|
|
Мрії, сни і блаженні миті народження мелодії
Концерт до дня народження Валентина Сильвестрова на «Контрастах-31»
Сьогодні
Поширити у Facebook
Цьогорічні львівські «Контрасти-31» вельми багаті на прем’єри, на відкриття нових імен, нових артефактів, нових ракурсів музичного сприйняття світу. Але серед усього цього розмаїття і відкриття численних талантів один концерт з поетичною назвою «Народження мелодії», в якому скрипаль Назарій Пилатюк і піаністка Віоліна Петриченко виконали увесь макроцикл Валентина Сильвестрова «Мелодії миті» у день народження композитора, вартує окремого критичного есею. Як сам твір, так і його виконання вирізняється такою незвичністю, такою викличною інакшістю, що змушує переглянути поширене трактування музичного мистецтва, як такого, що розгортається у невпинному русі, чиє основне призначення – передавати найширшу палітру емоцій, переживань, творити вражаючі звукові драми. Це справді основна «територія» музичного виразу, на якій були зведені такі непроминущі шедеври, як симфонії Л. ван Бетовена, опери Дж. Верді чи духовні концерти Д. Бортнянського.
Валентин Сильвестров: мить, тиша і свобода
Проте окрім ліричних і драматичних образів земного буття музика здатна відтворювати і стан Абсолюту поза часом і простором, таємничу, зауважену ще Піфагором, гармонію сфер. У цьому руслі один з провідних українських композиторів, геніальний Валентин Сильвестров шукає і знаходить принципово інший інтонаційний «простір, де мелодії існують на межі виникнення і зникнення...»[1]. Це рефлексія з його власного коментаря до монументального макроциклу з умовною загальною назвою «Мелодії миті». Своєю чергою, він складається з семи циклів, у які входять 22 п’єси для скрипки і фортепіано з різними жанровими позначеннями, деякі з них повторюються кілька разів: дві елегії, три серенади, чотири колискові, п’ять баркарол, а також інтермецо, ноктюрн, пастораль, прелюдія «Народження мелодії», музичний момент та Moderato Andante. Прикметно, що кожен із цих жанрів, а надто те, як їх втілює композитор, мають свою тривалу історію у різних стильових перевтіленнях, проте їх об’єднує дещо спільне: або барва особистого переживання, або – як в інтермецо, музичному моменті чи прелюдії – швидкоплинність враження. Проте цілість циклу позбавлена очікуваної калейдоскопічності окремих сценок. За задумом автора, ця об’ємна композиція має виконуватись attaca, кожна п’єса плавно перетікає в наступну, утворюючи безперервно вібруючу звукову матерію, плинну як течія вічної ріки життя.
Сам митець наголошує, що мислить цей «великий цикл… як один великий текст. Для мене тут є певна аналогія з циклом Баха „Мистецтво фуги“, але у Баха важливою є дидактична ідея та мистецтво її втілення. Я міг би свій цикл назвати „Мистецтво мелодії“, але в ньому відсутня дидактична ідея і власне „мистецтво“, а є просто „мелодії миттєвостей“»[2].
У мене ж цикл В. Сильвестрова швидше викликав аналогії з фортепіанним шедевром Олів’є Мессіана «Двадцять поглядів на Немовля Ісуса» з його музичною візією містичного споглядання, яке, однак, в українського композитора не концентрується на одній постаті Божого дитяти, а розпорошується у просторі й часі.
Ідея музичного втілення миті як центральної категорії часопростору хвилює В. Сильвестрова віддавна і набуває різних смислових відтінків, передусім на алегорії «щезного часу»: «мить неможливо приборкати, на неї не можна повісити жодну ідеологію, християнську чи буддистську… мить приваблива, тому що, з одного боку, це не ілюзія, але з іншого боку, вона має властивість зникати, щойно до неї торкнешся...»[3].
Із зникомим часом нерозривно пов’язане унікальне для композитора явище «музичної тиші». Тиша у музиці В. Сильвестрова втілюється у паузах, які набувають виняткового сенсу: «Пауза це теж звук. До неї треба ставитися не тільки як до припинення звуку, а в самій паузі шукати якусь можливість. Скажімо, пролунав звук, на цей звук відгукнулася пауза. Це діалог між звуком і паузою»[4]. Але не тільки в паузах ховається тиша музичного тексту: вона перетікає через контемпляцію коротких застиглих мотивів у найтихішій гучності, до якої митець має особливу схильність, у затихаючому відлунні мелодичних фраз.
Занурення у тишу, зосередження на миті, що невпинно народжується і вмирає, дає композитору ні з чим не порівнянне блаженство повної і абсолютної свободи, якою він з відкритим серцем прагне поділитись зі слухачами.
