| Стаття |
|
|
|
|
Як працює Київська мала опера на Лук'янівці: від кінця XIX століття до концертів сьогодення
28 липня, понеділок
Поширити у Facebook
Будинок, схожий на ляльковий, тихо стоїть серед київських вулиць, приховуючи в собі багату історію. За цими стінами колись вирувало життя: тут працювали бібліотека, чайна, перший у Києві кінозал і сцена для вистав. Усе це творило унікальне культурне середовище — місце, де поєднувались знання, відпочинок і мистецтво.
Сьогодні ця будівля відома як Київська мала опера і продовжує жити попри виклики часу.
Анастасія Шквира для Суспільне Культура розповідає її історію та яку роль вона відіграє в культурному житті міста зараз.
Архітектурна спадщина Лукʼянівки: коли та для чого зводили будинок
У 1887 році Товариство тверезості, що поєднувало боротьбу з алкогольною залежністю із культурно-просвітницькою діяльністю, ініціювало створення осередку для дозвілля, освіти та морального вдосконалення, що став відомий як Лук'янівський народний будинок.
Спочатку "народний будинок" розташовувався у невеликій дерев'яній споруді, та вже у 1902 році, за проєктом архітектора Михайла Артинова, окремо побудували двоповерхову будівлю, яка виконана у стилі російської архітектури XVII століття та нагадує казковий терем — із прикрашеними фасадами, стрілчастими вікнами та декоративними елементами.
Первісне планування передбачало вестибюль на першому поверсі та глядацьку залу на 550 місць — на другому. З часом архітектуру будівлі вдосконалили: у глибині вестибюля спорудили розпашні сходи до балкона, а в правому крилі — ще одні. Оздоблення стелі ліпленням виконали вже у 1950-х роках.
Метою Товариства тверезості було відвертати людей від пияцтва, тож у будинку створили усі умови для просвітницького дозвілля. Так Лук'янівський народний будинок став осередком культурного і громадського життя. Тут проходили освітні лекції, народні читання, вистави та кіносеанси.
Хоч у Києві є чимало споруд у схожому стилі, ця будівля вирізняється своєю унікальністю завдяки функціонально виправданому проєктному рішенню.
Як розповідає краєзнавець і дослідник київської архітектури Антон Короб у коментарі для Суспільне Культура, будівля Народного дому першопочатково виконувала одразу кілька важливих функцій. Тут діяли дешева їдальня, нічліжний притулок для приїжджих, безкоштовна бібліотека та амбулаторія. Також у приміщенні функціонував театр із власним книгосховищем.
"У цьому книгосховищі створили музей підручників, — розповідає Короб. — А вже в 1910 році в залі дому відкрився перший у Києві кінозал".
"Чайна при Народному домі мала подвійне призначення — слугувала водночас просвітницьким центром і музеєм. Тут можна було побачити матеріали про тверезість, ознайомитися з енциклопедіями, а також побачити зразки інструментів, верстатів і вуликів",— додає дослідник.
Свої виставки тут також презентували аграрні товариства: Сільськогосподарський синдикат демонстрував зразки хлібних злаків і трав, а Товариство плодівництва — власну продукцію.
У підвальному приміщенні розташовувалася майстерня, де виготовляли обладнання для бджільництва.
Театр під дахом Народного дому
У 1917 році, після Жовтневої революції, будинок передали Українському робітничому клубу. Тут проводилися різноманітні концерти та літературні вечори, зокрема тут виступала трупа Молодого театру та учні Музично-драматичної школи М. Лисенка.
У 1919 році тут було створено самодіяльний робітничий театр, де свою творчу діяльність починала актриса Любов Гаккебуш — перша виконавиця ролі леді Макбет у виставі "Макбет" на українській сцені, поставленій Лесем Курбасом. Згодом вона стала однією з провідних актрис мистецького об'єднання "Березіль", очолюваного Курбасом.
Також саме тут розпочала свій творчий шлях оперна співачка Євгенія Мірошниченко, що з роками відіграла важливу роль у перетворенні будівлі на Київську малу оперу.
З 1920-х років будинок перейшов у власність профспілки трамвайного парку, тож його почали називати Клубом трамвайників. З початком Другої світової війни у будівлі відкрили медичний госпіталь, а після завершення війни будівля продовжила виконувати культурно-громадську функцію. Зокрема, велику роль відігравав кінематограф, що став основним видом дозвілля для місцевої громади.
