|
|
Знати і памʼятати
премʼєра опери Ігоря Соневицького “Зоря”
15 серпня 2023, вівторок
Поширити у Facebook
У Львівському органному залі відбулася премʼєра особливої опери в історії української музики – опери Ігоря Соневицького “Зоря”.
Одноактна опера на лібрето українського поета Леоніда Полтави – це гостра, але дуже красива сатира на тоталітарний режим Радянського союзу. Твір був написаний в еміграції, за життя авторів ніколи не ставився на сцені, а вперше в Україні його почули в 1995 році. У Львівському органному залі її концертне виконання представив Луганський симфонічний оркестр під дириґуванням Івана Остаповича та провідні львівські солісти: Лілія Нікітчук, Аліна Діденко, Олексій Кувітанов та Роман Грабовенський.
Цей вечір в Органному залі був особливим в усіх сенсах – невідоме для української музики імʼя композитора, сатира над тоталітаризмом, з якого вирвався автор і в який сьогодні хоче повернути Україну сусід зі сходу, надзвичайно красива музика, чудова робота оркестру й фантастичні солісти, а також атмосфера, яку створювали деталі – друкарська машинка на сцені, чайний гриб у банці, мегафон. Але про все по черзі.
ПРО АВТОРІВ
Лібрето до опери написав Леонід Полтава, український поет, який під час Другої світової війни емігрував спочатку до Німеччини, а потім – до Штатів. Перша версія лібрето була написана в 1963 році в Нью-Йорку, і мало назву спочатку “Платівка”, а потім “Контекст”. В 1971 році поет переробив його в Джерсі-Сіті і видав під назвою “Зоря”. Музику написав того ж року Ігор Соневицький.
Соневицький – видатний композитор діаспори. Він активно популяризував українську культуру в Америці. Був дириґентом хору “Думка” в Нью-Йорку, “Трембіта” в Ньюарку, “Українського Хору імені Тараса Шевченка” в Клівленді. Професор Українського Католицького Університету в Римі, дійсний член Української Вільної Академії Наук в США і Наукового Товариства імені Шевченка, член Американського Музикологічного Товариства та Асоціації Американських Композиторів, засновник та керівник Центру Української Культури в Гантері.
Композитор написав оперу “Зоря”, балет “Попелюшка”, кантату “Любіть Україну” на слова Володимира Сосюри, а також багато творів для фортепіано та хору, музику до пʼєс українського театру, обробки народних пісень. Є автором багатьох музикознавчих справ у сфері української музики.
ПРО ЛІБРЕТО ТА ДІЙОВИЇ ОСІБ
Щодо самої “Зорі” – опера, як ми вже казали, одноактна і триває близько 50 хвилин. Вона має дві дії, розділені Інтермеццо. дія відбувається у “Потойбічній країні”, в середині ХХ століття.
Сюжет Зорі дуже простий: партійне керівництво вимагає написати пісню про Зорю “на смак Поводирю”. Комісар (Олексій Кувітанов) проводить слухання співаків (Меццо-сопрано – Лілія Нікітчук, Сопрано і Колоратура – Аліна Діденко, Баритон – Олексій Кувітанов, Тенор – Роман Грабовенський), кожен з яких має представити свою пісню про Зорю. Кожне слово стенографує секретарка (німа роль, Діана Коломоєць). Також на сцені зʼявляється заїка Посильний (Вадим Микуланинець), а наприкінці через гучномовець звучить “Голос Вождя” (хтось з оркестру). Ось і всі дійові особи.
Перед початком концерту співдиректор Органного залу Тарас Демко сказав кілька слів про саму оперу, її сюжет та історичні реалії. Це було досить важливо, адже без попередньої підготовки до цієї опери, слухач був би шокований.
Зануритися в атмосферу, в якій перебували митці середини ХХ століття, допомогла також електронна програмка, яку можна було скачати за QR-кодом, розташованим у залі. Це ноу-хау Органний вже використовував у премʼєрі музики до співогри “Підгіряни” Михайла Вербицького, що відбулася у квітні 2023 року. І треб сказати, що таке рішення для сучасного слухача, що не уявляє життя без смартфона, прекрасно працює.
