| Інтерв'ю |
|
|
|
|
«Уявіть собі своє життя без музики. Можете? Ото ж бо!»
Розмова з титулярним органістом Луцька Петром Сухоцьким
20 вересня, субота
Поширити у Facebook
У середу, 17 вересня, у Львівському органному залі відбувся особливий концерт: титулярний органіст Луцька Петро Сухоцький виступив разом зі своїми учнями.
Це музикант, який поєднує у собі виконавця, педагога і навіть майстра з ремонту органів. Він навчався у Львівській державній консерваторії у видатного Самуїла Дайча, вдосконалював майстерність у провідних європейських органістів, а з 1999 року служить органістом Луцького кафедрального собору.
За роки творчості Петро Сухоцький гастролював по Україні та за її межами, пропагуючи українську музику в Німеччині, Польщі, Італії, Австрії та інших країнах. Окрім концертної діяльності, він виховав цілу плеяду молодих виконавців. На концерті в Органному залі з ним гратимуть його учениці. У цьому інтерв’ю він розповідає про силу музики у воєнний час, тяглість органної традиції та про те, що означає щастя для музиканта.
«В особливий воєнний час людина потребує гармонії»
Ви приїхали до Луцька в 1990 році «заради органа», але десять років жили без нього. Що допомогло тоді втриматися в професії й не зневіритися?
Праця допомагає. Я ж не лише органіст, а ще й піаніст: так що роботи вистачало як виконавської (у філармонії), так і педагогічної (в музичному училищі).
В одному з інтервʼю ви розповідали, що в 90-х люди без зарплати місяцями ходили на концерти при відкритих дверях. А тепер у воєнний час зали знову повні.
Як ви пояснюєте це?
Все минає, а музика вічна! Тішуся дуже, що теперішня молодь прагне до прекрасного! І не лише до музики, а й до інших видів мистецтв. В особливий воєнний час людина потребує гармонії, душевної рівноваги, позитиву. Музика допомагає в цих пошуках…
Про Олександра Козаренка та його пасакалію для органа
Ви кажете, що органна музика стала «ліками» у час війни. Чи змінився ваш репертуар із початком повномасштабної війни? І чи саме музика допомагає знайти потрібні слова там, де вони не вимовляються?
Репертуар не змінився, а розширився так це точно. Є музика вічна (Бах, Букстегуде ect.), яка додає сил, витривалості, допомагає в медитації, відновлює душевну рівновагу.
Українська музика тепер повинна звучати в повний голос. В нас чудові композитори, які творять для органа. Ось і в сьогоднішньому концерті звучатмуть твори Віктора Гончаренка та Олександра Козаренка. Особливо мені хотілося зіграти Пасакалію Козаренка в памʼять про славного композитора. Згадую, як в один із приїздів до Львова на концерт (ще до війни і ковіду) зустрілися з Сашком в Органному залі, і він запитав, чи не буде в цьому концерті виконана Пасакалія (це лише один його твір для органа, написаний у 1989 році: я тоді їхав спеціально на концерт до Києва, щоб почути її у виконанні автора. Пізніше я її виконував досить часто за кордоном, починаючи зі свого Державного іспиту, а у Львові жодного разу). Я тоді йому відповів: «Сашко, сьогодні – ні. А от наступного разу - так точно». Шкода, що він не встиг ще раз почути цей магічний свій твір у моєму виконанні.
Ми з Олександром Козаренком вчилися разом у Львівському музичному училищі, займалися вечорами, ходили на пиріжки біля Головної пошти: одним словом, були близькими спорідненими душами. Вічне спочивання дай Йому, Господи. Він передчасно відлетів у засвіти, та музика його буде завжди з нами!
«Був би орган, а органіст завжди знайдеться!»
Як це – бути єдиним органістом Луцька? Не просто грати, а фактично тримати всю органну традицію регіону на собі?
А хто вам сказав, що я єдиний? Орган – один, це так. Хоча в нас їх є два: один великий, концертний, 40 регістрів, три мануали і педаль. Інший – малий: має всього 6 регістрів. Але є два мануали і педаль: чудовий орган для занять. До речі, Марко (Новакович, учень Петра Сухоцького, нині – соліст Львівського органного залу – ред.), його дуже любить. І коли приїжджає до Луцька, з великою охотою на ньому займається.
Як любив говорити жартома наш Луцький єпископ-ординарій Маркіян Трофимʼяк (завдяки кому Луцьк має ці справжні духові два органи і Волинь – ще три: у Ковелі, Ківерцях і Дубищі): «Був би орган, а органіст завжди знайдеться!». Зовсім інша опція, коли все навпаки: є органіст, та нема органа. Мені це добре відомо.
Ви навчалися у видатного Самуїла Дайча у Львові. Під час наших попередніх розмов ви розповідали про свого Вчителя і про те, що він дав вам. Ми в Органному залі досліджуємо тему тяглості органної традиції. Що ви, як учень Дайча, передаєте нині своїм учням?
Любов до музики, до органної музики, до інструменту – це найголовніше. Ну вже в «органну кухню» не будемо заглядати: все найкраще, що сам отримав від свого Вчителя, стараюся «покласти в ротик» своїм учням.
«Треба знати свій інструмент зсередини!»
Ви поєднуєте ролі і виконавця, і викладача, і органного майстра. Як ці різні грані доповнюють одна одну у вашій роботі?
Треба знати свій інструмент зсередини! Я викладач фортепіано й органа (в коледжі). Також навчаю студентів ремонту і настроюванню фортепіано. Марко Новакович, тепер соліст вашого органного залу, зі мною ремонтував і настроював органи в Луцьку і Ківерцях. Він знає і розуміє орган зсередини. Так повинні знати свій інструмент усі без винятку виконавці.
Це не означає, що всі повинні ремонтувати і настроювати! Але вміти визначити причину тієї чи іншої несправності. Це дозволяє робити певні висновки у підготовці до концерту у різних життєвих ситуаціях. А разом з тим дати конкретні зауваження майстру для швидшого усунення недоліків інструменту. З піаніно і роялем все набагато простіше. А от орган – інструмент великий, обʼємний: шукати недоліки не так вже й просто.
Ну якщо простіше й одним коротким реченням – любиш кататися, люби і саночки возити.
На превеликий жаль, органних майстрів у нас в Україні не так уже й багато; хочеш грати на якісному інструменті – мусиш підтримувати систематично його у формі. У всякому разі, на стан нашого органа за 25 років його існування ще поки ніхто з виконавців (а було в нас їх чимало з різних країн світу) не жалівся.
Щоб ви розуміли: в Німеччині у парафії, звідки приїхав орган до нас, вже пʼять років тому до їхнього нового органа викликали органобудівну фірму з капітальним ремонтом. Ну але ж це німці, в них все орнунґ (нім. ordnung – порядок – рд.)! Двадцять років пройшло – і капітальний ремонт.
Що для вас означає щастя в музиці – момент, коли ви відчуваєте: все вдалося?
Філософське запитання... Сама музика – це і є щастя. Уявіть собі своє життя без музики. Можете? Ото ж бо! В кожній сфері нашого життя звучить музика: без неї навіть не знаю, що було б. І ніхто навіть уявити собі це не може!
Тож нехай звучить Музика завжди і всюди, підтримує нас у тяжкі хвилини, дарує радість у моменти щастя, спонукає нас до роздумів, додає нам сил у боротьбі з ворогом, утримує нашу душевну рівновагу.
Автор: Діана Коломоєць
Фото: Червоний Євген
Джерело: zaxid.net
|