Галицька додекафонія: Юзеф Кофлер і Тадеуш Маєрський | Music-Review Ukraine
Головна
Стаття
Галицька додекафонія: Юзеф Кофлер і Тадеуш Маєрський
Галицька додекафонія: Юзеф Кофлер і Тадеуш Маєрський
7 лютого 2019, четвер
Поширити у Facebook

Жодне століття не розпочиналося із таких культурно-світоглядних криз, як двадцяте. Музика, яку романтизм призначив «найвищим із мистецтв», наділивши здатністю спонукати слухача до етично-моральних трансформацій, пережила її найгостріше. Виявилося, що культура шляхетних звуків однаково доступна як праведникам, так і злочинцям (Друга світова війна підкреслить цю тезу ще жирніше, аніж Перша), а також, що традиційна мажоро-мінорна система із її жорсткою ієрархією більше не відповідає картині сучасної будови суспільства.



У 20-ті роки XX століття паралельно з’являється кілька ладових систем, які мають замінити мажоро-мінор, позбавивши звуки взаємозалежності. Найбільш відома з них – додекафонія, винахід австрійського композитора Арнольда Шенберга, що перетворив композицію на конструктор із дванадцяти незалежних тонів. Офіційна дата її народження – 1923 рік, саме тоді з’явився цикл із п’яти п’єс для фортепіано ор.23. Втім, незалежність мови спричинила тотальну регламентованість самої композиції: тема (в додекафонії вона називається «серія») могла звучати лише чотирма різними способами – у прямому русі, ракоході, інверсії та поєднанні інверсії із ракоходом. Фактично, історія про незалежність перетворилася в межах строгої додекафонії у гетто для дванадцяти тонів: усі виявилися однаково залежними.

Додекафонія стала символом нової системи і мовою для відвертої розповіді про повоєнні жахи. Перші слова, якими Шенберг похвалив свій винахід, прозвучали цілком у дусі націонал-соціалізму: «Створений мною метод затвердить перевагу германської музики на декілька сотень років». За іронією долі додекафонна система, створена єврейським митцем і підтримана іншими, знову ж таки, єврейськими митцями, в часи Третього Рейху була віднесена до «дегенеративного мистецтва».

В Україні цю систему підтримали двоє галицьких авторів – Юзеф Кофлер і Тадеуш Маєрський. Обох спіткала трагічна доля і забуття, і лише в останні роки XX століття почалося поступове повернення їхньої творчості. Не зважаючи на те, що обидва майже все життя прожили у Львові, вони вважаються польськими авторами і майже невідомі в Україні.

Юзеф Кофлер (1896-1944), який сьогодні досить широко досліджений польськими музикознавцями, за життя був аутсайдером. Польські композитори на той час знаходились під сильним впливом Кароля Шимановського – до речі, ще одного митця, народженого в Україні. Шимановський народився в селі Тимошівка, нині Кам'янського району Черкаської області і перші 19 років постійно жив в Україні, а потім повернувся на батьківщину в роки Другої світової – в Єлисаветград, Київ і Умань. В Україні написана велика частина його композиторського доробку, в тому числі й знамениті Друга і Третя симфонії.



Кофлер писав музику підкреслено далеку від п’єс Шимановського, і його твори звучали на фестивалях у Західній Європі, а вдома – ігнорувалися. Син багатого єврейського купця з Галичини почав писати музику у віці дванадцяти років, і тому був відправлений до Відня у 1914 році для вивчення музики. Через примус до військової служби повернувся у 1918 році і добровільно вступив до польської армії, через що не міг продовжувати навчання до 1920 року. У 1923 році захистив докторську дисертацію з симфонічної творчості Мендельсона (що дуже дивно з огляду на подальшу сферу його зацікавлень) у віденського музикознавця Гвідо Адлера.

