| Стаття |
|
|
|
|
Як син репресованого козака став «золотим тенором» України: до 100-річчя Костянтина Огнєвого
2 жовтня, п'ятниця
Поширити у Facebook
Джерело: «Вечірній Київ»
Свого часу цей видатний український тенор з величезним успіхом підкорив оперні сцени та естраду, а його виконання багатьох творів української та світової класики досі вважається еталонним.
30 вересня виповнюється сто років від дня народження Костянтина Дмитровича Огнєвого — народного артиста України, легендарного ліричного тенора та видатного наставника, чий голос сформував цілу епоху національного вокального мистецтва.
Напередодні цієї визначної дати «Вечірній Київ» завітав до Національної музичної академії України та поспілкувався з кандидатом мистецтвознавства, доцентом кафедри оперного співу Геннадієм Кабкою — учнем легендарного артиста, який поділився унікальними та теплими спогадами про свого вчителя.
Як розповідає пан Геннадій, мало хто знав, що видатний співак походив із давнього роду, а його справжнє родинне прізвище звучало зовсім інакше. «А саме він з козацького роду. Українською звучало доволі немилозвучно. Це Гнойовий. І в офіційних документах, при присудженні йому там звання, він на заслуженому прийшов був Гнойовий», — згадує доцент. Згодом співак дещо змінив його, переставивши літери місцями, що й утворило його знаменитий милозвучний сценічний псевдонім.
Дитинство майбутнього маестро припало на найстрашніші випробування епохи 1930-х: сталінський голод та жорстокі політичні репресії. За словами Геннадія Кабки, співак із болем розповідав про трагедію своєї родини в одному з останніх своїх інтерв’ю: «Батька посадили, коли мені було лише п’ять років. Раніше про це нікому не розповідав… Забрали за те, що збиралися з друзями, співали рідною мовою». Через рік тато помер від тортур, і матері довелося вночі на підводі викрадати його тіло з в’язниці, аби поховати.
Попри важкі випробування, майбутній співак змалечку тягнувся до музики: опановував скрипку в одного з учнів легендарного Петра Столярського, а також грав на гітарі та балалайці. У 1943 році, після визволення рідного міста, юнак вирушив на фронт і згодом почав виступати у військових ансамблях.
У повоєнні роки він здобував освіту в Дніпропетровському музичному училищі та Московській консерваторії в класі професорки Маргарити Гукової (учениці видатного італійського педагога Умберто Мазетті), яка заклала фундамент його високої вокальної культури.
Доленосним моментом для молодого співака став 1955 рік, коли після виступу київських артистів у Москві — Лариси Руденко, Бориса Гмирі, Михайла Гришка, Петра Белінника та Єлизавети Чавдар — він настільки захопився їхнім мистецтвом, що вирішив переїхати до столиці України. За спогадами пана Геннадія, Костянтин Огнєвий згадував той момент: «Це були співаки, котрі, здавалося, приїхали не з України, а з Італії». Того ж року відбувся його яскравий дебют на сцені Київського оперного театру ім. Т. Шевченка у партії Ленського.
Протягом майже двох десятиліть (з 1955 по 1973 рік) артист виконав на київській оперній сцені близько 800 вистав, втіливши образи Альмавіви, Альфреда, Герцога, Таміно та Фауста. Окрім цього, він багато років був солістом Національної філармонії України, записав 15 грамплатівок і понад 100 фондових треків на Українському радіо.
Мало хто знає, але саме Костянтин Огнєвий став першим виконавцем легендарної пісні Ігоря Шамо на слова Дмитра Луценка «Як тебе не любити, Києве мій!», яка сьогодні є неофіційним гімном столиці (згодом її блискуче виконували і Юрій Гуляєв, і Дмитро Гнатюк).
Маестро першим виконав чимало інших творів вітчизняних композиторів, що згодом стали класикою естради. Як зазначає Геннадій Кабка, він свого часу багато працював із сучасниками та навіть виконував джазові й естрадні твори, залишаючись при цьому неперевершеним академічним співаком.
Серенада Франца Шкберта у виконанні Костянтина Огнєвого
У цей «філармонійний час» співак присвятив значну увагу камерній музиці, світовій класиці, духовним творам і романсам. Його концертні програми вирізнялися високою вокальною культурою та витонченим естетичним смаком.
