| Стаття |
|
|
|
|
Хроніки культурної євроінтеграції України
Проєкт «Restoring Ukraine Together» проаналізував, які плоди вже принесено нашій країні, на прикладі культури і креативних індустрій
22 вересня 2023, п'ятниця
Поширити у Facebook
Українці покладають на Євросоюз великі сподівання: 82 % погоджуються, що процвітання держави залежить від вступу до ЄС. Хоча Україна ще не в ЄС, процес євроінтеграції триває доволі довго — можна перевірити, чи справджуються очікування. Проєкт «Restoring Ukraine Together» проаналізував, які плоди євроінтеграція вже принесла Україні, на прикладі культури і креативних індустрій — сфери, котру виміряти найскладніше, і де матеріальні вигоди змішуються з неосяжними ефектами.
Абетка євроінтеграції
Вступ до Євросоюзу передбачає дві речі. Країна має імплементувати акти права ЄС і дотримуватися їх на практиці. Спільне право потрібне, щоб забезпечити безбар’єрну торгівлю на внутрішньому ринку ЄС, вільний рух та взаємне визнання товарів, послуг, осіб і капіталу між державами-членами, адже це і є суттю союзу. Україна опрацювала 28000 актів права ЄС і з’ясувала, що має імплементувати у своє законодавство близько 3000 актів. Найбільше припадає на транспортну політику, продовольчу безпеку, свободу руху товарів, фінансові послуги й довкілля.
Серед розмаїття актів культурна сфера вирізняється. Законів ЄС тут мало (окрім, хіба що, з питань культурної спадщини, зокрема переміщення культурних цінностей), імплементувати актів треба набагато менше, ніж в інших секторах. Кожна культура має зберігати свою унікальність, тому наднаціональне втручання ЄС тут мінімальне. Відповідно до засадничого Договору про функціонування ЄС держави-члени навіть не зобов’язані запроваджувати європейське право в цій сфері. Майже всі культурні політики й закони — це справа національного або регіонального рівня, а не загальноєвропейського.
Якщо в культурі немає такої кількості регламентів ЄС, то що для цієї сфери значить євроінтеграція?
ЄС звернув увагу на культуру зі своїм поступовим розширенням: нові члени приносили нові національні мови, історії та культури, подеколи суперечливі. Для стабільної демократії Європейські Співтовариства потребували спільної ідентичності. Умовний француз повинен відчувати бодай мінімальний зв'язок із сусідами, які користуються його податками через структурні фонди. Під час європейських виборів громадяни повинні довіряти виборцям на іншому боці континенту, вірячи, що вони зроблять обґрунтований вибір.
Роль культури — формувати спільну європейську ідентичність. Тому ЄС цю сферу не регулює, а радше підтримує та координує. У чинній культурній політиці ЄС ви майже не знайдете приписів або стандартів; основний інструмент — це грантові програми, мобільність працівників культури, мережі та партнерства.
Погляньмо, як такий підхід ЄС до культури спрацював в Україні.
Культурна ретроспектива
Відчутна співпраця України та ЄС у сфері культури почалася у 2009 році. Тоді ЄС заснував ініціативу «Східне партнерство», у межах якої запустив регіональні програми «Культура» та «Культура і креативність». Це були одні з перших системних програм грантового фінансування — на дослідження, тренінги, промоцію та міжнародну культурну співпрацю. Перший грантовий конкурс показав: український креативний сектор зацікавлений у нових джерелах коштів, але йому бракує спроможності. Хоча ці програми мали відносно невеликий бюджет, вони допомогли креативним індустріям усвідомити себе як сектор економіки, окреслили їхні потреби та з’єднали основних гравців сфери.
Важливою віхою стала Угода про Асоціацію з ЄС 2014 року та План заходів з її виконання. У поєднанні з піднесенням громадянського суспільства після Революції гідності й реформою державного управління ці заходи структурували та пришвидшили розвиток культури і креативних індустрій.
По-перше, Україна поступово інтегрувалася в європейський культурний ландшафт. Ми приєдналися до міжнародних і європейських програм та організацій, як-то «Креативна Європа» (напрям «Культура»), європейський кінофонд «Єврімаж», програма «Культурні маршрути Ради Європи», Міжнародний центр з дослідження, збереження та реставрації культурних цінностей (ICCROM), а також до Другого протоколу до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту й багатьох інших мереж. Інтеграція відкрила світу Україну як партнера, ознайомила українські культурні інституції з розмаїттям європейських політик, а під час війни допомогла залучати підтримку від міжнародних платформ й організацій.
