| Новина |
|
|
|
|
"З піснею крізь світ" Олександра Кошиця. Уперше польською
12 травня, неділя
2019 рік є ювілейним і знаковим не тільки в контексті масштабних подій, пов’язаних з революцією 1917-1921 років. На початку 1919 року, коли новостворена Українська Народна Республіка вела бої за свою незалежність, Головнокомандувач української армії і член Директорії УНР Симон Петлюра ініціював створення Української республіканської хорової капели на чолі із Олександром Кошицем. Нині ми знаємо його не лише як видатного диригента, але і як етнолога, фольклориста, композитора, письменника, автора спогадів та щоденників.
У березні в Українському домі у Варшаві відбулася тематична зустріч «Олександр Кошиць і доля української еміграції», нагодою для якої стала поява нової роботи – книжки «OłeksandrKoszycijegodziennik „Zpieśnią przez świat”», яка вийшла друком у видавництві Варшавського Університету. Її наукова редакторка, авторка передмови та коментарів – докторка філологічних наук, професорка кафедри україністики Варшавського університету Валентина Соболь. На основі архівних документів, опрацьованих у Вінніпезі у 2015 року, авторка дослідила генеалогію роду Кошиців, біографічні факти та спогади, розміщені у щоденнику митця. Так щоденник Олександра Кошиця «З піснею крізь світ» вийшов польською мовою. Подію організували за участі творчої майстерні, якою керує Валентина Соболь (Pracownia Dziejów Polsko-Ukraińskich Stosunków Literackich) на кафедрі україністики, Посольства України в Польщі, Інституту мистецтвознавства, фольклору і етнології імені М. Рильського Академії наук України, Українського дому у Варшаві видавництва Варшавського Університету та Національного центру культури. Модераторкою зустрічі була Богуміла Бердиховська – дослідниця проблем української еміграції.
Учасники заходу дізналися, що 100 років тому, навесні 1919 року, відбувся дебютний концерт Хорової капели у Празі, далі вона дала 600 концертів у 17 країнах світу протягом кількох гастрольних років. Відгуки політиків, президентів, королів, знаних культурних діячів з усього світу дослідники знайшли у так званій «Золотій книзі капели», віднайденій в одному з архівів Праги.
Виїхавши за кордон, Олександр Кошиць вже не зміг повернутися в Україну. Звістки про розстріли української інтелігенції красномовно свідчили про те, яка доля чекає на хористів у разі повернення. Валентина Соболь згадала про опрацьовані в архіві листи Кошиця та його дружини Тетяни Георгієвської, у яких знайшла висвітлення ця трагедія.
Проте саме Українська республіканська хорова капела (згодом перейменована на Український національний хор у Варшаві) стала «закордонною співочою армією», зброєю якої була пісня. Під очільництвом Кошиця колектив уперше виконав славнозвісний «Щедрик», який згодом розлетівся по світу. Європа із захопленням слухала українську музику, створену композиторами Миколою Леонтовичем, Кирилом Стеценком, Миколою Лисенком і самим Олександром Кошицем. Родзинкою виступів і вдалим дипломатичним кроком хористів була традиція виконувати під час концертів не тільки гімн України, а ще й гімн країни, в якій вони виступали. Сам Кошиць зауважував: «Я раював від думки, що на мою долю випала честь показати всьому світові душу нашого народу – таку ніжну, таку могутню, таку елементарну, а разом і загадкову, як сама природа».
Виступаючи на зустрічі, перша секретарка Посольства України в Польщі Наталія Житарюк зауважила:
«Презентована сьогодні робота «Ołeksandr Koszyc i jego dziennik „Z pieśnią przez świat” набуває особливого значення з наукової точки зору. Адже тематика української еміграції міжвоєнного періоду майже не досліджена. Нотатки Олександра Кошиця мають також велике історичне та політичне значення, оскільки диригент детально описує бачення тодішньої політичної ситуації, пише про свої спостереження під час гастролей та зустрічей з політиками за кордоном. Такі щоденники можуть стати вагомим джерелом об’єктивної інформації про Україну міжвоєнного періоду, вони доносять правду про високу ціну, яку заплатила Україна за свою незалежність».
На зустрічі було чимало філологів, для яких – як і для дипломатів чи істориків – щоденники Олександра Кошиця будуть дуже корисними. Познайомившись із Томашом, студентом факультету україністики Варшавського університету, я запитала: «Що саме спонукало вас обрати такий фах?» Його відповідь була простою і водночас парадоксальною: «Я цікавлюсь історією України, літературою, бачу багато спільного між нашими народами, а ще – навчаю української мови свою дівчину з Луганська, аби вона розмовляла не тільки російською».
На завершення зустрічі студент Сергій Підвисоцький виконав пісні на слова Євгена Плужника, Андрія Скрябіна, Володимира Івасюка. До останнього твору – «Червоної рути» – долучилися голоси гостей у затишній залі. Слухаючи мелодію, я згадала мотто капели «Співаю, отже існую» і піймала себе на думці: як багато ще є невідкритих і призабутих сторінок нашої історії та культури.
Автор: Павло Лоза, Юлія Камінська
Джерело: Наше слово
Додати: 
|