| Стаття |
|
|
|
|
Згадуємо Анатолія Солов’яненка
25 вересня виповнилося б 93 роки славетному українському оперному співаку, народному артисту України, Шевченківському лавреату, Герою України (1932 -1999)
25 вересня, четвер
Поширити у Facebook
Анатолій Борисович був видатним українцем, високоморальним і чесним, який досягнув найвищих світових вершин завдячуючи своєму таланту й праці.
А. Б. Солов'яненко народився у Донецьку у шахтарській родині 25 вересня 1932 року. Батько і мати мали прекрасні голоси, тому з дитинства його супроводжувала пісня. Однак про мистецьку професію навіть не мріяв.
Після школи вступив до Донецького політехнічного інституту, який блискуче закінчив у 1954 році, і був залишений на кафедрі геометрії як перспективний аспірант.
Маючи гарний голос, брав участь в художній самодіяльності. В одному з студентських концертів його почув колишній співак Донецької опери Олександр Коробейченко, який відразу зрозумів, що хлопець володіє винятково багатим вокальним матеріалом. Пропозиція навчатися професійного співу знайшла відгук у серці студента.
У 1962 році виступ Анатолія Солов'яненка був включений у програму концерту-звіту Донеччини у Києві. Ця подія стала висхідною у яскравій творчій біографії Анатолія Солов'яненка. Виконання донеччанином аріозо Каніо з "Паяців", романсу Радамеса з "Аїди" і романсу Я. Степового "Розвійтеся з вітром" захопили публіку і вразили високопрофесійне журі, яке рекомендувало запросити Анатолія Солов'яненка на стажування до Київського театру опери і балету. А через кілька місяців, після виступу співака в Москві, він отримує направлення на стажування до міланського театру Ла Скала, де протягом 1962-1963 років працював з видатними педагогами Дженнарро Барра і Енріко П'яцца.
22 листопада 1963 року А.Солов'яненко дебютував на київській сцені партією Герцога в опері "Ріголетто".
Перший великий міжнародний успіх випав йому 1964 року, коли Анатолій Солов'яненко здобув друге місце на улюбленому в Італії пісенному телефестивалі "Неаполь проти всіх".
На київській оперній сцені він впевнено і з граничною вимогливістю до себе поповнює репертуар партіями Альфреда в "Травіаті", Манріко в "Трубадурі" Дж. Верді, Рудольфа в "Богемі", Маріо Каварадоссі в "Тосці" Дж. Пуччіні, Надіра в "Шукачах перлів" Ж. Бізе, Турідду в "Сільській честі" П. Масканьї, Самозванця в "Борисі Годунові" М. Мусоргського, Володимира в "Князі Ігорі" О. Бородіна, Ленського в "Євгенії Онєгіні" П. Чайковського, Андрія в "Запорожці за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського...
Особливою сторінкою творчості Анатолія Солов'яненка стає камерне виконавство. Він був справді неперевершеним інтерпретатором українських народних пісень, романсів, серед яких "Повій, вітре, на Вкраїну", "Чорнії брови, карії очі", "Ніч яка місячна", "Дивлюсь я на небо"... Де б не виступав співак – в Канаді чи Японії, Німеччині чи Італії, США чи Австралії – він завжди дарував людям неповторну красу українського пісенного belcanto.
У 1977 році ім'я Анатолія Солов'яненка з'явилося на афіші уславленого театру Метрополітен-Опера. Він виконав на цій сцені дві партії: Турідду в "Сільській честі" П. Масканьї і Італійського співака у "Кавалері троянд" Р. Штрауса. Успіх був настільки вражаючий, що дирекція МЕТу підписала з Анатолієм Солов'яненком контракт на наступний сезон на виконання партій Герцога в "Ріголетто" і Турідду в "Сільській честі", остання гастрольна вистава якої за участю Анатолія Солов'яненка транслювалася по радіо на США і Канаду.
