Нова мистецька школа: шлях у нікуди | Music-Review Ukraine
Головна
Стаття
Нова мистецька школа: шлях у нікуди
Нова мистецька школа: шлях у нікуди
4 червня 2019, вівторок
Поширити у Facebook



Навчальний рік завершився. У музичних школах країни пройшли останні академічні концерти та іспити, випускники отримали атестати. Здавалося, має настати період спокою і відпочинку. Та у мистецько-педагогічній галузі точиться справжня війна. Її причина – реформа початкової мистецької освіти.



Якщо бути точним процес реформування галузі розпочався щонайменша два роки тому. Але протікаючи спочатку винятково у сфері нормативно-правовій, він залишався непоміченим для загалу. Очевидність реформи явило нове Положення про атестацію педагогічних працівників закладів (установ) освіти сфери культури (затверджене наказом Міністерства культури України від 12.07.2018 № 628, зареєстроване у Міністерстві юстиції України від 16.08.2018 за №926/32378) та поява пілотного проекту Міністерства культури з упровадження освітніх програм у мистецьких школах, участь у якому на теперішній момент беруть 22 початкових мистецьких заклади держави.

Сказати, що реакція на реформу була негативною, означає просто констатувати факт. Градус несприйняття педагогічною громадськістю змін у сфері початкової мистецької освіти виявився настільки високим, що реалізувався у збір підписів під петицією до Кабінету міністрів України із вимогою скасувати реформу. У свою чергу ініціатор реформи – Міністерство культури України – наполягає на її необхідності і звинувачує опонентів та противників у поширенні неправдивої інформації.

Отже, хто правий: чиновники від культури чи викладачі-практики? Спробуємо розібратися у ситуації, керуючись щирим прагненням бути максимально об’єктивними і оперувати лише офіційною інформацією (така, зокрема, розміщена на сайті Мінкульту та виголошена нас прес-конференції «Реформа початкової мистецької освіти: міфи та реальність», проведеній міністерством 22 травня у Києві в ІА «Укрінформ»). І почнемо із головних учасників освітнього процесу – здобувачів освіти.

Усе найкраще – дітям?

Один із найнеправдивіших, на думку міністерства, міфів, який поширює серед загалу «неіснуюча рада директорів» – твердження про зменшення навчальних годин для здобувачів освіти, яке закономірно призведе до пониження якості самої освіти. Головний аргумент реформаторів, що має заперечити цю тезу, – збільшення тривалості освітнього процесу у мистецькій школі з шести та восьми років до одинадцяти.

Що ж становлять собою ці одинадцять років? Власне це і є початковий рівень мистецької освіти, що структуровано у три підрівні: елементарний, базовий (із розподілом на загальне мистецьке і початкове професійне спрямування) і поглиблений, призначений винятково для тих здобувачів освіти, які обрали мистецьку професію. Кожному з підрівнів визначена конкретна кількість навчальних годин: інваріантних (тобто жорстко закріплених за певною навчальною дисципліною) та варіативних (години, що розподіляються педагогічною радою в залежності від здібностей та потреб учня на той чи інший предмет). Також для кожного підрівня рекомендовано віковий ценз: 6 років для елементарного підрівня, 10 – для базового (11 – для кіно, телемистецтва, мультимедіа) і 15 – для поглибленого. Відтак повна структура початкової мистецької освіти синхронізована з освітнім процесом загальноосвітньої школи. Відмінність від останньої становить той факт, що здобувач освіти може обмежитися першим (елементарним підрівнем) чи першим і другим підрівнями, отримавши при цьому відповідний атестат. Отож, як бачимо, зовні все зручно і, головне, демократично. Проте, повернемося до питання кількості навчальних годин. Адже, для початкової освіти саме кількість є запорукою якості. І оскільки за твердженнями самих реформаторів на нинішньому етапі вони мають чітку картину освітнього процесу лише у першому класі (!), стосовно навчальних годин змушені будемо говорити лише про цей етап навчання.

