| Стаття |
|
|
|
|
Польські пісні Шопена – українською
20 серпня 2017, неділя
Поширити у Facebook
Приводом для цих роздумів став щойно надрукований збірник вокальних творів Шопена з новоствореними українськими перекладами польських поетичних текстів. Така подія важлива й дивовижна з трьох причин. По-перше, оскільки нотовидання в країні завмерло, кожен рух у цій сфері стає помітним і дивним. По-друге, Шопен – давній улюбленець української інтелігенції, але відомий їй лише як суто фортепіанний композитор. Багато хто буде здивований і спитає: «А хіба у Шопена є ще й пісні?». По-третє, сьогоднішні меломани, котрі звикли думати, що іншомовну вокальну музику треба слухати обов’язково мовою оригіналу, спитають: «Навіщо взагалі перекладати тексти шопенівських пісень українською, замість співати їх польською мовою?» Відповіді на всі ті питання має дати нова збірка, що видана за редакцією київського композитора і громадського діяча Андрія Бондаренка.
Шопенівські вокальні твори мають незвичайну історію. Своїх пісень Шопен не продавав, на відміну від фортепіанних творів, які за контрактами продавалися видавцям, друкувалися, виконувались, у публічних концертах, приносячи авторові доходи. Всі свої пісні він скомпонував на польськомовні вірші, незрозумілі французам та іншім європейцям (про виконання вокальної музики мовою оригіналу в XIX столітті не йшлося), тобто видавати й виконувати шопенівські пісні у Франції, де він тоді мешкав, було неможливо. Композитор писав їх для себе і для подарунків друзям-полякам (які час від часу відвідували його в еміграції), і навіть не помишляв мати від тих пісень якийсь матеріальний зиск. Результатом є те, що вокальний доробок Шопена, на жаль, зберігся не повністю. Ніхто не знає, скільки пісень було ним створено і кому подаровані рукописи (тоді як фортепіанні його твори відомі всі й з усіма авторськими варіантами). В ті часи, коли готували посмертне зібрання творів композитора, вдалося отримати автографи лише сімнадцяти пісень (їх було надруковано як opus 74), згодом розшукані були ще два вокальні твори. Загалом сучасне академічне Повне зібрання творів, що видано Інститутом Ф. Шопена в Кракові, містить 19 пісень. Кількість пісень, що до нас не дійшли, невідома.
Своєрідність Шопена – людини й митця – зумовлена була неординарною комбінацією життевих обставин, що не має аналогів у біографіях інших композиторів. Маючи подвійне польсько-французьке етнічне походження, формальне підданство Російської Імперії, Шопен був вихований у польському культурному середовищі, після чого багато років (половину життя) перебував у французькій еміграції (спочатку вимушеній, потім добровільній). Його композиторська, виконавська та педагогічна діяльність стала невід'ємною складовою частиною культурної історії Парижу, впливовим чинником загальноєвропейського художнього процесу. Шопенівський стиль поряд із загальноромантичною мрійливістю, естетизованим стражданням, марним бажанням ідеальної краси, якої не може бути в реальності, – несе відбиток гнітючої ностальгії, спалахів громадянського гніву, тяжких переживань та смертельних передчуттів, що завдані багатолітньою прогресуючою хворобою...
Біографія Шопена читається, як роман. Композитор народився в 1810 році в сім'ї французького іммігранта в Польщі. Рано почав|розпочав,зачав| концертувати, будучи вундеркіндом (його навіть називали «польським Моцартом»). Навчався|виучувався| в Головній музичній школі, яка мала статус відділення|відокремлення| Варшавського університету. У 1830 році виїхав на гастролі до Відня і не зміг повернутися додому, побоюючись|опасаючись| репресій, пов'язаних із придушенням варшавського антиросійського повстання. Оселився|оселитися| в Парижі, концертував, викладав гру на фортепіано, спілкувався з|із| першими особами європейської художньої еліти (зокрема з|із| Ф. Лістом, Э. Делакруа, А. Міцкевичем), зблизився з|із| письменницею, що виступала|вирушати| під псевдонімом Жорж Санд, і декілька років був її громадянським чоловіком|муж|. З 28-річного віку тяжко хворів|боліти|, втрачав|розгублювати| працездатність, але|та| з|із| останніх сил продовжував компонувати|вигадувати| музику. Помер|вмерти| у 1849 році, як вважалося|лічилося|, від сухот (тобто туберкульозу легенів, втім, тоді ще не було лабораторних методів, що дозволяли ставити достовірний діагноз, судячи по описах, це скоріше міг бути астматичний бронхіт). Романтична історія цього недовгого життя завершилася тим, що волею Шопена його серце після смерті було перевезене до Польщі.
Далеко не всі твори Шопена призначені для концертного показу. Розрізнюють чотири основні типи музикування: усамітнене (коли людина грає або співає для себе, без слухачів), сумісне (що є засобом емоційного дружнього спілкування з партнерами), публічне (коли метою є вплив на внутрішній психологічний стан іншої, сторонньої людини, слухача) та культово-магічне, або сакральне (коли адресатом художнього висловлювання вважаються потойбічні сили). Для кожного типу музикування існує свій специфічний репертуар і відповідні прийоми композиції та виконання. Сучасне музичне життя, на жаль, занадто перебільшує роль публічних (концертних) форм побутування музики, тоді як інтимне (усамітнене та сумісне) музикування завжди важило незрівнянно більше для духовного розвитку, інтелектуального вдосконалення та психоемоційного здоров'я людини. Публічне музикування — справа професійних митців, а усамітнене та сумісне музикування мають практикувати всі люди — і аматори, і професіонали, бо то є справа загальнолюдська (до речі, виключно людська).
