|
|
Валентин Сильвестров: перевідкриття "тихої музики"
2 жовтня 2022, неділя
Поширити у Facebook
Джерело: LB.ua
Протягом останніх кількох місяців у світі багато й часто виконують музику Валентина Сильвестрова. Зокрема, днями анонсували вихід нового релізу з камерними творами українського композитора на одному з найвідоміших, найбільших лейблів Європи - Deutsche Grammophon.
Диск записали одеський піаніст Олексій Ботвінов і британський скрипаль Даніель Хоуп.
Альбом вийшов на музичних сервісах 30 вересня, у день народження композитора: Сильвестрову виповнилося 85.
Якби не війна, сильвестрівський ювілей мав би, певно, значно менші масштаби (якщо виміром масштабу вважати обсяг виконань музики ювіляра). Від початку російського збройного вторгнення в Україну - 24 лютого - музика Сильвестрова лунає в різноманітних проєктах на підтримку України: на благодійному концерті в Метрополітен-опера, у Берлінській філармонії, у швейцарському Тонхалле в Санкт-Галені; її виконують Лондонський філармонічний оркестр, оркестр Литовської національної опери, Ukrainian Freedom Orchestra у рамках свого світового турне. Нині вже заплановано десятки нових виконань його творів - вони відбудуться найближчим часом.
Сам Сильвестров до такої раптової концентрації уваги до своєї музики, як і до власної персони (на багатьох заходах він присутній особисто), ставиться філософськи, ба навіть дещо роздратовано: "Потрібно було статися цьому нещастю, аби вони почали грати мою музику. Хіба музика не має власної внутрішньої цінності без усякої війни?" - каже маестро кореспонденту "Нью- Йорк Таймс".
Сарказм Сильвестрова можна зрозуміти. На початку березня 84-річний композитор, як і чимало киян, змушений був залишити рідне місто. Подорож евакуаційним автобусом з Києва через Львів до Берліна, де він тимчасово зупинився, тривала три дні. Та, попри весь жах ситуації, у словах мистця є певне кокетство. На сьогодні Сильвестров - найвідоміший у світі сучасний український композитор. І це факт, що відбувся задовго до війни. Без власної цінності самої музики це навряд чи сталося б. "Природжений додекафоніст" і... Бах
Творчість Сильвестрова привернула увагу західних експертів ще в радянські часи. Як свідчення - хронологія його закордонних виконань: 1962 рік - Баден- Баден, 1964-й - Берлін, 1965-й - Венеція, 1966-й - Кельн, 1967-й - Буффало, Нью-Йорк, Загреб. Того ж 1967 року він став лауреатом міжнародної музичної премії імені Сергія Кусевицького (США), а 1970-го - переможцем композиторського конкурсу "Gaudeamus" (Нідерланди). Вагомою подією творчої біографії композитора стало виконання 1968 року Третьої симфонії "Есхатофонії" у Дармштадті, осередку сучасної музики в Німеччині. Диригував славетний Бруно Мадерна.
У той самий час удома Сильвестров, учень Бориса Лятошинського, мав славу авангардиста в найгіршому, зідеологізованому совєцькими пропагандистами значенні цього слова. "Прозахідна", чи "буржуазна", як тоді казали, естетика його тогочасної творчості аж ніяк не вписувалася в ідеологію мистецтва так званого соцреалізму. А до "виховання" він не надавався. Молодого автора звинувачували в "суб'єктивізмі", у "формалізмі", у тому, що він "свідомо збіднює естетично-виражальні функції музичного мистецтва" і т. ін. Зрештою, його виключили зі Спілки композиторів (пізніше, правда, поновили), а тоді це автоматично означало тавро ізгоя й вигнанця. Розвитку мистецтва, як писав композитор Юхим Гофман, тоді страшенно заважав "поділ митців на "недоторканних" і "хлопчиків для биття", і то до "другого розряду" потрапляють переважно високообдаровані". Інакше кажучи, офіційна рецепція Сильвестрова в часи тоталітаризму була радше антирецепцією, зумовленою режимом.
