|
|
Сонячний струм таланту Лесі Дичко
Творчий вечір народної артистки України, лауреата Національної премії ім. Тараса Шевченка, композиторки Лесі Дичко
13 березня 2012, вівторок
Поширити у Facebook
25.02.12. Народна артистка України Леся Дичко та Академічний камерний хор "Хрещатик".
Авторський концерт. Фото: Сергій Пірієв
У Фонді сприяння розвитку мистецтв у рамках серії концертів камерної музики Music-Review Weekend нещодавно відбувся творчий вечір відомої композиторки, народної артистки України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, члена-кореспондента Національної академії мистецтв, професора Лесі Дичко
Леся Дичко – яскрава зірка в сузір’ї видатних композиторів другої половини ХХ – початку ХХІ століть. Вона увірвалася «сонячним струмом» в українську музику 1960-х. За роки творчої діяльності майстриня написала багато: симфонії, ораторії, кантати, балети, опери, вокальні цикли, інструментальні композиції, квартети, твори для органа, хорові п’єси, обробки народних пісень, музика для кіно й мультфільмів. Окремою і дуже важливою сферою її творчості є духовна музика – літургії, хорові концерти, псалми.
Лише короткий перелік жанрових різновидів, у яких працює мисткиня, вражає. У музиці композиторки, яка народилася в Києві, звучать голоси її давніх предків із Полтавщини, серед яких були, на мою думку, і музиканти, і художники, і народні умільці з писанкарства, різьблення, вишивки.
У ній ніби поєднуються дві душі – композитора і живописця. Вона так тонко відчуває колір, переносить у музичні партитури красу архітектурних споруд, – інколи здається, що їй під силу озвучити будь-який орнамент. Таке своєрідне світобачення має не кожний композитор і тому, мабуть, спектр її музичних фантазій обумовив багатовимірність жанрів.
Опери «Золотослов» і «Різдвяне дійство» переносять нас у сиву давнину. Кантата «Червона калина» на народні тексти стала символом втілення у музиці патріотичної ідеї. Як згадував народний артист України Михайло Кречко, «тоді, у 1969 році, хористи “Думки” не сприймали новітнього хорового письма Лесі Дичко, і лише поступово вони навчалися на її творах сучасному хоровому інтонуванню».
Підкреслимо, що саме з творами Лесі Василівни у хорове мистецтво прийшла сучасна музична мова. Михайло Кречко, Віктор Іконник, Богдан Антків, а пізніше Євген Савчук, Галина Горбатенко, Світлана Фоміних, Лариса Бухонська, Людмила Байда, Микола Гобдич та інші хормейстери зробили велику справу – хоровий доробок Лесі Дичко став важливою частиною сучасної культури України.
Повне визнання прийшло до мисткині у 1989 році, коли за ораторії «І нарекоша ім’я Київ», «Індія – Лакшмі» й кантату «У Києві зорі» її було удостоєно Національної премії імені Тараса Шевченка.
Леся Дичко – насправді видатний майстер у хоровому жанрі, тому не випадково у другому відділі камерного концерту на Фролівській виступив Муніципальний академічний камерний хор «Хрещатик» (художній керівник – Павло Струць). Прозвучали фрагменти Літургії № 2 (1990 р.), яку композиторка присвятила патріархові Мстиславу.
У доробку Лесі Василівни дві літургії: № 1 – для чоловічого хору, № 2 – для мішаного. Вона першою з українських митців звернулася до канонічних жанрів, які в радянські часи були під забороною. Її першу спробу в цій галузі – роботу над Панахидою Кирила Стеценка у 1982 році до 100-річчя від дня народження класика з текстом Дмитра Павличка – можна назвати подвигом. Леся Дичко фактично створила заново хоровий концерт і дала життя чудовому твору, на яке чекало забуття.
Вона з величезною енергією реалізовувала проекти з виконання сучасної духовної музики в церквах. А ще у 2009 році відбулася світова прем’єра концерту Артемія Веделя, який знайшов у Москві культуролог Євген Махновець (чоловік композиторки). Співпраця двох відданих українській культурі людей допомогла відродити шедевр Артемія Веделя.
