| Інтерв'ю |
|
|
|
|
Олег Злакоман: «Театр – це моє життя»
10 квітня, п'ятниця
Поширити у Facebook
Джерело: ot.kr.ua
Олександрійцію Олегу Злакоману – солісту опери, провідному майстру сцени Національного академічного театру опери та балету України імені Т.Г.Шевченка – присвоєне почесне звання народний артист України. Про це йдеться в Указі Президента України №276/2026 від 26.03.2026 р. «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Міжнародного дня театру», яким провідні митці сцени відзначені за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури і театрального мистецтва, вагомі творчі здобутки і високу професійну майстерність.
Родина Злакоманів відома в місті не лише співочим талантом, а й активною життєвою та громадською позицією. Олег – син колишнього очільника управління житлово-комунального господарства Миколи Злакомана.
І кожному досягненню одного з найкращих тенорів України разом із родиною завжди раділи жителі міста. А досягнення у Олега Злакомана значні.
У 2021 році він був удостоєний звання заслуженого артиста України.
Лауреат III премії Міжнародного конкурсу вокалістів імені Антоніна Дворжака (Чехія, Карлові Вари, 2005 рік); II премії Міжнародного конкурсу вокалістів імені Анатолія Солов’яненка (Україна, Донецьк 2006 рік); дипломант конкурсу вокалістів Dunarea albastra (Румунія, Галац 2007 рік).
Закінчив Олександрійське училище культури і вступив до Київського національного університету культури і мистецтв за спеціальністю сольний спів. У 2003 році перевівся в Одеську Національну музичну академію імені А.В.Нежданової в клас народного артиста України А.Дуди. Стипендіат премії Миколи Огренича (2007 рік). У 2010 році закінчив аспірантуру при Одеській національній музичній академії імені А. В. Нежданової.
З 2007 по 2023 роки – соліст Одеського національного академічного театру опери та балету, викладач кафедри сольного співу Одеської національної музичної академії ім.А.Нежданової .
З червня 2023 року – соліст Національної опери України.
Співпрацює з Астана опера (Казахстан), Національною оперою республіки Молдова імені Марії Бієшу (Молдова), Львівським національним академічним театром опери та балету імені Соломії Крушельницької (Україна), Харківським національним академічним театром опери та балету імені М.В.Лисенка (Україна).
Постійно гастролює Європою. Співав у театрах Teatro Ciudad de Marbella, Teatre Principal de Mao, Teatro romano de Malaga (Іспанія), Stabsschowburg Antverpen (Бельгія), Zuiderstrantheatr Den Haag (Голландія).
У лютому 2018 року виконав партію Радамеса («Аїда» Верді) в знаменитій постановці театру La scala видатного режисера Франко Дзефірелі, яка відбулася в Астана Опера (Казахстан).
В репертуарі Олега Злакомана – оперні партії: Дона Карло (опера Д.Верді «Дон Карло»), Герцога (опера «Риголетто»), Альфредо («Травіата»), Радамеса («Аіда»), Дона Хосе («Кармен»), Едгардо («Лючія ді Ламмермур»), Пінкертона («Мадам Баттерфляй»), Калафа («Турандот»), Родольфо – головна тенорова партія в опері Джакомо Пуччіні «Богема» і багато інших.
Олега дуже люблять у рідному місті – звісно насамперед за величезний талант, а ще – за простоту, природність, доброту та щиру посмішку, здатну розтопити будь-яку кригу.
Вчителька ліцею №17 Тетяна Саражина пригадує: «Пам’ятаю перші виступи талановитого хлопця з піснею «Як служив же я у пана…» А першовідкривачем яскравого таланту Олега був учитель музики школи №17 Сергій Вікторович Стрельник, світла йому пам’ять».
«У нас була дуже співоча сім’я. Батько мав 5 братів і сестру, у кожній сім’ї по двоє сестер-братів – величезна родина, і всі у нас співали з дитинства. Усі мої дядьки, тітки співали українських народних пісень. Я їх знав», – розповідає Олег Злакоман.
Тож не дивно, що у початкових класах він особливо любив уроки музики, а в своїх інтерв’ю з теплом та вдячністю згадував про Сергія Стрельника. Саме цей вчитель першим помітив здібності хлопчика та почав залучати його до шкільних заходів. Розкрити і розвинути отенціал Олега допомогла Наталія Заболотнікова – хлопець був солістом зразкового аматорського вокального ансамблю «Нові імена». «Ми у школі під баян із нашим педагогом з музики співали народні пісні. «Цвіте черемшина, ягідок немає, а хто в приймах не буває, той горя не знає». Ця пісня облетіла зі мною всю Кіровоградську область, скрізь з нею побував. Ніколи нічого не боявся, отак із дитинства й пішло – на сцені як риба у воді», – поділився спогадами народний артист України.
