Дніпровський режисер поставив спектакль у Маріупольському театрі | Music-Review Ukraine
Головна
Стаття
Дніпровський режисер поставив спектакль у Маріупольському театрі
Дніпровський режисер поставив спектакль у Маріупольському театрі
10 квітня, четвер
Поширити у Facebook

У Донецькому обласному драматичному театрі (місто Маріуполь) відбулася прем'єра вистави "Світчер", яку поставив головний режисер Драмікому Антон Меженін.

Через повномасштабну війну Донецький обласний академічний драматичний театр уже четвертий рік не може давати вистави у рідному для нього Маріуполі.

Цей театр зараз працює в Ужгороді. На його сцені з великим успіхом пройшла прем'єра вистави "Світчер", яку поставив головний режисер Дніпровського академічного театру драми та комедії Антон Меженін.

Про цю приємну подію Антон Меженін повідомив наступне:
"Відбулася моя премʼєра "Світчер" в Донецький академічний обласний драматичний театр, м.Маріуполь - в Ужгороді.

Вистава не проста, але необхідна сьогодні, вистава про молодь, та пошуки свого шляху у світі!

Хочу подякувати колектив театру за співпрацю! А директору Геннадію Дибовському - за запрошення, акторам за справжню творчу роботу, було цікаво та натхненно!".

А ось що розповіла про цю прем'єру поціновувачка театрального мистецтва Олеся Данилець, яка із задоволенням переглянула цю роботу:
"Є вистави, після яких виходиш із театру й майже одразу поринаєш у буденність: думаєш про вечерю, про покупки, про незроблені сином уроки. А є інші - ті, що не відпускають. Їх хочеться осмислити, обговорити, розібрати на складові й скласти власну візію, новий образ із вражень. Саме такою виставою стала "Світчер" за п'єсою Ніни Захоженко "Сім перших робіт Аліни" (альтернативна назва - "Аліса у пошуках роботи"), поставлена у Донецькому академічному обласному драматичному театрі (м.Маріуполь) в Ужгороді режисером Антоном Меженіним.

Це - вистава, яка довго не відпускає. Отже, "світчер" - сучасний термін, що позначає людину, яка кардинально змінює професію та починає кар'єру з нуля. У часи нестабільності та постійного переформатування реальності таких людей дедалі більше. Пошук себе затягується на роки, іноді - на десятиліття. Це - вистава про молодь, але не лише для молоді.

П'єса Ніни Захоженко розповідає про молоду жінку у пошуках власного шляху. У сценічній версії режисера Антона Меженіна цей пошук перетворюється на депресивний маніфест інфантильного покоління мілленіалів - покоління, яке не трансформується, не дозріває, не здатне вийти за межі себе, яке і в 30 років задається питанням: "Коли я подорослішаю?".

Візуально вистава - дуже стильна. Костюми Любові Душиної витримані в чорно- біло-червоній гамі, стилізовані під фрік-кабаре, що відсилає до естетики гуртів Dakh Daughters і ДахаБраха. Це класична чорно-червоно-біла кольорова тріада, де кожен колір уособлює аспект буття: культура - суспільство - особистість.

Баланс кольорів і контрастів сприяє концентрації глядацької уваги на дійстві. Ієрархію персонажів також підкреслюють головні убори: високі етнічні шапки батьків Аліни, мефістофелівські ріжки пана Якоба - символічні маркери влади, тиску, впливу. Цікава режисерська знахідка - костюми-витинанки, які відсилають до паперових ляльок із дитинства: колись ми захоплено загинали вкладки та приміряли на ляльку нові ролі, творячи власний світ. Так і Аліна (Катерина Полєтаєва) - шукає себе, приміряючи на себе різні ідентичності. На жаль, цей вдалий образ, закладений на початку, не отримав логічного розвитку протягом вистави й "розчинився" у загальній мозаїці.

Візуально все нагадує підготовку до концерту аматорського оркестру десь у клубі. Один мікрофон, хаотично розставлені частини ударної установки, вішалка з костюмами, кінь із пап'є-маше, стільці на коліщатках. Актори, як учасники оркестру чекають помаху палички диригента, який скаже, коли вступати.

