|
|
"Iндустрій академічної музики в Україні катма"
Мирослав Скорик о творческой "кухне", гранд-турне по Украине и выступлениях за рубежом
22 червня 2019, субота
Поширити у Facebook
Композитор і педагог, теоретик і практик, у минулому — художній керівник Національної опери України, собою уособлює досвід, такий собі фьюжн консервативних життєвих принципів із демократичними поглядами на музику.
У деталях Мирослав Скорик знає, як продукується європейська за змістом та національна за духом культура, бо може подати власні здобутки: оперу «Мойсей» (2001), створену за мотивами безсмертної поеми Івана Франка і спонсоровану Ватиканом за особистого благословення Папи Римського Іоанна Павла ІІ балет «Повернення Баттерфляй» (2010), збудований на фактах із життя Соломії Крушельницької, яка є близькою родичкою композитора, спортивно-музичну оперету «0:0 на нашу користь» (1969), а ще — кантати для хору і симфонічного оркестру, симфонічні поеми, концерти для великого симфонічного оркестру та концерти для інструментів соло з оркестром, твори для камерного оркестру, камерно-інструментальні та фортепіанні твори. Мовчу про «Карпатський концерт» для оркестру (1972), що з величезним успіхом виконувався по обидва боки Атлантики та духовний гімн України — «Мелодія» ля-мінор, написаний для фільму «Високий перевал» (1981) кінорежисера Володимира Денисенка.
Чи: два віолончельні концерти, які тепер у світі мало хто, взагалі, здатен написати. Кожен із перелічених творів — дороговказ у національній культурі.
«ПРОСВІТНИЦТВО, ЯК І ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ СЕРЙОЗНОЇ МУЗИКИ — ТЯЖКА ЩОДЕННА РОБОТА»
— Кажуть, тепер Мирослав Скорик пише музику, коли в цьому є потреба. Чи це так?
— І так, і не так. Не може бути в композитора однієї моделі. Бо коли є потреба автор мусить сісти й написати, а коли немає замовлення, може... і не писати.
— Якомусь одному з двох варіантів ви віддаєте перевагу?
— Аби ж то... Звісно, хотілося б писати музику, коли є потреба й натхнення, але воно не завжди співпадає. Бути повністю вільним від замовника — я не маю такої можливості.
— Гарно, що з’явилася національна концертна агенція UKR Artists (засновник Олександр Пірієв), яка 2016-го започаткувала мандрівний фестиваль української музики «Три «С»: Скорик — Станкович — Cильвестров». Чи досить цього для України?
— Певно, що ні. Серйозною музикою мали б займатися десятка два подібних концертних агентств, тоді, може, й діло якесь було б. Нам є що показати вдома й за кордоном.
— Як ви вважаєте, чому не з’являються інші промотори академічної музики?
— Просвітництво, як і популяризація серйозної музики — тяжка щоденна робота. Зверніть увагу, скільки продюсерів та концертних агентств в Україні просувають до слухача естрадну музику... Море. Тому й поп-культура поставлена на комерційні рейки, а ось індустрії академічної музики в Україні катма.
— Діє фінансова модель «легка музика — швидкі гроші». Схоже на таку собі кредитну спілку типу «зранку смак — ввечері шлягер».
— Нікого не хочу ображати, але на радіо здебільшого лунають пісні, що не мають ніякої художньої вартості.
— Коли я жив деякий час у Канаді, то звернув увагу на одну дивну річ у FM-діапазоні Торонто. Ні, не на те, що станцій сотня чи більше, а на те, що найпопулярнішим радіо була «Класика», де реклама відсутня, навіть випуски новин... Говорили, що міжнародні бренди типу автовиробників чи «Кока-кола» тихо сплачують спонсорські пакети, аби їхні комерційні споти, навіть іміджеві... не лунали на хвилі.
— Ось вам, різниця в ставленні до серйозної музики. Чому б не запозичити такий прекрасний досвід?
— За півстоліття професійної кар’єри ви нагромадили енциклопедичний досвід у національній музиці? Що й досі не встигли зробити?
— Про це щодня думаю, але не скажу.
— Добігає кінця масштабний міжнародний проєкт «Рік музики Мирослава Скорика», що розпочався в липні 2018 р...
— Торік концертна аґенція UKR Artists на чолі з продюсером Олександром Пірієвим започаткувала міжнародний проєкт «Рік музики Мирослава Скорика».
13 липня минулого року, на мій 80-й день народження трупа Львівської опери показала мій балет — «Повернення Баттерфляй», що відтворював реальні факти з життя неперевершеної оперної співачки Соломії Крушельницької.
ВАРІАЦІЇ НА...
— Пане Мирославе, які ще відбулися мистецькі події?
— Протягом «року музики» планувалося провести 80 різних за своєю формою та наповненням мистецькими подій, серед яких не лише концерти. Щось вдалося втілити, щось — не одразу. Але ці заходи, зокрема й через насиченість, обов’язково відбудуться згодом. Хоча, мабуть, головне це те, що, крім концертів в Україні, я мав нагоду почути дві свої світові прем’єри в країнах Західної Європи. А серед заходів в Україні з надзвичайною приємністю пригадую концерт, що відбувся 19 вересня 2018 року у Львівській філармонії. У межах серії моїх авторських вечорів тодішній президент України під час концерту на сцені обласної філармонії офіційно надав статус Національного цьому закладу.
