Кармелла ЦЕПКОЛЕНКО: «Просто так Україну не завоювати» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Кармелла ЦЕПКОЛЕНКО: «Просто так Україну не завоювати»
Цепколенко Кармелла
Кармелла ЦЕПКОЛЕНКО: «Просто так Україну не завоювати»
26 квітня в Одесі відкривається 20-й, ювілейний, фестиваль «Два дні й дві ночі». Попри все
26 квітня 2014, субота

Концерт-Портрет Кармелли Цепколенко. 10.12.11. Фото: Сергій ПірієвФестиваль «Два дні й дві ночі» розкрив свої обійми новій музиці 20 років тому.

Тепер на ці 48 одеських годин з нетерпінням чекають не лише городяни, але і чисельні шанувальники, які спеціально приїжджають до Одеси з усіх кінців світу.

Ні на що не в схожий, цей музичний дводобовий марафон володіє дивною атмосферою творчості, позитиву, доброзичливості та вічного пошуку нових форм.

І його нечисленна, але постійна команда на чолі з , Вольфгангом Вульфом і Олександром Перепелицею — старшим, зробила все можливе і неможливе, аби фестиваль цього відчайдушного 2014 року відбувся.

Про те, як він пройшов, ми обов’язково розповімо нашим читачам.

А доки — прелюдія, інтерв’ю з його ідейним натхненником, відомим композитором, професором Одеської консерваторії, Кармеллою Цепколенко.

— Два десятиліття тому стартував фестиваль нової музики «Два дні й дві ночі» і разом з Україною пройшов не простий, але однозначно переможний шлях. Знаю, скільки надій, планів і задумок було після закінчення торішнього форуму. Життя внесло свої корективи, але попри все 26 квітня стартує 20-й, ювілейний фестиваль. Які сили допомогли все-таки цей фестиваль провести і яким чином?

— По-перше, це велика сила волі і бажання зробити ювілейний фестиваль, який підведе деякі проміжні, сподіваюся, підсумки. 1995 року це було дуже ново, незвично, це був ривок до Європи. Зараз зазвичай говорять — інтеграція до Європи. Пізнавання наших українських композиторів, залучення західних колективів і творців нової музики, взаємообмін на рівні високої культури і високого мистецтва. Звичайно, на першому фестивалі було дуже важко, чесно кажучи, це був просто подвиг, який мав продовження всі ці роки. Для всіх потрясінням був формат фестивалю. Журналісти дивувалися: «Боже, вночі? Та хто ж до вас прийде? Ніхто! Час такий, люди переймаються зовсім іншим — виживанням!» І яким же було здивування у всіх: і учасників фестивалю, і журналістів, коли зала була повна, люди сиділи, стояли, лежали. І навіть гість фестивалю, на приїзд якого ми не розраховували, директор AFFA (є така одиниця у Франції, щось на кшталт нашого міністерства культури), був украй здивований, що йому ніде було сісти, і це йому дуже сподобалося. Публіка була абсолютно різних категорій. Там була і молодь, зокрема неблагополучна. Серед них ті, які звиклися ходити на поп- і рок-концерти, але вони із задоволенням просиділи увесь фестиваль. Запрошуючи тоді, 1995 рокй, артистів, музикантів, ансамблі, ми просили, аби в програмі обов’язково був український твір. Вони відповідали: «Так, у вас є Губайдуліна, Денисов, Вишневський». Тобто вони все-таки ототожнювали Україну з Росією. Але поступово взнали українську музику, і, звичайно, в цьому фестиваль зіграв величезну роль. Зараз кожен іноземний колектив виконує один-два українських твори. І це процес взаємообміну — і музикою, і виконавцями.

— Так це і є «фішка» фестивалю?

