Полеміка з жорстким авангардом... | Music-Review Ukraine
Головна
Огляд
Полеміка з жорстким авангардом...
Академічний симфонічний оркестр Національної філармонії України
Скорик Мирослав Михайлович
Сильвестров Валентин Васильович
Полеміка з жорстким авангардом...
ХXІ  Міжнародний фестиваль Київської організації Національної спілки композиторів України "Музичні прем’єри сезону"
7 квітня 2011, четвер
Поширити у Facebook

Симфонічний оркестр Національної філармонії України і диригент Віталій ПротасовСеред досить багатьох цікавих імпрез нинішніх «Прем'єр», до розряду яких я б віднесла ювілейний концерт камерного хору «Київ», філармонійний виступ «Київської камерати», гастрольний показ львівського молодіжного оркестру «INSO–Львів» і, беззаперечно, фінальну концертну презентацію фольк-опери Євгена Станковича «Коли цвіте папороть», привернув увагу концерт Академічного симфонічного оркестру Національної філармонії України, що відбувся 7 квітня у Колонному залі імені Миколи Лисенка під керуванням двох диригентів – Віталія Протасова та Мирослава Скорика.

Привабила вже сама програма. По-перше, вона містила імена наших прославлених метрів – Валентина Сильвестрова, Леоніда Грабовського та Мирослава Скорика і поміж них – молодого композитора Валерія Антонюка, що певним чином заінтригувало, адже представлятися в такому «іконостасі» надто відповідально.

Пильні слухачі, чий об'єктив спрямований на корифеїв, автоматично не менш прискіпливо розглядають і «творця»-початківця. А по-друге, манливою була добірка творів із чітким розмежуванням на ретро в першому відділенні й сучасність у другому.

Не так часто у концертах відтворюють великі симфонічні полотна Валентина Сильвестрова, не кажучи вже про Леоніда Грабовського.

А тим паче «ранніх» Сильвестрова – «Поему пам'яті Бориса Лятошинського» та Грабовського – «Гомеоморфії IV», що прозвучали у першому відділенні. «Ретроавангардність» першої частини програми, прямо скажемо, не дуже-то гармоніювала з другою за стилем. Але друге відділення було не менш багатообіцяльне, зокрема й через прем'єру Концерту для скрипки з оркестром № 8 Мирослава Скорика. Тож від імпрези в цілому очікувалося чимало.

Порушу звичний формат статті, розпочавши аналітичні розмірковування з кінця концерту. Чому так? Власне кажучи, критик сам зазвичай обирає ракурс для своїх писань, тим більше, що до полеміки спонукала насамперед програма першого відділення, тоді як друге залишило дещо суперечливе враження.

Не схильна до скоростиглих висновків, оскільки вони цілком можуть бути оманливими.

Однак в усякому випадку вони потрібні, хоч би й суб'єктивні, для початку розмови про будь-який твір.
«Симфонія рухів» Валерія Антонюка заінтригувала назвою, адже цікаво, які ж вони, «рухи» нашої сучасності, та якими їх бачить молодий автор.

Спершу твір викликав непідробний інтерес – зазвучала тутійна оркестрова маса в струнко-пружному метроритмі. Проте поступово цей інтерес згасав, бо потихеньку губилася логіка розвитку музичного матеріалу.

Зрозуміло, що композитор хотів продемонструвати різні типи рухів, структуруючи форму цілого з блоків.

Але коли один блок почав нагромаджуватися на інший, дієвий фрагмент раптово обривався статикою, а потім так само раптово відбувалося вторгнення танцювальної гротесковості, слухова свідомість стала «плавати» у цій пухкій формі. Та найнезрозумілішим був фінал.

Написаний у дусі «квазі-радянських» радісно-урочистих увертюр, він сприймався, наче рух у «світле майбутнє».

Внутрішнє протиріччя викликав також і новий Скрипковий концерт № 8 Мирослава Скорика. Звичайно, в даному разі судити про твір досить складно.

По-перше, існує певний тиск з боку авторитету й імені славетного композитора, який написав багато гарної музики.

А по-друге, скрипалька Катерина Фейнер (Польща) маловиразно проявила себе у сольній партії. Можливо, далося взнаки сценічне хвилювання.

Думаю, що саме тому було доволі складно розібратися в грі смислів, яку запропонував автор, використавши цитати відомих шопенівських прелюдій – № 4 (мі мінор) і № 2 (ля-мінор) і мотиви секвенції «Dies irae» – знака-символу трагізму. Не зовсім вдале відтворення, як відомо, певним чином занижує градус сприйняття музики.