Нагадаємо, що за старими (за версією Мінкульту), а насправді, ще чинними Типовими навчальними планами (затверджені у 2015 році) інваріант для учнів перших класів інструментальних спеціальностей за восьмирічним строком навчання становив 6,5 годин на тиждень, а для шестирічників – 8 годин. Розподіл навчальних годин між дисциплінами був таким: 2 години фаху, 2 – колективне музичення (хор / оркестр / ансамбль), 1 година – предмет за вибором, 1,5 – сольфеджіо; учні шестирічного строку навчання, як старші за віком, також опановували предмет «Українська та зарубіжна музичні літератури», на який відводилося 1,5 години. Наголосимо, що йдеться лише про інваріант.

Що ж пропонує здобувачам освіти у першому класі нова мистецька школа? Інваріантна складова становить усього 3 навчальні години на тиждень, які закріплено за дисциплінами «Фах», «Колективне музикування (хор/ансамбль)» і «Музична грамота та практичне музикування» (означений предмет вочевидь мислиться як замінник сольфеджіо). Цей скромний «навчальний комплект» доповнюють 2 години варіативної складової, що за документами є обов’язковими, і спрямовуються для кожного окремого учня на ту частину його здібностей, розвиток якої, на даному етапі, є пріоритетною. І хай вас не дивує, але таким пріоритетом не обов’язково буде фах.

Вельми красномовним доказом цього є інформація, що прозвучала на вже згадуваній прес-конференції від директора Криворізької міської школи мистецтв № 2 пані Ольги Тронь. Вона, зокрема, розповіла присутнім, що усі 12 першокласників-інструменталістів в очолюваній нею школі-учасниці пілотного проекту упродовж першого семестру мали по одній навчальній годині фаху, і лише з другого семестру чотирьом учням, які почали «виявляти здібності», додали ще одну годину. Постає закономірне запитання: чому діти не отримали дві години на заняття з фаху від самого початку навчання? Адже логічно, що саме основний предмет (інакше, чому б він отримав назву «Фах») повинен мати більшу кількість навчальних годин. І куди були розподілені 2 варіативні години, які держава визначила як обов’язкові для кожного учня?

Ще один блок питань стосується решти восьми учнів-першокласників цього ж навчального закладу. Про них пані Тронь у свій промові не згадувала, але, думаю, очевидно, що увесь перший клас ці діти опановували фах за одну годину на тиждень. Чи розвинулися їхні музичні здібності? Можливо. Але, навіть якщо й так, результативність була б набагато вищою, якби усі здобувачі освіти від самого початку мали стабільні дві години фаху на тиждень. Адже в першому класі саме ритмічна періодичність і частотність занять є запорукою формування і закріплення специфічних виконавських навичок, які й становлять фундамент професійного виконавства. Та схоже зовсім не вихованням грамотних виконавців опікуються реформатори…
Підемо далі. Не менш хвилюючим є й зміст мистецької освіти. Наприклад, мені, музиканту-теоретику невтямки, чому діти, які навчатимуться у музичній школі чи на музичному відділенні школи мистецтв тепер будуть позбавлені можливості вивчати предмет «Музична література» (його замінено на якусь цілковиту незрозумілість під назвою «Бесіди про мистецтво»).

Зверну увагу читачів ще на один цікавий аспект реформи. Синхронізуючи структуру освітнього процесу мистецької школи зі структурою загальноосвітньої, реформатори також рекомендували вік здобувачів освіти для вступу до школи. Відтак до першого класу мають приймати учнів 6 років. А що ж робити дітям, які перевищують віковий ценз на один чи два роки? Відповідь реформаторів, на перший погляд, украй демократична і толерантна: звісно дитина 7, 8, 9 років може вступати до мистецької школи на елементарний підрівень, але її приймуть вже не до першого, а другого чи третього та четвертого класу відповідно (для цього викладачі школи і програми окремі напишуть – при цьому вочевидь реформаторів не хвилює той факт, що не кожен викладач може написати методично та юридично адекватну програму), і, вона пройде цей елементарний підрівень швидше, зважаючи на вік. Але ж швидкість, то не якість! Особливо у мистецькій галузі, де освітній процес завжди базувався на вихованні перш за все НАВИЧОК!!!

