етапах творчості. Барокові моделі виявляються плідним імпульсом для розмаїтих стильових трансформацій (до прикладу: цикл «Пори року» - чотири концерти для скрипки з оркестром – «Весна», «Літо», «Осінь», «Зима», - в якому «Осінь» та «Весна» одночастинні, тобто, за структурою і драматургією тяжіють до романтичної моделі концерту).

Досконале володіння формою, промовиста,пластична мелодика, нерідко декламаційного монологічного характеру, що проходить всі етапи процесуального становлення й інтонаційного розвитку («Ескіз до портрету художника» для скрипки соло; «Алгоритми» для скрипки, баяну та камерного оркестру; «Осінь» з циклу «Пори року» для скрипки з оркестром; фантазія «Ромео і Джульєтта» для камерного оркестру, органу, дзвонів та литавр),використання вельми експресивних поліфонічних і ладогармонічних прийомів спрямованих на створення напружених драматичних образів, кульмінаційна зона розвитку яких зазвичай припадає на сповідальні романтичні монологи- сприймаються як симбіоз барокового й романтичного.