«Саме філармонійна сцена дала Костянтину Огнєвому можливість втілити новаторську ідею — поєднати академічну оперну школу із легким естрадним жанром. Він був одним із перших оперних співаків в Україні, який почав виконувати естрадні та народні пісні на великій сцені у супроводі створеного ним інструментального ансамблю. Виступи Огнєвого у Колонній залі імені Миколи Лисенка Київської філармонії завжди збирали повні зали. Його філармонійні гастролі містами України знайомили тисячі слухачів із перлинами української вокальної традиції», — згадують про видатного артиста у Національній філармонії України.
Особливою сторінкою життя маестро була педагогічна діяльність. З 1965 року Костянтин Дмитрович активно займався викладацькою роботою, а у 1986 — 1993 роках очолював кафедру сольного співу консерваторії, виховавши цілу плеяду відомих зірок, як оперної так і естрадної сцени.
Як наголошує Геннадій Кабка, головним життєвим і професійним постулатом наставника було те, що «у консерваторії повинні прийти з голосом і закінчити з голосом».
Викладацький стиль Костянтина Дмитравича вирізнявся неймовірною делікатністю та мудрістю. «Це була неймовірно делікатна людина, дипломатична людина», — згадує його учень. Маестро завжди суворо стежив за здоров’ям підопічних: «Коли там студент приходив, а в нього голос трошечки… підсипував, що все, уроки закінчуються, негайно ідіть до фоніатра. Він дуже був у цьому плані делікатний, завжди беріг голоси».
Його методика базувалася на усвідомленій подачі звуку на диханні та глибокому змісті: «Як не може бути слова, не несущого думки, так і не повинно бути звуку, не забарвленого настроєм». А ще педагог застерігав молодих вокалістів, які захоплювалися складним репертуаром, не робити поспішних кроків, а обирати репертуар відповідним до свого голосу:
«Співак повинен виконувати свій репертуар. Якщо ти ліричний, от, співай лірику. Ніколи не лізь на драму», -згадує слова вчителя Геннадій Кабка.
За лагідну вдачу, доброзичливість і м’який характер студенти та колеги по-домашньому звали свого професора «котиком», а незмінною творчою партнеркою маестро впродовж десятиліть була видатна концертмейстер Любов Олексіївна Бєглєцова.
Життя видатного тенора обірвалося 12 грудня 1999 року. Як підкреслює пан Геннадій, його відхід символічно завершив цілу епоху: ніхто з корифеїв тієї блискучої плеяди тенорів — поряд із ним творили такі величні майстри, як Анатолій Солов’яненко та Володимир Тимохін — не перейшов у XXI століття, залишивши по собі безсмертну класику та вдячних учнів.
Довідка:
Огнєвий Костянтин Дмитрович — український оперний і камерний співак (ліричний тенор), педагог. Народний артист УРСР (1972). Професор (1984).
Лауреат Всесвітнього фестивалю молоді та студентів (1957, срібна медаль). Вокальну освіту здобув у Московській консерваторії імені П. Чайковського (1950–55; клас Маргарити Гукової), закінчив асистентуру Київської консерваторії (1956).
Артистичну діяльність розпочав 1949 року солістом Дніпропетровської філармонії. 1955–73 — соліст Київського ДАТОБ ім. Т. Шевченка, 1973–78 — Київської філармонії. Від 1965 — викладач Київської консерваторії ім. П. Чайковського, з 1977 — доцент, 1985–94 — завідувач кафедрою сольного співу.
Кращі оперні партії: Петро («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Граф Альмавіва («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Фауст (одойм. опера Ш. Гуно), Альфред, Герцог («Травіата», «Ріголетто» Дж. Верді), Надір («Шукачі перлів» Ж. Бізе), Ленський («Євгеній Онегін» П. Чайковського) та інші.
На київській оперній сцені — перший виконавець українською мовою партій: Люченціо («Приборкання непокірної» В. Шебаліна, 1959), Таміно («Чарівна флейта» В.А. Моцарта, 1966).
У складі колективу та як соліст гастролював у Польщі, Болгарії, Югославії, Фінляндії, Канаді, Індії, Японії та в інших країнах.
Серед учнів — Віктор Парубець, Ігор Борко, Павло і Петро Приймаки, Г. Кабка, Віталій Білоножко, Микола Мозговий, Олександр Пономарьов та інші.
Нагадаємо, що 100-річчю Костянтина Огнєвого Національна опера України представить виставу «Ріголетто», яка відбудеться 4 жовтня о 18-00.
Автор: Тетяна АСАДЧЕВА
Навчальний заклад: Національна музична академія України
Джерело: «Вечірній Київ»
|