ПРО МУЗИКУ
Чому ми говоримо про те, що “Зоря” – красива сатира? Після прочитання лібрето може здатися, що опера написана в дусі соцреалізму. Проте, коли чуєш музику Соневицького, неможливо не вражатися її красі та барвистості.
Оперу відкриває увертюра оркестру. У ній під жартівливими мотивами замасковано весь жах тоталітарної системи, де митця змушують створювати твір на догоду “вождю”. З перших нот першої починає працювати друкарська машинка на сцені. Секретарка стенографує кожне слово – стукіт клавіш не зупиняється ні під час речитативів, ні під час арій – а раптом засівають якусь крамолу?
Арії кожного героя виписані з надзвичайною любовʼю до української пісні. Мелодика, ведення теми, оркестрування – одразу чути руку майстра, цю музику Соневицький писав вже у зрілому віці.
Крім того слова пісень мають глибокий підтекст. Наприклад, в арії “Ой, зійди, зійди ти зірко вечірняя” Меццо-сопрано співає “Чом у тебе, зірко моя, та й нема рідної хати?” Це може бути натяком на квартирне питання в Радянському союзі: щоб отримати житло треба було вистоявши в черзі кілька років, але цей термін можна було скоротити, давши кому треба хабаря.
До слова, прима цього вечора Лілія Нікітчук вражала не лише прекрасним вокалом і акторською грою, але й своїм сценічним вбранням – яскраво-помаранчевого кольору брючним костюмом із насиченого синього кольору сорочкою. Як зазначила одна зі глядачок після вистави – “вже відчувається близькість перебудови”.
“Зіронько радісна в небі ясному” – прекрасна арія Тенора, її мелодика – зразок надзвичайно тонкого психологізму музики Соневицького. “Де нам сховатись від тебе? Ти завжди в небі гориш та ніяк не згориш?” Треба відзначити, що молодий соліст Органного залу Роман Грабовенський впорався зі складними аріями
Тенора просто на відмінно! Таку потужність звуку, такий надрив, яку передав співак, пронизали весь зал до останнього ряду.
Арія Баритона “Час – це зорі, що вмерли давно” – зразок міського романсу ХХ століття, який захоплює глибокою лірикою, а оксамитовий голос Олексія Кувітанова, здавалося, прикував усіх до крісел.
Треба зазначити, що Олексій, як виконавець одразу двох ролей Комісара та Баритона цього вечора мав неабияке випробування, але впорався з ним блискуче.
Так само як і сопрано Аліна Діденко, яка співала партії Сопрано та Колоратури. Її арія “Ластівко мила, випростай крила” – це просто чиста краса. Наспівна мелодія, віртуозний вокаліз, що змусив заслухатися людей і на сцені.
Проте всі ці варіанти не годяться для партійної пісні. Тож Комісар розлючений: “Доволі” справді єрунда! У мене розболілась голова!” До речі, слово “голова” з вуст Комісара звучить кілька разів і в різних значеннях, і як ми побачимо з фіналу, він приділяє таку увагу цьому слову не дарма.
ПРО ТАЛАНОВИТУ САТИРУ
Після Інтермеццо оркестру, під час якого виконавці залишилися на сцені. У другій дії звучить дуже драматична арія Тенора “Дерева схилились могутні” Роман Грабовенський тут, мабуть, завоював серця всіх слухачок арією “До стрічі нової – прощай”. Складна мелодика, вибудована на півтонах, підкреслюю драматизм ситуації. Ця пісня – прощання із другом, вочевидь, – останнє прощання. Здається, це найдраматичніший момент опери, і ось нарешті та пісня, що заслуговує на перемогу в конкурсі. Але ж в очах партійного чиновника все виглядає як у кривому дзеркалі: чим красивіше і глибше – тим гірше. Тож і ця арія, і пісня “Було високе чисте небо” на вірші Лесі Тиглій (ми всі знаємо цю пісню у версії Богдана Веселовськог), не підходять.
