| Новина |
|
|
|
|
Помер легендарний композитор Ігор Поклад
Маестро та Герою України було 83 роки…
9 липня 2025, середа
Поширити у Facebook
Сумну звістку 9 липня повідомила його дружина Світлана Поклад.
«В терновому вінку мелодій Навіщо йдеш на небеса, На кого кидаєш, на кого Вкраїнський наш пісенний сад?…»
Все можна змінити в житті, окрім двох дат на твоєму хресті….
Ігор Поклад (10 грудня 1941 — 9 липня 2025)… Відмучився, відболів, відкохав, відстраждав…
Відійшла велика і плідна епоха його генія…
Господь послав його Україні для безсмертних мелодій, а життя композиторові продовжувала його Світлана Світлана Поклад — його вірний і відданий земний Янгол…Скільки змогла… Одному Богові відомо через яке пекло пройшла ця сильна жінка…
Він був творцем і засновником першого в Україні вокального жіночого ансамблю «Мрія», який співав у естрадному напрямі. Тепер важко перелічити не тільки пісні, а й мелодії до фільмів, вистав, мюзиклів, які написав. Пригадаймо бодай краплину в морі — декілька найвідоміших творів: "Кохана" ("Кохана! Сонце і небо, Море і вітер — це ти, це — ти..."), «Пісня про Матір» («Мамо, вечір догоря…»), «Чарівна скрипка» («Сіла птаха білокрила на тополю…»), «Наречена» («Наречена — моя лада, наречена їде садом…»), «Дикі гуси», «Колискова» («Тепле сонечко сідає, синій вечір на порі…»), «Тече вода», «Зелен клен», «Як я люблю тебе», «Тиха вода», «Скрипка грає», «Хай щастить вам, люди добрі!», «Краю мій лелечий», а також музика до найулюбленіших українських мультфільмів про козаків, і все це — Ігор Поклад! Народився в місті Фрунзе (нині Бішкек, Киргизія) в родині військового. Сім’я через кочове Батькове життя довший час проживала в Івано-Франківську (тодішньому Станіславі), Чорткові (де талановитий і обдарований митець провчився у початкових класах), Тернополі (там навчався, і в музичній школі), та у Львові (де набирався азів мелодики в консерваторського аса).
Чортків, Тернопіль.
Ігор Поклад: «Усі вчителі четвертої школи Тернополя, де я лупав свій граніт науки, на все життя для мене залишать ся незабутніми. Не можу не відзначити їх розум і далекоглядність, — визнає Ігор Поклад. — Уже тоді вони чудово розуміли, яка роль мені призначена знали, що ні хімія, ні фізика мені не потрібні. Тому на екзаменах до мене ставилися поблажливо. Дуже люблю незабутні Чортків і Тернопіль. Досі пригадую охайні, з любов’ю плекані алейки до Тернопільського озера.
Де ще можна отримати таку насолоду і натхнення, як не під час прогулянок біля нього в будь-яку пору доби і року! Пригадую човни, рибалок, острів закоханих...
Багато років приятелював я з талановитим тернопільським поетом Борисом Демковим — автором вірша «Квітів ромену», а з автором музики цього хіта Владиславом Толмачовим разом навчався в початкових паралельних класах у повоєнному Чорткові. Я був у «Б», а він в — «А». У шостому класі я вже навчався в Тернополі, куди перевели Батька на військову службу (Тато Толмачова, до речі, також був військовим). Мій же Батько, коли демобілізувався (у званні полковника), керував художніми виробничими майстернями. Й досі схвально про нього відгукуються тернопільські художники старшого покоління».
Львів.
Ігор Поклад: «Я завжди був зачарований і закоханий у Львів. Й досі він переді мною таким, яким був у другій половині 1950-их. Незабутній Львів моєї юності, місто, яке назавжди залишиться в моєму серці. Місто незабутнє своєю багатовіковою вишуканою архітектурою, де переплелося багато культур.
Не знаю, як так сталося, але першою мій мелодичний талант побачила та відчула моя вчителька. Вона підійшла до моїх Батьків та сказала: «У вас росте талановита дитина — музикант. У нього має бути гарне майбутнє. Він повинен займатися музикою,а ви маєте йому в цьому допомогти!» Так я опинився в музичній школі.
Правда, було це вже у дев’ятому класі,але весь курс музичної семирічки я пройшов лише за два роки. Мені бракувало знань, навиків, треба було переходити до більш практичних та професійних предметів. Тому Батьки знайшли мені у Львові викладача, в якого навчався приватно. Вибір був влучний на всі сто відсотків: професор Львівської консерваторії Борис Шейко дав мені все необхідне. І навіть більше!
Я вивчав теорію музики, аналіз музичних форм, гармонію. Тепер же мушу сказати: тих знань,отриманих у «консерваторії Бориса Шейка», мені вистачило на всі роки мого навчання і в музичному училищі імені Глієра, і в столичній консерваторії. Саме вони стали тим фундаментом,на якому будувалася моя творчість. Тому нині відчуваю величезну вдячність до свого першого педагога. Моє життя без тих двох років навчання у Львові було б не таким яскравим і самобутнім.
Ось так в моєму житті з’явився Львів. Мій Львів. Щосуботи сідав у потяг, який віз мене з Тернополя у славне місто, яке вже тоді мало не лише європейський, а й світовий дух.
Як правило,після занять я мав дві-три години аби прогулятися вулицями міста. Хіба можна забути ті прогулянки? Велична архітектура, яка примушувала затамувати подих, старовинні церкви і костьоли, вишукані пам’ятники, вузенькі середньовічні вулички ,затишні львівські кав’ярні, в яких неквапливо ведуть бесіду за філіжанкою знаменитої на весь світ львівської кави. Таке не забувається ніде і ніколи. А які люди, які містяни!? Інтелігентні, освічені, культурні, благородні!
Здавалося, все навкруги завмирало,коли вони починали розмовляти з тобою шляхетною рідною мовою! Видавалося, що від тих відголосків і від того відлуння час завмирав. Хотілося жити і творити. Творити і жити!
Давненько не був я у Львові. Галицька столиця стала більш сучасною,адже ніщо не стоїть на місці. Однак упевнений у головному: не змінилися люди,не змінився самий дух Львова, його шарм, його аура, його родзинка. Як і в моїй далекій юності, й досі над містом пливе аромат кави, що надихає на дружню і теплу бесіду львів’ян та їхніх гостей. Все такі ж величні споруди прикрашають місто Лева, яке й надалі несе горде звання найінтелігентнішого не тільки в Україні, а й у Європі.
Так хочеться бодай на мить до вас, до Львова, до того незабутнього періоду своєї незабутньої юності».
Прощання з легендою відбудеться у п‘ятницю, 11 липня, в Національній філармонії України…
Світла пам’ять!
|