Відродження оперного звучання: Євгенія Мірошниченко та створення Київської малої опери
Лукʼянівський народний будинок став першою сценою для всесвітньо відомої оперної співачки Євгенії Мірошниченко.
Вона народилася у Харкові та навчалася в ремісничому училищі на слюсарку — збиральницю радіоапаратури. Тут співачка брала участь у художній самодіяльності, де хормейстер і композитор Зиновій Заграничний розгледів її талант.
У 14-річному віці Євгенія виступила на сцені московського Великого театру, виконавши "Вечірню пісню" Стеценка для самого Йосипа Сталіна. Вона виступала на сценах у Франції, США, Канаді, Японії — її голос звучав у найвіддаленіших куточках світу. До сорока років за її плечима були гастролі на провідних оперних майданчиках Європи та Америки. У 2006 році президент Віктор Ющенко нагородив співачку званням героя України.
Та незважаючи на усі сцени світу, які їй пропонували, душа Євгенії Мірошниченко завжди тягнулася до рідного Лук'янівського будинку. На початку 2000-х співачка розпочала кампанію за збереження будівлі: надсилала звернення до міської влади, спілкувалася з чиновниками, шукала підтримки серед колег і громадськості — аби перетворити її на Київську малу оперу.
"Я вважаю за свій обов'язок внести хоч якусь лепту в розвиток і збереження великої музичної світової культури. А як інакше? Не можна ж перетворювати людей на жертви масового опопсення! А Україна — надзвичайно талановита, співуча нація. Тільки сьогодні в оперному театрі працюють 13 моїх вихованців. А скільки по всьому світу — не злічити…" — казала Євгенія Мірошниченко в інтерв'ю газеті "Дзеркало тижня".
У 2005 році Київська міська рада ухвалила рішення передати будівлю Київській малій опері, яка й досі перебуває в муніципальній власності. Проте сутички навколо будівлі продовжилися. Будівля безпосередньо межувала з трамвайним депо. Згодом депо ліквідували, а чотири гектари землі передали в оренду компанії "Будхол", яка розпочала на цій території масштабне будівництво.
Про реконструкцію Малої опери і слухати ніхто не хотів. У 2007 році група народних артистів — серед яких були Євгенія Мірошниченко, Дмитро Гнатюк, Ніна Матвієнко, Мирослав Вантух, Анатолій Авдієвський, Софія Ротару та інші — звернулася до тодішнього президента Віктора Ющенка з проханням переглянути ситуацію довкола будівлі та вжити заходів для збереження і відновлення Київської малої опери як важливого культурного осередку столиці.
Артисти наголошували на історичній та мистецькій цінності будівлі, а також на небезпеці, яку становить активне комерційне будівництво поблизу. Попри цей публічний заклик, конкретних кроків з боку влади не було вжито і питання реконструкції залишалося відкритим. Владу цікавила розбудова — бажано висотна й прибуткова, а не збереження архітектурної спадщини.
Євгенія Мірошниченко померла у 2009 році, так і не дочекавшись відродження простору, за який боролася.
Мала опера сьогодні: життя попри труднощі
Унаслідок ворожої ракетної атаки 15 березня 2022 року було пошкоджено будівлю Київської малої опери. Вибухова хвиля залишила по собі розбиті шибки, тріснуті склопакети, понівечені двері та зруйноване оздоблення стелі у вестибюлі.
Минуло вже три роки, та питання повноцінного ремонту досі залишається відкритим.
У Стратегічному плані діяльності Малої опери з 2023 до 2025 років, який було погоджено і затверджено в КМДА в грудні 2022-го зазначено, що "театр входить в перелік об'єктів міста Києва як споруда з аварійним станом", а "приміщення театру потребує термінового капітального ремонту".
Наразі театр не має фінансової можливості самостійно розпочати відновлювальні роботи, не кажучи вже про створення власної театральної трупи.
Бюджет театру складається з міського фінансування (яке покриває заробітну плату та комунальні витрати), доходів від власної діяльності (надання приміщення в оренду для проведення вистав, концертів, культурних заходів), а також внесків спонсорів, благодійників і допомоги від різних установ і приватних осіб.
