|
|
У Національній опері відбулася світова прем’єра «Страстей за Тарасом» Євгена Станковича
Послання нащадкам
12 березня 2013, вівторок
Поширити у Facebook
 На вулиці холодно, йде сніг.
Здавалося, навряд чи хтось покине затишну домівку.
Але... зала Національної опери України заповнена вщерть (тут представники української інтелігенції — композитори, музиканти-виконавці, художники, музикознавці, режисери, письменники, духовенство, політики, а також іноземні гості).
Привід — світова прем’єра твору одного з найвидатніших українських композиторів, живого класика, Героя України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, народного артиста України, академіка і професора Євгена Станковича «Страсті за Тарасом» на вірші Кобзаря (автор лібрето і головний режисер-постановник — Василь Вовкун).
Знаменно, що в День пам’яті Тараса Григоровича чимало глядачів прийшли у вишиванках...
Як сказала ініціатор події — голова наглядової ради благодійного фонду «Велика родина» Віра УЛЬЯНЧЕНКО: «Твір Євгена Станковича — погляд сучасників на Шевченка». До справи узялися, окрім авторів, Національна капела України «Думка» (художній керівник і головний диригент — Євген Савчук, солісти — Олександр Бойко та Анатолій Погрібний) і Національний заслужений симфонічний оркестр України (художній керівник і головний диригент — Володимир Сіренко).
Непересічність акції випливає вже з того, що самі творці, зокрема Василь Вовкун, вагалися щодо визначення жанру композиції, котра народилась із поєднання слова (читець — Євген Нищук), музики, пластики, сценографії (Вадим Печуркін-Шумейко), костюмів (Людмила Нагорна). Як відомо, «страсті» — храмове дійство, засноване на подіях із життя Христа, описаних у Євангелії.
Хоча в тому, що побачили глядачі в Національній опері, власне дійства не було, попри намагання балетної трупи під керівництвом Юрія Пристаєцького (соліст — Артем Гордєєв).
Саме пластичне «прочитання» твору і викликало чимало запитань до постановників, бо могутня і самодостатня музика, написана, так би мовити, крупним мазком Євгеном Станковичем, була неперевершена у синтезі зі словом Тараса Шевченка. А дивні рухи танцівників лише заважали сприйняттю потрясаючого твору, де музика Станковича і тексти Кобзаря «малювали» панораму України як високодуховної нації, котра й досі мусить виборювати право на існування, власну мову й культуру.
Публіку вразив «тихий фінал» твору на всім відомі зі школи вірші «Садок вишневий коло хати»... «Аби був свій садок — слід пройти через певне очищення, — зазначив Василь Вовкун, — потрібно самим щось робити, бо просто так ніхто нічого не дасть!»
Євген Станкович зізнався: «Я здійснив свою давнішню мрію — написати великий твір на вірші Тараса Шевченка. Взяв вірші, які втілюють дуже важливі людські й філософські проблеми. Це була масштабна і духовна робота»... Попереду — осмислення нового твору суспільством і музикознавцями, а нам (ті, хто був у залі, слухав трансляції по радіо й ТБ) пощастило стати свідками народження дива і ще одного шедевра видатного композитора.
Автор: Ольга Голинська
Колективи: Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України, Національна заслужена академічна капела України "Думка"
Виконавці: Анатолій Погрібний, Олександр Бойко
Диригенти: Володимир Сіренко
Композитори:Євген Станкович
Музикознавці: Ольга Голинська
Концертна організація: Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка
Концертний зал: Глядачевий зал Національної Опери України
Джерело: Газета "День"
|