Сила і цінність шопенівського репертуару полягає саме в тому, що він впливає на читача нот глибше, ніж на слухача. Тобто освічений музикант-аматор в ситуації домашнього музикування отримає від шопенівських творів ще більше, ніж публіка в концертах професіональних виконавців. Це стосується і фортепіанних творів (насамперед Мазурок, Прелюдій, Ноктюрнів, Вальсів), і вокальних. Подібно до мініатюр ювелірної роботи, більшість з них краще сприймаються «з близької відстані», тобто потребують затишної кімнати, а зовсім не великої зали. Для многолюдних залів Шопен скомпонував творів менше (переважно — в юнацькі роки, коли з’явилися обидва його фортепіанні концерти). За жанровим складом у доробку Шопена переважають камерні фортепіанні твори, значно менше пісень (для голосу з фортепіано) і лише поодинокі опуси для інших інструментів і ансамблів. Більшість нефортепіанних видань шопенівської музики є перекладеннями та обробками (не авторськими та навіть не авторизованими).
Серед надрукованих нині в Києві вокальних творів є ті, що розраховані на публічне концертне виконаня, і ті, що призначені для домашнього музикування, тобто новим виданням можуть послуговуватися і професіонали, і освічені аматори.
Нинішнє видання — перше в Україні, що подає вокальну спадщину іноземного композитора комплектно: перекладені українською всі наявні твори. Але це означає не закінчення, а самий початок роботи над україномовним перевтіленням шопенівських пісень, бо кожен новий переклад є окремою інтерпретацією твору, а число можливих інтерпретацій — необмежене.
Для чого потрібне україномовне видання польських пісень? Традиційно побутують два способи виконання іноземної вокальної музики: мовою автора та мовою слухачів. Кожен спосіб має свої переваги й свої вади. Обидва шляхи вокального виконавства, безумовно, потрібні й можуть існувати паралельно. Проте аналіз проблеми з позицій лібреттології (науки про вербальний компонент музичного твору), доводить, що треба віддати пріоритет саме виконанню мовою аудиторії, тобто в перекладі. Чому? Тому, що віршова основа вокальних творів має два шари — фонетичний і семантичний (звучання та значення). В іншомовному середовищі чимось одним, на жаль, мусимо жертвувати: при перекладі втрачається первісна фонетика (але зберігається семантика), а при умові виконання твору для іншомовної публіки без перекладу (мовою оригіналу) втрачається семантика. Однак чи зберігається тоді фонетика? Ні, майже ніколи. Вимова іноземців у більшості випадків є такою, що зміст ще можна зрозуміти, але неминуче псується фонетичний лад мови. Подібним чином при виконанні, наприклад, пісень Р. Шумана німецькою мовою, опер Ш. Гуно французькою, — наші співаки каменя на камені не залишають від фонетики оригіналу. Стається подвійна втрата: руйнується водночас і фонетична, і семантична будова твору.
Чи можемо цього уникнути? Так, гарний переклад зберігає семантичний зміст, до того ж талановитий поет, що володіє вокальним перекладом на рівні мистецтва, створює засобами своєї мови нову фонетичну композицію, яка у співдії з мелодією відтворює й повертає первісну силу художнього впливу, притаманну оригіналові. Зрозуміло, вокальним перекладом як мистецтвом, технікою еквіритмічного та еквіфонічного перекладу володіють лише одиниці.
Сприйняття музики — процес інтимний, під час якого мелодія та поетичний текст торкаються глибинних структур мозку. Якщо туди, в таємничі глибини підсвідомості, інколи й може проникнути слово (слідом за повсюдно проникаючою мелодією), то лише слово рідної мови. Іноземні мови людина опановує в дорослому віці раціональним методом (свідомо вивчає граматику, лексику, фразеологію тощо), тому вплив іншомовного тексту переважно не йде далі свідомості, тобто торкає лише верхній шар інтелекту. Щоб увійти в більш глибокі душевні сфери, мусимо оперувати тією мовою, що засвоєна була людиною в ранньому дитинстві й укорінена у підсвідомості. Така властивість притаманна лише рідній мові (німецькі лінгвісти вживають термін Muttersprache, «материнська мова»). Під час сприйняття музичної композиції відбувається позасвідоме засвоєння сенсу, що його несуть фонічно-інтонаційні елементи музичного тексту; той самий позасвідомий механізм діє під час сприйняття вербального тексту вокального твору. Тому принципово важливою слід вважати доступність шедеврів світового вокального репертуару для кожної людини — її рідною мовою.
Для створення українських текстів пісень Шопена укладач збірника залучив поетів-перекладачів Анну Багряну, Лілію Батюк-Нечипоренко, Ольгу Бреславську, Романа Бойчука, Любов Відуту, Івана Іщенка, Олену О’Лір, Тетяну Франченко, Тетяну Череп-Пероганич, Валерія Яковчука. Всі вони зголосилися безкорисливо брати участь у проекті «Світова музична класика – українською», який здійснюється під орудою А. Бондаренка за сприяння Фонду Wikimedia Foundation Inc.
Автор: Григорий Ганзбург
Джерело: Хайвей
|