#SAVEMALAOPERA: коли культура потребує захисту
Після пошкодження внаслідок вибухового удару, команда Малої опери згуртувалася та створила проєкт #SAVEMALAOPERA — з метою подолати наслідки обстрілу та зберегти цей унікальний культурний простір.
На сцені Малої опери відбулися благодійні концерти, а зібрані кошти передали на ремонт і підтримку театру. До ініціативи долучилися такі колективи: "Хамерман знищує віруси", Folkulaka, Nahaba, а ще легендарний гурт "Воплі Відоплясова" на чолі з фронтменом Олегом Скрипокою.
Всього за перший концерт зібрали 140 212 грн — ці кошти стали першим внеском у справу відновлення Малої опери.
Будівлю поступово відновлюють власними зусиллями — поетапно, наскільки дозволяють ресурси. Театру допомагають волонтери, зокрема учасники ініціативної команди "Гуртум", до якої можуть долучитися усі охочі, хто прагнуть допомогти театру залишатися живим осередком мистецтва.
Сцена, що продовжує жити: як функціонує Мала Опера сьогодні
Сьогодні Київська мала опера — це осередок творчості та культурного життя столиці. Попри потребу в реконструкції, тут проходять різноманітні концерти, театральні вистави, вечірки, лекції та фестивалі. Мала опера активно залучає молодих виконавців, щоб підтримати нове покоління артистів і надати їм простір для творчості.
"Нас неймовірно привабила атмосфера Київської малої опери. Цей простір дуже вдало підкреслює та береже цінність історичної спадщини. Крім того, такі місця, як Мала опера, хочеться підтримувати, оскільки через постійні обстріли ця будівля дуже постраждала", — розповідає Анна Штопенко, засновниця проєкту "Сплетіння", чия вистава "Сандармох" пройшла у цих стінах 6 липня цього року.
Анна зазначила, що для "Сплетіння" вибір Малої опери є символічним, адже на цій сцені ставив п'єси Лесь Курбас, якого розстріляли у 1937 році.
За її словами, можливість ставити виставу на сцені, де творив Курбас — це велика відповідальність для "Сплетіння".
Однією з нещодавніх подій став показ поетичної вистави "За хвилину до…", який відбувся 15 червня. Постанову представила "Майстерня Елеонори Кравченко". За словами режисерки та засновниці майстерні, вибір локації був усвідомленим і визначальним для проєкту.
"Ми в «Майстерні Елеонори Кравченко» довго і свідомо обирали простір для нашої нової поетичної перформативної вистави «За хвилину до того». Розглядали кілька варіантів: «Братиславу», кластер «Краків» та Малу оперу… Коли я вперше потрапила до Малої опери, з'явилось чітке внутрішнє відчуття — простір уже має в собі те, що може стати повноцінною частиною вистави. Він був насичений, готовий до діалогу. І це стало вирішальним", — розповідає Елеонора.
Незважаючи на деякі технічні труднощі, вистава пройшла успішно, а антураж Малої опери лише поглибив її атмосферу.
"Простір Малої опери підсилив метафори, загострив емоції, надав глибини... У «Майстерні Елеонори Кравченко» ми завжди шукаємо взаємодію між простором і змістом — і цього разу вона була дуже вдалою", — підсумувла режисерка.
Окрім вистав та концертів у приміщенні Малої опери часто проводять різні фестивалі.
Нещодавно тут проходив молодіжний фестиваль "Бешкет".
"Мала опера ідеально вписалась у концепцію фестивалю, бо цей майданчик вже сам по собі дуже виразний і відчувається «своїм»", — ділиться засновниця проєкту Анастасія в коментарі для Суспільне Культура.
Виступити на сцені Малої опери може кожен охочий та охоча — для цього потрібно лише заповнити онлайн-форму, після чого адміністрація розглядає запит і погоджує умови проведення заходу.
"Я вірю, що Мала опера має право на повноцінне театральне життя. Але для цього потрібне розмаїття голосів. Простору не вистачає різних режисерів із різними художніми мовами. Як тільки там зʼявиться кілька сильних команд, які ставитимуть вистави, що природно співіснують із цим простором — він оживе. Це місце, яке хоче звучати, хоче бути — йому просто потрібно дати таку можливість", — запевняє режисерка "Майстерні Елеонори Кравченко".
Джерело: suspilne.media
|