| Стаття |
|
|
|
|
ЄВРОБАЧЕННЯ - МУЗИКА І НЕ ТІЛЬКИ
13 травня 2024, понеділок
Поширити у Facebook
Анатолій Матвійчук, співак, поет, композитор, журналіст, музичний аналітик, педагог, науковець, народний артист України на своїй сторінці у facebook поділився враженнями про Міжнародний пісенний конкурс “Євробачення -2024”
Сподіваюсь, дорогі меломани, вам вдалося поспати після вчорашнього єврошоу, в якому змішалися "блєск і ніщета" сучасної поп-культури. Адже саме провідником цієї "культури" - але не тільки її - є сучасне Євробачення. Дивуюся, щоправда, наскільки фетишизованим є цей конкурс для українців, які бачать у ньому якийсь особливий еталон і прагнуть будь-що вигравати в цьому змаганні.
Насправді ж, варто бути стриманішими і скептичнішими, аби побачити те, що ховається за яскравою картинкою і пістрявим звукорядом - і звернути увагу на деталі, які входять у свідомість, минаючи бар’єри осмислення. Отож, я спробую зробити цю невдячну справу.
Отож, деталь перша. Євробачення - це той фестиваль, де сучасні технічні засоби представлені на найвищому рівні. І особливо їх взаємодія - маю на увазі роботу екранів і телевізійних камер, які створюють неймовірні ефекти якоїсь гіперреальності, що, безумовно захоплює зір. Ця взаємодія вдосконалюється з року в рік.
Тому, хоча б з цієї причини варто подивитися Євробачення.
Друга деталь стосується звуку. Схоже, що рівень розвитку електронних засобів відтворення звуку досяг свого апогею - і сьогодні вже тривають експерименти не стільки в створенні нових стилів і напрямків, а саме в їх синтетичному поєднанні і створенні нових звукових образів. Що ж стосується пісні, як такої, то вона теж трансформується на догоду сучасним технічним можливостям. Ще двадцять років тому ми мали можливість аналізувати окремо аранжування, вокальні можливості виконавця, його творчий потенціал.
Сьогодні ж все значно ущільнилось і синтезувалося. Ми чуємо голос виконавця, але не чуємо його природності - бо "на доріжці вокалу" висить така шалена кількість плагінів, що важко насправді щось зрозуміти і оцінити. Хоруси, ревери, ділеї, іксайтери, вокодери, і автотюни та купа інших приблуд робить голос виконавця лише початковим матеріалом для подальшої обробки і трансформації. На виході - тобто в динаміках телевізорів суцільне мило - духмяне, звабливе і дурманяче, але ж - мило. У цьому конкурсі-шоу технології перемагають природу людини, до певної міри створюючи обезличену ілюзію, яку глядачі і споживають.
Додайте сюди короткі текстові представлення виконавців, які не несуть жодної реальної інформації про артистів, а є рекламними джинглами для реалізації продукту - і ви відчуєте суть проблеми.
А ми занурюємося вглиб "Євробачення - в бік продукованих ним месседжів, які посилаються мільйонам глядачів по всьому світу. Вони теж змінилися з часів зародження цього конкурсу - і відображають тепер соціальні а не музичні і культурні процеси.
Так, якщо на початках цього конкурсу перед Європою стояли нагальні проблеми комунікації між країнами, поглиблення культурних зв’язків, розширення уявлення про культурні риси кожної нації, то нині це - абсолютно комерційне виробництво нових культурно-соціальних трендів, які продукують сильні світу цього.
Якщо ви звернули увану - кожен фестиваль має щороку нове "мотто" (тобто гасло). Цього року, як і останні роки, воно звучить як Об"єднані Музикою. Але трохи раніше кожен конкурс мав окреме гасло - «Поділи Момент» 2010, "Запали свій вогонь!" 2012, "Приєднуйся до нас!" 2014, "Будуючи мости" 2015, "Шануймо різноманіття" 2017... Навіть по слоганах можна прослідкувати, як просувалася головна ідея цього конкурсу.
Безумовно, Євробачення пропонує нам об"єднуватися довкола музики. Але, навряд чи це єдиний тренд, який пропонується для наслідування.
Дуже помітно, як нинішній конкурс дещо поглибив і розвинув деякі "незаделаровані" офіційно тренди. Один із них - просування гей-культури у світовий інформаційний простір. З року в рік ця тенденція спостерігалася, однак нинішній конкурс перевищив усі досягнення - як кількістю гей-орієнтованих виконавців, так і естетикою балетних груп, де чоловіки виглядали не зовсім по чоловічому, а жінки бравували своєю неестетичністю.