По-друге, План заходів вимагав створити правові умови для розвитку креативних індустрій в Україні. Український парламент та уряд ухвалили кілька нормативно-правових актів про визначення, види і підтримку креативних індустрій. Цей бюрократичний крок уможливив подальше державне стимулювання сфери. Адже без визначення сектору в законодавчому полі складно розраховувати на кошти від Мінфіну.
По-третє, інтеграція з ЄС розширила доступ до фінансів. Серед вагомих європейських грантових програм — Culture Bridges з бюджетом €1,3 млн, House of Europe з бюджетом €12,2 млн, і EU4Culture з загальним бюджетом €7,85 млн. Culture Bridges пропонувала невеликі гранти та можливості мобільності, які підвищили потенціал креативних фахівців, House of Europe, зокрема, блискавично підтримувала митців і культурні організації під час пандемії та від початку війни, EU4Culture зосереджена на стратегічному розвитку культури в регіонах.
Фінансування ЄС зазвичай втілюється через Мережу національних культурних інститутів ЄС (EUNIC), до якої належать Британська рада, Ґете-Інститут, Французький інститут тощо. Їхні міжнародні контакти, гарна обізнаність у місцевому контексті, досвід культурного менеджменту принесли в Україну найкращі європейські практики. За допомогою програм ЄС проєктне мислення проникло в креативні індустрії.
По-четверте, у межах Плану заходів відбулася найуспішніша культурна реформа останнього десятиліття. Йдеться про створення державних інституцій (Українського культурного фонду, Українського інституту книги), посутньо — нову модель фінансування культури. До запуску цих установ Мінкультури фінансувало здебільшого традиційні заклади культури, як-то національні музеї, театри та бібліотеки. Незалежні творці майже не мали шансів отримати державну підтримку. Нові інституції розподіляють грантові кошти на конкурсній основі. Протягом чотирьох грантових сезонів 2018-2021 років Український культурний фонд надав 2475 грантів, підтримавши численні проєкти і надавши інституційну підтримку установам, які постраждали під час пандемії.
Український культурний фонд не уникнув політичних контроверсій, однак точно змінив український культурний ландшафт і навіть ринок. Установа створила попит на культурних та грантових менеджерів і кураторів, актуалізувала навички управління фінансами та проєктами, увиразнила нішу незалежних митців. Інституція натхнена європейським досвідом, зокрема прикладом Arts Council England.
Європейська інтеграція стала поштовхом для розвитку культури і креативних індустрій України. Вона полегшила мапування сфери, дала змогу зрозуміти її потреби, економічний потенціал та основних гравців. Євроінтеграція спонукала до створення сталих інституцій і зміни підходів до фінансування культури. Грантова підтримка ЄС вимагала від українських культурних організацій освоїти нові навички й іноземні мови і в такий спосіб зміцнила їх спроможність. Шлях до ЄС полегшив нашу участь у міжнародних мережах. Тісна співпраця українських і європейських закладів культури уможливила підтримку культурного сектору від початку повномасштабної війни. Програми «Креативна Європи», Culture Moves Europe, House of Europe, EU4Culture тощо запровадили гранти, зокрема за спрощеною процедурою, а окремі держави-члени ЄС ініціювали безліч програм обміну, резиденцій, навчальних можливостей і фондів для українців. Без попередньої історії партнерства отримати допомогу було б значно важче.
Міжнародний досвід
Інші держави, що пройшли шлях до ЄС, зазнали схожих перетворень у сфері культури. Загалом тренди такі: краще державне планування, посилення ролі культури в політичному порядку денному, інклюзивність і розширення доступу до культурного життя для всього населення, кроссекторальний розвиток культури та її цифровізація.