Як викладач предмета сольфеджіо – дисципліни, що покликана розвивати музичний слух учнів, – спираючись на власний вже більш як 20-річний педагогічний досвід скажу: перші щонайменше три роки викладання цього предмета мають бути спрямовані на настроювання і формування в учнів складного і надзвичайно важливого аспекту слуху – ладового відчуття. І втиснути цей процес у один чи два роки неможливо, він має свою ЛОГІКУ розгортання і вимагає ЧАСУ!!! І починати формування ладового відчуття необхідно якомога РАНІШЕ!!! (У цьому контексті просто кричущою непрофесійністю вражаю вступ дітей на фах «Сольний спів» лише з 10-ти (!) років). Можливо саме тому у новій мистецькій школі вирішили позбутися цього предмета, замінивши його на «Музичну грамоту та практичне музикування» із явним акцентом на теоретичну складову – адже формувати так звані «знаннєві компетентності» набагато простіше, ніж навички. Отож маємо ще один аргумент, який свідчить про потенційне зниження якості освіти у новій мистецькій школі.

Школа – училище – консерваторія

У сфері музичної освіти ця триступенева система має вже більш як столітню традицію. Кожна з її ланок пройшла апробацію часом, вирішує свої галузеві завдання: школа дає виконавську і теоретичну базу, училище – розвиваючи виконавську складову, готує педагогічні кадри, консерваторія – шліфує й узагальнює. А що буде, як одна з ланок цієї системи, наприклад, середня – зникне? Скажете, що це ще один «міф»? Але така загроза існує. І прихована вона у вже згадуваному збільшенні тривалості освітнього процесу.

Судіть самі: у дореформеній школі головною перешкодою учня для вступу у мистецький виш була відсутність повної загальної освіти. Тепер, ситуацію, ніби як виправлено, і завершивши мистецьку школу одночасно із загальною та отримавши відповідний документ, здобувач освіти може сміливо вступати до консерваторії. Запитаєте, що у цьому поганого? Найперше, зниження професійності, виконавського рівня, адже чотири роки навчання в училищі ніколи не були зайвими. Та справжня небезпека в іншому. Як було сказано вище, головне завдання училища – підготовка педагогічних кадрів для, перш за все, початкової школи!!! Оминаючи цю середню ланку галузь не зможе продукувати кваліфікованих, чи то пак компетентних, викладачів, що знову ж таки призведе до непоправних втрат у музичному виконавстві, педагогіці, навіть науковій діяльності.

Доля викладача

Як відомо, освітній процес не замикається лише на здобувачах освіти. Серед його учасників є ще один важливий суб’єкт. Це – педагог. Однак, попри те, що реформатори воліють не згадувати про цього учасника освітнього процесу, поставимо все ж собі запитання: як зміниться життя викладачів галузі після реформи?

Отже, воно таки зміниться і не в найкращу сторону. Вже з викладеного вище можна дійти висновку, що на усіх викладачів чекає зменшення тижневого навантаження. Як наслідок – зменшення заробітної платні, а вона, повірте на слово, не така вже й велика. Найбільше постраждають теоретики і хормейстери. На підтвердження даної тези наведу кілька цифр. Якщо у дореформеній школі викладачу теоретику на педагогічну ставку обсягом у 18 годин необхідно було викладати 12-ти групам учнів, то у новій мистецькій школі ця цифра зростає до 18. Відтак, невелика музична школа, у якій працює автор цих рядків, по-максимуму зможе обійтися послугами усього двох викладачів музично-теоретичних дисциплін. Але ж таких викладачів у цій школі – четверо...

Однак фінансова складова – це не єдиний негатив реформи. Суттєву шкоду несе нове Положення про атестацію педагогічних працівників закладів (установ) освіти сфери культури. Поруч із порушенням норм чинного законодавства (перерахунок і виплата заробітної плати не одразу після проведення атестації, а від початку нового календарного року), цей документ містить низку положень, які просто принижують професійну честь та гідність педагога. Наприклад, оцінка батьками якості роботи викладача, який навчає їхню дитину. Але як можуть визначити або оцінити рівень роботи педагога батьки учня, які не мають спеціальної освіти? Як не фахівці можуть визначити чи діафрагмальне дихання використовує у співі учень-вокаліст, чи правильною аплікатурою грає початкуючий піаніст і чи сформований амбушюр у маленького флейтиста, сопілкаря чи кларнетиста? А між тим, саме батьківська оцінка визначена у Положенні за основний критерій для присвоєння чи підтвердження викладачу кваліфікаційної категорії. Чи не поставить ця вимога документу вчителів у ситуацію постійного приниження, запопадливості перед учнем та його батьками та чи не призведе це, в кінцевому рахунку, до зниження якості освіти?

