| Стаття |
|
|
|
|
Розстріляний конгрес бандурістів у Харкові у 30-ті роки
25 квітня 2016, понеділок
Поширити у Facebook
Джерело: Solveig_54
По всій Україні офіційно було оголошено, що кобзарів з усіх областей запрошують до тодішньої столиці УРСР м. Всеукраїнський з Харкова на кобзарський з'їзд.
Усі мали з з'явитися бандурами, бо крім власне з'їзду, будуть, мовляв, творчі змагання.
Кобзарі, бандуристи, лірники приїхали на конґрес цілої із України, із маленьких забутих сіл.
Їх Було кілька сот присутніми на конґресі. Це був живий музей, жива історія України, всі її пісні, її музика і поезія.
І ось майже всіх їх застрелили, майже всі ці жалісні співці були вбиті.
30 грудня 1930 року. Настав день відкриття з'їзду. Кобзарі заповнили один із кращих харківських театрів.
У кожного в руках інструмент, кожен зодягнутий у святкову вишиванку.
З'їзд відкрився спільним виконанням Шевченкового «Реве та стогне Дніпр широкий...». Уявіть, увесь зал (а зібралися майстри найвищої проби) натхненно співає!..
Потім були вітання від уряду України, доповіді про стан кобзарства, шляхи подальшого його розвитку.
Ось уже й надвечір'я, можна було б на сьогодні закінчити... Але хтось утримував всіх. Якась тривога вповзала в серця делегатів. А тим часом на виходах всіх із залу'явилися молодики з у цивільному, але з явно військовою виправкою.
Невдовзі ряд за рядом почали делегатів піднімати і під наглядом суворим виводити на подвір'я, а там уже вантажівки. Кобзарів, а це були переважно літні люди, щільно пакували в машини і, прикривши брезентом, везли кудись. Ніхто ні на які питання не відповідав.
Валка машин мчала нічними вулицями Харкова в бік залізниці, до товарної станції. Там, у віддаленому тупику, вже стояв ешелон — десяток «телячих» вагонів.
Уже через годину всі делегати з недавнього'їзду були у вагонах. Забряжчали засуви, пролунала команда, потяг і рушив. І тут, підкоряючись велінню серця, ешелон заспівав:
«Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого
На Вкраїні милій...»
Повантаживши до ешелону, їх підвезли до околиць ст. Козача Лопань.
Пізно увечері кобзарів і лірників вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї.
Вишикувавши незрячих кобзарів і їхніх малолітніх поводарів в одну шеренгу, загін особливого відділу НКВС УСРР розпочав розстріл...
Коли все було закінчено, тіла розстріляних закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили поряд...
У грудні 1933 р. на пленумі Всеукраїнського комітету спілки працівників мистецтв комуністична верхівка українські народні музичні інструменти і назвала кобзу бандуру "класово-ворожими".
Друкують лише "викривальні" матеріали про кобзарів. Наприклад, таке: "Сумнівні бандуристи... під виглядом народної творчості протягають старий мотлох націоналістичний" чи "...треба вжити заходів щодо якнайрішучіших викорінення кобзарського націоналізму". А тим часом музичні фабрики влада зобов'язала навіть не сотнями, а мільйонами виготовляти "кудєсніци-гармошки", "кудєсніки-баяни" і "кудєсніци-балалайки". До цькування кобзарів підключають і українських радянських письменників – Юрій Смолич писав: "Кобза заховує в собі повну небезпеку, бо надто міцно зв'язана націоналістичними елементами з української культури, з романтикою козацькою й Запорозької Січі. Це минуле кобзарі намагалися неодмінно воскресити. На кобзу тисне середньовічний хлам жупана й шароварів".
Ця трагедія, як її називають, «харківська трагедія», непоправного завдала удару по колишньому кобзарству. Вже ніколи більше не ходили і не ходять кобзарі по селах України, не співають своїх славетних дум та історичних пісень, збереглися і їхні пісні тільки завдяки нашим етнографам-професіоналам, які з голосу кобзарів записали їх тексти і музику, і звучать вони тільки зі сцени у виконані професійних співаків.
Джерело: Solveig_54
|