У Львів Кофлер повернувся у 1924 році, і надалі пов’язав своє життя зі Львівською консерваторією. Власне, справжня творчість почалася із засвоєння методу Арнольда Шенберга. Кофлер ніколи не зустрічався із Шенбергом, проте називав його своїм вчителем і наслідував його принципи. У своїй творчості композитор поєднував два, здавалося б, антагоністичні напрямки – неокласицизм і додекафонію. Це віртуозна, свіжа, гумористична, і в той самий час містична музика, що засновується на польсько-українській традиції, і також має європейський дух.

Додекафонія, яку Кофлер засвоїв від Шенберга, між тим, має на меті зовсім інший рух – не до закріпачення, а до свободи. Навіть у найбільш послідовному щодо втілення строгої 12-тонової системи творі «15 варіацій на 12 тонів ор.9», присвяченому Шенбергу, Кофлер часто відходить від обов’язкових правил і дає волю чуттєвості. Романтизація творчості, притаманна львівським митцям на всіх етапах розвитку культури, особливо очевидна в умовах строгої системи. До речі, дванадцять варіацій із циклу виконували дванадцять піаністів у проекті Остапа Мануляка «Дванадцять за Кофлером», що відбувся 12.12.2012 року у Львові.

Один із найчуттєвіших взірців галицької додекафонії – це Кантата для голосу, кларнета, альта і віолончелі, ор.14, «Любов» (1931), прем’єра якої відбулася у Львові у 1932 році. В текстовій основі – знамениті рядки з Першого послання Павла до коринтян, на які вже писали музику Брамс і Регер. Вибір цього тексту міг бути пов’язаний і зі шлюбом Кофлера, але в журналі «Оркієстра», де він був редактором, композитор написав наступне: «Наша мета ідеалістична. Ми живемо в той час, коли багато людей вважають природним і, можливо, навіть необхідним зневажати ідеалізм, ігнорувати його, висміювати і засуджувати. Це сумний, але справжній факт: більша частина нашого покоління є абсолютно матеріалістичною, споживацькою у своїй ментальності та цілях. Це найсерйозніше захворювання нашого часу».

«Любов» - єдиний твір для голосу з ансамблем, написаний у дванадцятитоновому методі. З одного боку, маємо конструктивізм, об'єктивність та строгість форми. З іншого – відтінки маревних станів, які відображаються у термінах tranquillo (тихо), misterioso (таємничо), dolcissimo (солодко) і cantabile (співучо). Основний стан – це споглядання, зосередженість і спокій, але кульмінація одночасно призводить до тихого, шляхетного пафосу.

У Львівській консерваторії композитор працює майже два десятиліття. Він викладає унікальний курс атональної композиції, заради чого до Львова з’їжджаються талановита молодь, у тому числі австро-польський композитор з єврейської сім’ї Роман Гаубеншток-Раматі, який у другій половині XX століття стане однією із ключових фігур Літніх курсів у Дармштаті та австрійської музичної культури в цілому.

На жаль, будь-які відомості про Кофлера втрачаються з моменту його депортації під час захоплення Львова німецькою армією у 1941 році. Швидше за все, він був розстріляний разом із сім’єю на початку 1944 року поруч із польським містечком Коросно. Останній збережений твір Кофлера – «Українські ескізи», в якому запозичуються інтонації українського фольклору.

Тадеуш Маєрський (1888-1963), на відміну від Кофлера, помер своєю смертю, проте піддався масованій зовнішній та внутрішній цензурі. Його ім’я фігурувало у списку формалістів із сумнозвісної постанови ЦК ВКП(б) «Про оперу «Велика дружба» Мураделі» 1948 року, через що він повністю припинив додекафонні експерименти.

Його додекафонія 1930-х знаходилась під впливом Кофлера, проте у поєднанні 12-тонової системи із традиційним мажоро-мінором він зробив ще більше реверансів у бік останнього. Його «Етюд» із циклу «Три твори» 1935-го року настільки акуратно вживає додекафонну послідовність, що його навіть друкують у збірці «Фортепіанні твори українських радянських композиторів».