Наприклад, у Латвії євроінтеграція посилила міжгалузеві зв’язки, зокрема культури й довкілля, — прикладом чудової синергії є проєкт Nature Concert Hall. Це концерт, що відбувається щороку деінде в Латвії і присвячений різним природнім видам, як-от жуки-пустельники, фукусові водорості, жаби-джерелянки тощо. У межах події відбуваються лекції, освітні заходи, інсталяції та арт-перформанси, тому проєкт привертає увагу десятків тисяч людей до охорони довкілля завдяки симбіозу наукового знання й мистецтва.
У Румунії регіональний вимір культури був увиразнений через міста Сібіу й Тімішоара, які отримали статус культурних столиць Європи у 2007 і 2023 роках відповідно. Сібіу здобуло цей статус першим з-поміж міст Східної Європи. Туристам влада запропонувала масштабну культурну програму та відреставровану архітектуру. У результаті місцева економіка зросла на 10%, туристи після 2007 року стали витрачати в місті вдвічі більше, ніж до 2007-го, а кількість відвідувачів культурних пам’яток навіть у наступні роки зросла більш як утричі. Жителі відзначають економічний вплив, покращення іміджу міста та його наближення до Європи.
Унаслідок запровадження законодавства ЄС про аудіовізуальну сферу Хорватія почала активно стимулювати своє виробництво відеоігор. У 2021 році Хорватський аудіовізуальний центр оголосив перший конкурс на розробку відеоігор. За підтримки ЄС Хорватія запустила gamedev-інкубатори і формує стандарти й нові навчальні програми з дизайну та розробки відеоігор. А туристичну привабливість Загреба напряму пов’язують зі вступом країни до ЄС.
Спільною для трьох держав стала увага до креативних індустрій. У Латвії вони посіли чільне місце у стратегічних документах, Румунія за підтримки ЄС запустила кілька програм для креативників, а у Хорватії з часів вступу до ЄС зайнятість у креативному секторі зросла на 23 % (з 52,3 тис. осіб у 2013 році до 64,2 тис. осіб у 2020), зокрема завдяки стимулюванню виробництва іноземного кіно у Хорватії.
Усі ці зусилля заохочують громадян брати активнішу участь у культурному житті країни. Експертка проєкту «Restoring Ukraine Together» Лінда Берзіня наводить такі дані. За двадцять років членства в ЄС кількість бібліотек у Латвії зменшилася на третину, але водночас кількість відвідувань зросла на 57 % — дається взнаки ефективне управління культурною інфраструктурою. Зросла також частка відвідувань кіно: від 0,9 на громадянина у 2006-му до 1,1 у 2022-му. Загальна кількість переглядів національних фільмів у кінотеатрах збільшилися більше ніж уп’ятеро, а частка національного кіно зараз становить 11 % (у 2006-му — 1,75 %).
Румунія ж доєдналася до ЄС у 2007-му. Кількість глядачів у кінотеатрах зросла з 0,2 на жителя у 2005 році до 0,7 — у 2019-му. Між 1990 та 2019 роками збільшилася кількість відвідувань музеїв на 73,1 % з 10,5 млн осіб до 18,2 млн.
Отже, попри невелику кількість регламентів культурна євроінтеграція в Україні має допоміжний, координаційний характер і послуговується «м’якими» методами: гранти, навчання, тренінги, обміни. Однак ці інструменти дають відчутні ефекти: підвищується спроможність працювати з різними джерелами фінансування та міжнародними партнерами, краще планувати діяльність і застосовувати проєктний підхід. Це опосередковано вплинуло на зростання частки креативних індустрій в економіці України: з 3 % у 2013-му до 4,2 % у 2020 році.
Кінофестиваль «Молодість», фільм «Земля блакитна, ніби апельсин», археологічна опера «Чорнобильдорф», фестиваль «Bouquet Kyiv Stage», евакуйовані музейні колекції, прихищені під час війни українські митці й тисячі інших культурних проєктів, великих і малих, віртуальних та фізичних, були підтримані в результаті європейських копродукцій, колаборацій і грантів. Україна тільки починає реалізовувати великий потенціал, що розкриватиметься далі завдяки міжнародному досвіду, посиленню спроможності та новій хвилі євроінтеграції з 28 лютого 2022 року.
Ця публікація була профінансована Європейським Союзом. Її вміст є власною відповідальністю автора і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
Луіза МОРОЗ, керівниця відділу креативних індустрій Українського центру культурних досліджень, дослідниця у сфері культури
Автор: МОРОЗ Луіза
|