— Ті твори, що пишуться для іноземних виконавців, залишаються в їхньому репертуарі. Мені здається, що саме наш фестиваль зіграв дуже велику роль у розвитку української культури, її розпізнаванні, в розумінні Заходом того, що українська багата композиторська, виконавська школа існує. І можна схилитися перед цією школою, бо це пережиті роки постійних заборон, принижень. Ми вистояли і створили цю нову Мекку сучасної музики. Дуже приємно, хоча цілком закономірно, що Одеса постала таким новим майданчиком для нової музики. Вже за рік до початку 20-го фестивалю було дуже багато охочих брати участь у ньому. Звичайно, він би міг бути величезним, і у нас було багато цікавих задумок, які перестали існувати в ніч з 29 на 30 листопада. Якоїсь миті ми стали розуміти, що, можливо, навіть і фестивалю не буде. Але поступово прийшли до думки, що не можна переносити, відміняти. Ми до останнього боролися за те, аби фестиваль відбувся, і дуже тішимося, що знайшли підтримку від Фонду «Відродження», до якого звернулися за допомогою, адже саме вони були засновниками фестивалю 1995 року. Не можна говорити, що нас не підтримують. Намагаються — і політично, й іншими способами. Навіть Міністерство культури обіцяє гроші. Я думаю, що фестиваль буде цікавим.

— На самому початку колишні радянські композитори ідентифікувалися як українські. Денисов, Шнітке, Губайдуліна. Сьогодні «ідентифікаційний код» встановлений. І, на жаль, не лише в творчій манері, але і у зв’язку з останніми подіями... Багато «підписантів», які підтримують путінську агресію.

— Дуже багато, зокрема і мої друзі це підписали. Дуже важко оцінювати ті чи інші вчинки. Але для мене дуже дивно, що таке робить людина, яка втікала від радянського режиму, останні 15 років живе в Німеччині і взагалі не знає, не розуміє, що відбувається. (Йдеться про Софію Губайдуліну. — Авт.). Може, той режим, від якого вона втікала, тепер став їй близький? Мені важко оцінювати ці вчинки, але я глибоко переконана, що контакти між людьми культури повинні сприяти тому, аби світ був єдиний, поза політикою.

— А Європа як реагувала на те, що фестиваль буде? Не відмовлялися? Не боялися їхати?

— Останнім часом ми вже не приймали заявок. Бо якщо ми дуже розширимо список західних учасників, то просто не зможемо створити їм відповідні умови. Через зрозумілі фінансові причини. Залишилися найбільш перевірені люди, для яких сама атмосфера фестивалю — вже комфорт. Це, природно, Бернгард Вульф зі своєю командою. Вони приїжджають великою компанією в 10 осіб. Звісно, Польща у нас прекрасно представлена — прекрасний органіст і голова спілки композиторів Алісія Гранау. Вони взагалі нічого не бояться, вони все це пережили. Крім того, австрієць Руперт Бергман, який, природно, нічого не боїться. Адже якщо я описую щодня Вульфу, швейцарцям, іншим учасникам, що у нас все спокійно, в Одесі ніхто не стріляє, то Руперт у мене навіть жодного разу нічого не запитував. Хочу підкреслити, що та інформація, яка поширюється на Заході, безумовно, утрирувана. Сьогодні зустріла директора грецького Фонду Сапроніса. Він постійний учасник фестивалю. Він був здивований, що у нас не стріляють на кожному розі і не стоять танки. Вони всі дивляться телебачення і їхня реакція не дуже хороша. Я їм пишу, що все буде нормально, запевняю їх і сама в це вірю.

— Хто ще сприяв тому, аби фестиваль відбувся?

— Посольство держави Ізраїль. До нас приїжджає дуже відомий їхній композитор Бенджамін Юсупов. Він буде сам представляти прем’єру свого твору, спеціально написаного для 14-го фестивалю піаністів імені Артура Рубінштейна. Це теж було нелегко зробити, оскільки він, як ніхто інший, стежить за подіями. Також нам допомагають Польський інститут в Україні, Баварський дім в Одесі (Гете-Інститут). Завдяки їм ми могли розмістити гостей — німців і поляків. Природно, фундації самої Німеччини, наприклад Культурний Фонд Фрайбурга. Одеська мерія теж виділила нам невелику суму, завдяки якій ми змогли забезпечити готель.