Маєрський ставиться до додекафонії як до способу створення невагомої, фантастичної теми. У якості засобу композиції цілого він її взагалі не використовує.

На відміну від Кофлера, у консерваторії Маєрський викладає не композицію, а фортепіанну гру – настільки вдало, що навіть винаходить методи реабілітації «переграних» рук учнів. Втім, на подальший розвиток української композиторської школи Маєрський майже не впливає.

Відродження творчого спадку Маєрського активізувалося нещодавно – вже на початку XXI століття зусиллями польського піаніста Міхала Древновські. В Україні він і досі майже не звучить, один із небагатьох популяризаторів – львівська музична агенція Collegium Musicum.

Загалом заведено вважати, що історія української додекафонії бере свій початок у творчості композиторів-шістдесятників. Втім, творчість Кофлера і Маєрського говорить про те, що наша школа – ровесниця шенберговської та є першою у Східній Європі. Як не дивно, але більше всього «привласненню» цих митців, які все життя присвятили Львову і не можуть бути нам «чужими», пручаються самі українці.




Автор: Любов Морозова
Джерело: Lb.ua









Інші:

Шляхами пам’яті: присвята Мирославу Скорику та Борису Лятошинському
Оперний співак, педагог, керівник театру «Музична драма», професор консерваторії
Дев'ять років тому в бою з російським агресором загинув соліст Паризької опери Василь Сліпак
Як П'ята симфонія Бетховена, присвячена українцю, стала символом перемоги
Тиха революція
9 червня день пам'яті Василя Барвінського
Консульство - філармонія: 20 років співпраці
"Зозулька" Соломії, або Трагічна доля Ганни Крушельницької
Дослідження виявило вплив музики на мозкові ритми людини
Випуск 2025: свято музики і таланту!
Легендарна "Мелодія" Мирослава Скорика має 20 версій і звучить на планеті кожні три дні
8 театральних прем'єр, які не можна пропустити в червні
Короткометражний фільм “ALONG THE LINES” увійшов до програми престижного TRIBECA FILM FESTIVAL
Яка зарплата у вчителя музики: що демонструє середній показник по країні
Батько Мирослава Скорика у 1939-му заробляв 500 злотих, а у 1941-му - 600 рублів
Видавництво "Родовід", "Танго для трьох"
Економіка дозвілля — скільки коштують квитки до кращих театрів ЄС
Актуальність опери у вічних питаннях
День пам’яті Дмитра Гнатюка
30-ліття «Віртуозів Львова»
Новий жанр у кіно: Анастасія Мамонтенко представляє «Маніфест духовного андеграунду»
Навіщо оркестру диригент: відповідь, яка здивує навіть меломанів
Міг навчати музики, але обрав бій за майбутнє без війни: чому вчитель обрав гармату замість класу
Дніпровський режисер поставив спектакль у Маріупольському театрі
Як у Львівському органному залі лікують душі музикою
100 років від дня народження видатного українського оперного співака Дмитра Гнатюка
Фестиваль-Премія ГРА оголосив лонгліст
Хореографка Катерина Курман — про нову постановку "Соляріс" у Львові та сучасний балет
Сто п’ять миттєвостей успіху
Повітряні коридори життя
«Два кольори душі Дмитра Гнатюка»
Вінницька дослідниця Лариса Семенко видала унікальну монографію про Леонтовича
«Letters and Notes». Музика Грабовського на Ukrainian Contemporary Music Festival
«І в той момент стався вибух»: нові свідчення про російський авіаудар по драмтеатру у Маріуполі
Як дивитися оперу
26 лютого день пам'яті Костянтина Данькевича
Музиканти Київського симфонічного оркестру стали біженцями у Німеччині, але збирають повні зали на своїх концертах
Як народжується балет «Соляріс» Олександра Родіна?
Що запорожець робив за Дунаєм? Історія культової української опери та її видатного творця
Бетховен присвятив кілька своїх симфоній другу-українцю: хто це був
      © 2008-2025 Music-review Ukraine