По закінченні Олекксандрійського училища культури (сьогодні – Олександрійський фаховий коледж культури і мистецтв), де викладач вокалу Валентина
Темп помітила у голосі хлопця нотки академізму та наполягла на тому, щоб він продовжував навчання, Олег поїхав до Києва вступати до музичної академії.
На жаль, у цей навчальний заклад він не пройшов за конкурсом, але став студентом КНУКіМ. З педагогом – солістом Національної опери, народним артистом України Володимиром Федотовим Олег два роки займався академічним вокалом, бо планував вдруге вступати до музичної академії. І знову не пощастило. Проте Володимир Іванович йому сказав: «Олеже, не засмучуйся. В Одесі дуже гарна вокальна школа, знаменита консерваторія, де є тенор від Бога Анатолій Дуда. Їдь туди. Я вірю, що доля тобі посміхнеться». Олег приїхав в Одесу, знайшов Анатолія Дуду, і той згодився прослухати хлопця. «Що будеш співати?», – запитав. – «Пісню Андрія «Сонце низенько» з опери «Наталка Полтавка», – відповів Олег. Послухавши, викладач сказав: «Ходім зі мною», і відвів Олега до завідувачки кафедри вокального відділення Академії Галини Поливанової. Вона також послухала його спів і однозначно рекомендувала здавати документи й складати іспити.
Олег так і зробив. Але, на свій подив, у списках майбутніх студентів свого прізвища не побачив. «Втретє не пощастило», – вже хотів засмутитися він і тут почув від Галини Анатоліївни: «Тут у нас ще один хлопчик переводом з Києва на третій курс». Олег був настільки приголомшений, що не відразу повірив своєму щастю, але завкафедрою чітко назвала його прізвище. Саме в Одеській академії почалися його кроки на велику сцену. Це нелегкий і не швидкий шлях. І на ньому мають значення як природні дані, так і вчителі, які дають слушні поради та направляють у потрібному напрямку, а ще власна інтуїція, прагнення, дисципліна та працелюбність.
У головній ролі Олег дебютував на одеській сцені з першою партією Герцога з опери «Риголетто». Вона доволі складна, і молодий артист неабияк хвилювався. Диригент порадив йому сконцентруватися саме на співі, а не на акторській майстерності або створенні образу. Олег дослухався і не пожалкував. Головне для початківця – бездоганно виконати свою партію, все решта прийде з досвідом.
Про своє життя Олег розповідає просто і відверто. Навіть на запитання, чи правда, що у кожного артиста є свій гучний провал, відповідає чесно і без пафосу: бувало й таке. Це досвід: для того, аби підійматися, іноді треба падати. Але, на жаль, не кожен здатен підвестися. «Я вже був досвідченим виконавцем, який виконав декілька перших партій у виставах, їздив на гастролі, грав у 10-12 виставах на місяць, але мені хотілося зростання, – пригадує Олег. – І тут мені дали партію Родольфо. Але в артиста оперного театру має бути така сила голосу, щоб не загубитися на фоні симфонічного оркестру, а пронизати його та бути почутим глядачами. І я так ретельно готувався до вистави, що у день прем’єри виявилося: перестарався, це позначилося на голосі.
Я не зміг взяти верхню ноту в арії Родольфо на початку спектаклю. А далі ще партії, бо роль головна, а вистава тільки почалася. За першої нагоди я закрився у гримерці, посидів у кріслі, а потім підійшов до фортепіано і почав налаштовувати голос. До виходу на сцену – п’ять хвилин. Але я зміг зібратися і відпрацював виставу до кінця. І зробив для себе важливі висновки.
Для мене театр – все моє життя. Це місце, можна сказати, святе. Воно не прощає жодних помилок, постійно тримає тебе в тонусі, нескінченно мотивує підтримувати професійну форму. Бо варто дати собі щонайменше послаблення в якихось моментах – сцена і театр тебе відразу просто знищать. Сцена – місце, здатне дати тобі просто фантастичне захоплення, позитивні емоції після вдалого виступу. Але є й зворотний бік медалі – знищення, пригнічення та щохвилинне поглинання, якщо щось не виходить».
За 15 років в Одеській опері зі стажерської групи Олег Злакоман став майстром сцени – це найвищий ступінь, як генерал у світі сольної кар’єри. Коли у 2007 році він почав працювати, займався в театрі щодня, і на нього дивилися як на божевільного. У понеділок у театрі традиційно вихідний, тому що в решту днів, як правило, йдуть спектаклі. За 15 років можна на пальцях рук перерахувати випадки, коли Злакоман пропустив понеділок і не займався: налаштовував голос, підчищав якісь технічні моменти, опрацьовував відомі лише йому вокальні неточності. «Мій педагог Анатолій Дуда колись сказав: «Набагато краще, якщо ви завжди будете у вокальній формі. Це легше, ніж повертати її, коли ви вийдете з неї», – розповів Олег і зауважив: цього принципу дотримується усе життя, і йдеться не лише про вокальну, а й пр фізичну форму: «Це обов’язково! Щодня фізичний та вокальний тренаж: вранці прокидаюся, зарядочка, пробіжка, турніки, гирі. Вокальна та фізична форма – це дві паралелі, однаково важливі».
