| Стаття |
|
|
|
|
Чому Моцарта можна вважати першим композитором-фрилансером
Сьогодні
Поширити у Facebook
Джерело: suspilne.media
У австрійському Зальцбурзі 27 січня 1756 року народився композитор і музикант-віртуоз Вольфганг Амадей Моцарт, що належить до когорти тих композиторів, про кого відомо на будь-якому кінці світу. Та як йому вдалося здобути таке визнання?
Журналістка та оглядачка музичної редакції Радіо Культура Олександра Чеботар розповідає, що цей шлях був непростим і Моцарт наважився на той час незбагненне: він вирішив працювати на себе. Як йому вдалося — читайте у матеріалі.
Упродовж століть композитори здебільшого залежали від покровителів — це могли бути аристократи або церква. Моцарт працював при дворі архієпископа Зальцбурзького, а його офіційна посада мала назву "концертмейстер капели". Утім, обов'язків Моцарт мав чимало. Серед них, наприклад, написання музики для богослужінь і придворних свят, гра на скрипці та органі під час цих заходів, а також керування оркестром та участь у репетиціях.
У 1781 році Моцарт разом з архієпископом Коллоредо приїхав до Відня. Архієпископ взяв композитора із собою як частину своєї свити. Проте у Відні Моцарт побачив зовсім інший світ: місто вирувало культурним життям, концертами та прем'єрами. Він зрозумів, що може заробляти самостійно — без принизливої служби.
Моцарт кілька разів звертався до архієпископа з проханням відпустити його на вільну роботу, пропонуючи залишатися "музикантом за контрактом", тобто без постійної служби. Але Коллоредо категорично відмовив: він вимагав беззаперечної покори та щоденної присутности при дворі. До того ж батько Моцарта, також придворний музикант, не поділяв ентузіазму свого сина, вважаючи стабільну службу єдиним надійним шляхом для музиканта.
Моцарт подав офіційну заяву про звільнення, але архієпископ її проігнорував. Зрештою в червні, у відповідь на наполегливі прохання Моцарта, Коллоредо доручив своєму лакею публічно вигнати Моцарта і дати копняка на прощання.
До Зальцбурга Моцарт так і не повернувся. Він залишився у Відні й почав життя вільного митця — сповнене блискучих тріумфів, але і нестабільности.
У Відні Моцарт заробляв на життя як незалежний композитор і піаніст. Основними джерелами його доходу були приватні уроки та продаж творів видавцям. Оплата зазвичай була одноразовою. Водночас значні прибутки приносили опери, особливо ті, що він писав на замовлення імператорського театру.
У 1782–1785 роках Моцарт активно виступав як соліст, організовуючи власні концертні серії. У кожному сезоні він представляв три-чотири нові фортепіанні концерти. А через нестачу місць у театрах композитор орендував нетрадиційні майданчики — наприклад, велику залу в житловому будинку або бальну залу ресторану. Ці концерти мали великий успіх і приносили значні прибутки.
Фінансовий успіх позначився на способі життя Моцарта. Разом із дружиною вони переїхали до дорогої квартири з річною орендною платою 460 гульденів.
Моцарт придбав розкішне фортепіано у майстра Антона Вальтера приблизно за 900 гульденів, а також більярдний стіл вартістю близько 300. Подружжя Моцартів відправило сина Карла Томаса до дорогої школи-інтернату та утримувало слуг. Очевидно, заощаджувати Моцартові вдавалося погано.
Наприкінці десятиліття фінансове становище композитора погіршилося. Близько 1786 року він став рідше виступати на публічних концертах, і його доходи суттєво скоротилися. Це був складний період для віденських музикантів загалом: через Австро-турецьку війну знизився рівень добробуту населення, а разом із ним і здатність аристократії підтримувати мистецтво.
У грудні 1787 року Моцарт знову отримав стабільну посаду під аристократичним патронажем. Імператор Йосиф II призначив його "камерним композитором". Це була посада з неповною зайнятістю й річною платнею 800 гульденів: до обов'язків Моцарта належало написання танцювальної музики для щорічних балів. Судові документи свідчать, що імператор прагнув утримати відомого композитора у Відні, не допустивши його від'їзду в пошуках кращих умов.
Для розуміння масштабів доходів Моцарта варто порівняти їх з іншими тогочасними заробітками. Старший хірург віденської лікарні отримував близько 1200 гульденів на рік. Йозеф Гайдн, який постійно служив у князя Естергазі, мав лише 200 гульденів річної платні, тоді як служниця Моцарта заробляла дванадцять гульденів. Водночас сам Моцарт отримував від 200 до 500 гульденів за один концерт у маєтку віденського аристократа.
У період між 1783 і 1786 роками його річний дохід від сольних виступів міг становити щонайменше 10 000 гульденів.
У 1787 році він заробив 1000 гульденів за концерт у Празі, 450 — за виконання там "Дона Жуана" і 225 — за прем'єру опери у Відні. Крім того, не менше ніж 2000 гульденів на рік приносило викладання. Навіть у 1791 році, в рік смерті композитора, його дохід становив близько 2000 гульденів, не враховуючи гонорару за оперу "Чарівна флейта".
Попри пристойні гонорари, гроші в житті Моцарта ніколи не затримувалися надовго. Він заробляв багато, але витрачав ще більше — можливо, не лише з легковажности, а й через саму природу вільного життя без стабільного покровителя. Доходи були нестабільними, борги зростали, і наприкінці життя композиторові довелося переїхати до скромнішого помешкання на околиці Відня.
Та головне — Моцарт заплатив цю ціну свідомо. Він обрав свободу замість безпеки й незалежність замість покори.
Джерело: suspilne.media
|