Як стверджувала Галина Мокрієва, одна з перших дослідниць музики українських авангардистів, критика соцреалізму схвально сприймає лиш "музику на випадок", котра є нічим іншим, як "оптимістичним тупцюванням на місці", а твори на основі сучасних композиторських технік (додекафонії, пуантилізму) засуджуються як ворожі. Сильвестрова ж Мокрієва називає "природженим додекафоністом", котрий, однак, "перебуває під впливом Баха". Його ранню авангардну творчість ще можна зарахувати до запізнілого в часі модернізму з елементами полістилістики. Від гучних акордів до лагідних
Наприкінці 1970-х композитор змінив свою музичну мову в керунку позірної простоти і своєрідного мінімалізму, перейшовши від гучних акордів до тихих, лагідних. Маніфестацією цього нового стилю став по суті вокальний цикл "Тихі пісні" для баритона й фортепіано на вірші поетів-класиків. Тут ми чуємо задушевні романсові мелодії, просту і зрозумілу класико-романтичну гармонію, а специфічна манера виконання - sotto voce (впівголосу) - створює ефект такого собі ненав'язливого домашнього музикування, неначе це не спів, а наспівування.
В інструментальних жанрах ця еволюція стилю яскраво проявилася у П'ятій симфонії (прем'єра відбулася 1986 року в Київській філармонії, виконував студентський симфонічний оркестр столичної консерваторії під орудою диригента Романа Кофмана). Музикознавиця
Олена Зінькевич у своїй рецензії справедливо вписує цей твір у контекст ліричного симфонізму, у традицію "тривалого плину повільної тихої музики", що йде ще від малерівського Adagio. Сильвестров привносить у цю традицію симфонічної музики "камернізацію "зсередини" (Зінькевич): це і ювелірна робота з тематизмом і динамікою, буквально на рівні мікронюансів, вслухання у кожен звук і його відголос, і специфічне голосоведення струнної групи оркестру.
"Тиха музика" Сильвестрова істотно вплинула на багатьох українських композиторів наступних поколінь. Можна сказати, його творчість дала початок якщо не течії, то принаймні феномену тихої медитативної споглядальності у вітчизняній музиці. За цією ознакою спорідненою можна назвати творчість, до прикладу, Святослава Луньова, Вікторії Польової та - з композиторів молодшої генерації - Максима Шалигіна.
Сильвестров і політика
Цікаво, що, перебуваючи формально в опозиції до режиму в совєцькі часи, хоч і публічно не виступаючи проти нього, після відновлення Україною незалежності й особливо після Помаранчевого майдану Сильвестров відкрито звертається до політичних тем, ба більше - по-своєму коментує політичні події у своїх рідкісних інтерв'ю. Це, звичайно, не аналітика, але щирий і емоційний голос художника, у сміливості, блаженному юродстві якого - надзвичайна рішучість.
Пригадується, як 2004-го ми, студенти київської консерваторії, передавали з рук в руки, немов священну реліквію, чиїсь навушники, із яких тихим голосом Валентина Васильовича звучала популярна майданна пісня "Разом нас багато", звичайно, в авторській версії ВВ.
Під час другого Майдану композитор створив цикл пісень для хору a cappella
"Майдан-2014". Навіть написав свій варіант Гімну України. Дві короткі фортепіанні п'єси композитор написав відразу після приїзду до Берліна в березні 2022-го. І хоча тут немає прямого натяку на війну, проте її відголос чути в характерному жалобному ритмі чакони.
Сьогодні на тлі руїн, смертей, болю, що лишає після себе ця жахлива війна, лагідна, ніжна, світла музика Сильвестрова набула для нас нової значущості. Твори для скрипки і фортепіано, представлені у згаданому релізі легендарного лейбла Deutsche Grammophon (серед них і "Пасторалі" 2020 року, і символічна "Присвята Баху"), здається, написані були спеціально для того, щоби втішати, лікувати зранені душі. Хто ж знав, що про терапевтичну функцію музики говоритимемо всерйоз.
Автор: Олеся Найдюк
Композитор:Валентин Сильвестров
Джерело: LB.ua
|