— Можете пояснити, а чому концертна аґенція UKR Artists ювілейний проєкт назвала «міжнародним»?
— Бо мистецькі заходи відбувалися й за межами України, зокрема й у Швеції в листопаді 2018-го року та в Австрії в квітні 2019-го. Було приємно, що, наприклад, саме в Стокгольмі на сцені славетного залу Konserthuset пролунала світова прем’єра мого твору «Варіації на шведську тему», а в не менш титулованому залі Моцарта — віденському центрі класичної музики Konzerthaust відбулася світова прем’єра вокального циклу «До Музи».
— Що слід вважати головною з цьогорічних мистецьких акцій у межах міжнародного проєкту «Рік музики Мирослава Скорика»?
— Мені запам’ятався «Парад Концертів» на сцені нової Великої зали Харківської обласної філармонії, що є найстарішою в Україні. Тоді, 27 квітня поряд з широко відомим Карпатським каприсом та Другим віолончельним, що вперше пролунав у програмі національного проєкту «ТРИ С», відбулася світова прем’єра Десятого скрипкового концерту; соліст заслужений артист України Марко Комонько. Його наживо транслювало з Харкова на весь світ радіо «Культура».
— Ви бачили якісь із тих концертів?
— Я брав у них участь. Майже в усіх. Здебільшого — як диригент, але часом і як піаніст. У деяких містах програма повторювалася, в інших — різнилася. Національного турне симфонічних концертів у нас ще не було. Навіть концертні майданчики використовувалися різні — від опери до філармонії.
— У розпалі гастрольний тур «Мирослав Скорик в стилі джаз», який стартував у лютому минулого року. Де й як ви встигли виступити? У якому складі? На жаль, не потрапив 10 травня в Києві до Національної музичної академії...
— Ключовий відрізок туру «Мирослав Скорик в стилі джаз» тривав із лютого до травня з винятковим концертом у жовтні 2018-го року. Ми виступили в багатьох містах України, мінімум у десяти: Львів, Луцьк, Чернівці, Івано-Франківськ, Калуш, Рівне, Ужгород, Тернопіль, Рівне, Хмельницький... Потім... Ну, звідки наш прем’єрміністр?
— Вінниця.
— Точно, Вінниця! Далі — Одеса, Ніжин, Київ, Харків. Всюди було гарно. Виявляється, скрізь джазова публіка є, і за живими концертами вона спрагла. Тому я прагнув, за першої можливості, приїздити особисто на концерти авторської джазової музики. Часом я також виступав як диригент. Концерти відбувалися за участі гарного фортепіанного дуету зі Львова в складі Мирослава Драгана й Оксани Рапіти, а також київського віолончеліста Олександра Пірієва.
— І ніде несподіванок не виникало?
— Як це? Були. Під час туру з’явився 16-ти трековий компакт-диск «Мирослав Скорик у стилі джаз». Його презентація відбувалася саме під час аншлагових концертів у форматі автограф-сесій. Стільки підписів одночасно я зроду-звіку не ставив.
— Яким бачите сучасного слухача — українського та іноземного: в чім відмінності?
— Усе залежить від жанру... Якщо це поп-музика, здається, ні в чому. Якщо серйозна музика, тут інша картина. У царині класики західний слухач є більш освіченим, більш досвідченим, ніж українець.
— Із чим це пов’язане?
— Усе починається з естетичного виховання. Західний слухач краще, природніше сприймає академічну музику. Адже в Західній Європі та Північній Америки її викладання починається з першого класу й триває до сьомого класу включно. Там музика є обов’язковою дисципліною. І все викладається на дуже високому рівні. Дітей не лише навчають співати, а змалку залучають до хорів, дають нотну грамоту. Тобто в західного слухача музична підготовка значно вища. Звідси й у поп-культурі в них зірок більше.
— Але тепер у музичних конкурсах домінує інша тенденція: азіати — китайці та японці — усіх західних конкурсантів легко випереджають. Тут, пане Мирославе, в чому загадка?
— Вони зрозуміли й використали нашу систему освіти, тобто колишню ґрунтовну систему музичної освіти, що колись побутувала на теренах Радянського Союзу. Проте... Коли підхід до виконавської майстерності ними було засвоєно, результатів на конкурсах це їм не дало.
— Чому?
— Бо ми їм інший секрет не розкрили: крім технічної майстерності, в музику виконавець має вкладати душу. Тоді азіати пішли далі, вони запросили в свої країни тих європейських педагогів, які вміли не лише технічну майстерність вихованцях поставити, а й навчити, як розкривати душу перед авдиторією.
— Вам не пропонували їхати в Пекін чи Токіо?
— Щось таке було, але в мене в Україні купа незакінчених справ. Публіка відвідує оперу, в філармонії бувають аншлаги. Дивлюсь навіть по власних концертах: людей чимало, багато молоді.
— Хотілося б більше?
— Кожному композитору хотілося б більше, я — не виняток...
Автор: Олександр Рудяченко
Фото: ТИМЧЕНКОМИКОЛА
Композитори:Мирослав Скорик
Джерело: Газета День
|