Але, знову-таки повторюся, оцінювати опус за першим виконанням – справа невдячна, можна легко помилитися. Лише в результаті багаторазового прослуховування розкривається авторський задум і можна зваженіше й точніше висловлюватися про твір.

Леонід Грабовський приймає вітанняОднак зосередимо увагу на програмі першого відділення й окремим кадром висвітлимо композиції Валентина Сильвестрова й Леоніда Грабовського.

Їхнє залучення до програми «Прем’єр» цілком логічне, тому що ця музика, написана в далекі 1960-ті, нині сприймалася, як нова. «Поема» Сильвестрова створена в 1968 році, «Гомеоморфія IV» Грабовського – в 1970-му, тож вони практично ровесниці.

«Гомеоморфія» прозвучала вперше, а опус Сильвестрова виконувався приблизно у 1980-ті роки, здається, усього один раз.

Тому цілком природно бажання проаналізувати творіння нині вже маститих метрів із понад тридцятирічної дистанції.

А як же вони писали раніше? Чи змінився відтоді їхній стиль і як саме?

Яке місце ці твори займають у загальній хронології творчості кожного з композиторів і що можна сказати про них сьогодні? Ось запитання, котрі роїлися в голові, підстьобуючи цікавість.

Відомо, що ці твори з'явилися в митців на солідному базисі: «Поема» Валентина Сильвестрова – вже після Другої і Третьої («Есхатофонії») симфоній, «Містерії», «Спектрів», а «Гомеоморфія ІV» – після знаменитих «Симфонічних фресок», завдяки яким автор здобув визнання, «Пастелей», «Моря» (мелодрами на поезію Сен-Жона Перса) і трьох фортепіанних «Гомеоморфій».

За диригентським пультом – Мирослав СкорикОбидва твори належать до розряду ультраавангардних, у яких головує структуральна мова, техніцизм в усьому – манері викладення думки, звуковому втіленні ідеї, конструюванні форми. Власне, сама ідея – це технічна конструкція.

Кожен звук розглядається як конкретна, потрібна деталь, що знаходиться на певному місці.

Більше того, ці опуси слід слухати й оцінювати як конструкцію, відмовившися від пошуку мелодійних красот, котрими сповнена музика вже зрілого і пізнього Сильвестрова, і тематичних екстравагантностей, присутніх у композиціях Грабовського 1980–1990-х років.

Віталій Протасов добре впорався зі своїм нелегким завданням сконструювати і до кінця утримати загальну форму з множинної звукової графіко-пуантилістичної мозаїки (саме в такій манері написані твори).

Гадаю, організувати цей автоматизований процес можна було, роглядаючи оркестр, немов якусь високотехнологічну машину, в котрій кожен музикант виступає як абстрактна функціональна одиниця.

Причому втрата однієї деталі спричинить руйнування всієї форми-конструкції. Ну, що ж, під орудою

Протасова всі нюанси були розставлені по місцях і жоден не випав з поля зору диригента та й із загальної структури. Кожен оркестрант у потрібний час і в належному місці подавав свою репліку, сприяючи створенню цілого.

Чи цікава ця музика для нинішніх слухачів? Якщо ставити питання щодо естетичної доцільності, то, боюся, відповідь буде не на її користь, бо вона технологічна, структуральна.

Але якщо до неї підходити з позицій функціональних, то відгук, безумовно, подаватиметься в позитивному ключі. Хоч це і «жорсткий» авангард, та він бездоганний, відточений і відшліфований у кожній деталі.

Валерій Антонюк і Мирослав СкорикВ обох опусах композитори безпомилково розрахували форму, наче за математичними схемами. І «Поемою», і «Гомеоморфією» можна захопитися з точки зору інтелектуального вирішення технічної проблеми.

Вважаю, багатьом сучасним молодим композиторам це зробити не по зубах.

А як сьогодні сприймають таку музику?

Річ у тім, що ми всі вже стомилися від авангарду, тому до технічних екзерсисів, що їх усе ще мусують деякі молоді (й не дуже) автори, слухач ставиться із досадою, втомою і певним роздратуванням.

Нині відроджується потяг до мелодизму, гармонійності музики, більшої її доступності й простоти.

З огляду на це така «суворо» авангардна, хоч і, беззаперечно, якісна, музично-технологічна продукція, чесно кажучи, сприймається важко.

Не виникає бажання її переслухати і насолодитися красою. Утім вона і не ставить перед собою таких завдань.

«Жорсткий» авангард був певним етапом на шляху розвитку української музики, причому дуже важливим стосовно утворення нової музичної мови, стилю, звука, прийомів і засобів тощо.