Світло, що ллється зі сцен, має настільки життєдайну силу, що навіть під час війни вабить до залів театрів тисячі людей. У наших театрах нині немає порожніх місць. У непрості часи мистецтво продовжує свою місію. Вже у перший сезон після повномасштабного вторгнення Олег Злакоман виступав на сцені з двома новими партіями.
Багато хто з артистів після 24 лютого 2022 року виїхав з України, але він залишився. Зі штату в 50 солістів різних категорій в Одеській опері до весни 2022 залишилося буквально 15 солістів. І ось такими силами все-таки ставилися перші вистави воєнного сезону. Пристосувалися до життя у воєнних реаліях і продовжували робити свою справу:
«У перші дні після повномасштабного вторгнення я був навіть не в Одесі, а в Києві, де 25 лютого в Національній опері мав відбутися мій дебют в опері Белліні «Норма».
Прокидаюся вранці, діти телефонують: «Тату, війна почалася, стріляють!» Це було перед спектаклем, я спав міцно, взагалі нічого не чув. Дістався до Одеси до 11-ї вечора. Буквально тиждень усі думали, що робити. Багато хто роз’їхався в ті дні, у нас на вулиці (я живу в приватному секторі) залишився один сусід, моторошно було з дому вийти. Адже в нас недалеко Молдова, кордон, люди масово виїжджали. Чоловіків за кордон не випускали, могли виїхати лише жінки з дітьми.
Я наполягав, щоби мої поїхали, адже ми не знали, що буде і як. Діти сказали: «Ми без тебе нікуди не поїдемо, чи їдемо разом, чи разом залишаємося».
Прийняли рішення: поки що залишаємося вдома, за ситуацією, якщо посилюватиметься, тоді виїжджатимем. Коли залишилися – звикли, людина до всього звикає: і до ракет над головами, і до дронів, і до постійних сирен, і до вибухів, коли вікна тремтять. За кілька кілометрів від нас прилетіла ракета – будинок ходором ходив, відчуття складно передати, це дуже страшно. Тепер ось звикаємо жити в умовах, коли електрику можуть подавати лише на кілька годин на день.
Чому не поїхав? Ми вийшли на роботу, почалися спектаклі, і я розумію, що якщо кудись поїду, театр можна закрити – ведучий тенор лишився сам. Багато солістів поїхали – у кожного своя відповідальність перед театром, перед Батьківщиною, країною. Але я розумів, що якщо поїду, то в театрі припиниться виконання опер».
Опера сьогодні є одним з останніх живих видів мистецтва. Тут неможливо щось передбачити на 100%. Це не телебачення, де можна обрізати, дописувати, домальовувати. Це жива вистава, у цьому виді мистецтва завжди є момент несподіванки: як вийде, як спрацює техніка, як піднімуть крила, як заграє оркестр, як заспіває співак. «У цьому і полягає вся складність нашого мистецтва, тому що всі ми живі люди, – додає Олег Злакоман. – А в живій людині завжди дві половинки.
Натхнення є, коли виходить навіть краще, ніж хотілося б. І бувають непередбачені ситуації, коли щось йде не так. І тут все залежить від співаків, від артистів, від їхнього внутрішнього спокою та самовладання. Буває, що тобі дуже погано, але глядач не повинен цього помічати. Завдяки професіоналізму артиста глядач навіть не чує, що артист хворий чи з ним щось трапилося. Це суть театру: ми артисти, ми повинні вміти подолати всі внутрішні проблеми, подолати себе і вийти на сцену. Глядач повинен насолоджуватися виставою і залишати зал з позитивними емоціями. Особливо зараз, у цей час війни, коли навколо жах, розруха, жорстокі вбивства – у людей має бути якийсь промінчик світла, відрив від тих реалій, у яких ми живемо.
Оперний театр, як і театр взагалі, – це місце, де люди лікують свою душу, свою психіку».
Тож щиро вітаємо Олега Злакомана з високою державною відзнакою і бажаємо щасливої мистецької долі, натхнення та нових творчих здобутків. Нехай попереду буде ще багато яскравих ролей і впевненого підкорення головних сцен світу.
Автор: Олена Карпачова
Концертна організація: Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка
Джерело: ot.kr.ua
|