|
|
ПІВ-СВІТУ - НА ДОЛОНІ ДИРИГЕНТА
30 серпня 2021, понеділок
Поширити у Facebook
Креативний розвиток українських хорових традицій - на перетині жанрів. Гарячі емоції і харизматичні солісти. Яскравий, мов музичний калейдоскоп стилів, епох і жанрів, виступ. Широко відома в багатьох країнах світу українська хорова капела «Орея», заснована в кінці 1986 року в місті Житомирі, відкрила перший концерт фестивалю Mariupol Classic бурхливими оваціями на біс, і гарячою вдячністю глядачів.
У 1997 році президент фестивалю лауреатів «Везонля Ромен» (Франція) – Марсель Корнелю так оцінив виступ капели: «Це один з чотирьох найкращих хорів світу, яких я коли-небудь чув.» Один з найоригінальніших українських змішаних хорів складається з 28 хорових співаків під орудою їх незмінного керівника Олександра Вацека.
- Вітаю з успішним відкриттям фестивалю, Олександре, які відчуття зараз, після концерту?
Ми вперше в Маріуполі, і це наш перший живий концерт з публікою після перерви більше року, я трохи схвильований! Нас оселили в готелі на березі моря, і це фантастично – морське повітря, тепле море, чудові люди, спілкування, репетиції, концерт, вдячна публіка і бажання продовжити ще магію музики…
- Як ви обираєте твори до програм? Що диктує вражаюче стильове, жанрове різномаїття – численні подорожі і бажання бути цікавими для глядачів різних країн? Особисті смаки? Щось інше?
(сміється) - Егоїзм, справжній егоїзм! Я хочу щоб мені це подобалось, а потім подобалось хору. Як це буде, тоді буде подобатись і публіці.
- Які речі сприяють цій ідеальній картинці?
- Ми виступали в багатьох різних країнах, головне - дуже багато конкурсів, 40 перших місць і Гран-прі! Наразі всі гастролі і тури через пандемію зупинилися – ні Іспанія, ні Німеччина, ні Франція не можуть нас прийняти. Для того щоб був стимул, щоби ми розвивалися, треба кудись їздити - і бачити!
- Кажуть про те що в «Ореї» є свій оригінальний саунд, фірмовий звук. Раніше таке можна було почути про стиль звучання рок-зірок чи оперних корифеїв.
- Ми весь час в стані конкуренції із зарубіжними хорами. Я б скоріш казав не про фірмовий саунд, а про мистецтво змінювати манеру співу, залишаючись при цьому абсолютно музикальним. Суть цього явища важко пояснити, - Бах казав: «В потрібний час нажати потрібну ноту». Поєднати один-два-три звуки так, щоб це було цікаво слухати. А в мене підхід простий – я дивлюсь, що в моєму розумінні важливого для хору музиканти творять в світі. Тому я не соромлюся, учусь і учусь, щоб втілити свою мрію – співати в зовсім різних напрямках: під час концерту робимо 8-10 таких «переключень».
- Що вважаєте школою особисто для себе?
- Пам’ятаю десь у Франції, в підворітті якійсь, я почув ансамбль – і застиг на місці: такі музиканти!.. так співають і фразують - дух перехоплює! Оце і є - моя школа! Тільки почую в мандрівках щось класне – одразу запам’ятовую: ось в цьому стилі потрібен такий звук, в цьому - інший.
- Тобто ви не лише ділитесь своїм мистецтвом в інших країнах, а й набираєте нові навички – з їх оригінальної культури і виконавчої стилістики?
- Так, звісно, адже кожний конкурс в кожній країні ставить для хорів свої вимоги, стильові і жанрові рамки. Ми співаємо класику різних країн світу – від 16 століття, до сучасності, українські твори – фольклорні, модернові, фольклор країн Скандинавії, Прибалтики, джазові твори - і безліч інших. Змагання в різних напрямках - непересічний досвід. Пам’ятаю нашу участь в старішому конкурсі Ареццо, Італія, в 2014 році.