Без цих творів, написаних у чіткий історико-хронологічний період 1960–1970-х років, не відбувся би процес радикального оновлення музичної естетики в цілому, а для української музики він був украй потрібний після засилля «великого радянського стилю».

І кожен опус у контексті творчості обох композиторів був етапним, але точно не лише технологічним досвідом.

Скрипалька Катерина Фейнер (Польща)У «Поемі» Валентина Сильвестрова, хоч і не явно, але все ж таки прослуховуються і тембрально-пуантилістична мелодика, і звукова об'ємність – важливі складові його композиторського стилю.

Чути в ній і зачатки майбутніх фірмових «сильвестрівських» крихко «кришталевих» тем.

На концерті стало також зрозуміло, що в такій музиці, окрім мовних новацій, народжувалася якісно нова

Емоція – з відтінком відсторонення, певного відчуження, Емоція «елліністична», «піфагорейська».

Одним словом, у «Поемі» закладено весь стереоскопізм і Космос грандіозного стилю зрілого Сильвестрова.

Слухати «Гомеоморфію IV» Леоніда Грабовського після «Поеми» Сильвестрова було, говорячи відверто, важче, – аж надто складна, технологічна, прорахована буквально до вихолощення музика.

Але в цьому весь Грабовський – композитор з математичною інтелектуальною логікою мислення. Та він і сам так себе позиціонує, а свою музику – в аспекті аналітики «алгоритмічного методу».

Ризикну стверджувати, що цей твір слід сприймати більшою мірою як етапний.

Думаю, що зі мною погодяться ті, хто знає «пізнього» Грабовського за його творами 1980–1990-х років. Досить згадати «Сoncerto Misterioso» і «Ternere Mortem» – опуси приголомшливо екстравагантної музичної краси.

Леонід Грабовський унікальний автор: емоціо в нього так нерозривно поєднується і переплітається із раціо, що просто дух захоплює від їхньої гармонійної цілісності.

Із Красою як звуковим явищем Грабовський поводиться вкрай дбайливо й економно.

Він її, як тонкий і майстерний гомеопат, дозує. У результаті ж сполучення емоції з аналітичною логікою народжуються надзвичайно виразні мелодії, краса яких вишукано розкішна у своїй рафінованій крихкості, «інтелектуальності» та «елітарності».

У світлі сказаного перейматися думкою історичної доцільності цих явищ сьогодні якось навіть безглуздо.

Згадані твори вписані у визначений хронологічний етап історії української музики. Це – наша історія, хроніка, наші аннали, наш, якщо можна так висловитися, архів. А як можна відмовлятися від власної історії?. Історію можна споглядати крізь призму сучасності, немовби здалеку.

Її можна скрупульозно вивчати, навпаки, наближаючи до себе, і в цьому плані інтерес до «архівного фонду» завжди актуальний.

Тим більше, що Історія у своєму спіралевидному розвитку з певною періодичністю ретранслює «старе» як «нове», але вже на іншому витку. Ось саме ці повторення найважливіші для відродження минулого.

Саме так колись і станеться із тимчасово «зданою в архів» музикою композиторів, які писали в 1960–1970-ті роки в жорстко авангардній мовній системі, що замістить сучасний «милозвучніший» музичний виток історії – цілком логічний, доцільний і правильний для нашого сьогодення.

Довго затиснута в лещатах інтелекту емоція вимагає виходу, підживлення, та й узагалі душі і свідомості час від часу потрібен відпочинок від складних інтелектуально технічних експериментів.

Упевнена, що й самі композитори це зрозуміли і відчули. Сильвестров занурився у красу мелодичної повені свого пізнього стилю (у музичних моментах, елегіях, серенадах і багателях).

Та й Грабовський, при всій вірності інтелектові, віддав данину крихким інтонаційним красотам і мелодійним екстравагантностям.

До речі, в диспутах навколо музики цих митців іноді порушується питання її доступності масовому слухачеві.

На мій погляд, воно само по собі абсурдне і його треба прояснити, розставивши крапки над «і». Музика Грабовського, як і Сильвестрова, при всіх нинішніх метаморфозах стилю останнього в бік спрощення, завжди була, є і буде елітарною.

Особливо з огляду на те, що полеміка розгортається у площині музики – найзагадковішого і найабстрактнішого з усіх видів мистецтв, яке важко піддається вербалізації.

Тому дилетантське питання «подобається – не подобається» щонайменше несерйозне. Звичайно ж, подобається, але далеко не всім.