Меломани, шанувальники одкровень геніального композитора, готові розділити з ним насолоду перебування у вищих станах споглядання. Тільки для цього потрібні виконавці, здатні піднятись до духовної чистоти і нескаламученої ясності цієї музики. А це вже вищий рівень інтерпретації, для якого недостатньо бути досконалим професіоналом, блискучим віртуозом і навіть високим інтелектуалом. Талант до виконання такої музики лежить у іншій, ірраціональній площині і передбачає насамперед роботу над собою, потребу зазирнути у найпотаємніші куточки душі, вслухатись у найтихіші її порухи, почути гармонію звуків оточуючої природи. І тільки коли музикант досягне рівноваги внутрішнього стану, зможе в думках і почуттях відірватись від суєти зовнішнього світу – тоді може братись за інтерпретацію «Мелодій миті».
Львівським слухачам пощастило: скрипалю Назарію Пилатюку і піаністці Віоліні Петриченко вдалось цілком природно осягнути вищий сенс твору В. Сильвестрова. Їхній ансамбль був настільки бездоганним, що видавалось: вони грають разом багато років, хоча насправді це був перший спільний виступ. Понад година музики пролетіла як одна мить у сутінковому залі філармонії, освітленому миготливим світлом свічок, впродовж якої жодний нюанс, жодний штрих не вибивався із загального плину. Однак, в кожний наступний момент виявлялися нові витончені делікатні грані звукового потоку, підтверджуючи слушність давньогрецького афоризму: «Не можна двічі увійти в одну і ту ж ріку».
Доводилось тільки дивуватись невичерпній винахідливості солістів: у Н. Пилатюка скрипка і бриніла як мандоліна, і ніжно переливалась як арфа, В. Петриченко у тембрі фортепіано знаходила і передзвін дзвіночків, і тремтливе мерехтіння клавесина. Розмаїті тембральні ефекти, прозоре мереживо фактури відтіняли мелодичну лінію, яка підносилась угору, як безтілесний дух.
Якщо Віоліна Петриченко частково підготувала слухачів до такого амплуа деякими своїми інтерпретаціями, зокрема прелюдіями Василя Барвінського, то виконання Назарія Пилатюка, його проникнення у музичну сферу абсолютного духу, стало справжнім відкриттям. Адже ті, хто стежить за виступами талановитого скрипаля, ідентифікують його манеру як блискучу, віртуозну, вельми емоційну, іноді розкуту і легку, іноді драматичну і експресивну, навіть трагічну. Тут же він постав у зовсім іншому образі, який свідчить про досягнення вищого ступеня художньої зрілості.
Насправді важко підібрати потрібні слова, які би вповні передали те відчуття, яке охопило слухачів у процесі слухання. Хіба що згадати античну категорію катарсису як очищення через мистецтво і завершити рецензію словами самого Маестро: «Основним для музики як форми мистецтва у нашому світі „всесвітнього тяжіння“ є не підтвердження цього тяжіння, а його подолання — те, що ми можемо, за браком кращого слова, назвати „блаженством“. Основним критерієм вдалого тексту є наступне: коли ми входимо в музику, ми самотні у своїй банальності, екзальтованості, щасті, хворобі, прагматичності, ліні, активності чи пасивності; коли ми виходимо, ми просто блаженні, тобто на мить у нас з’являються крила, які у нас раніше забрали»[5].
[1] Богдана Півненко, Валерій Матюхін, Валентин Сильвестров. «Мелодії миті» https://umka.com/ukr/catalogue/special-editions/bohdana-pivnenko-valeriy-matiukhin-valentyn-sylvestrov-fleeting-melodies-premium-release-dig.html
[2] Там само.
[3] Сильвестров В. Музыка – это пение мира о самом себе… Сокровенны разговоры и взгляды со стороны. Беседы, статьи, письма. Автор статей, составитель, собеседница М. Нестьева. Киев, 2004. С. 204.
[4] В. Сильвестров. Дождаться музыки. Лекции-беседы с Сергеем Пилютиковым. Киев: Дух і літера, 2010. c.112.
[5] Оксана Нестеренко. Долаючи земне тяжіння: дзен-буддизм у музиці Валентина Сильвестрова. “Bird in Flight”, 19 жовтня 2022 року. https://birdinflight.com/pochemu_eto_shedevr-uk/20221019-dzen-buddizm-u-muzitsi-valentina-silvestrova.html
05.10.2025
Автор: Любов Кияновська
Виконавці: Віоліна Петриченко
Композитори:Валентин Сильвестров
Музикознавці: Любов Кияновська
Концертна організація: Львівська національна філармонія
Джерело: zbruc.eu
|