— Попри складність проведення цього фестивалю, чим він все-таки відрізнятиметься творчо від попередніх?

— Зараз фішка одна — з’єднання всіх музикантів проти агресії. Наприклад, у нас концерт-прелюдія 24 квітня в німецькій кірсі, і в перерві між першим і другим відділеннями буде прочитаний «Псалом про світ». Червона нитка, яка проходитиме через весь фестиваль, — об’єднання всіх людей мистецтва. Адже мистецтво править світом, якщо люди правильно розуміють, що таке мистецтво і що таке культура. Те, що почали 20 років тому, — та ж сама ідея. Об’єднання з Європою, Америкою, оскільки світ культурних людей єдиний. Вони одержимі однією ідеєю — збереженням життя на Землі. Про це ще Бердяєв говорив. Мистецтво — це єдине, що виправдовує існування людства на Землі.

— Як реагує одеська публіка на те, що фестиваль відбудеться? Чи не зайняті люди собою, збереженням власного статус-кво?

— Судячи з відгуків у Фейсбук, люди дуже чекають на фестиваль. Багато хто хоче прийти. Наприклад, сьогодні отримала повідомлення від члена гільдії адвокатів про те, що у них проходить з’їзд в Одесі і вони з нетерпінням чекатимуть ночі, аби прийти на фестиваль. Також він написав, що вони прийдуть всім складом, аби зануритися у дивовижний світ музики. Напевно, так і треба — не розуміти музику, а проводити її через себе, відчувати емоції. Скільки буде людей на фестивалі, не знаю, бо у квітні у нас дуже багато акцій в Одесі: і джазовий фестиваль, і фестиваль органної музики. Але сподіваюся, що за 20 років ми створили якийсь базис, людей, які є фанами фестивалю.

— Скільки всього учасників цього року?

— Загальна кількість, як завжди, — 200. Україна дуже добре представлена. Можна пригадати, що на першому фестивалі у нас було кілька колективів з України — одеські ансамблі «Гармонія світу», «Фрески», камерний оркестр з Києва. Виконувалися твори Олександра Козаренка, Людмили Юріної, Сергія Зажитька і Кармелли Цепколенко, от і все. А зараз представлений дуже великий спектр українських композиторів. У нас два концерт-портрети. Один з них — Євгена Станковича, з презентацією його нової збірки, другий — Лії Гомелської. Буде дуже цікаве знайомство з новим дуетом зі Швейцарії. Його учасник — Деметр Гамсахурдія, онук першого президента Грузії, який народився і здобув освіту в Швейцарії. Дуже цікаве тріо зі Швейцарії — акордеон, електроніка, гітара. Також відомий Руперт Бергман. Представлені всі жанри.

— Останнє питання. Твоє власне бачення сьогоднішнього і завтрашнього дня і відчуття того, що відбувається в Одесі.

— Що відбувається в Одесі, мені складно говорити, бо я себе відчуваю українським композитором. Я не уявляю, що буде, якщо все розпадеться, куди бігти, куди їхати. Одеса — моя батьківщина. Хоча у мене до цього часу збереглося посвідчення члена Союзу композиторів СРСР за підписом Хрєнникова, але це було в іншому житті. І зараз важливе те, що ми вже зробили, і це не лише фестиваль, але і мої твори, і мої учні. Звичайно, обстановка дуже складна, але впевнена, що просто так Україну не завоювати...


