|
|
«КИЇВСЬКІ СОЛІСТИ»: БЛИСКУЧЕ ЗАКРИТТЯ СЕЗОНУ
14 липня, понеділок
Поширити у Facebook
Феєричним аншлаґовим концертом «День музики Мирослава Скорика», (що стає вже доброю традицією), завершив свій концертний сезон Національний камерний ансамбль «Київські солісти».
Упродовж двох годин переповнена зала Київського Будинку архітектора перебувала в ореолі магічної аури, що її створила музика геніального Мирослава Скорика.
Під енергійною батутою молодого диригента Антонія Кедровського колектив звучав насичено й злагоджено, – відчувалося повне взаєморозуміння й взаємоповага.
Концертна програма зацікавила своєю продуманістю та логічною драматургічною виструнченістю, що мала на меті представити творчість М. Скорика у найширшому її діапазоні (загальновідомо, що композитор був універсалістом, його перу були підвладні практично всі жанри академічної та популярної музики).
Водночас, не забували про інтереси «широких верств» публіки, з-поміж якої було багато молоді й підлітків. Дехто прибув на концерт за кермом «Мерседеса» останньої моделі, а хтось – на моноколесі.
Більшість же скористалася міськім транспортом, хоча дехто, для більшої рівноваги, спирався на рятівний ціпок…
Зважаючи на шалену спеку, літні декольтовані вбрання сусідили із шортами; подекуди мерехтіли ошатні сукні й вишукані прикраси. Шлягерні композиції (такі як реґтайм-парафраз «Свято скрипок» чи «Іспанський танець» із музики до вистави «Кам’яний господар» за Лесею Українкою, що його ансамбль зазвичай виконує на «біс» уже майже три десятиліття) вміло сполучалися з менш відомими (ніжно-романтичний «Спогад» для скрипки і струнних, соліст – Володимир Кисельов, вибагливі Колискова й Вальс із Сюїти Ре-мажор для струнних) творами. Тобто, музика мала бути близькою і зрозумілою кожному слухачеві (до речі, жвава їхня реакція на кожен твір засвідчила досягнення цієї мети).
Своєрідним епіграфом концерту і, водночас, його камертоном стала безсмертна «Мелодія» ля-мінор М. Скорика в авторському варіанті для струнних: у такому «густому» насиченому звучанні вчувалася барокова стриманість і велич. Саме від неї було перекинуто смислову арку до «Трьох фантазій на лютневі теми зі Львівської табулатури XVI століття» (створених композитором у 1973 році слідами розшифровки архівних зразків).
А контрастним емоційним «переключенням» прозвучав «фірмовий» скориківський шляґер – запальний коломийковий «Гуцульський танець» , більш відомий під назвою «Дитинство» – першої частини знаменитого неофольклорного «Гуцульського триптиха». Нагадаю, що твір цей, по суті, є симфонічною сюїтою з музики до культового кінофільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Так нам представили «раннього» Мирослава Скорика – вже тоді унікального своєю самобутністю й талантом. Принагідно відзначу цікаві коментарі ведучої концерту – знаної музикознавиці та продюсерки Українського Радіо Галини Бабій.
Лаконічні та влучні, вони були позначені теплими спогадами особистого спілкування з Маестро в радіоефірі.
Стрімким «перенесенням у часі» на 30 років уперед став Диптих, створений композитором у 1993 році під час перебування у США для струнного Квартету імені М. Леонтовича (музиканти, з якими М. Скорика пов’язувала багаторічна дружба, вперше його й виконали). Прозвучали його майже протилежні за змістом частини: «Lamento» («Плач») і «Perpetuum mobile» («Вічний рух»). У версії для струнних твір набув масштабності, «масивності» звучання. За зізнанням виконавців, грати його дуже складно саме через особливості інструментального перекладення – ущільнення фактури, віртуозності моторних епізодів (до честі – вони блискуче все здолали!). А «пересічні меломани» із задоволенням вчували знайомі інтонації знаменитого (й суголосного) «Adagio» Томасо Альбіноні.
Єдиний вокальний номер концертної програми – цикл «До Музи» на вишукані вірші Богдана-Ігоря Антонича (величний гімн коханню, що його прем’єра відбулась у Віденському Konzerthaus у 2018 році, і це було дуже символічним: саме під час навчання у Відні познайомились та побрались у 1920-х роках батьки композитора – Михайло Скорик та Марія-Соломія з дому Охрімовичів).
Нині авторську версію для сопрано і струнних (створено в 2020 році), виконала солістка Національної Опери України Тетяна Ганіна (сопрано). Прикметно, що цю чудову, дуже красиву та артистичну співачку з потужним голосом свого часу затвердив сам маестро Скорик, однак, через передчасну смерть у червні 2020 року, почути її йому не судилося.
Кульмінацією концерту стала феєрична «Карпатська рапсодія» для кларнета з камерним оркестром (соліст Ярослав Гресь), яку композитор створив у 1995 році, перебуваючи в Австралії.
Цей Цікаво, що неабиякої популярності твір набув у авторській версії для скрипки соло (створену в 2004 році на замовлення Міжнародного конкурсу скрипалів імені Д. Ойстраха в Одесі).
Цього ж вечора зала столичного Будинку архітектора звуки кларнету закружляли нас у вихорі запальних фольклорних гуцульських і клезмерських награвань саме в оригінальному звучанні. Відчувалося, що музиканти грали її з особливим задоволенням, а публіка просто шаленіла від захвату.
На закінчення концерту знову залунала «Мелодія», якою автор себе, без сумніву, обезсмертив. Цим разом у версії для скрипки (соліст Володимир Кисельов) і струнних.
Як стверджує статистика, нині у світі частіше звучить лише Державний гімн України.
Справедливо у прес-анонсі до концерту «Мелодію» названо «духовним символом України, що об'єднує українців в усьому світі».
В яких тільки складах та інтерпретаціях її не виконують, щораз стверджуючи геніальність Мирослава Скорика і його постійну присутність у музичному просторі України.
Хоча вже п’ять років Маестро в горніх світах та пам’ять про нього свіжа й надзвичайно світла.
Зокрема й зусиллями концертної агенції «UkrArtist».
Автор: Сікорська Ірина
Фото: Євген Сосновський
Колективи: Національний камерний ансамбль "Київські солісти"
Виконавці: Тетяна Ганіна
Диригенти: Антоній Кедровський
Композитори:Мирослав Скорик
Музикознавці: Галина Бабій
Концертна організація: UKR Artists
Концертний зал: Концертний зал Будинку архітектора
|