Своє творче кредо Леся Василівна висловила так: «Духовність – це найбагатший скарб людини... Чудо народних інтонацій, що тисячоліттями випрацьовував наш український народ, неповторну красу Київського розспіву я хотіла поєднати з глибиною духовних текстів Біблії... Дні, коли я працювала над літургіями, були найщасливішими» (1999 р.).
Оця емоційна наповненість, молитовність відчувалась у виконанні Літургії хором «Хрещатик». Оновлений склад колективу, молоді яскраві голоси передали багатющу темброву палітру масштабного твору. Диригентові вдалося показати майстерне співставлення прийомів антифонного співу, поліфонії та величі унісонів.
На жаль, маленьке приміщення галереї акустично не пристосоване для хорового співу, через що трохи збіднювався ефект звучання. Особливо це стосувалося епізодів, де хор співав форте. Та попри ці недоліки виконання вражало фресковістю і глибиною інтерпретації.
У першому ж відділі концерту лунала камерна музика Лесі Дичко та її учнів – Романа Горобця, Андрія Стельмаха й Надії Курінної. Вокальні цикли Лесі Василівни «Пейзажі» та «Настрої» на слова українських поетів (обидва 1980 р.) виконали лауреат Премії імені Левка Ревуцького Тамара Ходакова (сопрано) і Наталія Королько (фортепіано).
Слухачів вразила майстерність співачки й тонке відчуття як музики, так і поезії Лесі Українки, Миколи Вінграновського, Василя Стефаника. Пейзажна настроєва лірика композиторки знайшла шляхетних, вишуканих інтерпретаторів.
Композитор Андрій Стельмах, студент V курсу Національної музичної академії – талановитий онук відомого письменника Михайла Стельмаха. Він вправно виконав свою «Сонату Рахманіана» (2009 р.). Молодий автор уже написав Концерт для фортепіано з оркестром, квінтет, інші інструментальні твори. У його виступі відчувалося захоплення музикою Петра Чайковського, Сергія Рахманінова. Надалі йому варто розширити сферу творчих уподобань, бо ми живемо вже у ХХІ сторіччі.
Роман Горобець показав Сюїту на вірші японських поетів (2009 р.). Виконали її Галина Ходаківська (сопрано) й Варвара Турта. Цей композитор зараз уже працює асистентом і пише дисертацію. У його музиці втілилася закоханість у прекрасний світ Сходу. В Лесі Дичко теж є і вокальні, і хорові твори, пов’язані з японською поезією.
Леся Василівна у процесі навчання багато слухає з учнями музику різних епох і стилів, знайомить їх із мистецтвом і літературою багатьох країн. Її енциклопедичні знання впливають на формування рис стилю її учнів.
Надія Курінна вже стала членом Національної спілки композиторів України. Зараз працює в Національному українському хорі імені Григорія Верьовки концертмейстером. У її доробку – опера «Пісні кохання» та інші твори. У концерті в авторському виконанні прозвучали частини з фортепіанного циклу «Образи квітів»: «Кактус», «Чорнобривці», «Лілея», «Соняшник» – яскраві музичні замальовки. Авторка, яка добре володіє інструментом, використала регістрові контрасти, специфічні технічні прийоми.
Всі учні Лесі Дичко різні, але її рука майстра і душа видатної композиторки, сонячний струм її таланту допоможуть кожному з них віднайти свій шлях у мистецтві. Концерт «Леся Дичко та її учні» – іще одна яскрава сторінка діяльності видатної української композиторки.
Автор: Галина Степанченко
Фото: Сергій Пірієв
Колективи: Академічний камерний хор "Хрещатик"
Виконавці: Варвара Турта, Галина Ходаківська, Тамара Ходакова, Наталія Королько
Диригенти: Павло Струць
Композитори:Леся Дичко, Роман Горобець, Надія Курінна, Андрій Стельмах
Музикознавці: Галина Степанченко
Концертна організація: Національний портал академічної музики “Music-review Ukraine”
Концертний зал: Галерея Фонду сприяння розвитку мистецтв
Навчальний заклад: Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського
Джерело: Портал Культура
Фотоальбом:
|