Про це прямо говорить Комісар:
“Це вам не опера, –
а пісня для робочих мас.
Таких пісень
в нас вимагає час”.
Нагадаємо, що всі арії перериває стукіт машинки секретарки, який комусь зі слухачів, можливо, діяв на нерви, але чудово відобразив атмосферу тоталітарного суспільства, де кожне слово могло бути записано, де неможливо було почуватися впевнено та в безпеці.
Ситуацію, здається, рятує Посильний, який сильно заїкаючись, повідомляє, що приніс пакет особисто Видавцеві: “Там пісня! ... Сам вождь її апробував!”
Ноти пісні роздали оркестру та співакам. Звучить “Лєнінскіє звьозди” – надзвичайна примітивщина, але як талановито написана примітивщина! Ось тут і виблискує талант Соневицького-сатирика. Початок звучить як знущання, адже перші вісім нот точно повторюють початок колядки “Добрий вечір тобі, пане господарю”. А далі пісня перетворюється на простяцьку російську народну, оркестр імітує спочатку звучання народних інструментів, а потім група ударних та духових перетворює це все на якийсь піонерський марш.
Комісар задоволений. Нарешті є пісня, така як треба: “Он пісенька нова! І в мене ціла голова”. Але його радість передчасна. Посильний каже, що в пакеті лист для Комісара.
У мегафон звучить голос “вождя”:
“Негайно звільнити з праці товариша Комісара і покликати до суворої відповідальності за невиконання плану створення масової пісні про Зорю!”.
Люди, які добре вчили історію чи застали СРСР на своєму віку, дуже добре знали, що означало таке покликання “до суворої відповідальності”.
“Пропав навіки голова!”, – останні слова Комісара, що завершують оперу. Німа сцена, де всі дійові особи завмерли, а оркестр грає гірко-сатиричний і трагічний фінал з ударами гонга наприкінці. В залі ще кілька секунд триває тиша. Враження від опери величезне. Нарешті тишу розривають овації.
ПРО УНІКАЛЬНІСТЬ ТА ЗБЕРЕЖЕНІСТЬ
-Опера “Зоря” – це унікальний зразок української музики. Не існує (або поки що не віднайдено) нічого схожого на цю оперу”, – говорить дириґент Іван ОСТАПОВИЧ. - І її виконання у Львівському органному залі – це особливий досвід. Вона не лише про те, що було зазначено в анонсі події: мистецтво, змушене писати на догоду “вождю”, ніколи не буде справжнім.
Цього вечора, здається, кожен слухач зміг пережити якоюсь мірою те, що пережили наші батьки чи дідусі, про те, що загрожує нам сьогодні в особі росіян, які хочуть повернути нас до ГУЛАГУ націй.
Дуже символічним є участь у постановці Академічного симфонічного оркестру Луганської філармонії, який цьогоріч відзначає 80-річчя. “Уявіть собі скільки всього пережила Луганська філармонія, створена в радянські часи, вочеидь, з метою пропаганди комуністичних ідей в культурі. І зараз, коли наша країна є незалежною, може вільно виконувати будь-яку музику, в тому числі таку сатиру на радянський режим”, – поділився своїми роздумами співдиректор Органного залу Тарас ДЕМКО.
Варто відзначити, що подія в Органному залі відбулася в рамках стратегії Ukrainian Live, яка покликана популяризувати українську класику. Тож запис “Зорі” в найближчому майбутньому буде опублікований в мобільному додатку Ukrainian Live Classic, а також буде доступний на YouTube-каналі проєкту.
Автор: Діана Коломоєць
Фото: Євген Червоний
Диригенти: Іван Остапович
Концертна організація: Львівський будинок органної і камерної музики
Концертний зал: Концертний зал Львівського будинку органної і камерної музики
|