В цей час в Україні почалася війна, ми з болем слідкували за відео, на якому бомбили наші міста, церкви, вулиці... А потім виходили на сцену і співали. Тоді ми виграли 5 номінацій з 5 можливих, і взяли Гран-прі. Організатори пішли нам назустріч, порушив традиційні правила – і надали нам право заспівати гімн України. Ми з прапором, зі сльозами на очах вийшли на всесвітньовідому сцену як абсолютні переможці. Один з глядачів потім підійшов і сказав нам: «Ви здобули більше, ніж перемогу! У вас іде війна, а ви – перемагаєте, дух України не зламати»
- Так, професійні музиканти через мистецтво виховують в собі справжню силу духу. Креативні здобутки також приходять не випадково. Наприклад, звідки взялась ваша ідея – театралізації? Враження, що ви інтонуєте не лише голосами, як музиканти, - ви через рух створюєте на сцені «візуальну інтонацію» твору.
- Хтось з композиторів минулого сказав: «Більше 5 хвилин я не можу слухати музику» (сміється). Я люблю балет і театр, і мене втомлює статика на сцені. І тим моє завдання як диригента ускладнюється, бо потрібно під час сценічного руху утримувати якість звучання, саунд солістів і всього хору так, аби публіка нічого не помітила, ніяких хиб. Але є твори, де ми стоїмо статично, бо це вимоги жанру, наприклад «Мелодія» Мирослава Скорика.
- Як виховуються музиканти «Ореї»?
- Склад «Ореї» з плином часу змінюється. Приходять люди з музичною освітою - і зовсім без неї. Але у нас в хорі працює унікальна «лабораторія» – я вчу своїх виконавців всім тонкощам музичної кухні, інколи з нуля. Просто беру класний «матеріал», людей в яких є талант, гнучкість і хватка. Якщо бажання є – вони вчаться надзвичайно швидко, і змінюються. «Готових» немає нікого, майстерність шліфується роками. Є інша проблема: люди вимушено ідуть з мистецтва в бізнес, бо треба годувати сім’ї. Подекуди гірко жартую: «Піди ще раз вклонися, понюхай сцену, насолодись оваціями, і йди, не забувай про музику». Якщо йдуть ті, хто з нами 10 років перемагав, це втрата яку не можна одразу замінити… Під час карантину я влаштував конкурс солістів – вивчали і співали різний матеріал, від оперних арій до свінгу. Вибрали кращих солістів в світі, копіювали їх - завданням було зробити як вони, або ще краще.
- Україна унікальна прадавніми традиціями хорової музики. Які з них ви розвиваєте в сучасній культурі хорового співу? Що сьогодні важливо чути слухачеві?
Думаю, тембр української мови має виразну вокальну природу, на відміну від інших мов. Наше «чого, чому» вже звучить. Крім того, маємо цікаві варіанти традиційного співу з регіонів України. І це - унікальне явище для слухачів з інших країн. Італійці кажуть, що спів – це високо організований крик. Етнічний спів багато цим користується. Але крик - це вульгарно, і - не культура. Так, це потужно, але з того звучання потрібно зробити момент естетичний, що зветься мистецтвом. І в культурних традиціях наших кращих хорів це є. І є в селах жіночка чи дівчина, яка заспіває так, що сльози тебе б’ють – і такого немає у світі! Подивіться на Євробачення – наші дівчата підхопили цю хвилю і несуть справжнє, українське - у світ.
Колись в Швейцарії ми співали «Садок вишневий коло хати». Вони ж ні слова не розуміли, бо там німецька і французька мови, але казали: «Що це ви таке співали , що я згадала маму, свій сад, і гарно мені до сліз.» Так, ми зберігаємо національні хорові традиції і, плюс - все що в світі є кращого, - це моя база даних. І я дивлюсь: що можна з цього зробити українського, аби воно було класним.
Автор: Анна Архипова
Колективи: Житомирська академічна хорова капела "Орея"
Диригенти: Олександр Вацек
Концертна організація: UKR Artists, Портал академічної музики “Music-review Ukraine”, Маріупольска камерна філармонія
Конкурс (фестиваль): Фестиваль класичної музики «Mariupol Classic»
|