Анатолія Солов'яненка першим і єдиним з українських оперних співаків було удостоєно Ленінської премії. Попри одіозність назви цієї відзнаки з позиції нашого часу треба сказати, що нею нагороджували за справді виняткові творчі досягнення. Не дивлячись на грандіозну популярність Анатолія Солов'яненка, найвищі мистецькі звання і славу одного з кращих тенорів світу, зарубіжні гастрольні поїздки співака відбувалися не часто. Московські чиновники, які регулювали цю діяльність, були не вельми зацікавлені у зростанні популярності українського співака, який до того ж вперто відмовлявся покинути Київ і стати солістом Великого театру СРСР. Проте, уже не було ні політичної, ні якоїсь іншої сили, яка б могла перепинити зростання слави "українського соловейка", як називала його світова музична преса. У вісімдесятих роках XX ст. пройшли тріумфальні виступи Анатолія Солов'яненка в Італії, уряд якої відзначив українського співака своєю найвищою відзнакою – орденом Командора Італійської республіки, у Швейцарії, Німеччині, Франції, Голландії, Іспанії, Англії та ін. країнах. Він записав майже двадцять грамплатівок, які донесуть прийдешнім поколінням красу виняткового обдарування українського тенора.
Він був одним з найкращих тенорів світу. Його талантом захоплювались мільйони шанувальників. Зірки світової оперної сцени Пласідо Домінґо і Лучано Паваротті вважали, що майстерність Солов'яненка не поступалась їхній власній.Анатолій Солов'яненко був справжнім патріотом України. Заради української сцени він не приймав спокусливих пропозицій з московського Великого театру, не емігрував за кордон, хоча йому й обіцяли фантастичні гонорари.
"Анатолію пропонували прекрасні умови, будь-яку квартиру. Три рази Лужков запрошував нас переїхати в Москву. Але я бачила, як Анатолій весь час шукав привід, аби відмовитися. Напевно, він любив свою батьківщину більше, ніж вона любила його. Ми могли виїхати і в Італію, прекрасно заробляти, там виходили диски Солов'яненко. Але чоловік говорив, що його серце назавжди віддане Україні.", - зі спогадів Світлани Дмитрівни, дружини співака.
Солов'яненко ніколи не був членом комуністичної партії і ніколи не заспівав жодної комуністичної пісні.
Співак завжди включав до свого репертуару народні пісні, які у його виконанні стали зразком майстерності для наступних поколінь співаків.
Анатолій Солов'яненко 30 років прослужив у київському Національному театрі опери і балету імені Тараса Шевченка.
Анатолій Солов'яненко з дружиною Світланою виростили двох синів - Андрія та Анатолія. Молодший син - Солов'яненко Анатолій Анатолійович - народний артист України, головний режисер Національної опери України.
Помер Анатолій Солов'яненко раптово від сердечного нападу 29 липня 1999 року в селі Козині неподалік Києва, де й похований. Анатолій Солов'яненко володів не тільки виняткової краси і сили тенором, але й належав до плеяди тих видатних митців-патріотів свого народу, які не розмінювали свій талант на тимчасові успіхи і славу, а гордо і до останнього подиху служили виключно його величності Мистецтву.
У Козині працює Музей Анатолія Солов’яненка (функціонує(як відділення Київського археологічного музею і підпорядковується Київському обласному управлінню культури).
За традицією, у день народження та смерті Анатолія Борисовича там відбуваються різні заходи, які відвідує чимало людей.
«Нашою родиною було передано велику епістолярну спадщину, що вже оброблена. Нині експозиція складається із понад тисячі експонатів. До речі, у музеї зберігається сценічний костюм Солов’яненка. Це як згадка про тріумфальний дебют співака у Київській опері у виставі «Ріголетто» Дж. Верді, в партії Герцога, яка стала однією з вершин у його вокальному доробку.
Цей раритет має ще одну цінність, бо він подарований улюбленим учителем Анатолія Борисовича — Олександром Миколайовичем Коробейченком, співаком, солістом Донецької опери, саме його 1000 урокам ми завдячуємо народженню нової зірки, -розповідає дружина співака Світлана Солов’яненко.
Серед експозиції можна побачити піаніно, яке співак купив, коли ще був студентом Донецького політехнічного інституту. Цей інструмент «їздив» із родиною Солов’яненкв багато років із квартири на квартиру, а після смерті Анатолія Борисовича його було передано до музею. Представлені особисті речі Анатолія Борисовича, документи, світлини з вистав і фото із сімейного архіву — з рідними, а також з колегами із Національної опери та з різних країн світу, сувеніри, платівки, листи, книжки, картини, аудіо- і відеозаписи...
На честь А.Б. Солов’яненка названо малу планету 6755, а у багатьох містах нашої країни вулиці носять його ім’я.
Світла пам’ять!
Концертна організація: Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка
|