Автор: Світлана Агрест-Короткова
Фото: Сергій Пірієв
Композитори:Кармелла Цепколенко
Конкурс (фестиваль): Міжнародний фестиваль сучасного мистецтва Два дні й дві ночі нової музики/2Д2Н
Джерело: Газета "День"



Додати: Share on Facebook

Інші:

Наталія Петій-Потапчук: про життя Закарпатського народного хору та про те, чому його місія здійсненна
Екатерина Кухар и Александр Стоянов: Мы не можем прожить друг без друга
Мирослав Скорик: Уночі до нас прийшли: "На збори вам дві години". У вагон для худоби посадили і до Сибіру вивезли
Національна оперета України святкує 85-річний ювілей
"Я завжди досягала мети, яку ставила перед собою"
Скрипаль Роман Кім: "Сучасному музиканту не можна бути надто у "формах" та боятися зіграти неправильні ноти"
Кшиштоф ПЕНДЕРЕЦЬКИЙ: "Музика повинна бути живою..."
Володимир СИВОХІП: "Генетичний код нації не заженеш у смартфон"
АНАТОЛИЙ СОЛОВЬЯНЕНКО: ЗРИТЕЛЬ УЖЕ НЕ ВОСПРИНИМАЕТ ГЕРОЯ-ЛЮБОВНИКА, КОТОРЫЙ ВЕСИТ 100 КГ
Харьковское "Лебединое озеро" ошеломило бельгийскую публику
25 жовтня в усьому світі вперше відзначався Міжнародний день опери
Вікторія Московенко про проблему оренди Будинку актора, реставрацію, унікальний акустичний зал та різноманіття заходів
Володимир Шейко про ювілей Симфонічного оркестру Українського радіо: хочеться, щоб з концерту люди пішли просвітленими
"Ми просто були ілюстраторами цього матеріалу": розпорядник хору Верьовки про виступ з "95 кварталом"
На написання "Як тебе не любити, Києве мій!" батькові дали добу - Тамара Шамо
Співачка Тетяна Асадчева втекла із суду до консерваторії. І вже 10 років "іде з піснею до людей"
Kyiv Opera Theatre: директор театру Петро Качанов розповів про ремонт, ребрендинг і новий сезон
Координаторка Офісу з розробки гуманітарної політики Галина Григоренко: музична сфера - закрита, відкривати її є нашим завданням
Диригент Ярослав Шемет: "На першій репетиції треба поводитися як на першому побаченні"
Василь ВОВКУН: "Дайте нам відчуття опери нового століття"
«Доки буду викладати у Канаді, мої студенти знатимуть, де Україна»
Головний диригент оркестру Українського радіо Володимир Шейко: музика і нація - це сто відсотків об'єднані речі
Валерія БАЛАХОВСЬКА: "Орган - частина мого життя"
Чем классическая музыка обязана женщинам? Объясняет музыковед Фиона Мэддокс
120-річчя Львівської опери: Василь Вовкун розповів про сюрприз для глядачів
Оксана Линів: "У рамках фестивалю LvivMozArt можна буде почути твори трьох Моцартів"
Директор музичної школи Лисенка: ми маємо виховати аристократа і тоді буде країна аристократів, а не жебраків
Василь Вовкун: "До мого приходу у Львівську оперу аншлаги були рідкісним явищем"
Про музику як найшвидший шлях до серця
"Найкращий співак світу" Андрій Кимач: Після Консерваторії я працював на заводі у Польщі
Ми не маємо права на помилку історії пристрасті та успіху від прими-балерини Шишпор
"Iндустрій академічної музики в Україні катма"
Майкл Гуттман: "Мою скрипку звати Карло"
Секрети оперного співу та те, якою була поза сценою Євгенії Мірошниченко: розповідь її учениці
Про подальшу долю навчальних закладів естетичного освіти в інтерв'ю ZN.UA.
Музика Дилецького у знаковому просторі
«Плануємо спеціальний вагнерівський блок за участі кількох європейських театрів»
"На скрипці можна зіграти не тільки класику". Скрипаль Антон Вараниця розповів про можливості інструмента
Ольга Нагорна: «Мрію, щоб у кожному місті країни був оперний театр»
Наталія Пономарчук, шеф-диригент Київського камерного оркестру Національної філармонії України
      © 2008-2018 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
4242424.jpg