І подібних запитань – безліч.

***
Спробуємо резюмувати. Цілісної картини реформаційного продукту ми не маємо. Вас здивує, але її не мають і самі реформатори. Це, зокрема, на прес-конференції від 22 травня в «Укрінформі» визнала і сама перший заступник міністра культури пані Світлана Фоменко. А проте, галузь все одно реформують. Невміло і непрофесійно. Скажу лише, що фахівець Державного науково-методичного центру змісту культурно-мистецької освіти, який опікується у цій структурі напрямом початкової музичної освіти є філософом за освітою!!!


Петиції, на які триває збір підписів 
Вимога педагогічних працівників закладів початкової мистецької освіти







Автор: Валентина Кулик



Інші:

Правила ринку: агент Линів пояснив, чому диригенти виконують твори російських композиторів
В Мюнхені запрошують на «Страту» та «Дванадцяту ніч»
Національна опера України поставить оперу "Конотопська відьма"
Українська опера Chornobyldorf виборола Премію Королівського філармонічного товариства
А ви знали, що Шевченко міг би стати й відомим музикантом?
Премʼєри в імʼя Перемоги
ЛІТЕРАТУРА З МУЗИКИ, МУЗИКА З ЛІТЕРАТУРИ
«Незламні»: музичне послання українців у другу річницю початку повномасштабної війни
«Десять років чекаємо на перемогу»: історія оркестру, який двічі з дому вигнала війна
Найкращий концерт Кіровоградської філармонії - попереду. Він буде присвячений Дню перемоги!
Музичні інструменти змінили на автомати: історії артистів театру Одеси
Оновлений репертуар, літній фестиваль та інтерактивна "Ластівка Щедрика": майбутнє Івано-Франківської філармонії в баченні Володимира Рудницького
Змінив пуанти на армійські берці: згадаймо артиста балету Ростислава Янчишена
"Музичні вечори у будинку родини Мейтусів"
«Для мене дім – там, де серце» – Віктор Рекало, автор музики до балету про вимушену міграцію «Дім»
Як розтопити «Крижане серце»?
В Одеській опері відновили незвичайну виставу
Хмельницький фаховий музичний коледж ім. В.І.Заремби: 65 років від дня заснування
До дня Соборності: в Національній опері представлять всеукраїнський музичний проєкт
Як доктор мистецтвознавства став... диригентом
Досліджуємо славні сторінки бандурного мистецтва
На Волині в Горохові привітали з 80-річчям відомого композитора
Роман Орленко-Прокопович - ім’я між забуттям і легендами
“Пісні для України” з Лондона
“54 хвилини до Різдва”
Диск "Зимовий шепіт" від піаністки Віоліни Петриченко
Українські переклади лібрето світових опер в Україні
Військовий зі Львова випустив альбом фортепіанної музики, яку створив на передовій
Раду Поклітару - герой книжки
Сенсаційні знахідки та версії Трипільської культури - “ світової колиски”
У Львівській філармонії визначили переможців Конкурсу молодих вокалістів імені Сліпака
Концерт-реконструкція «Гай, Рожество!»
Сторіччя Балетної трупи Одеської опери
Харизматичний диригент українського походження, який втілив "американську мрію": хто такий маестро Леонард Бернстайн
"Вистави ще немає, але є кредит довіри": продюсерка Opera aperta про співпрацю з міжнародним фестивалем O.Festival
В Ужгороді відкрили мініскульптуру на честь графа Нандора Плотені
Понад 200 народних пісень: де шукають і кому співають солістки ансамблю "Антонівчанка" з Прилуччини
8 неочікуваних речей, що носять ім’я Шопена
Фридерик Шопен та Микола Лисенко: точки перетину
Згадуємо Миколу Колессу
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
100.jpg