Визначення жанру - вистава-стендап або профорієнтаційний концерт - повністю себе виправдовує. На сцені - епізоди з життя героїні, музичні номери, імпровізаційні вокальні вставки, перебудови мізансцен, що відбуваються під проводом конферансьє-філософа (Андрій Луценко). Яскравий Мефістофель-пан

Якоб у виконанні Олега Власова - харизматичний і точний, стає центром усієї вистави, довкола якого обертаються інші персонажі.

У фіналі всі актори змивають білу грим-фарбу, яка посилювала естетику кабаре, натякаючи на маски соціальних ролей. Це - сильний метафоричний жест: ми виконуємо ролі, але не завжди знаємо, ким є насправді. Головне - не втратити себе. Фінал, радше як три крапки, а не знак оклику, не дає відповідей, а залишає післясмак думання. Мрії - як різнобарвні паперові літачки, зроблені зі сторінок життєвого сценарію - летять у невідомість, і ми прагнемо втримати та обійняти всіх, хто важливий для нас.

Звісно, робота театру без власного приміщення та технічного забезпечення не дозволяє якісно втілювати світлову та звукову партитуру режисерського задуму.

Відчувається також відсутність можливості проводити репетиції безпосередньо на сценічному майданчику. Така нелегка доля театру без даху. Маю щиру надію, що ця ситуація зміниться якнайшвидше.

А зараз глядачі та глядачки разом з режисером Антоном Меженіним, художницею Любовʼю Душиною та Донецьким обласним академічним музично-драматичним театром м. Маріуполь-м.Ужгород запрошують вас у захопливий квест!".










Фото: Олесь Данилець
Джерело: Gorod.dp.ua



Інші:

"Найповніше видання": Лисенко та Соболева про двотомний збірник фортепіанних творів композитора Миколи Лисенка
«Ікар з берегів Борисфена»
Впливають рухи пальців
Мрії, сни і блаженні миті народження мелодії
7 проблем, у вирішенні яких допоможе музика
"Наші музи стоять разом із харківськими гарматами". Історії музикантів університету мистецтв, які повернулися до Харкова
Повернути з імперського небуття автора першої української симфонії. Святкуємо 280 років композитору Максиму Березовському
"Емоції друзів". У Херсоні презентували виставковий проєкт про міста України
Мозок музиканта: наука довела, що біль вони відчувають інакше
FROM KYIV – TO THE WORLD
ОДЕСЬКА ОПЕРА. ART & DIGITAL
Денис Січинський - «український Шуберт»
Бібліотека в епоху змін: збереження спадщини
Згадуємо Костянтина Огнєвого
Згадуємо Анатолія Солов’яненка
Закарпатський народний хор запрошує на свої головні ювілейні події
Митець, що чув музику кольорами: чому Литва вважає Мікалоюса Чюрльоніса національним героєм
Фондова колекція Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
Презентовано документальний фільм «Не так, як раніше» про лікарів НДСЛ «Охматдит»
20 вересня 112 років тому народився Володимир Цісик
«Київська пектораль»: бути чи не бути?
15 вересня виповнюється 133 роки від дня народження Михайла Гайворонського
12 вересня – народився Олександр Кошиць (1875 -1944 рр.)
10 вересня день пам'яті Станіслава Людкевича
Найвідоміший американський маестро з українським корінням: 107 років тому народився Леонард Бернстайн
Чому провідний театр США ставить оперу про викрадених українських дітей?
Незламний фестиваль «Два дні й дві ночі нової музики» в Одесі продовжує свою 30-літню історію
Згадуємо Володимира Верменича
«Світ містики»: французька, литовська та українська музика у програмі піаніста-дослідника Юсуке Ішії
Маестро Павлу Муравському (Моравському) виповнилось би 111 років
Як працює Київська мала опера на Лук'янівці: від кінця XIX століття до концертів сьогодення
Остап Лисенко - диригент, етнограф, музикознавець, педагог (140 років тому)
Як спів впливає на здоров'я?
Чому варто побачити балет "Норовлива донька" в Національній опері
Мирослав Скорик – геній, який прославив українську культуру!
Грав навіть у засланні: це композитор Барвінський, який пережив радянські табори
Музика незламності: гімн ВМС України отримав сучасне аранжування
Топ-10 молодих і перспективних акторів українського театру
Імена майбутнього української музики
Хор «Гомін» не очікував такого резонансу: мільйонні перегляди відео, розпродані квитки, додаткові концерти, турне Україною
      © 2008-2025 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
105.jpg