Тим паче, коли йдеться про таку жорстко авангардну музику, розраховану на інтелектуальну напругу, у котрій апріорі не слід шукати мелодійних красот. Ми ж не піддаємо сумніву доцільність математики...

Що ж, гадаю, кожен слухач на концерті сформував власну думку про композиторів, їхні твори та якість виконання.

І він по-своєму правий, попри суб'єктивність, а подеколи й упередженість суджень.

Адже музика як метафізичне, екзистенційне мистецтво завжди відкрита до множинності тлумачень та інтерпретацій, вона стимулює різночитання, відмінність позицій і оцінок.

Тож не варто втрачати можливість полемізувати щодо «прем'єр»...

Матеріал надано редакцією журналу «Музика»


Автор: Анна Луніна
Фото: Роман Ратушний
Колективи: Академічний симфонічний оркестр Національної філармонії України
Композитори:Мирослав Скорик, Валентин Сильвестров
Концертна організація: Національна філармонія України
Концертний зал: Колонний зал ім. М.В. Лисенка Національної філармонії України
Конкурс (фестиваль): Фестиваль "Музичні прем'єри сезону"
Джерело: Журнал "Музика"


Фотоальбом:Фотоальбом



Інші:

«Спалахи пам’яті»
У Харкові знову виступив прекрасний лебідь в оточенні кращих голосів міста
Вишиванки на сцені і в залі: ансамбль "Запорожці" запросив шанувальників на "Зоряні зустрічі"
Артисти симфонічного оркестру виступили для бійців ЗСУ
На концерті пам'яті Михайла Чембержі "Там, де музика звучить!"
Враження від 21-ших "Акордів Хортиці"
Галас навколо GAIA. В Києві відбулась прем'єра авангардної опери від Opera aperta
Ансамбль солістів "Київська камерата" виступив у Carnegie Hall
“Отелло” - магічна подорож, або Без стереотипів на класику
У Стокгольмі відкрився другий "Європейський фестиваль: Українська весна"
У Кропивницькому відбудеться свято хорової музики "Молитва вустами дітей"
У Лондоні вперше пролунали твори львівських композиторів
Про владу, кохання та підступність
Вперше в Україні презентували легендарний бродвейський хіт “Чикаго”
Симфонічні твори Станіслава Людкевича
Прем'єра симфонії - сорок років згодом
У Таллінні відбувся благодійний концерт класичної музики "Перетин культур"
В філармонії Одеси відбудеться концерт кларнетиста Ксіди та оркестру під керівництвом Шаврука
Французький органіст Жан Марі Леруа виступив на ІV фестивалі органної та камерної музики "Sounds of BACH" у Чернівцях
У Дніпрі завершився Міжнародний музичний конкурс
До Тернопільської філармонії завітав Шуберт зі своєю "Шубертіадою"
Сценографічна спадщина Євгена Лисика
У Страсбурзі відбувся концерт за участі українського оркестру та дитячих хорів
«Від бароко до класицизму»: музиканти оркестру «Ars – Nova» порадували миколаївців гарною музикою
У Ніжинській музичній школі на благодійному концерті зібрали 10 тисяч на тепловізор
Фотомиті "Київської пекторалі". Подія, яка вже стала історією
"Вечір української музики" у Кропивницькому
Маріупольський оркестр «Ренесанс» взяв участь у великому концерті в Італії
Музичний символ солідарності: на другу річницю великої війни оркестр Львівської філармонії виступив у Варшаві
"Музика без меж": у Дніпровській академії музики провели Міжнародний фестиваль академічного музичного мистецтва
Сучасна академічна музика та саунд-перформанси в іменах — 11 українських композиторів, чиї концерти не варто пропускати
Від Бетховена до Скорика: пам’ять Небесної сотні в Харкові вшанували музикою
“Музичні мости”
Полтавська обласна філармонія презентувала програму «Присвята Астору П’яццолі».
Абстракція в дикому вигляді: The New York Times про українську оперу Chornobyldorf
У Києві показали сучасний балет «Д.І.М.» про вимушену міграцію
У Львові під час концерту колядок і щедрівок хор "Дударик" зібрав понад 80 тисяч для військових
У "Карнегі-хол" у Нью-Йорку прозвучали твори відомих українських композиторів
Прем’єри та присвяти на концерті «Тиха молитва» у Львівській філармонії
З 3 по 8 січня у філармонії пройшов перший цьогорічний фестиваль органної та камерної музики «Bach Contemporary». Цьогоріч фестиваль представив публіці 8 різноманітних концертів обʼєднаних генієм Баха
      © 2008-2024 Music-review Ukraine



File Attachment Icon
_MG_0859.JPG