Ще один важливий тренд - просування антихристиянської, навіть відверто сатанинської естетики, яка була немислимою на цьому фестивалі ще 30 років тому. З року в рік ми спостерігаємо зростання цієї "естетики", однак в нинішньому році сталося дещо цікаве.
Як ви здогадуєтесь, символіка править світом. Символи іноді говорять більше, аніж слова, просто не всі уміють читати символи.
Чи звернули ви увагу на те, що сцена в Мальме була побудована у формі хреста - потужного християнського символа, який багато століть був визначальним для європейської цивілізації. Нині цей хрест фактично паплюжився демонстрацією трендів, що йдуть проти Божих заповідей. На хресті топталися ті, хто зневажає його сакральну суть...
А перевищив усіх - відверто інфернальний дует з Ірландії. Він не просто демонстрував на сцені свій сатанизм - він робив це у символічному колі. Дозволю собі дещо пояснити. Пам"ятаєте гоголівського спудея Хому, який малював довкола себе магічне коло, аби захиститися від страшного Вія та всілякої нечисті, що атакувала його в церкві. Нечисть не могла переступити магічне коло, захищене вірою і молитвою. Бо коло - це символ досконалості, незмінності, чистоти і гармонії. Так от - нині в центрі цього кола біснувалися сатанинські сили, показуючи, що ця фортеця людського духу уже впала...
Дивно, (а може й закономірно!) що українське професійне журі так високо оцінило ірландських сатанистів, поставивши їм аж 10 балів! Це багато говорить про те, хто і що у нас нині в трендах!.
Однак, навіть не це здивувало, а інше, як одноголосно з більшістю європейських країн наше професійне журі проголосувало за особу з кривими ніжками в рожевій кофтині і куценькій спідничці, яка так спритно витанцьовувала на стилізованій тарілці супутникової антени. Особа, яку ведучий Тимур Мірошниченко назвав "небінарною", тобто тією, що не підпадає під визначення існуючої статі. Іншими словами - це не він і не вона, це щось інше - "воно" чи "вони", які поселилися в одній особі і можуть по черзі визначати суть такого суб’єкту, коригуючи поведінку до абсолютно протилежних її моделей. Та й Nemo,а саме так звали "оце", у перекладі з латині означає "ніхто" - і це гіркий символізм нашого часу, який не зважаючи на все, веде людину до втрати себе.
Ну і як вам? Відчуваєте рівень ідей, якими живе нинішнє європейське суспільство, якому уже років із п"ять, цей "тренд" "втюхують" із завидною постійністю. Це вже навіть не зміна статі і не трансгендерство. Це абсолютний психічний релятивізм і невизначеність в плані самоідентифікації. Оце проблеми! А ми їм про Маму Марію і Терезу з цією страшною людиновбивчою війною. А виявляється є проблеми куди важливіші! І саме їх непомітно просуває по світу "Євробачення".
Важливо все ж зазначити, що "Євробачення" не є суттю і обличчям всієї об’єднаної Європи, а лише одним із виразів цього обличчя. Я це знаю не з чуток. Але ж яка яскрава ця гримаса - і як послідовно і наполегливо просувається вона якимись невидимими для нас силами. І це головне, про що хотілося сказати.
Ой, вибачте, на Євробаченні були ще пісні і виконавці, заради яких усе й відбувалося (чи заради них?) Ну, так, звичайно, і я скажу, що в сукупності своїй цікавих виконавців було навіть більше, аніж у минулі роки. Сподобався ліричний француз Сімон і дуже експресивний німець Ісаак. Сподобалась виконавиця з Люксембургу Талі і португалка Іоланта. Сподобалась ізраїльтянка і звичайно ж сподобалися наші Яна з Альоною (вибачте, що вживаю імена, а не надумані прізвиська).
Яна - дуже трепетна і органічна - і на сцені Євробачення, і з пляшкою Мигородської води в рекламі, яку так нав’язливо крутили між номерами. Що ж до переможця нинішнього Євробачення - то коментарю не буде. Я не люблю, коли мною маніпулюють і в музичну обгортку загортають дещо інше, не пов’язане з мистецтвом.
Ну а в іншому, гадаю, всі залишилися задоволені - світові гей-клуби поповняться топовими виконавцями на своїх сценах. Мегакреативні продюсери і далі гвалтуватимуть свою фантазію, щоб здивувати і ошелешити когось на наступному Євробаченні. А нормальні люди й далі висловлюватимуть у цьому яскравому і галасливому потоці нотки якоїсь щирості і духовності, яких так не вистачає нинішньому байдужому, прагматичному і жорстокому світу.
Тримаймося!
|